Клінічний розвиток сніду

Поступове ослаблення імунної системи дозволяє все більш серйозним інфекціям та ракам розвиватися і врешті решт це призводить до смерті від однієї, чи більш з цих умовно-патогенних хвороб.

Розвиток ВІЛ_інфекції в клінічних хворобах, які визначають СНІД може зайняти 6-10 років. Цей розвиток можна спостерігати, використовуючи сурогатні маркери( лабораторні дані, які знаходяться у зв’язку з клінічним розвитком) або клінічні кінцеві точки (хвороби , які відносяться до більш прогресуючих захворювань). Сурогатні маркери для різних стадій ВІЛ-інфекції включають в себе кількість клітин СД4 Т-хелперів, що зменшується , і є основним типом білих кров’яних клітин, які знищуються ВІЛ-інфекцією.

Кількість ВІЛ-інфекції, яка циркулює в крові є другим сурогатним маркером. Імунітет інфікованої людини відповідає на вірус, здатність людини виробляти антитіла проти ВІЛ-інфекції, протеїни також можуть використовуватися для визначення стадії СНІДу; однак, цей сурогатний маркер є менш точним під час пізніх стадій СНІДу через загальну ослабленість імунітету.

Протягом періоду від одного до трьох тижнів після зараження ВІЛом більшість людей почувають неспецифічні схожі на грип симптоми, такі як лихоманка, гарячка/, головний біль, висипи на шкірі, болючі /збільшені/ лімфатичні вузли та нездужання. Такі симптоми тривають близько одного, двох тижнів. Протягом цієї стадії, відомої під назвою гострий ретровірусний синдром, ВІЛ розмножується до надзвичайно високої концентрації, циркулює разом з кров’ю та розповсюджує інфекції по всьому організму, а особливо у лімфатичних вузлах. Кількість антигенних маркерів хелперних Т-лімфоцитів інфікованого спочатку дещо зменшується, однак потім повертається до приблизно нормального рівня, оскільки імунна система реагує на інфекцію та обмежує розмноження та поширення ВІЛу. Протягом цього періоду інфіковані можуть бути особливо заразними.

Після гострого ретровірусного синдрому наступає тривала безсимптомна стадія, яка може тривати 10 або більше років. Протягом цього періоду здоров’я інфікованих не погіршується, а кількість антигенних маркерів хелперних Т-лімфоцитів коливається від низького до нормального рівня (500–750 лімфоцитів на 1 кубічний мм крові ). Незважаючи на це ВІЛ продовжує розмножуватись впродовж безсимптомної фази, спричиняючи подальше руйнування імунної системи.

Зрештою імунна система послаблюється і наступає рання симптомна стадія. Вона може тривати від кількох місяців до декількох років і характеризується швидким зниженням кількості антигенних маркерів хелперних Т-лімфоцитів (від 500 до 200 лімфоцитів на 1 кубічний мм крові) та наявністю опортуністичних інфекцій, які не становлять загрози життю людини.

Після ранньої симптоматичної стадії інфікований зазнає масштабного /всеохоплюючого/ руйнування імунної системи та страждає від серйозного захворювання, що є характерними ознаками пізньої симптоматичної стадії. Ця стадія також може тривати від кількох місяців до декількох років, а в організмі ураженого ВІЛом може міститись менш ніж 200 антигенних маркерів хелперних Т-лімфоцитів на 1 кубічний мм, разом з певними опортуністичними інфекціями, що вказують на /розпізнають, ідентифікують, визначають/ зараження СНІДом. Знесилюючий синдром поступової втрати маси тіла та синдром виснажливого перевтомлення спостерігаються великою мірою у людей під час /на/ цієї стадії. Імунна система перебуває у стані серйозної недостатності /Організм зазнає надзвичайного імунодефіциту/. Врешті-решт наступає пізня /прогресуюча/ стадія СНІДу, під час якої кількість антигенних маркерів хелперних Т-лімфоцитів в організмі інфікованого становить менш, ніж 50 одиниць на 1 кубічний мм крові, а смерть внаслідок тяжких опортуністичних інфекцій, що становлять загрозу для життя людини та раків, наступає протягом одного-двох років.

ТЕОРІЯ ІГОР

Вступ

Теорія ігор – це математичний аналіз будь-якої ситуації, яка стосується зіткнень інтересів для визначення оптимальних виборів, які за даних умов, приведуть до бажаних результатів. Хоча теорія ігор бере свій початок з вивчення таких добре відомих розваг як шашки, хрестики-нулики, покер, звідси й назва, вона також включає в себе набагато серйозніші зіткнення інтересів, які виникають в таких галузях як соціологія, економіка, політологія та військова справа.

