Ударні хвилі

Дослідження артилерійних снарядів в польоті за рахунок оптичних спостережень, розкриває сутність атмосферних порушень надзвукового польоту. Низка таких фотографій розкриває наступні характеристики польоту. Єдине атмосферне порушення на дозвукових швидкостях, що нижче М-0,85, – це турбулентність позаду снаряду. Ударні хвилі виникають зі збільшенням швидкості в області білязвукової течії, що знаходиться в межах від М-0,85 до М-1,3. Ударні хвилі, за нижніх показників цього діапазону швидкості, виникають внаслідок будь-яких раптових розривів обтічного контуру снаряду.

Коли швидкість перевищує число М-1, ударні хвилі виникають у передній та задній частинах снаряду, вони розширяються всередині у формі конуса, з кутом конуса обернено-пропорційного швидкості снаряда. Так при швидкості М-1, головна хвиля є пласкою площиною; за швидкості М-1,4 (1712 км/год або 1064 миль/год на рівні моря) кут конуса становить приблизно 90 градусів; та за швидкості М-2,48 (приблизно 3060 км/год або приблизно 1900 миль/год) ударна хвиля, передуючи снаряд, має форму кута конуса менше 50 градусів. Цей напрямок досліджень зробив можливим проектування сучасних швидкісних літаків, з кутом стрілоподібності більше 60 градусів, щоб уникнути виникнення ударної хвилі з передньої частини літака.

Штучний інтелект (ші)

Штучний інтелект – це термін, який у своєму найширшому значенні позначає здатність штучного об’єкту виконувати однакові функції, які є характерними для людської думки. Можливість розробки деяких таких штучних об’єктів цікавили людей з давніх часів. З розвитком сучасної науки пошуки ШІ стали вестися у двох основних напрямках: психологічні та фізіологічні дослідження природи людської думки, та технічний розвиток все більш складних комп’ютерних систем.

В останньому значенні термін ШІ застосовується по відношенню до комп’ютерних систем і програм, спроможних виконувати більш складні завдання, ніж просте програмування, хоча і досі далеких від області фактичної думки. Найважливішими сферами досліджень у даній сфері є обробка інформації, розпізнавання образів, ігрові комп’ютери та такі прикладні сфери, як медична діагностика.

Сучасні дослідження обробки інформації мають справу з програмами, які дають можливість комп’ютеру розпізнавати письмову чи усну інформацію серед користувачів, зацікавлених в окремих частинах інформації. Суттєвим для цих програм є здатність системи будувати правильні речення та встановлювати зв’язки між словами, ідеями та асоціаціями з іншими ідеями. Дослідження показали, що, не зважаючи на логічність структури мови, її синтакс може бути запрoграмований, проблема значення, чи семантики, лежить набагато глибше, у напрямку справжнього ШІ.

У медицині було розроблено програми, які аналізують симптоми хвороби та результати лабораторних тестів пацієнта, а потім пропонують лікарю діагноз. Діагностична програма – приклад так званої експертної системи-програми, розробленої для виконання завдань у спеціалізованих сферах так, як би це зробила людина. Експертні системи виходять за межі прямого програмування, базуючих на методі, який називається висновок, де попередньо встановленні системи правил використовуються для обробки даних. Не зважаючи на їх складність, системи досі не наближаються до рівня складності справжньої думки.

Багато науковців сумніваються, що справжній ШІ взагалі коли-небудь буде розроблено. Функціонування людського розуму досі малозрозуміле, і комп’ютерне проектування може залишитись в основному неспроможним аналогічно скопіювати ті невідомі, складні процеси. У спробі досягти мети у створенні справжнього ШІ використовувалися різні шляхи. Одним з підходівє застосування концепції паралельних обробляючих взаємопов’язаних та паралельних операцій. Інший підхід передбачає створення мережі експериментальних комп’ютерних чипів, які називаються кремнієві нейрони, які повторюють функції обробки даних клітин мозку. Використовуючи аналогові технології, транзистори у цих чіпах змагаються з мембранами нервових клітин, щоб працювати на швидкості нейронів.

АРХЕОЛОГІЯ

Нова археологія

Однак, протягом 60-х р 20 ст. багато археологів почали усвідомлювати, що археологія, яка орієнтується на історіографію є безрезультатною. Деякі вчені, такі як американський антрополог Волтер В. Тейлор, вважають, що забагато уваги приділено хронології. Вони прагнуть використовувати антропологічні дані сучасних культур для розуміння культур минулого. Інші науковці, наприклад Альберт С. Сполдінг наполягають на використанні більш складних кількісних методів та засобів. І все таки інші вчені переконанні, що археологи недостатньо зосереджують свою увагу на теоретичних цілях.

Багато молодих археологів 50-х рр. 20 ст. прагнули не просто описати та датувати культурні зміни, а зрозуміти як і чому вони відбулися. На їхній погляд, основною метою археології є визначення законів культурних змін. Таким чином ці закони закладуть основу науки. Вони були переконані, що розуміння процесу змін у одній області археологічних досліджень породить загальні правила, які можна буде застосовувати у інших сферах. Лідером такого нового руху був Льюіс Р. Бінфорд, який почав писати на цю тему у 60-х рр. 20 ст. і таким чином оголошуючи новий період – період нової археології.

До головних ознак нової археології відносяться:

1. Детальне використання еволюційної теорії

2. Застосування складних культурних та екологічних понять, які часто вимагають міждисциплінарного підходу під час польових робіт та використання комп’ютерного обладнання для аналізу

3. Застосування теорій систем

Хоча уже в 70-х – 80-х рр. 20 ст. стало ясно, що так звана нова археологія не стримала обіцянку щодо перетворення археології у науку, яка базується на законах, не потрібно недооцінювати внесок вчених 60-х рр. Сучасна археологія сильно завдячує новим археологам своєю когнітивною структурою.

