61. Порядок створення колективного с/г підприємства на базі ліквідованого державного підприємства. Див. Пит.. 60.

62. Здійснення приватизації майна державних с/г підприємств за погодженням з КМУ. Приватизація майна в АПК здійснюється відповідно до законодавства України з питань приватизації з урахуванням специфіки с/г виробництва, визначених законом від 10 липня 1996 року «Про особливості приватизації майна в АПК», Положення про порядок приватизації майна радгоспів та інших державних с/г підприємств, а також заснованих на їх базі орендних підприємств. Вибір способу приватиз. буде залежати від того, чи потрібно погоджувати умови приватизації з КМУ. Об. приватиз. орендних підприємств є лише частка майна, яка належить державі. Приватизація майна радгоспів та інших державних с/г підприємств здійснюється шляхом перетворення їх на колективні с/г підприємства(якщо не достатньо майна, щоб перетворити у АТ) або відкриті АТ за рішенням загальних зборів працівників або зборів уповноважених з наступною безоплатною передачею майна працівникам підприємств-засновників (розмір такої частини визнач. вартістю майна, що припадає на 1-го члена, розподіл майна здійсн. відповідно до труд. участі). Ініціатива щодо приватизації виходить від орг. приватиз. та покупців. Далі створюється комісія з приватиз., вона розробляє план приватиз., визнач. вартість майна, визначає розмір і форми платежів, розроб. проекти договорів тощо.

Приватизація майна дослідних господарств, експериментальних виробництв, проектно-конструкторських та інших підприємств, підпорядкованих навчальним та науково-дослідним установам, радгоспам-технікумам, здійснюється за погодженням з КМУ шляхом перетворення їх на АТ. При цьому частка державного майна (акцій) повинна становити не менше 51 відсотка загальної вартості майна.

63. Правові особливості приватизації переробних, агросервісних, будівельних та інших не с/г підприємств за погодженням з КМУ. Дане питання регулюється Положенням Про план приватизації не с/г підприємств і організацій АПК. Цим Положенням визначається порядок розроблення типового плану приватизації підприємств харчової промисловості, які переробляють с/г сировину, підприємств борошномельно-круп'яної та комбікормової промисловості, а також сервісних, будівельних, фірмових торговельних, інших не с/г підприємств і організ. АПК, які виконують роботи і надають послуги с/г товаровиробникам, вартість майна яких достатня для формування статутного капіталу АТ. План розробляється комісією з приватизації. Проект плану приватизації складається на основі Типового плану приватизації державного майна, у плані обов’язково має бути розділ «План розміщення акцій», де зазнач. термін розміщення акцій, їх кількість. Комісія визначає в проекті плану розподіл акцій у такій послідовності: 1. визначає розмір пакета акцій, що тимчасово залишається у державній власності; 2. визначає пакети акцій, що передаються недержавним засновникам АТ відповідно до розміру їх внесків до статутного капіталу цього товариства (для АТ, створених на базі орендних та міжгосподарських підприємств) це здійс. на підставі пропозицій підприємства, які погоджуються з відповідним органом управління сільського господарства і продовольства в 10-денний термін з дня їх подання; 3. установлює квоту акцій, що підлягають безоплатній передачі с/г підприємствам; 4. розраховує кількість акцій, що підлягають пільговому продажу працівникам підприємства, що приватизується, та прирівняним до них особам за власні кошти( в межах кількості працівників).

64. Поняття і склад земель с/г призначення. Класифікація земель проводиться за їх основним цільовим призначенням, залежно від того, для якої мети відведені землі. Землі с/г призначення - найбільш важлива і значна частина єдиного земельного фонду. Це землі, які надані для виробництва с/г продукції; здійснення с/г науково-дослідної та навчальної діяльності, для розміщення відповідної виробничої інфраструктури. Землі с/г призначення не можуть передаватись у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам. Землі с/г призначення розподіляються на с/г угіддя: ріллю, сіножаті, пасовища, перелоги, землі, зайняті багаторічними насадженнями, а також на землі, які до них не належать, а саме: господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісового фонду, землі під господарськими будівлями і дворами, землі тимчасової консервації тощо. Передбачається приорітетність земель с/г призначення. До земель с/г призначення належать землі, які використовуються:1) громадянами для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного с/г виробництва; 2) с/г підприємствами для ведення товарного с/г виробництва; 3) с/г науково-дослідними установами та навчальними закладами, сільськими професійно-технічними училищами та загальноосвітніми школами — для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; 4) с/г підприємствами, організаціями та установами, релігійними організаціями і об'єднаннями громадян — для ведення підсобного сільського господарства. Землі с/г призначення можуть надаватись у власність і користування, при цьому правомочність щодо визначення та зміни цільового призначення земельної ділянки не може належати ні власникові, ні користувачеві, а зберігається за органами державної влади.

65. Особливості правового режиму земель с/г призначення. “Правовий режим” земель с/г призначення є теоретичним поняттям, яке узагальнює правову характеристику земель цієї категорії як об'єкта земельних відносин і містить вказівку на коло найважливіших правових відносин, що складаються з приводу земель с/г призначення (використання, включення до цивільного обігу, охорони, обліку, моніторингу). Правовий режим різних ділянок земель с/г призначення неоднорідний. Така неоднорідність зумовлена: видами земель с/г призначення, їх економічними й екологічними властивостями; юридичним статусом суб'єктів, які використовують ці землі; іншими об'єктивними обставинами. Тому зазвичай розрізняють загальний, особливий і спеціальний правові режими земель с/г призначення. Об'єктом - загального правового режиму є вся площа земель, придатних для потреб с/г. Основне цільове призначення цих земель — бути засобом виробництва продуктів харчування і корми для тварин, а також сировини для промисловості. Для будівництва промислових підприємств, об'єктів житлово-комунального господарства, залізничних і автомобільних шляхів, ліній електропередачі та зв'язку, магістральних трубопроводів, а також для інших потреб, не пов'язаних із веденням с/г виробництва, надаються переважно не с/г угіддя або с/г угіддя гіршої якості. Особливий правовий режим установлюється законодавством для с/г угідь із кадастровою оцінкою вище середньо-районного рівня ( це рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища й перелоги). Правовий режим цих земель полягає в пріоритетному використанні їх для с/г цілей. Спеціальний правовий режим встановлюється для особливо цінних с/г угідь (землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів, землі ПЗФ, землі історико-культурного призначення). Вилучення (викуп) особливо цінних земель для не с/г потреб допускається тільки у виняткових випадках, а саме: під час будів­ництва об'єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередач тощо, за постановою КМУ або за рішенням відповідної місцевої ради, які, в свою чергу, повинні попередньо погодити його з ВРУ.

У літературі зазначається, що правовий режим земель с/г призначення спрямований па виконання двох головних завдань: забезпечення ґрунтової родючості земель, тобто охорони якості с/г угідь (якісний аспект), і збереження кількості цих земель, запобігання зменшенню площ с/г угідь (кількісний аспект).

66. Права і обов’язки власників і користувачів земель в аграрному виробництві. Права та обов'язки суб'єктів аграрного підприємництва щодо використання земель с/г призначення дуже різноманітні і, як правило, взаємопов'язані. Правомочності власника землі і землекористувача мають багато спільного, проте саме наявність права продавати або іншим шляхом відчужувати земельні ділянки, передавати їх в оренду, заставу, спадщину відрізняє власника земельної ділянки від землекористувача.

До основних прав, спільних для власників і землекористувачів, належать: право самостійного господарювання на землі, право власності на посіви і насадження с/г та інших культур, на вироблену с/г продукцію; право використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; право на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; право споруджувати житлові будинки, виробничі та інші будівлі і споруди. Зведення на орендованій земельній ділянці приміщень виробничого, невиробничого призначення орендарі погоджують з орендодавцем.

На власників та землекористувачів покладаються обов'язки: забезпечувати використання землі за цільовим призначенням; додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; своєчасно подавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законодавством; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних зі встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, межі зрошувальних і осушувальних систем. Перелік обов'язків землевласників та землекористувачів не є вичерпним, і законодавством можуть встановлюватися інші обов'язки.

67. Правові основи використання природних ресурсів у с/г. Згідно зі ст. 149 ГК України суб'єкти господарювання використовують у г/д природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористування. Порядок надання в користування природних ресурсів громадянам і юридичним особам для здійснення г/д встановлюється земельним, водним, лісовим та іншими спеціальними законодавствами. Загальне використання, згідно ЗУ “Про ОНПС”, полягає в безперешкодному використанні природних ресурсів громадянами для задоволення своїх життєвих потреб і має певні правові ознаки: а) безоплатно; б) без отримання будь-яких дозволів; в) без закріплення окремих природних об'єктів за певними суб'єктами. Спеціальне використання характеризується тим, що: а) природні об'єкти цілком або частково закріплюються за певними суб'єктами на різних правових підставах (здійснюється право володіння ними); б) необхідно отримати спеціальний дозвіл; в) воно є платним. Законодавство України розрізняє такі правові форми спеціального використання природних ресурсів: а) право власності; б) право природокористування (безоплатне і орендне); в) сервітутне право; г) угода про розподіл продукції; ґ) право господарського відання; д) право оперативного управління.

Разом з тим, беручи до уваги комплексний характер АПУ як галузі права, можна сказати, що окремі інститути природноресурсового права є водночас і інститутами АПУ. Адже с/г діяльність має своєю передумовою використання природних ресурсів. Право природокористування відрізняється і від права власності. Хоча це право може включати в себе і володіння, і користування, і розпорядження; воно завжди є похідним від права власності — саме власник встановлює межі природокористування.