Вперше підходи до теорії ігор були досліджені французьким математиком Емілем Борелем, який написав кілька робіт, присвячених азартним іграм та теоріям ігор. Проте, визнаним батьком теорії ігор вважають угорсько-американського математика Джона фон Ньюмена, який у ряді своїх робіт в 20-30х рр. ХХ століття розробив математичну основу для подальших теоретичних досліджень. Протягом Другої світової війни стратеги теоретики в таких галузях як логістика, підводна війна та оборона висували ідеї, які були прямо пов’язані з теорією ігор. Після цього теорія ігор розвивалася в контексті суспільних наук. Незважаючи на те, що теорія ігор має практичний характер, проте, по суті, вона є результатом математичних дій.

Загальні принципи

У теорії ігор термін ГРА означає певний вид суперечки, в якій беруть участь n-нна кількість людей чи груп (відомих як гравців). Перелік правил диктує умови, за яких гра починається, можливі дозволені дії на кожному етапі гри, загальну кількість ходів, що складають всю гру та умови результату в кінці гри.

Хід

В теорії ігор, хід – це шлях переходу з одного рівня гри на інший, починаючи з початкового до останнього. Кроки можуть переходити від гравця до гравця по черзі або ж здійснюватися одночасно. Ходи обирає гравець, або ж вони встановлюються випадково. В останньому випадку такі предмети як гральні кості, картки з командами або ж цифровий диск визначають наступний хід, ймовірність якого можна визначити.

Виграш

Виграш або результат гри – це термін теорії ігор, який позначає те, що стається в кінці гри. В таких іграх як шахи чи шашки, результат гри простий – хтось є переможцем, а хтось переможеним. У покері чи інших картярських іграх виграшем зазвичай є гроші. Величина виграшу залежить від початкової ставки та ставки, яка накопичилась протягом партії, також від відсотка або сталої цифри залежно від шансів виграшу тощо.

Екстенсивна та нормальна форма гри

Залежно від виду гри, ігри бувають в нормальній та екстенсивній формі. Це і є головною відмінністю. Гру вважають екстенсивною, якщо вона містить перелік правил, які визначають можливі ходи на кожному етапі, вказують гравця, який має ходити, ймовірність на кожному етапі, якщо хід визначається випадково, та ряд результатів гри, які визначають певну винагороду у кожному можливому випадку закінчення гри. Припускається, що кожен гравець має можливість обирати хід, передбачаючи можливий результат, який максимально підвищить шанси виграшу та зменшить можливість програшу. Гра в екстенсивній формі містить не тільки перелік правил, які керують діяльністю кожного гравця, але й системи переваг кожного гравця. Прикладом можуть бути загальновідомі кімнатні ігри такі як шашки, хрестики-нулики та інші картярські ігри, як то “скриньки” та кункен.

Через те, що навіть у найпростіших іграх в екстенсивній формі застосовується велика кількість стратегій, спеціалісти з теорії ігор розробили так-звані стандартизовані форми ігор, для яких повністю здійснюються розрахунки. Вважається, що гра має нормальну форму, якщо список усіх очікуваних результатів та винагород для кожного гравця та для кожної можливої комбінації стратегій подається з урахуванням будь-якої послідовності виборів у грі. В таку теоретичну гру може грати будь-який сторонній спостерігач і вона не залежить від стратегії, яку обирає гравець.

Ідеальна інформація

Гра має ідеальну інформацію, коли усі ходи відомі кожному з залучених гравців. Шашки та шахи – два приклади ігор, в яких присутня ідеальна інформація; покер та бридж – це ігри, у яких гравці володіють лише частковою інформацією.

Стратегія

Стратегія – це перелік оптимальних виборів для кожного гравця на кожному етапі заданої гри. Беручи до уваги усі можливі ходи, стратегія – це план, який не можна порушувати, що б не відбулося у грі.

ІСТОРІЯ

Професія історика

Окрім спеціальних умов, за яких історики записують події, свідками яких вони стали особисто, про історичні факти дізнаються лише через проміжні джерела. Вони включають свідчення ще живих свідків подій, описові документи описові документи , такі як передісторії, мемуари, листи та художню літературу; юридичні та фінансові звіти судів, законодавчих органів, релігійних установ та підприємств; та незаписані дані, отримані з фізичних залишків попередніх цивілізацій таких, як архітектура, мистецтво та ремесла, цвинтарі та оброблені землі.

Усі ці та багато інших джерел інформації надають свідчення, за якими історики розшифровують історичні факти. Однак, зв'язок між даними та фактом надзвичайно простий та прямий. Докази можуть бути упередженими або помилковими, неповними або майже незрозумілими після тривалого періоду культурних та лінгвістичних змін. Саме тому історики повинні оцінювати дані критично.