Останнім великим відкриттям в археології Старого Світу стало визнання того, що хронологія європейської передісторії, яка базувалася на методі датування по радіоактивному вуглецю, була неправильною через недоліки методу. Була запропонована нова хронологічна таблиця, де були змінені дати не тільки окремих пам’яток культури, але й , як визначив британський археолог Колін Ренф’ю, була встановлена нова парадигма доісторичного культурного розвитку. Раніше вважалося, що культурні досягнення такі як розвиток металургії поширилися лише з відкриттям на Середньому Сході. Тепер стверджують, що існують декілька місць цього відкриття. Таким чином приходимо до висновку, що люди набагато прогресивніші, між вважалося раніше.

Протягом 80-початку 90-х рр. 20 ст. археологів Північної Америки закликали пристосувати свої методи дослідження таким чином, щоб вони враховували інтереси корінних американців, які наполягали на повазі до культурних цінностей під час розкопок. Пристосування наукових методів дослідження до традиційних культурних особливостей позначає новий напрямок в археологічній практиці і такий перебіг подій навряд чи могли б розглядати декілька десятиліть тому, коли припускали, що строгі наукові принципи об’єктивності будуть домінувати в археології.

У Новому Світі дослідження первісних людей вказують на те, що вони (первісні люди) ймовірно почали заселяти землю близько 30 тис. років тому. Вчені Старого Світу, серед них Льюіс та Мері Лікі тощо вважають, що люди використовували знаряддя праці ще 5 млн. років тому. Більш важливим є те, що археологи різного спрямування – ті, що дотримуються класичних методів, антропологи та історики почали співпрацювати один з одним не тільки для вдосконалення своєї методики, але також для того, щоб зрозуміти процес культурних змін.

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЇ

Аріанство

Аріанство – це християнське єретичне віровчення ІV століття, яке заперечувало абсолютну божественність Ісуса Христа. Таку назву воно отримало на честь свого засновника Арія /Аріана/. Родом з Лівії, Арій навчався в богословській школі Лусіана з Антіохії, де також навчалися й інші прихильники аріанства. Після посвячення у сан священика в Александрії у 319 році Арій розпочав полеміку зі своїм єпископом стосовно божественної природи Христа. В кінці кінців у 325 році Арія через його переконання вислали в Іллірію, однак дебати навколо його вчення скоро охопили усю церкву і викликали занепокоєння ще більш ніж півстоліття. Хоча імператор Теодосій у 379 році зрештою визнав його доктрину незаконною по всій Римській Імперії, вона проіснувала ще 2 століття у варварських племенах, навернених до християнства аріанськими єпископами.

Згідно з вченням Арія, Бог не був народжений і не мав початку. Тому Бог-Син, Друга Особа Трійці не може бути Богом в тому ж значенні, що і Бог-Отець, оскільки він був народжений. Бог-Син не був породжений з божественної матерії, як Бог-Отець; він не існував споконвіку, а був створений з нічого, як інші істоти, волею Бога-Отця. Іншими словами, стосунки між Богом-Батьком і Богом-Сином не були природними. Пропонуючи таке вчення, Арій намагався захистити абсолютну вищість Господа, якій, на його думку, загрожували такі богословські тенденції, як монархіанство.

Вчення Арія було засуджене у 325 році на Першому вселенському соборі в Нікеї. 318 єпископів, що зібрались там розробили проект віровчення, яке стверджувало, що Бог-Син був народжений нерукотворно і був єдиносущним (від гр. „homoousios” – „з єдиної речовини”) з Богом-Батьком, тобто Бог-Син був частиної Трійці, а не Божим творінням. До цього не існувало загальноприйнятого віровчення. Нове вчення отримало статус догми внаслідок заборон аріанства.

Не дивлячись на засудження вчення Арія не зникло. Частково це пояснювалося втручанням імперської політики. Під впливом Грецької церкви історика Євсевія Кесарійського, чию приналежність до православ'я також ставили під сумнів, імператор Костянтин І відкликав Арія із вигнання приблизно у 344 році. Невдовзі двоє впливових людей виступили на підтримку аріанства: наступник Костянтина Констанцій ІІ вподобав аріанське вчення, а також єпископ та богослов Євсевій Нікомідійський, згодом Патріарх Константинополя, став главою аріанства.

До 359 року аріанство розповсюдилося та стало офіційною релігією імперії. Однак між самими аріанцями були суперечки і вони розділилися на дві частини. До напів-аріанства в основному належали консервативні західні єпископи, які загалом погоджувалися із нікейським символом віри, проте сумнівалися щодо небіблійського терміну homoousios (єдиносущний), який використовувався у віросповіданні. Нео-аріанці стверджували, що Син був іншої сутності (гр. heteroousios) чи навпаки Батько (гр. anomoios). До цієї групи також належали пневматомахи (духоборці), які стверджували, що Святий Дух це також творіння як і Син. У зв’язку із смертю Констанція ІІ у 361 році та правлінням Валента, який переслідував напів-аріаців було відкрито шлях для фінальної перемоги нікейського православ’я, визнаного імператором Феодосієм у 379 році та повторно затвердженого під час Другого вселенського собору (Константинополь І) у 381 році.

Не зважаючи на це готський єпископ Вульфіла поширив аріанство серед своїх народів і вони зберегли це вірування як відмінну рису своєї національної індивідуальності. Король остготів та засновник остготського королівства в Італії Теодорик виявив значну терпимість до православних католицьких понять, тоді як арійські вандали люто переслідували католиків після захоплення романських провінцій в Африці. Остаточне навернення усіх германських племен в католицизм відбулося аж в кінці 6-го століття.