68. Правове регулювання водокористування у с/г. Водні об'єкти широко використовуються в с/г: для рибництва, водопою, меліорації, скидання стічних вод та інших с/г потреб. Важливим законодавчим актом, який регулює порядок використання водних ресурсів, є ВКУ. За правовим режимом водні об’єкти поділяються на: загальнодержавні і місцеві. Водокористування буває загальним (забір води здійснюється без спеціальних технічних пристроїв, а забруднюючі речовини у водні об'єкти не скидаються) і спеціальним (навпаки). Багато ФГ або інші с/г підприємства бажали б мати у своїй власності водні об'єкти, щоб провадити с/г діяльність, зокрема рибництво. Відповідно до ЗК право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на водні об'єкти, що на ній розміщені. За ЗК існує право безоплатної приватизації замкнених природних водойм загальною площею до 3 га. Власникам земельних ділянок дозволяється створювати у відповідних межах рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми. Купівля-продаж і кількість водних об'єктів, які можуть перебувати у приватній власності, не обмежується. Спеціальне водокористування буває короткостроковим (3 р.) і довгостроковим (3-25 р.). Спеціальні водокористувачі зобов'язані сплачувати державний збір за спеціальне використання водних ресурсів. ВК поділяє водокористувачів на первинних і вторинних. Первинними водокористувачами є особи, що мають власні водозабірні споруди і відповідне обладнання для забору води. Вторинні водокористувачі (абоненти) — це ті, що не мають власних водозабірних споруд і отримують воду із водозабірних споруд первинних водокористувачів. Права та обов'язки водокористувачів цілком поширюються і на суб'єктів аграрного права.

Так, водокористувачі мають право на загальне і спеціальне використання водних ресурсів, вимагати від власника водного об'єкта підтримання належної якості води, споруджувати гідротехнічні та інші водогосподарські об'єкти, передавати воду іншим водокористувачам. Права останніх щодо використання водних ресурсів можуть бути обмежені власниками водних об'єктів, місцевими радами, державними екологічними, санітарними та іншими органами в разі маловоддя, загрози виникнення епідемій та епізоотій. ВК покладає на водокористувачів такі обов'язки: бути ощадливими щодо водних ресурсів, дбати про їх відтворення і поліпшення якості води, користуватися водою відповідно до цілей та умов її надання, дотримуватися встановлених екологічних нормативів водокористування, застосовувати ефективні сучасні технічні засоби й технології.

69. Правове регулювання використання надр у с/г. Використання надр у веденні сільськогосподарської діяльності регулюється Кодексом України про надра. Надра — це та частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння. Корисні копалини— це природні мінеральні утворення органічного і неорганічного походження в надрах, на поверхні землі, в джерелах вод і газів, на дні водоймищ придатні для промислового використання. Вони поділяються на копалини загальнодержавного й місцевого значення. Переліки корисних копалин загальнодержавного й місцевого значення затверджені постановою КМУ. Суб'єктів АПУ більше цікавлять корисні копалини місцевого значення, які вони можуть використовувати на праві загального використання надр(вапняк, гіпс, крейда, граніт, галька, гравій, пісок). Води, в тому числі прісні підземні, належать до корисних копалин загальнодержавного значення. Існує загальне( без ліцензії, без гірничих відводів видобувати для с/г потреб копалини місц. значення і торф глибиною до 2 м. і прісні підземні води-до 20 м.) і спеціальне використання надр( здійс. на підставі ліцензії і акту гірничого відводу) Спеціальне використання надр на праві надрокористування може бути постійним або тимчасовим. Постійне не має заздалегідь встановленого строку. Тимчасове може бути короткостроковим (до 5 років) і довгостроковим (від 5 до 20 років). Спеціальне використання надр передбачає необхідність сплати збору тільки з суб'єктів підприємницької діяльності. Тому селяни, які мають гірничий відвід на видобуток корисних копалин, але не зареєстровані як суб'єкти підприємництва, звільнені від сплати збору за спеціальне використання надр.

ЗК передб., що всі суб'єкти права приватної власності на земельні ділянки є водночас суб'єктами права приватної власності на надра під цими земельними ділянками. Разом з тим згідно Гірничого Кодексу, право приватної власності на надра не дозволяє здійснювати промисловий видобуток корисних копалин на своїй земельній ділянці, тут потрібно дотримув. правил гірничих підприємств.

70. Правове регулювання використання тваринного світу. Важливими законодавчими актами щодо цього є ЗУ "Про тваринний світ", "Про мисливське господарство та полювання" та"Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них". Об'єктами тваринного світу є дикі тварини (хордові й безхребетні) в усьому їх видовому і популяційному розмаїтті та на всіх стадіях розвитку (ембріони, яйця, лялечки тощо), частини диких тварин (роги, шкіра, ратиці, копита тощо), продукти їхньої життєдіяльності (мед, віск тощо). При цьому правовий режим с/г і свійських тварин визначається аграрним чи цивільним законодавством, але не природноресурсовим, тобто на них не поширюється дія Закону "Про тваринний світ". Об’єкти тваринного світу поділ. на загальнодержавного (перебувають у держ. власності) і місцевого значення (комунал. і приват. власність). Також існує загальне та спеціальне використання тваринного світу. Загальне використання здійснюється без вилучення їх із природного середовища (за винятком любительського і спортивного рибальства), а також без знищення тварин, руйнування їхнього житла та інших споруд (нір, хаток, гнізд). До спеціального використання об'єктів тваринного світу належать усі види використання, що здійснюються з їх вилученням із природного середовища, зокрема знищення диких тварин. На спеціальне використання об'єктів тваринного світу потрібно отримати дозвіл і внести збір. Такі дозволи видаються на підставі затверджених Мінприроди лімітів на спеціальне використання об'єктів тваринного світу. Справляння збору за спеціальне використання об'єктів тваринного світу диференціюється за видами тварин.

71. Правове регулювання використання рослинного світу. Дикорослих рослин використовують у с/г для випасання худоби, сінокосіння, збирання дикорослих рослин. Дикі рослини можуть бути також бур'янами, з якими провадиться боротьба згідно із ЗУ "Про захист рослин". Важливим законодавчим актом є ЗУ"Про рослинний світ". Рослинний світ становить собою сукупність усіх видів рослин, а також грибів та утворених ними угруповань на певній території, тобто вони мають бути частиною екосистеми, а не вилучені з природного середовища. При цьому даний закон регулює використання рослин не с/г призначення, за винятком рослин занесених до Червоної і Зеленої книги. Дикоросла рослина, що вилучена з екосистеми і слугує с/г потребам, перестає бути об'єктом природноресурсового права і стає об'єктом АПУ. Юридичним фактом зміни правового режиму такої рослини є вилучення її з екосистеми. Існує поділ на Об. загальнодержавного(об'єкти рослинного світу в межах природних комплексів загальнодержавного значення, а також занесені до Червоної чи Зеленої книг) і місцевого значення. Також існує загальне і спеціальне використання об. рослинного світу( для підприємницької діяльності, потребує дозволу, які видаються в межах лімітів, які встановлюються Мінприроди для рослинних ресурсів загальнодержавного значення і місцевими радами — для рослинних ресурсів місцевого значення). За спеціальне використання природних рослинних ресурсів справляється збір. Але наразі збір справляється тільки за спеціальне використання лісових рослинних ресурсів. Суб'єкти АПУ можуть у порядку загального використання об'єктів рослинного світу збирати лікарську й технічну сировину, квіти, ягоди, плоди, гриби, проте забороняється збирати наркотиковмісні рослини. Місцеві ради чи органи Мінприроди можуть обмежувати використання рослинних ресурсів у разі виснаження природних ресурсів, різкого їх зменшення.

72. Правове регулювання лісокористування у с/г. ЛК так визначає поняття лісу: це — сукупність землі, рослинності, в якій домінують дерева та чагарники, тварин, мікроорганізмів та інших природних компонентів, що в своєму розвитку біологічно взаємопов'язані, впливають один на одного і на довкілля. ЛК поділяє ліси України за екологічним і господарським значенням на 2 групи. До першої належать ліси, що виконують переважно природоохоронні функції, зокрема с/г протиерозійні, приполонинні, захисні лісосмуги. До другої — ліси, котрі поряд з екологічним мають експлуатаційне значення і для збереження захисних функцій, для яких встановлюється режим обмеженого лісокористування. Правовий режим лісів першої групи суворіший і вимагає обмеження в їх межах господарської діяльності. Виділяють загальне (суб'єкти АПУ мають право вільно перебувати в лісах, безкоштовно збирати для власного споживання дикорослі трав'яні рослини, квіти, ягоди, горіхи) і спеціальне лісокористування (умовою спеціального використання лісових ресурсів є отримання земельної ділянки лісового фонду в користування чи у власність). На праві спеціального використання лісових ресурсів можна: заготовляти деревину під час рубок головного лісокористування, заготовляти живицю, другорядні лісові матеріали. ЗК за якими земельні ділянки лісового фонду загальною площею до 5 га держава може передавати у приватну власність фізичним та юридичним особам у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Спеціальне використання лісових ресурсів для сільськогосподарської діяльності, крім розміщення пасік, передбачає сплату збору за спеціальне використання лісових ресурсів.

Якщо земельні ділянки лісового фонду передаються не у власність, а на праві постійного чи тимчасового землекористування (в тому числі оренди), то, окрім документів, що посвідчують право спеціального використання земельної ділянки лісового фонду (державний акт чи договір), треба отримати також і дозвіл на спеціальне використання лісових ресурсів: лісорубний квиток (ордер) і лісовий квиток.

На с/г угіддя, передані для потреб лісового господарства, не поширюється дія лісового законодавства — вони використовуються відповідно до загальних норм аграрного права. Побічна с/г діяльність у лісах регулюється Порядком заготівлі другорядних лісових матеріалів і здійснення побічних лісових користувань в лісах Укр., це стосується розміщення вуликів і пасік для бджільництва. Випасання худоби, за винятком кіз, дозволяється на вкритих і не вкритих лісовою рослинністю землях лісового фонду, якщо це не завдає цим землям шкоди. Місця та термін випасання худоби визначаються в лісовому квитку.

73. Суть колективного самоврядування і колективної демократії та її гарантії. ЗУ „Про КСГП”, „Про с\г кооперацію”, „Про кооперацію” вказують, що СГП кооперативного типу є добровільним об’єднанням громадян у самостійне СГП. Вони діють на засадах самоврядування та колективної демократії – організаційно-правовий метод здійсннення фінансово-господарської діяльності СГП кооперативного типу.

