Змістовий модуль 8. Міжнародні розрахунки і банківське обслуговування зовнішньоекономічної діяльності

Ключові терміни: міжнародні розрахунки; способи платежу; форми розрахунків; акредитив; інкасо; банківський переказ; розрахунки чеками; вексель; документарний (товарний), грошовий (циркулярний), авізований, відкличний, безвідкличний, підтверджений, непідтверджений, подільний, неподільний, компенсаційний, зустрічний, резервний, револьверний, відновлюваний, кумулятивний акредитив; кореспондентські відносини.

1. Особливості використання в міжнародній сфері основних форм розрахунків

Дослідження валютно-фінансових умов зовнішньоторговельних контрактів показали, що при проведенні торговельних операцій важливим є правильний вибір форми розрахунків, оскільки він дає змогу контрагентам зменшувати витрати і ризики невиконання протилежною стороною своїх зобов’язань за контрактом.

В Україні розрахунки в міжнародній сфері регулюються Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994 р., а також Законом України «Про валютне регулювання» від 23.051997 р. та іншими нормативними актами.

Форми розрахунків – це врегульовані законодавством країн-учасниць способи виконання грошових зобов’язань за зовнішньоторговельним контрактом. При цьому порядок здійснення форм міжнародних розрахунків також регулюється міжнародними документами, які розробляються спеціально створеними організаціями – Міжнародною торговельною палатою, Комісією з права міжнародної торгівлі ООН тощо.

Форми міжнародних розрахунків умовно поділяються на документарні (акредитиви, інкасо) і недокументарні (платіж на відкритий рахунок, авансові платежі, банківський переказ, векселі та чеки).

Міжнародні розрахунки – це платежі по грошових вимогах і зобов’язаннях, що виникають у зв’язку з економічними, політичними і культурними відносинами між юридичними особами і громадянами різних країн. В економічній сфері вони включають розрахунки по зовнішній торгівлі, кредитах, руху капіталів між країнами.

Міжнародні розрахунки, з одного боку, – це умови і порядок здійснення платежів, з другого, – щоденна практична діяльність банків по їхньому здійсненню.

Нині в зовнішньоторговельних операціях діє ціла система засобів і форм платежів, що створює цілісний, гнучкий і динамічний механізм розрахунків. Засоби платежів залежать від механізму оплати товару стосовно моменту його фактичної доставки. У зовнішньоторговельних операціях існує три способи платежів: платіж готівкою, авансовий платіж та платіж у кредит.

Платіж готівкою в міжнародному платіжному обороті не означає, що розрахунки ведуться наявними грошовими знаками (банкнотами). Вони практично не використовуються. У даному випадку поняття «розрахунок готівкою» використовується, як протилежне авансовому і кредитному способу платежів.

Під «розрахунком готівкою» розуміється оплата торгової угоди проти одержання товаророзпорядчих та інших документів, тобто здійснюється через банк за угодами типу «спот» до чи після передачі продавцем товаророзпорядчих документів чи самого товару покупцю.

Платіж готівкою кращий для фірми – експортера, оскільки забезпечує швидке одержання коштів за проданий товар. Для фірми – імпортера платежі готівкою менш вигідні.

Міжнародні розрахунки – це цілком самостійна система, яка пов’язана з рухом між країнами товарно-матеріальних цінностей та грошей і яка має певні особливості.

По-перше, міжнародні розрахунки на відміну від внутрішніх регулюються не тільки національними нормативними і законодавчими актами, але й міжнародними законами, банківськими правилами і звичаями.

По-друге, міжнародні розрахунки здійснюються в різних валютах. Тому, з одного боку, на їх ефективність впливає динаміка валютних курсів. З іншого боку, нормальне функціонування міжнародних товарно-грошових відносин досягається лише за умови вільного обміну національної валюти на валюту інших країн, безперешкодного руху грошей.

По-третє, в країнах з частково конвертованою валютою держава використовує відповідні валютні обмеження, які безпосередньо впливають на валютні розрахунки.

