1. Злочини проти життя особи:

   1. вбивства (статті 115-119)

      • просте умисне вбивство (ч. 1 ст. 115),

      • умисне вбивство при обтяжуючих обставинах (кваліфіковані види вбивства) (ч. 2 ст. 115),

      • умисне вбивство при пом'якшуючих обставинах (привілейовані види вбивства) вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116), матір'ю своєї новонародженої дитини (ст. 117), при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118), г) вбивство через необережність (ст. 119).

   2. доведення до самогубства (ст. 120).

2. Злочини проти здоров'я особи;

   1. тілесні ушкодження;

      • умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121),

      • умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 122),

      • умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання (ст. 123),

      • умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 124),

      • умисне легке тілесне ушкодження (ст. 125),

      • необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 128).

   2. завдання фізичних або моральних страждань;

      • побої і мордування (ст. 126),

      • катування (ст. 127),

      • погроза вбивством (ст. 129).

   3. зараження соціальними хворобами.

      • зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 130),

      • зараження венеричною хворобою (ст. 133).

3. Злочини, що ставлять у небезпеку життя та здоров'я особи.

   1. злочини в медичній сфері діяльності

      • неналежне виконання професійних обов'язків, що спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 131),

      • розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 132),

      • незаконна лікувальна діяльність (ст. 138),

      • ненадання допомоги хворому медичним працівником (ст. 139),

      • неналежне виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником (ст. 140),

      • порушення прав пацієнта (ст. 141),

      • незаконне проведення дослідів над людиною (ст. 142),

      • порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини (ст. 143),

      • насильницьке донорство (ст. 144),

      • незаконне розголошення лікарської таємниці (ст. 145).

   2. інші злочини.

      • незаконне проведення аборту (ст. 134),

      • залишення в небезпеці (ст. 135),

      • ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані (ст. 136),

      • неналежне виконання обов'язків щодо охорони життя та здоров'я дітей (ст. 137).

Усі зазначені злочини посягають на життя чи здоров'я особи або ставлять ці найважливіші соціальні цінності в небезпеку. Названі цінності і є родовим об'єктом цих злочинів.

Слід зазначити, що в інших розділах Особливої частини КК також є багато статей, які передбачають відповідальність за злочини, пов'язані із заподіянням шкоди життю та здоров'ю особи. Але у таких випадках шкода вказаним об'єктам заподіюється у зв'язку з посяганням на інші суспільні відносини, які становлять основний об'єкт посягання, а життя та здоров'я особи виступають як додаткові об'єкти, без яких посягання на основний об'єкт неможливе. Наприклад, розбій (ст. 187) має основним безпосереднім об'єктом власність, а додатковим об'єктом - життя та здоров'я потерпілої особи. При цьому додатковий характер об'єктів аж ніяк не знижує їх цінності і важливості кримінально-правової охорони.

Початком життя вважається початок фізіологічних пологів. Кінцевим моментом життя визнається настання фізіологічної смерті, коли внаслідок повної зупинки серця і припинення постачання клітинам кисню відбувається незворотний процес розпаду клітин центральної нервової системи і смерть мозку.

Згідно з законом, активні заходи щодо підтримання життя хворого припиняються у випадку, коли стан людини визначається як незворотна смерть. Людина вважається померлою з моменту, коли встановлена смерть її мозку. Діагностичні критерії смерті мозку та процедура констатації моменту смерті людини визначені в Інструкції, затвердженій наказом МОЗ. У ній, зокрема, зазначено, що смерть мозку - це повне та незворотне припинення всіх його функцій, які реєструються при серці, що працює, та примусовій вентиляції легенів. Від незворотної смерті слід відрізняти клінічну смерть, коли життєздатність організму протягом певного часу (в середньому близько 6-8 хвилин) зберігається і, при належному наданні медичної допомоги, людину, що перебуває у такому стані, можна повернути до життя. Ненадання без поважних причин допомоги такому хворому медичним працівником за наявності підстав утворює склад злочину, передбаченого ст. 139.