Законодавство вказує, що демократичність самоврядування у цих СГП забезпечується додержанням закріпленої в статутах системи організаційно-управлінського характеру, а також процедурно-правових норм. Гарантії здійснен. прав і виконан. юрид. обов’язків членів с/г підприємств забезпеч. шляхом: 1. визначення повноважень, компетенції органів управління і службових осіб СГП; 2.своєчасне скликання вищого органу управління (загальних зборів, зборів виробничих підрозділів); 3. проведення засідання правління та ревізійної комісіі з дотриманням регламенту роботи; 4. додержання правил голосування, що визначаються вищим органом управління (таємне та відкрите) при обранні голови СГП, правління, ревізійної комісії; 5. встанов. правила виборності виконавчо-розпоряд. органів на термін встанвлений статутом. Демократія здійснюється правом членів СГП достроково відкликати в разі наявності правових підстав особу з органів управління, ревізійної комісії або ж з посад керівників виробничих підрозділів; якщо вона не виправдовує довіру членів СГП чи не справляється з покладеними на неї обов’язками.

Колективне самоврядування – 1. у вирішенні пит. пов’язаних з с/г підприємством беруть участь усі члени незалежно від віку, статі; 2. додержання вимог гласності при обговоренні та прийнятті рішень з питань діяльності СГП кооперативного типу; 3. обов’язковість рішень, прийнятих більшістю членів СГП для всіх членів; 4. свобода критики з боку членів СГП та обов’язки керівника та інших посадових осіб своєчасно враховувати в роботі критику та зауваження. Правовою формою гарантування є статут та інші засновницькі документі щодо колективного самоврядування. Самоврядування у с/г підприємств.- це колективно-демократичне управління, виключення можливості експлуатації; забезпечення рівності усіх членів; реалізація кожного члена на управління у діяльності с/г підприємства.

Законодавство передбачає такі принципи створення і здійснення діяльності СГП кооперативного типу: добровільність членства фізичних осіб та безперешкодний вихід з СГП; обов’язкова трудова участь у діяльності такого СГП; відкритість та доступність членства для осіб, які визнають статут СГП; рівність прав членів при прийнятті рішень; демократичний характер(1 член=1 голос); участь у розподілі отриманих доходів.

74. Система органів управління в с/г підприємствах кооперативного типу, їх права та обов’язки. Управління СГП утворює структуру органів управління, яка проводиться за вертикальною та горизонтальною ознако: загальні збори (збори уповноважених) як найвищий орган управління СГП; виконавчий орган – правління; голова СГП (голова правління); заступники голови; головні спеціалісти, які можуть бути керівниками виробничих підрозділів; збори членів бригад та інших підрозділів; рада виробничого підрозділу. Компетенція цих органів розмежовується статутом і установчими документами чи шляхом прийняття відповідних рішень органів управління.

Така класифікація залежить від правового становища органів управління СГП та від юридичної сили рішень, які прийняті цими органами. Органи управління розглядаються як основні, рішення яких є обов'язковими і визначені статутом (заг. збори, збори уповноважених, правління, голова, спеціалісти, збори виробничого підрозділу; допоміжні, рішення яких набирають юридичної сили після схвалення чи затвердження основними органами управління (збори виробничого підрозділу, засідання ради виробничого підрозділу); дорадчі органи (рада соціального забезпечення, економічне бюро, комісія з техніки безпеки праці) – строки проведення засідання цих органів регулюються статутами, які повинні відповідати актам законодавства.

75. Повноваження найвищого органу самоврядування (загальних зборів, зборів уповноважених) с/г підприємств кооперативного типу. Права та обов’язки визначаються ЗУ „Про КСГП”, „Про с\г кооперацію”, „Про кооперацію”. Вищий орган управління: приймає статути, вносить до них зміни і доповнення; обирає і звільняє голову СГП, членів правління, ревізійну комісію; та заслуховує звіти; затверджує рішення виконавчого органу (правління) про прийняття в члени СГП, виключення з членства, а також питання, пов’язані з виходом з такого підприємства; приймає правила внутрішнього розпорядку, положення про оплату праці, порядок паювання майна; визначає порядок створення і використання пайового фонду членів СГП, встановлює штати працівників апарату, розглядає колективні угоди; розглядає акти ревізії; приймає рішення про участь підприємства в товариствах; розглядає причини не виконання членами своїх обов’язків. Ці пит. відносяться до виключної компетенції загальних зборів. Ці рішення, якщо вони не суперечать чинному з-ву є обов’язковими для виконання.

Загальні збори мають право приймати будь-які інші рішення, пов’язані із статутною діяльністю кооперативу. Загальні збори проводяться щорічно після закінчення фінансового року. Вони можуть скликатися позачергово за рішенням правління кооперативу, ревізійної комісії, спостережної ради або з ініціативи не менше третини членів кооперативу. Позачергові загальні збори членів кооперативу повинні бути скликані протягом 20 днів з дня надходження такої вимоги.Правління кооперативу зобов’язане прийняти рішення про скликання загальних зборів і повідомити членів кооперативу про час і місце їх проведення та порядок денний не пізніше ніж за 10 днів. Загальні збори правомочні приймати рішення, якщо на них присутні більше половини членів кооперативу. Особи, що працюють по труд. договорах мають право брати участьу роботі загал. зборів, але з правом дорадчого голосу. рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менше 75 % членів.

У великих підприємстсвах, де скликати загальні збори не можливо, можуть проводитись збори уповноажених, але про це має бути зазначено в статуті. Збори уповноважених обираються у виробничих підрозділах. Норми представництва в цей орган встановлює правління, а також порядок обрання виробничого підрозділу на строк 3 роки (повн. правління). К-ть повноважених залежить від приміщення, приймають рішення, якщо на них присутньо не менше ¾ членів.

76. Повноваження правління с/г виробничого кооперативу. Виконавчий орган (виконавчо-розпорядчий орган) – підзвітний вищому органу. Члени правління – члени СГП. Цей орган створюється для забезпечення виконання законодавства, статуту та рішення відповідних компетентних органів СГП. Засідання правління проводяться в міру необхідності, як визначено в статуті (1 раз на місяць, 2 раза на місяць). Рішення приймається абсолютною більшістю голосів (50% + 1 голос). Члени правління та голова кооперативу обираються загальними зборами членів кооперативу на строк, визначений статутом, але не більше ніж на 5 років. У кооперативі, до складу якого входить менше ніж 10 членів, обирається лише голова кооперативу, правління не обирається. Правління кооперативу може наймати виконавчого директора для оперативного управління діяльністю кооперативу. Виконавчий директор не може бути членом кооперативу.

Виконавчий орган кооперативу: здійснює управління кооперативом у період між загальними зборами членів кооперативу, забезпечує виконання їх рішень; представляє кооператив у відносинах з органами державної влади та органами місцевого самоврядування, міжнародними організаціями, юридичними та фізичними особами; укладає угоди між кооперативом та іншими особами; діє від імені кооперативу в межах, передбачених статутом кооперативу.

77. Повноваження, права та обов’язки голови підприємства, спеціалістів та інших курівників структурних підрозділів с/г виробничого кооперативу. Порядок обрання і компетенція голови – визначається статутом і функціональними обов’язками. Голова здійснює повсякденне керівництво с/г підприємства, забезпечує своєчасне скликання органів правління, виконання рішень вищого органу, представляє інтереси у відповідних органах.Він є службовою особою. Вказівки ірозпорядження керівника є обовязковим для виконання всіма членами підпиємства. Компетенція заступників голови – визначається загальними зборами, правлінням. Вони обираються правлінням і підлягає затвердженню вищим орг. Обов’язки спеціалістів, головних спеціалістів, керівників підрозділів та службових осіб визначаються з врахуванням прикінцевих положень про основи організації керівних працівників і спеціалістів колгосп та ін. СГП, затв. у 1971 році розпорядженням Уряду. Правове положення цих працівників також регулюється правилами внутрішнього трудового розпорядку, на підставі примірних Правил внутрішнього розпорядку, прийнятих Союзною Радою колгоспів у 1992 р. СГП кооперативного типу можуть давати вказівки в межах компетенції ЗУ „Про КСГП”, „Про кооперацію”, „Про с\г кооперацію” + статути.

Пиийняття на роботу спеціалістів здійснюється правлінням за поданням інших головних спеціалістів. Головні спеціалісти, юрисконсульти приймаються на посади і звільняються з них за рішенням Правління з подальшим затвердженням вищим органом управління. Головні спеціалісти, заступники голови несуть відповідальність за стан дорученої галузі, а також не лише за обов’язки, передбачені в статутах, а й в положеннях про структурні підрозділми або функціональні обов’язки. Керівники виробничих підрозділів здійснють повсякденне керівництво виробничою діяльністю; проводять виховну роботу; забезпечують виконання рішень правління, вищого орг. управління; забезп. раціональну організацію праці та належні умови праці, ; відповід. за збереж. майна підрозділу. Керівник вироб. підрозділу обирається зборами членів підрозділу із затвердженж. правління. Можуть бути і ланкові.

78. Ревізійна комісія с/г виробничого кооперативу, повноваження та правове регулювання діяльності. Для здійснення контролю за діяльністю голови правління, службових осіб, спеціалістів вищий орган управління обирає строком на 3 роки Ревізійну комісію, яка підзвітна вищому органу управління. У кооперативі, до складу якого входить менше ніж 10 членів, функції ревізійної комісії виконує ревізор. Голова РК обирається самою Ревізійною комісією. Положення про РК затверджує вищий орган управління. Воно розробляється на основі примірного Положення про РК. РК зобов’язана: здійснювати контроль за виконанням локальних актів; проводити щорічну комплексну ревізію фінансової діяльності. Перевірки результатів фінансово-господарської діяльності кооперативу проводяться ревізійною комісією за власною ініціативою, а також за рішенням загальних зборів чи на вимогу не менш як 10 відсотків членів кооперативу. На вимогу ревізійної комісії (ревізора) надаються будь-які матеріали, бухгалтерські та інші документи, а також пояснення посадових осіб кооперативу. Ревізійна комісія (ревізор) складає висновок за річними звітами про результати діяльності кооперативу.

Пропозиції РК щодо перевірки розглядаються вищим органом управління. РК обирається із членів СГП. Державний ревізійний орган має право здійснювати ревізію лише на СГП, які використовують державні кошти або в них є частка державного майна; за дорученням МВС, СБУ, ГПУ, за умови, якщо слідчий винесе постанову про проведення ревізії чи перевірки СГП в ході розслідування кримінальної справи.