При цьому можливі різні форми валютних обмежень залежно від їх внутрішнього змісту і структури:

- блокування виручки експортерів від продажу товарів у даній країні, обмеження їх можливостей розпоряджатися цими коштами;

- обов’язковий продаж валютної виручки експортерів повністю або частково центральному або уповноваженим банкам;

- обмежений продаж іноземної валюти імпортерам (лише за наявності дозволу різних установ);

- заборона оплати імпорту деяких товарів іноземною валютою;

- регулювання строків платежів за експортом та імпортом;

- численність валютних курсів – різні курсові співвідношення валют за різними видами операцій, товарними групами і регіонами.

Валютні та інші обмеження, які заважають здійсненню зовнішніх операцій, примушують торговельні фірми у всьому світі ретельно вивчати питання експортно-імпортного ліцензування, валютного контролю, податкового законодавства; вимоги з екології й охорони праці; юридичні вимоги до товарів (послуг), їх упакування та маркування; особливості тарифів і квот; торговельного ембарго; антидемпінгового законодавства; наявності конвертованої валюти і стабільності місцевої валюти в країні потенційного партнера. З цією метою торговельні фірми можуть призначати місцевих агентів для збору необхідної інформації в країнах потенційного покупця (продавця), проведення маркетингових досліджень.

У розрахунках між країнами з розвинутою ринковою економікою переважають недокументарні форми розрахунків. Документарні поширені в розрахунках з країнами третього світу, а також з деякими країнами Східної Європи. Це пов’язано з тим, що документарні форми дають можливість значно зменшити ризик неплатежу або непостачання товару.

Документарні форми розрахунків широко використовуються в українській зовнішньоторговельній практиці. Зокрема, документарні акредитиви за імпортними операціями використовуються в розрахунках з партнерами із Західної Європи, Північної Америки, Японії, тобто, з розвинутими країнами, які враховують підвищений ризик України і низьку платоспроможність вітчизняних імпортерів.

При експортних операціях українські підприємства і банки використовують акредитиви в розрахунках з країнами третього світу, платоспроможність яких оцінюється низько. Водночас багато українських підприємств успішно вико­ристовують недокументарні форми розрахунків.

Кожна форма розрахунків містить певну частку ризику для експортера або імпортера і залежить від багатьох чинників: від виду товару, ступеня взаємної довіри контрагентів, наявності кредитної угоди, платоспроможності зовнішньоторговельних партнерів, рівня попиту і пропозиції на даний товар, надійності залучених банків. Тому кожний контрагент намагається наполягати на тій формі розрахунків, за якої він мав би найменший ризик.

Як видно, авансовий платіж та платіж на відкритий рахунок перебувають на різних полюсах. Це пояснюється тим, що дані форми розрахунків становлять однобічні вигоди або продавцеві, або покупцеві. Крім того, на відміну від документарного інкасо й акредитива, участь банків при цих формах розрахунків значно менша. Вони є лише провідниками грошових коштів.

Таким чином, на стан міжнародних розрахунків впливає чимало різних обставин, пов’язаних з економічними і політичними взаєминами між країнами, становищем тієї чи іншої країни на товарних і грошових ринках, ступенем державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, дією валютного законодавства, міжнародних торгових правил і звичаїв, станом платіжних балансів тощо. У зв’язку з цим міжнародні розрахунки можна розглядати як відносно самостійну систему, що відзначається низкою особливостей.

По-перше, на відміну від внутрішніх, міжнародні розрахунки регулюються не тільки національними нормативами і законодавчими актами, але й міжнародними документами.

По-друге, міжнародні розрахунки здійснюються у різних валютах. Тому, з одного боку, на їх ефективність впливає динаміка валютних курсів, а з іншого – нормальний розвиток товарно-грошових відносин можливий лише в умовах вільного обміну національної валюти на валюти інших країн.

По-третє, в країнах з частково конвертованою валютою держава використовує певні валютні обмеження, що звужують можливості й підвищують витрати валютного обміну і платежів за зовнішньоторговими угодами.