79. Особливості здійснення управління в акціонерних, приватних, приватно-орендних та інших с/г п-ствах і об’єднаннях - управлiння - це дiяльнiсть субєктiв управлiнськоє дiяльностi, що спрямована на органiзацiю соцiальних i виробничих процесiв, виконання завдань i функцiй обєкта управлiння. За допомогою управлiння забепечується узгодженiсть мiж iндивiдуальними дiями, роботами; цiлеспрямований вплив на осiб, котрi цi дiє, роботи виконують. У приватних, акціонерних та інших товариствах управління здійснюється на основі права їх членів, учасників, акціонерів брати участь у вирішенні всіх питань діяльності цих товаровиробників; виборності та підзвітності виконавчо-розпорядчих органів; обов'язковості виконання рішень, прийнятих більшістю, і т. ін. Поряд із самоврядуванням у кооперативах, акціонерних та інших господарських товариствах управління здійснюється на підставі широкої демократії і гласності, тобто на основі участі всіх їх членів, учасників, акціонерів, відкритості в обговоренні ними всіх питань внутрішнього життя - виробничих, соціально-побутових та інших. Демократія управління справами кооперативів у першу чергу знаходить свій вияв у визначенні вищого органу управління - загальних зборів членів підприємства.

80. Характеристика законодавства України про представницькі органи с/г товаровиробників - Виходячи із ст. 25 Закону "Про колективне сільськогосподарське підприємство" передбачен, що для організаційно-правового забезпечення економічною самостійністю підприємства та охорони його прав, узагальнення досвіду роботи та представлення інтересів підприємств у відносинах з органами влади і управління можуть створюватись їхні представницькі органи. Положенням про представницькі органи колективних сільськогосподарських підприємств передбачено, що такими органами є районні, обласні ради колективних сільськогосподарських підприємств, зараз Союзи і Всеукраїнська рада колективних сільськогосподарських підприємств, які мають відповідний місцевий і всеукраїнський статус. У лютому 2001 року Всеукраїнська Рада КСП була реформована у Всеукраїнський союз с/г підприємств (ВССП) із збереженням правонаступництва. Кожне окреме с/г підприємство як юридична особа передає цим органам функції організаційно-правового забезпечення економічної самостійності, охорони прав, узагальнення досвіду роботи та можливість представлення його інтересів у відносинах з органами державної влади, державного управління тощо. Статут Всеукраїнський союз с/г підприємств. Асоціація фермерів і приватних землевласників – це громадська організація, яка на добровільних засадах об’єднує фермерів та приватних землевласників.

81. Характеристика та основні принципи управлінської д-ті державних с/г п-ств, організацій, об’єднань -Управління – д-ть держави, її органів, недержавних суб'єктів управлінської діяльності, що спрямована на організацію соціальних і виробничих процесів, виконання завдань і функцій об'єкта управління. За допомогою управління забезпечується узгодженість між індивідуальними діями, роботами; цілеспрямований вплив на осіб, котрі ці дії, роботи виконують. До основних принципів управління ДСГП, які випливають із законодавчих актів, належать: а) поєднання прав власника щодо використання свого майна і самоврядування трудового колективу; б) розмежування форм і методів участі в управлінні власника майна, уповноважених ним органів і колективу. Для державного сільськогосподарського підприємства суб'єктом власності буде адміністративно-територіальна одиниця, Автономна Республіка Крим або держава Україна в цілому залежно від підпорядкування підприємства. Уповноваженими власником органами будуть директор (керівник підприємства), вищестоящі органи державного управління. в) поєднання і розмежування в управлінні інтересів власника і колективу. Узгодження таких інтересів забезпечується трудовими і колективними договорами, створенням умов для участі колективу в управлінні підприємством; г) контрактна форма призначення міністерством чи іншим органом керівника підприємства, який виступає в ролі уповноваженого власником органу; д) підзвітність керівника власникові та трудовому колективу,є) законність в управлінні та відповідальність органів управління і посадових осіб за результатами управління і господарської діяльності, а також відповідальність власника за законність прийнятих ним рішень і створення умов для належної організації виробництва.

82. Система органів управління в агро-формуваннях - Пiдприємство самостiйно визначау структуру управлiння. Порядок самоврядування трудового колективу встановлюуться самим колективом i закрiплюуться в Статутi пiдприумства. До системи органів управління включаються: 1. " директор призначауться на посаду власником пiдприумства i виступау в ролi уповноваженого власником органу.З ним укладауться контракт. Призначення на посаду заступникiв директора, керiвникiв i спецiалiстiв пiдроздiлiв апарату управлiння i структурних пiдроздiлiв (виробництва, цехiв, вiддiлiв,вiддiлень, дiльниць, ферм тощо), До йогокомпетенцiє належить i звiльнення цих працiвникiв iз посади. 2. Найвищим органом управлiння спільного пiдприумства є збори уповноважених представникiв пiдприумств-учасникiв. (власникiв майна). Вони мають кiлькiсть голосiв залежно вiд розмiрiв i частки майновоє участi. Збори уповноважених представникiв пiдприумств-учасникiв обирають раду пiдприумства, її голову - директора i членiв ревiзiйної комiсiї. Вiдповiдно до статуту виробнича структура спiльного пiдприємства, а також штатний розпис i правила внутрiшнього трудового розпорядку затверджуються його радою або ж зборами учасникiв пiдприємства.

83. Правове становище директора державного с/г п-ства - директор ДСГК є уповноваженою власником посадовою особою, якiй довiрено безпосереднє управлiння господарством, його виробничо-господарською i соцiальною дiяльнiстю, а також державною власнiстю. Одночасно директор є членом трудового колективу i в його складi бере участь є самоврядуваннi пiдприумства. Керiвник пiдприумства наймауться власником чи обирауться власниками майна. Виходячи з цього, директор державного пiдприумства призначауться уповноваженим державою органом. Найняття керiвника державного пiдприумства, яке перебувау в державнiй власностi здiйснюуться мiнiстерством, вiдомством або iншим органом, уповноваженим управляти цим пiдприумством, через пiдписання з ним контракту i призначення його на посаду. Найняття i звiльнення керiвникiв державних пiдприумств, якi перебувають у загальнодержавнiй власностi та входять до складу обуднань, може здiйснюватися за дорученням мiнiстерства чи вiдомства його генеральним директором.

84. Компетенція загальних зборів трудового колективу державного с/г п-ства - До компетенцiє зборiв трудового колективу пiдприємства, зокрема, належить: а) вирiшення питання, повязаного з викупом майна пiдприємства. Воно вирiшууться в разi переходу останнього в цiлому на оренду, перетворення його в колективне пiдприумство, господарське або ж акцiонерне товариство; б) вирiшення питання про укладення з адмiнiстрацiую пiдприумства колективного договору, розгляд його проекту i передача повноважень профспiлковому комiтетовi або iншому органовi пiдписати той вiд iменi колективу; в) обрання (вiдкликання) представникiв до ради пiдприумства вiд трудового колективу (в кiлькостi, передбаченiй статутом), заслуховування звiтiв про їхню дiяльнiсть; г) обрання ради колективу i встановлення її функцiй; д) розгляд i вирiшення вiдповiдно до Статуту пiдприумства питання самоврядування трудового колективу; е) визначення i затвердження перелiку i порядку надання працiвникам пiдприумства соцiальних пiльг; у) участь у матерiальному i моральному стимулюваннi працi, заохочення винахiдницькоє та рацiоналiзаторськоє дiяльностi; порушення клопотання про представлення працiвникiв до державних i урядових нагород.

85. Повноваження ради державного с/г п-ства – 1. визначення загальних напрямiв економiчного i соцiального розвитку пiдприумства, 2.порядку розподiлу чистого прибутку; 3. прийняття рiшення про випуск цiнних паперiв пiдприємства, а також про придбання цiнних паперiв iнших пiдприумств i органiзацiй; 4. вирiшення питання про утворення i дiяльнiсть дочiрнiх пiдприумств, фiлiй та iнших вiдособлених пiдроздiлiв, входження пiдприумства в асоцiацiє та обуднання i вихiд з них; 5. прийняття рiшення щодо зовнiшньоекономiчноє дiяльностi пiдприумства; розгляд конфлiктноє ситуації мiж адмiнiстрацiую i трудовим колективом, вжиття заходiв для єх вирiшення; 6. вирiшення iнших питань, передбачених статутом. Рада пiдприумства вирiшує вiднесенi до її компетенцiє питання на своєх засiданнях. Правила i порядок прийняття рiшень радою регламентуються Статутом. В ньому, зокрема,може бути визначено, що рада правомочна приймати рiшення, якщо на єє засiданнях присутнi не менше 2/3 обраних членiв. Рiшення приймаються простою бiльшiстю голосiв. Можуть бути встановленi й iншi правила в обсягах, делегованих радi власником майна, тобто державним органом.

86. Права, обов’язки та правовий статус спеціалістів с/г п-ств різних форм власності - при найняттi на роботу керiвникiв структурних пiдроздiлiв з ними, за їхнiм бажанням, можуть укладатися трудовi договори у формi контракту на умовах, передбачених постановою. Дiяльнiсть керiвникiв середньоє ланки виробництва (цехiв, дiльниць, ферм, бригад, вiддiлень тощо), вiддiлiв апарату управлiння, а також спецiалiстiв, iнших працiвникiв регламентууться, як правило, положеннями про вiдповiднi пiдроздiли, служби, посадовими iнструкцiями, якi розробляються i затверджуються директором пiдприємства. В положеннях чи посадових iнструкцiях визначауться мiсце i роль кожного керiвника чи спецiалiста в структурi управлiння пiдприумства, основi завдання, обовязки, права i вiдповiдальнiсть. Пiсля введення контрактного порядку наймання керiвникiв в окремих пiдприумствах його впроваджено щодо наймання на роботу також керiвникiв середньоє ланки виробництва i спецiалiстiв. За таких умов вiдпадає потреба у прийняттi окремих положень та посадових iнструкцiй. Основнi вимоги до їхньоє дiяльностi, права i обовязки визначаються в договорi або угодi. З метою повнiшоє оцiнки квалiфiкацiє спецiалiста, його ставлення до своєх обовязкiв можуть встановлюватися квалiфiкацiйнi категорiє за посадами, зайнятими спецiалiстами з вищою i середньою спецiальною освiтою.

87. Характеристика правового регулювання виробничо-господарської д-ті суб. аграрного підприємства всіх форм власності – здійснюється за допомогою правових н-м, як загальних, так і спеціальних законів і підзаконних актів. ЗУ «Про с/г кооперацію» - кооператив самост.. визначає напрямки своєї госп.. д-ті, зд.. їх планув.. і реаліз. ЗУ «Про споживчу кооперацію» - споживчі тов… та їх спілки самостійно розробляють програми ек.. і соц.. розвитку, розглядають і затверджують їх на загальних зборах. Виробничо-господарська правосуб’єктність колективних с/г п-ств регулюється ЗУ «Про колективне с/г п-ство», а АТ та ТзОВ – н-мами ГК, ЗУ «Про госп. тов..». ЗУ «Про ФГ» - ФГ самостійно визначає напрями своєї д-ті, спеціалізацію, організацію в-ва с/г продукції. На рiвнi спецiальних актiв, скажiмо. Законiв "Про насiння","Про охорону прав на сорти рослин", "Про племiнне тваринництво", визначаються спецiальнi субукти, правомочнiсть останнiх та основнi вимоги до них.

88. Поняття та сутність виробничо-господарської д-ті суб. аграрного підприємства – Госп. Д-ть – це д-ть суб’єктів аграрного госп.. у сфері сусп.. в-ва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіта бо надання послуг вартісного х-ру. . Здiйснення виробничо-господарськоє дiяльностi сiльськогосподарських пiдприумств провадиться на засадах самоокупностi, самофiнансування i прибутковостi. У с/г України виробничо-господарська д-ть здійснюється колективно-кооперативними і державними с/г підприємствами, акціонерними с/г товариствами, селянськими (фермерськими) господарствами. С/г п-ство самостійно визначає напрямки с/г в-ва, його структуру, обсяг, самостійно розпоряджається виробленою продукцією та доходами. Аграрне п-ство має право самостійно вступати в договірні відносини з б-я п-ствами, може брати на себе виконання держ. замовлення. Виробничо-господарська д-ть ґрунтується на використанні землі як основного засобу в-ва. С/го Украєни характеризууться наявнiстю великого виробництва на промисловiй основi, чiтко вираженого зонального його розмiщення, розвинутою внутрiшньорайонною та галузевою спецiалiзацiую. Зокрема, Полiська зона спецiалiзууться на виробництвi картоплi, льону, продукцiє мясного скотарства. Спецiалiзацiя в сiльському господарствi - це форма (процес) суспiльного подiлу працi, що дiстає вияв у територiальному розмiщеннi та розчленуваннi галузi на окремi види виробництва сiльськогосподарськоє продукцiє й сировини. Розрiзняють зерновi, овочевi, овочево-молочнi, птахiвницькi, вiдгодiвельнi та iншi спецiалiзованi господарства.

89.Правове регулювання розвитку і ведення підсобних виробництв і промислів - Пiдсобнi виробництва i промисли за своєю сутнiстю належать до допомiжних галузей виробництва всiх сiльськогосподарських пiдприумств, що зумовлено його сезонним характером i особливостями промислу. Крiм задоволення iнтересiв своєх членiв i виробництва сiльськогосподарськоє продукцiє та сировини головним їхнiм завданням у забезпечення найбiльш повного й продуктивного використання трудових ресурсів (особливо сезонного надлишку робочоє сили), використання наявних мiсцевих матерiальних i сировинних ресурсiв або вiдходiв промислового виробництва i приведення в такий спосiб у дiю значних резервiв збiльшення товарноє продукцiє, прибутковостi господарств i задоволення iнтересiв власників останнiх. Пiдсобнi промисловi виробництва i промисли функцiонують, зазвичай, на правах структурних виробничих пiдроздiлiв субуктiв аграрного пiдприумництва. Вони створюються в колективних сiльськогосподарських пiдприумствах, спiлках селян, сiльськогосподарських виробничих товариствах, товариствах з обмеженою вiдповiдальнiстю за рiшенням єхнiх вищих органiв управлiння. Закон "Про колективне сільськогосподарське підприємство" надає йому право укладати будь-які договори, самостійно вибирати партнерів, в тому числі зарубіжних.

90. Поняття і суть фінансової д-ті суб’єктів аграрного підприємства - Фінансова діяльність с/г підприємств — це процес, спрямований на забезпечення виробничо-господарської діяльності коштами (грішми, фінансовими ресурсами). Фінансова діяльність виконує обслуговувальну роль відносно виробничо-господарської Фінансова діяльність товаровиробників охоплює як внутрішні, так і зовнішні фінансові відносини. Метою внутрішніх є створення необхідної фінансової бази для виробництва продуктів харчування, продовольства і сировини рослинного та тваринного походження. а метою зовнішніх сприяння аграрним товаровиробникам (через надання їм кредитів, страхування врожаю тощо). Правове регулювання фінансової діяльності сільськогосподарських підприємств здійснюється згідно із загальними та спеціальними законодавчими актами. До загальних законодавчих актів належать ЦК, ГК, закони України “Про господарські товариства”, “Про колективне сільськогосподарське підприємство”, “Про фермерське господарство”, “Про сільськогосподарську кооперацію”, які визначають загальні правові засади спеціальної правосуб´єктності суб´єктів аграрного господарювання у сфері фінансової діяльності. До спеціальних законодавчих актів, які регулюють фінансові відносини, належать закони України “Про банки і баківську діяльність”, “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, “Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати”, “Про забезпечення вимог кредиторів і реєстрацію обтяжень”, “Про платіжні системи і переказ грошей в Україні” тощо.

91. Організаційно- правове забезпечення виконання фінансової д-ті суб’єктів аграрного підприємства у виробничо-господарських планах - Для кожного з товаровиробникiв у необхiдним пошук покупцiв, виявлення запитiв i потреб споживача. За умов становлення ринкових економiчних вiдносин набувау особливої значущостi для товаровиробника закрiплене (приналежне) свої мiсце на ринку, а також рiвень його конкурентоздатностi. Зазначенi фактори обовязково враховуються при складаннi плану економiчного i соцiального розвитку сiльськогосподарського пiдприумства або його бiзнес-плану. В планi економiчного i соцiального розвитку сiльськогосподарського пiдприумства викладено кiлькiсть i види сiльськогосподiєглькоє продукцiє, яку пiдприумство плануу реалiзувати, основнi економiчнi показники (валова продукцiя в рослинництвi, тваринництвi), чисельнiсть зайнятих працiвникiв. В планi зазначаються фонди споживання (всього тисяч), фонд оплати працi, в тому числi доходи вiд iндексацiє;

фонд оплати працiнникiп, зайнятих в сiльськогосподарському виробництвi; грошовi виплати i заохочення; середнiй доход одного працiвника (в гривнях), в тому числi зайнятого у виробництвi, рiвень продуктивностi його працi (в гривнях). У планi придiляуться увага виробництву i собiвартостi продукцiє рослинництва (зайнятi пiд ними земельнi площi, урожайнiсть сiльськогосподарських культур, собiвартiсть повноцiнного зерна), потреба в насiннi та посадковому матерiалi для посiву й посадки в наступному роцi; баланс продукціє рослинництва. В планi спецiальним резервом викладено програму розвитку тваринництва.

92. Поняття фінансової дисципліни та забезпечення її дотримання - Фінансова дисципліна - дотримання суб'єктом господарювання визначених нормативно-правовими актами фінансово-правових норм. Головне управління в разі виявлення порушень і зловживань вимагає від керівників негайного їх усунення, має подавати керівництву міністерства, правоохоронним органам пропозиції щодо притягнення до адміністративної, матеріальної та кримінальної відповідальності посадових осіб, винних у порушенні державної фінансової дисципліни.

93. Правове регулювання племінної справи в тваринництві - Згідно зі ст. 1 ЗУ "Про племінну справу у тваринництві" племінна справа — це система зоотехнічних, селекційних та організаційно-господарських заходів, спрямованих на поліпшення племінних і продуктивних якостей тварин. її правове регулювання зумовлене потребою забезпечення породної чистоти вітчизняного тваринництва і виведення нових високопродуктивних порід тварин. Об'єктами племінної справи є велика рогата худоба, свині, вівці, кози, коні, птахи, риба, бджоли, шовкопряди, хутрові звірі, яких розводять задля одержання певної продукції. За ст. 5 Закону до суб'єктів цієї справи належать: власники племінних (генетичних) ресурсів, підприємства (об'єднання) з племінної справи, селекційні, селекційно-технологічні та селекційно-гібридні центри, іподроми. Відповідно до п. 66 ст. 9 Закону України від 1 червня 2000 р. "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" господарська діяльність з виробництва, зберігання і реалізації племінних (генетичних) ресурсів, проведення генетичної експертизи походження та аномалій тварин підлягає ліцензуванню. Мінагрополітики присвоює відповідний статус суб'єктам племінної справи за результатами їх державної атестації. За ст. 10 Закону, племінних тварин треба ідентифікувати, пронумерувати, сфотографувати, присвоїти їм клички, що дасть змогу збирати інформацію про кожну з них окремо та встановлювати відповідність цій інформації. лемінні тварини підлягають реєстрації в документах з племінної справи, дані про них треба вносити до документів офіційного обліку продуктивності, які оформляються державними контролера-ми-асистентами та підтверджуються відповідними організаціями, котрі досліджують якісні показники одержаної продукції.

94. Правове регулювання бджільництва - Згідно із Законом України "Про бджільництво", бджільництво — галузь с/г виробництва, основою функціонування якої є розведення, утримання та використання бджіл для запилення комахозапильних рослин сільськогосподарського призначення і підвищення їх урожайності, виробництво харчових продуктів і сировини для промисловості. Об'єктами бджільництва є робочі бджоли, бджолині матки, трутні, бджолині сім'ї, яких розводять на племінних і товарних пасіках. Суб'єктами бджільництва, незалежно від форм власності, є: племінні та товарні пасіки, племінні бджолорозплідники; підприємства з виготовлення обладнання та пасічного реманенту; підприємства, установи й організації із заготівлі, переробки, реалізації продуктів бджільництва та препаратів із них; лабораторії сертифікації продуктів бджільництва; наукові установи, заклади освіти, дослідні господарства, які займаються бджільництвом; спілки, асоціації та інші об'єднання, діяльність яких пов'язана з бджільництвом. Право на утримання бджіл і зайняття бджільництвом мають фізичні особи, які мають відповідні навички або спеціальну підготовку, а також юридичні особи. Щоб працювати у бджільництві, не потрібно якогось спеціального дозволу. Стаття 13 Закону "Про бджільництво" визначає, що для обліку пасік та здійснення лікувально-профілактичних заходів на кожну пасіку видається ветеринарно-санітарний паспорт. Пасіка реєструється один раз у рік її заснування за місцем проживання фізичної особи або за місцезнаходженням юридичної особи, яка займається бджільництвом, у місцевих державних адміністраціях або місцевих радах. Вироблені або заготовлені продукти бджільництва підлягають ветеринарно-санітарній експертизі.

95. Правове регулювання виробництва рибної продукції - Про важливість розвитку рибної галузі йдеться в Концепції розвитку рибного господарства України, схваленій постановою ВРУ. Зокрема, планується розширення відтворення і розвитку товарного рибництва цінних видів риб і молюсків. Рибництво, згідно з Тимчасовим порядком ведення рибного господарства і здійснення рибальства, затвердженим постановою Кабінету Міністрів, являє собою штучне розведення і природне відтворення водних живих ресурсів. Об'єктами рибництва є риба та інші водні живі ресурси, які, згідно із Законом "Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них" охоплюють сукупність водних організмів, життя яких не можливе без перебування у воді. Тимчасовий порядок визначає, що рибництво полягає в штучному розведенні чи вирощуванні водних організмів, які перебувають у неволі в спеціально створених для цього штучних рибницьких або інших спорудах, ізольованих природних або штучних водоймах, а також у вирощуванні організмів "сидячих" видів на спеціально визначених ділянках водойм у стані природної волі. Згідно із Законом "Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них", вирощування риби, інших водних живих ресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх ділянках) та континентальному шельфі України дозволяється суб'єктам аграрного права за наявності позитивної ветеринарно-санітарної оцінки стану водних об'єктів, що її провадять державні органи ветеринарної медицини. Особливими є вимоги законодавства до переробки продукції лову. її мають право здійснювати суб'єкти аграрного права за наявності у них дозволу на цей вид діяльності, який видається органами державної санітарно-епідеміологічної служби та державною службою ветеринарної медицини. Переробляти продукти лову можуть суб'єкти аграрного права, які мають атестат на виконання цих робіт.

96. Правове регулювання ветеринарної медицини - Згідно з ЗУ. "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", ветеринарні препарати можуть виробляти суб'єкти аграрного права за наявності ліцензії, що видається Державним департаментом ветеринарної медицини. Вони провадять роздрібну та гуртову торгівлю ветеринарними препаратами, готовими кормами, кормовими добавками та засобами ветеринарної медицини також за наявності ліцензії та сертифіката якості. Сертифікат якості видається органами сертифікації. Використання ветеринарних препаратів, речовин, готових кормів та кормових добавок, які не зареєстровані в Україні або не відповідають вимогам щодо їх якості, забороняється. Українські підприємства, установи, організації, громадяни, іноземні суб'єкти господарської діяльності та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, мають право ввозити з-за кордону ветеринарні препарати, субстанції, готові корми та кормові добавки, зареєстровані в нашій країні. Державний ветеринарно-санітарний контроль за ввезенням на територію України зареєстрованих ветеринарних препаратів, речовин, готових кормів та кормових добавок здійснюється регіональними службами державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті. На ветеринарно-санітарну експертизу приймається продукція після обов'язкового подання документа, що посвідчує особу її власника або продавця. Кожна м'ясна туша або її частини непромислового виготовлення підлягають ветеринарно-санітарній експертизі. Ветеринарно-санітарні правила для ринків затверджені наказом Головного державного інспектора ветеринарної медицини України. Законодавство регулює також порядок впровадження правового режиму карантину тварин. Закон "Про ветеринарну медицину" визначає його особливий режим на певній території щодо тварин, спрямований на локалізацію і ліквідацію спалахів небезпечних інфекційних захворювань; він полягає також у тимчасових обмеженнях прав фізичних і юридичних осіб з покладанням на них додаткових обов'язків. України.

97. Правове регулювання насінництва -ЗУ "Про насіння і садивний матеріал» - насінництво та розсадництво — галузь рослинництва, що займається розмноженням відповідно насіння і садивного матеріалу, збереженням і поліпшенням їх сортових, посівних і врожайних якостей (властивостей), а також здійснює сортовий та насіннєвий контроль. Насінням Закон визнає будь-які органи рослин, які використовуються для розмноження. Садивний (посадковий) матеріал — рослини та їх частини, що придатні для відтворення цілісних рослин. До об'єктів насінництва та розсадництва за Законом належать: сорт рослин (клон, лінія, гібрид, популяція, сортосуміш); насіння та садивний матеріал; насінницькі посіви та насадження. Суб'єктами насінництва і розсадництва визнаються фізичні та юридичні особи, яким надано право займатися виробництвом, реалізацією та використанням насіння та садивного матеріалу згідно з чинним законодавством. Насіння і садивний матеріал вводять в обіг після їх визнання державними органами управління й контролю в насінництві та розсадництві, що підтверджується відповідними документами. Державний контроль у насінництві та розсадництві здійснюють Українська державна насіннєва інспекція, Згідно з Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", гуртову торгівлю насінням на внутрішньому ринку України здійснюють суб'єкти аграрного права виключно за наявності у них спеціального дозволу (ліцензії), який видається Мінагрополітики,.

98. Правове регулювання захисту рослин - Правовий інститут захисту рослин —сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини з підтримання фітосані-тарного правопорядку в Україні і спрямовані на захист рослин від шкідників, хвороб і бур'янів, а також від надмірної хімізації сільського господарства. Позаяк загроза розповсюдження шкідників і хвороб може мати міжнародний характер, Україна бере участь у міжнародних угодах з захисту рослин. Вона є учасницею Міжнародної конвенції про захист рослин (Рим, 1951 р.), У межах Європейського регіону діє Конвенція про заснування Європейської і Середземноморської організації захисту рослин в редакції 1955 р., до неї приєдналася й Україна. На виконання своїх міжнародних зобов'язань наша держава прийняла Закон "Про захист рослин", який визначає загальні положення захисту рослин в Україні. Стаття 1 визначає захист рослин як комплекс заходів, спрямованих на зменшення втрат урожаю та запобігання погіршенню стану рослин с/г та іншого призначення, багаторічних насаджень, дерев, чагарників, рослинності закритого ґрунту, продукції рослинного походження через шкідників, хвороби і бур'яни. Комплексний інститут захисту рослин охоплює також правові інститути карантину рослин і правового регулювання поводження з пестицидами й агрохімікатами (засобами захисту рослин). Спеціально уповноваженими органами виконавчої влади в галузі захисту рослин є Головне управління державної служби захисту рослин, а також державні станції захисту рослин Автономної республіки Крим областей і районів. Відповідно до ст. 1 Закону України від 30 червня 1993 р. "Про карантин рослин" (в редакції Закону від 3 квітня 2003 р.) карантин рослин — це система заходів органів державної влади, спрямованих на захист рослинного світу України від занесення карантинних організмів. Отже, якщо Закон України "Про захист рослин" регулює всі відносини з захисту рослин від шкідників, хвороб і бур'янів, то Закон "Про карантин рослин" регулює тільки захист рослин від таких шкідників, збудників хвороб рослин, які відсутні або обмежено поширені на території України. Тобто карантин рослин є органічною складовою захисту рослин і запобігає непродуманій інтродукції шкідників рослин, що можуть проникнути на територію України з-за кордону.

99. Правове регулювання прав на сорти рослин - Згідно зі ст. 1 Закону "Про охорону прав на сорти рослин", сорт рослин визначається як окрема група рослин (клон, лінія, гібрид першого покоління, популяція) в рамках нижчого із відомих ботанічних таксонів. Спеціальним відомством, яке оформляє права на сорти рослин та стежить за їх охороною, є Державна служба з охорони прав на сорти рослин. Контроль за дотриманням законодавства про охорону прав на сорти рослин здійснює Державна інспекція з охорони прав на сорти рослин, яка діє на підставі Положення, затвердженого наказом Державної служби з охорони прав на сорти рослин. Сорт вважають придатним для поширення в Україні, якщо він придатний для правової охорони, може бути використаний для задоволення потреб суспільства і не заборонений для поширення як такий, що становить загрозу життю і здоров'ю людей, завдає шкоди тваринному і рослинному світу, збереженню довкілля. Критерії заборони поширення сортів в Україні затверджені наказом Мінагрополітики України. Сортові присвоюється назва, яка має його однозначно ідентифікувати і відрізнятися від будь-якої іншої назви наявного в Україні і державах-учасниках сорту того самого чи спорідненого виду. Державне випробування сортів рослин здійснюється лише щодо тих сортів, які входять до Переліку родів і видів рослин, сорти яких підлягають державному випробуванню сорту та визначенню його придатності для поширення в Україні, затвердженого наказом Мінагрополітики України. За результатами кваліфікаційної експертизи формулюється обґрунтований експертний висновок за заявкою і приймається рішення — про державну реєстрацію сорту і видачу патенту або про відмову в реєстрації сорту і видачі патенту. Державний реєстр сортів рослин запроваджено згідно з Положенням про Державний реєстр сортів рослин, придатних для поширення в Україні, затвердженим наказом Мінагрополітики України.

100. Загальна х-стика та особливості аграрно-договірних відносин в с/г, їх класифікація - Найважливішим інструментом у господарників-підприємців є договір...” Кожний господарюючий суб’єкт має право вільного вибору щодо предмету договору, у визначенні зобов’язань або будь-яких інших господарських взаємовідносин з іншими особами, за умови, що цей договір не буде суперечити чинному законодавству. Договори не повинні суперечити цілям діяльності СГП, що закріплені в статуті та інших установчих документах, бо такі договори можуть бути визнані недійсними. В ін… випадках договір м.б. визнаний недійсним. Договірні зобов’язання поділяються на: 1. Дог.. щодо переходу права власності (контрактація с/г продукції, поставка, куп-продаж.). 2. Договори, пов’язані із передачею майна у тимчасове користування (про виконання робіт, надання послуг). Договори у сфері с/г поділ. На: 1. Договори про агро-хімічне обслуговування, про виконання меліоративних робіт, про ремонт техніки та технічне обслуговування, про виконання будівельних і ін.. підрядних робіт, про надання наукових послуг, дог.. з банками та ін… кредит.. установами. 2. Договори про реалізацію с/г продукції і товарів, про мат-технічне забезпечення, надання фінансових послуг. 3. Договори про спільну д-ть по в-ву рослин. і тваринної продукції, про спільну д-ть по вирощуванню молодняка; на в-во і перевезення кормів для тварин. 4. Дог.. на виконання науково-дослідних та технолог. Робіт у с/г.

101. Договірні відносини у сфері виробничо-технічного обслуговування та інженерно-технічного-забезпечення – 1. Договори оптової купівлі-продажу, договір поставки – Положення про поставку продукції виробничо-технічного призначення. 2. Договори купівлі-продажу с/г техніки і ін.. мат. –технічних засобів. 3. Договори комісії с/г техніки та інших мат.. цінностей. 4. Договори на виробниче обслуговування с/г п-ств – х-ється наявністю спец.. догов.. форм по їх виконанню. 5. Дог.. про виробничо-технічно- обслуговування с/г п-ств – уклад.. з врахув.. типового договору про виробничо-технічне обслуговування. 6. Договори на полив с/г продукції – типов.. дог.. 7. Дог.. на використання міліоративних земель - типов.. дог.. 8. Дог.. на сортово-випробовання с/г культур. 9. Дог.. на виконання авіаційно-хімічних робіт – Положення про виконання авіаційно-хімічних робіт. 10. Договір про проведення штучного осіменіння с/г тварин. 11. Договір про електропостачання. 12. Договір на технічне обслуговування і ремонт поливальних машин. 13. Договір на перевезення. 14. Договір на виконання робітпо створенню полезахисних смуг.

102 . Договірні відносини у сфері збуту та реалізації с/г продукції - Договори на продаж с\г продукції за своїм змістом особливо відрізняються від інших видів договорів; це зумовлено особливостями с\г продукції, яка є об’єктом договору, тобто короткотерміновість зберігання с\г продукції, негайна переробка, сезонність надходження продукції на ринок. Ця продукція в основному призначена для задоволення потреб людини в харчуванні. При виробництві с\г продукції використовується земля; непередбаченість результатів праці та підвищений ризик втрати врожаю. Особливістю цих договорів є те, що однією з сторін обов’язково виступає с\г товаровиробник. Різноманітність форм реалізації с\г продукції – по договору контрактації, договору купівлі-продажу, оптової торгівлі, роздрібної торгівлі, міни (бартеру), комісії, біржових угод .ЗУ „Про поставки продукції для державних потреб. ЗУ „Про закупівлю товарів, робіт та послуг за державні кошти” . Біржова угода – здійснюється відповідно жо указу ПУ «Про заходи щодо реформування аграрних відносин» - започаткув. Ств.. аграрних бірж. КМУ прийняв постанову «Про прискорення організації біржового ринку с/г продукції» - в складі засновників та членів аграрної біржі повинно бути не менше половини вітчизняних товаровиробників та представників переробної промисловості.

103. Правове регулювання інших договірних зв’язків с/г п-ств – 1. Договір з інкубаторноптахівничими станціями для надання виробничої допомоги по організації і веденню племінної роботи на птахофермах. 2. Договір про спільну діяльність СГП по будівництву шкіл, лікарень та ін. об’єктів культурно-побутового призначення. 3. Договір про телефонізацію СГП 4. Договора з молокозаводами про доставку молока. 5. Договора з членами СГП про закупку молодняка великої рогатої худоби і птиці – типовий договір від 12 березня 1981 р., затв. Мін. с\г, Мінфіном та ЦентрСУ СРСР. 6.Договір по вирощуванню на особистих господарствах громадян худоби і птиці, яка належить СГП – типовий договір від 12 березня 1981 р. 7. Договір на закупівлю СГП залишків молока в особистих господарствах громадян. 8. Договір на закупівлю залишків с\г продукції в громадян органами споживчої кооперації. 9. Договір з колгоспниками, відрядниками та ін. громадянами на будівництво в сільській місцевості – типовий договір з аналогічною назвою, затв. Держкомпраці СРСР у 1986 році. Цей комітет затвердив положення про порядок проведення робіт тимчасовими будівельними бригадами. Сфера застосування цього договору обмежується відносинами, що виникають при будівництві і ремонті. 10. Договір про створення міжгосподарських підприємств. 11. Договори міжгосподарської кооперації по вирощуванню молодняка, худоби, птиці, промислову переробку кормів для худоби, птиці. Дані договори врегульовані ЦКУ. 12. Договори творчої співдружності укладаються на підставі примірного положення про науково-виробничу систему і примірного договору про участь в ній, затв. Держпромом у 1988 р. 13. Договори на організацію сортово-випробовувальних ділянок з метою заготівлі сортового насіння зернових і олійних культур.

104. Мета і принципи зовнішньоекономічної діяльності с/г п-ств - це діяльність субєктів бізнесу України та іноземних, що побудована на взаємовідносинах між ними та має місце як на території України, так і за її межами. Суб'єкти господарської діяльності України та іноземні суб'єкти господарської діяльності при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності керуються такими принципами: 1. Принципом суверенітету народу України у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності. 2. Принципом свободи зовнішньоекономічного підприємництва. 3. Принципом юридичної рівності і недискримінації. Принципом захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності (- забезпечує рівний захист інтересів всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб'єктів господарської діяльності на її території згідно з законами України; - здійснює рівний захист всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України за межами України згідно з нормами міжнародного права;) 4. Принципом еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів. Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється згідно з принципами, визначеними, з метою:-забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку України,- стимулювання прогресивних структурних змін в економіці, в тому числі зовнішньоекономічних зв'язків суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України; - створення найбільш сприятливих умов для залучення економіки України в систему світового поділу праці та її наближення до ринкових структур розвинутих зарубіжних країн.

105. Поняття і види зовнішньоекономічної д-ті - це діяльність субєктів бізнесу України та іноземних, що побудована на взаємовідносинах між ними та має місце як на території України, так і за її межами. Відповідно до ст. 4 Закону України "Про зовнішньоеко-номічну діяльність" субєкти аграрного підприємництва всіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання можуть здійснювати такі види зовнішньоекономічної діяльності:- експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;- надання субєктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним субєктам господарської діяльності, в тому числі: виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських, агентських; наукову, науково-технічну, науково-виробничу, виробничу, навчальну та іншу кооперацію з іноземними суб’єктами господарської діяльності; навчання та підготовку спеціалістів на комерційній основі;- кредитні та розрахункові операції між субєктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними субєктами господарської діяльності; - підприємницьку діяльність на території України, повязану з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних обєктів власності з боку іноземних субєктів господарської діяльності; аналогічну діяльність субєктів зовнішньоекономічної діяльності за межамиУкраїни; - організацію та здійснення діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів; - товарообмінні (бартерні) операції та іншу діяльність, - орендні, в тому числі лізингові, операції між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними субєктамигосподарської діяльності;

106. Особливості правового регулювання зовнішньоекономічної д-ті а АПК - Здійснюючи виробничо-господарську діяльність суб’єкти аграрного підприємництва мають гарантовані чинним законодавством України права щодо укладення зовнішньоекономічних угод, надання послуг іноземним субєктам підприємництва, проведення товарообмінних операцій тощо. Зовнішньоекономічна діяльність субєктів агробізнесу потребує комплексного правового регулювання. Відповідно до ст. і закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність". Такоговиду діяльність - це діяльність субєктів бізнесу України та іноземних, що побудована на взаємовідносинах між ними та має місце як на території України, так і за її межами. Правові засади зовнішньоекономічної діяльності субєктів агробізнесу визначені у законах України "Про колективне сільськогосподарське підприємство", «Про сільськогосподарську кооперацію", "Про селянське (фермерське) господарство" та в інших законодавчих і нормативно-правових актах.

107. Правове регулювання імпорту іноземних технологій – з метою створення умов для інвестування АПК, Указом Президента України "Про основні напрями розвитку агропромислового комплексу України" передбачено комплекс заходів щодо поліпшення іноземного інвестування у сільське господарство, а саме:— спрямувати інвестиційну політику держави на підтримку виробництва насамперед продукції критичного імпорту, розвиток переробної і харчової промисловості, розроблення і освоєння наукоємних технічних засобів і технологій; — створити умови для залучення коштів підприємств на інвестування ресурсного потенціалу, впровадження наукоємних і прогресивних технологій виробництва та переробки сільськогосподарської продукції.

108. Особливості здійснення іноземних інвестицій в с/г - Правове забезпечення іноземних інвестицій в АПК нашої держави здійснюється як загальними нормами чинного законодавства про зовнішньоекономічну діяльність, так і спеціальними законами, зокрема - Законом України "Про режим іноземного інвестування". Іноземні інвестиції – це цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в обєкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту. При цьому іноземними інвесторами визнаються субєкти, які провадять інвестиційну діяльність на території України, а саме:- юридичні особи, створені відповідно до законодавстваіншого, ніж законодавство України;- фізичні особи - іноземці, які не мають постійного місця проживання на території України і не обмежені у дієздатності;- іноземні держави, міжнародні. урядові та неурядові організації; ;- інші іноземні субєкти інвестиційної діяльності, які визнаються такими відповідно до законодавства України. Положення про порядок реєстрації іноземних інвестицій – пртягом 3 днів з моменту фактичного внесення Урядом АРК, обл.., К. і С. МДА.

109. Порядок створення вільних економічних зон - ЗУ "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон" - Спеціальна (вільна) економічна зона являє собою частину території України, на якій встановлюються і діють спеціальний правовий режим економічної діяльності та порядок застосування і дії законодавства України. На території спеціальної (вільної) економічної зони запроваджуються пільгові митні, валютно-фінансові, податкові та інші умови економічної діяльності національних та іноземних юридичних і фізичних осіб. Спеціальні (вільні) економічні зони створюються ВРУ за ініціативою ПУ, КМУ або місцевих Рад народних депутатів України та МДА. У разі створення спеціальної (вільної) економічної зони за ініціативою ПУ або КМУ відповідне рішення може бути прийнято лише після одержання письмової згоди відповідної місцевої Ради народних депутатів України та місцевої державної адміністрації, на території якої передбачається розташувати спеціальну (вільну) економічну зону. У разі коли ініціатива у створенні спеціальної (вільної) економічної зони належить місцевим Радам народних депутатів та місцевим державним адміністраціям, вони подають відповідну пропозицію КМУ. КМУ повинен розглянути пропозицію про створення спеціальної (вільної) економічної зони у шестидесятиденний строк з дня її надходження і подати висновок з цього питання до ВРУ. Загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон в Республіці Крим визначаються згідно з Законом України "Про розмежування повноважень між органами державної влади України і Республіки Крим". Документи про створення спеціальної (вільної) економічної зони повинні містити: а) рішення місцевої Ради та місцевої державної адміністрації з клопотанням про створення спеціальної (вільної) економічної зони; б) проект положення про її статус та систему управління, офіційну назву спеціальної (вільної) економічної зони в) точний опис кордонів спеціальної (вільної) економічної зони та карту її території; г) техніко-економічне обгрунтування доцільності створення і функціонування спеціальної (вільної) економічної зони; д) проект закону про створення конкретної спеціальної (вільної) економічної зони.

110. Органи управління спеціальної економічної зони - ЗУ "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон" - Органами управління спеціальних (вільних) економічних зон незалежно від їх типу є: а) місцеві Ради народних депутатів та місцеві державні адміністрації в межах своїх повноважень; б) орган господарського розвитку і управління спеціальної (вільної) економічної зони, що створюється за участю суб'єктів економічної діяльності України та іноземних суб'єктів такої діяльності. Функції цього органу може бути покладено на одного із суб'єктів економічної діяльності спеціальної (вільної) економічної зони. Державне регулювання діяльності спеціальної (вільної) економічної зони здійснюють органи державної виконавчої влади України, до компетенції яких входить контроль за додержанням вимог законодавства України на території, де створено спеціальну (вільну) економічну зону. Суди, правоохоронні органи, а також органи контролю за додержанням екологічних, санітарних та інших норм керуються при здійсненні своїх функцій чинним законодавством України, за винятками, передбаченими законодавчим актом про конкретну спеціальну (вільну) економічну зону.

111. Особливості правового регулювання організації праці в с/г п-ствах - Трудова дисципліна включає сукупність певних правил поведінки учасників трудового процесу, визначених законодавством України: ЗУ „Про КСГП”, ЗУ „Про с\г кооперацію”, ЗУ „Про кооперацію”, ГКУ. Організація праці в СГП недержавної форми власності грунтується на тих же принципах, що діють на державних підприємствах. Спільні принципи для СГП різних форм власності:

• оплата здійснюється за кількістю та якістю;

• поєднання суспільних та особистих інтересів працівників;

• охорона праці;

• матеріальне заохочення;

• дисципліна праці;

• творчий характер праці;

• участь працівників в управлінні с\г виробництвом;

• матеріальне забезпечення непрацюючих осіб та осіб похилого віку;

• можливість поєднаня праці з навчанням без відриву від виробництва;

• взаємодія з профспілковими та іншими громадськими організаціями.

Особливості праці в діяльності СГП недержавної форми власності: працю організовують самі СГП з урахуванням відповідних умов та специфіки с\г виробництва, врахуванням досвіду державних СГП, регламентування праці статутом та правилами внутрішнього трудового розпорядку, колективним положенням про оплату праці та матеріальне стимулювання, положенням про пайовий фонд, про внутрішньогосподарський розрахунок та ін. внутр.-госп. актами. Господарсько-фінансова діяльність СГП грунтується на особистій праці його членів. Прийняття на роботу спеціалістів та інших працівників зі сторони допускається, коли в СГП кооперативного типу немає відповідних спеціалістів. Значна роль у вирішення питання організації праці та зміцнення трудової дисципліни відводиться трудовому колективу. Такий колектив наділяється повноваженнями в галузі соціального розвитку СГП, укладення колективних договорів, покращення умов охорони праці та сприяння економічному стимулюванню працівників.На відміну від державного СГП на СГП коооперативного типу тривалість і розпорядок робочого дня, надання вихідних днів, щорічна оплачувана відпустка регулюється в кожному СГП з урахуванням конкретних місцевих умов. Такі підприємства по-різному визначають тривалість робочого дня залежно від характеру роботи і періоду року.

112. Правові підстави виникнення та припинення членства і трудових відносин с/г п-ствах різних форм власності і господарювання - В державних СГП та підприємствах корпоративного типу питання виникнення та припинення трудових відносин регулюється главою КЗпП „Трудовий договір”. Так само вимагається укладення трудового договору в письмовій формі. Прийняття на роботу оформляється наказом керівника.В СГП кооперативного типу може бути два види трудових відносин, які грунтуються на членстві або на підставі заключення трудових договорів. Аграрним законодавством передбачено укладення контрактів. Підставою виникнення трудових відносин в СГП є акт про обрання на відповідну посаду на певний строк; вибори можуть проводитись в порядку конкурсу. Підставою виникнення трудових відносин є акти розподілу і перерозподілу трудових відносин. Направлення на роботу молодих працівників після закінчення ними ПТУ, а також випускників ВНЗ. Припинення трудових відносин в державних СГП та ін. СГП корпоративного типу регулюється трудовим законодавством України. В СГП кооперативного типу основною умовою для виникнення трудових відносин є членство в такому СГП. Трудові відносини виникають після визначення конкретних трудових функцій члена СГП з урахуванням його ролі і місця в СГП кооперативного типу. Трудові функції членів таких СГП здійснюються через акт, який приймає відповідний орган управління (правління, рада, загальні збори) з урахуванням побажань та кваліфікації члена СГП. Підставою виникнення трудових відносин керівництва підприємства є акт про обрання його керівників. Основним обов’язком працівників СГП кооперативного типу є забезпечення виконання покладених обов’язків, а основним правом – вимагати надання роботи, що відповідає змісту його трудових функцій і створення безпечних умов праці. Припинення сленських відносин в СГП кооперативного типу:

• волевиявлення самого члена;

• волевиявлення СГП;

• незалежно від волевиявлення СГП чи його члена.

Волевиявлення може відбуватись у письмовій або усній формі за рішенням органу управління (запис в протокольній формі). Особи, які втратили членство в СГП кооперативного типу як за власним бажанням, так і за ініціативою СГП, позбавляються всіх прав члена СГП кооперативного типу.

113. Правові форми організації праці в с/г - В СГП державної та недержавної форм власності правовою формою організації праці є бригади, дільниці, відділи, ферми, цехи, ланки та ін. підрозділи. Названими формами організації праці забезпечується раціональне використання земель, матеріальних і трудових ресурсів, підищення продуктивності виробництва відповідної с\г продукції тваринного і рослинного походження, зниження собівартості такої продукції. Найбільш поширеним способом організації праці є виробничі бригади. Вони поділяються з врахуванням умов господарювання на галузеві механізовані бригади, поєднані з тракторними, рільничими тощо; комплексні бригади – включають кілька галузей с\г виробництва, об’єднують рослинництво, тваринництво. Діяльність бригад здійснюється на підставі господарського розрахунку. Якщо с\г роботи є особливо напруженими – тимчасово створюються виробничі одиниці для виконання певного виду с\г робіт (заготівля кормів, посівні, збиральницькі роботи, внесення у грунт добрив, виконання будівельних робіт). В окремих СГП застосовується галузева структура управління. Нею керує відповідний головний спеціаліст (агроном, зоотехнік, інженер тощо). Така форма організації праці сприяє удосконаленню управління підприємством, підвищенню продуктивності праці.

114. Правове регулювання внутрішнього розпорядку с СГП - Питання правового регулювання внутрішнього трудового розпорядку державних СГП, СГП кооперативного типу регламентується КЗпП та правилами ВТР, затвердженими Указом Президії ВР УРСР. В СГП кооперативного та корпоративного типу діють спеціальні примірні правила внутрішнього розпорядку, затверджені союзною Радою колгоспів у 1982 році. Трудова дисципліна забезпечується як статутами СГП, правилами ВТР, так і колективними договорами.

115. Правове забезпечення статутної і трудової дисципліни в с/г п-ствах - До членів, які допустили порушення трудової дисипліни, статутної дисуипліни, правил ВТР застосовуються такі види стягнень, які передбачені в статуті конкретного СГП. Застосовувати дисциплінарне стягнення в СГП кооперативного типу має право лише правління або збори уповноважених за клопотанням керівника підрозділу, працівників. Застосовуються виключно з обов’язковим попередженням про виключення:

• догана

• звільнення з роботи

• попередження про виключення

• виключення

Член СГП кооперативного типу може бути виключений за рішенням вищого органу управління в присутності такої особи за умови накладення дисуиплінарного стягнення, письмового попередження, яке здійснювалось правлінням або загальними зборами. Стягнення врегульовано статутом і правилами ВТР.

116. Заходи заохочення працівників СГП - Відповідно до статутів і правил ВТР можуть застосовуватись такі заходи заохочення:

• оголошення подяки;

• нагородження цінним подарунком;

• нагородження почесною грамотою;

• присвоєння члену СГП, який має особливі заслуги в с\г виробництві, почесного звання (ветеран праці, ветеран СГП, почесний член СГП, заслужений член СГП).

Звання присвоюються за поданням правління, рішенням загальних зборів або зборів уповноважених. Можуть присвоюватись спеціальні звання – краща доярка, кращий механізатор тощо. Вони додатково отримують оплату 10-20 %. Працівникам надається безоплатна\оплатна позика з погашенням до 50 %. При виході на пенсію встановлюються такі пільги:

• одноразова допомога;

• додаткова пенсія тощо.

117. Правове забезпечення додержання дисципліни праці за аграрним законодавством - До членів, які допустили порушення трудової дисипліни, статутної дисуипліни, правил ВТР застосовуються такі види стягнень, які передбачені в статуті конкретного СГП. Застосовувати дисциплінарне стягнення в СГП кооперативного типу має право лише правління або збори уповноважених за клопотанням керівника підрозділу, працівників. Застосовуються виключно з обов’язковим попередженням про виключення:

• догана

• звільнення з роботи

• попередження про виключення

• виключення

Член СГП кооперативного типу може бути виключений за рішенням вищого органу управління в присутності такої особи за умови накладення дисуиплінарного стягнення, письмового попередження, яке здійснювалось правлінням або загальними зборами. Стягнення врегульовано статутом і правилами ВТР.