1.Розвиток англо-саксонської літ-ри. 2 напрямки літ:

1)народний епос (староангл., англосаксонська мова), 2)християнсько монастирська літ.(латиною) – представники: Альдхельм, Беда Високоповажний(«Церковна історія англ.народу»), Алкуїн. В кінці 7ст. виникла англос. клерикальна поезія (Кедмон). Народний епос: найважл. памятка – поема «Беовульф», яка дійшла до нас в рукописі Хст. Історики вважають, що її створено між сер.7 – сер.9ст. поема повязана з дохристиянською героїчно-фольклорною

традицією. Це героїчний епос. Образ воїна (Беовульфа), він є втіленням кращих народних сподівань. Він – захисник народу, повстає проти фантаст.чудовиськ (Грендель, дракон), які уособлюють ворожі людині сили. Поема скл. з 2-ох епізодів, обєднаних фігурою Беовульфа, темами боротьби з чудовиськом, яке заважає людям мирно жити. «Автором» рукописного варіанту можна вважати христ.клірика 8-9ст., який відредагував твір, керуючись христ.уявленнями (Грендель, напр., названий нащадком Каїна). Крім «Б» збереглись ще фрагменти пісні про битву біля Фіннебурга, епічного твору «Вальдере», кілька зразків істор.пісень («Битва біля Мальдоне»).Період кін.9-поч.11ст. – розквіт англосакс. прози, її творцем наз.короля Альфреда.

2. Англ.літ.норманського завоювання. Протягом 3-х ст. франц.мова була мовою королівського двору, парламенту, суду, церкви та армії. Запровадження франц.культури відіграло позит.роль у становленні англ.літ., яка збагатила її

новими сюжетами, мотивами і жанрами. В цей період одночасно існувало 3 літ-ри: франц., англ., латиною. Вони впливали одна на одну. Саме внаслідок їхньої взаємодії у 14ст. народжується англ. нац.літ-ра і мис-во. Латинська літ-ра: була філософсько-теологічною. Розвивалися жанри алегоричної і дидактичної поезії. Історичні хроніки! – «Діяння англ.королів» Вільяма Мальмсберійського, «Історія королів Британії» Гальфріда Монмутського (в цьому творі виведено образ короля Артура). Літ.франц.мовою: переклади Біблії, житія святих, віршовані істор.хроніки («Історія бриттів» Джефрі Геймара). Поет Вас («Роман про Брута»), віе вперше згадав Круглий стіл. Творчість Васа – перех.період між істор.хронікою і лицарським романом.

Англ.л-ра майже не розвивалась, лиш окремі зразки англ. лір.творів, напр. «Owl and Nightingale».

3. Середньовічний лицарський роман.

Франц.л-ра:Творчість Васа – перех.етап між істор. хронікою і лицарським романом.

Під романом розуміли твір, нап. Народною «романською» мовою. Сформувався в 60рр ХІст. З’являється поняття куртуазної літ яке пов’язане з лицарським кодом честі: доблесть, поміркованість, благородність і закоханість. Культ «прекрасної дами»- згідно з яким лицар ідеалізує даму і на її честь вершить ратні подвиги. 3 етапи: 1. творчість Васа-перехідний етап між хронікою і лицарським романом «Роман про Брута» ; 2. власне лицарські романи; поява справжнім творцем якого вважають фр поета 2 пол 12ст Кретьєна де Труа («Ланселот або лицар Візника», «Парсеваль або Повість про крааль»); 3. розв прозовий лицарський роман – Вальтер Мап. Іншим різновидом літературного твору про лицарів вважають бретонські ле – невеликі віршовані твори любовного змісту (представниця Марія Французька). Англ.л-ра: 13ст. – перші лицарські романи. Близько 1205р. Клірик Лайамон створив героїчну поему «Брут». Найдавніший лицарський роман англ.мовою – поема «Король Гори». Перлина англ.середньов.л-ри лицарський роман «Сер Гавейн та Зелений Лицар».

4. ХІVст. в історії англ.л-ри. Процес формування англ.нації, утв.нац.мова. Лондонський діалект. Джон Вікліф здійснив 1 повний переклад Біблії англ.мовою. 2-га пол.14ст. – бурхливий розквіт англ.л-ри. Міська л-ра: драматичне і театральне мис-во. З розвитком міської культури повязаний фарс (в якому поєднується гостра комедійність та життєва вірогідність, критичне ставлення до життя), фабльо(комічний, відкриває порок), мораліте (твори моралізаторського, алегоричного спрямування). Драматургія – наймасовіша форма словесного мис-ва. Алегорична поема «Видіння про Петра Орача» (Вільям Ленгленд). 1 з науславленіших поетів – Джон Гауер.

Джефрі Чосер!!!

5. Творчість Джефрі Чосера. Рання творчість розвив. в межах франц. куртуазної лри. Поезія: балади, ронделі, віршовані послання. Теми поезії черпав з франц.алегор поеми «Роман про Троянду», з трактатів Боеція, Овідія. Найкращі поеми епічного і сатиричного х-ру – «Книга герцогині», «Дім слави», «Пташина рада», «Троїл та Крессіда», «Книга про добрих жінок». Гумор, сатира, психол.глибина. Вплив італ.Ренесансу(«Б.К.» Данте, «Декамерон» Бокаччо).

«Кентерберійські оповідання» - підсумковий твір англ.середньов.л-ри, принцип реаліст.зображення дійсності. Це збірка поет.новел, яким передує пролог –це розповідь про паломників,які зібралися на прощу до Кентербері. Майстерні портретні характеристики. Містить перекази христ.легенд, куртуазних повістей, лицарських романів, їхнє пародіювання, фабльо. Тут Чосер використав всі можливі жанри середньов. л-ри. Висуває нове гуманістичне розуміння людини. Це дає змогу назвати 1 нац.поета Англії першим представником англ.гуманізму. Усі герої докладно характеризуються автором, кожний з них позначений яскравою індивідуальністю і водночас є чітко вираженим типом з рисами, властивими представникам його соціального стану. Чосер розвинув і збагатив англ.. літ, зорієнтувавшись на відтворенні різноманітності світу і неповторності людської індивідуальності. Відтак його творчість стала яскравим явищем англ.. культури що передувала Відродженню

6. Літ.процес в Англії ХVст. 100-літня війна з Францією, міжусобна війна Червоної та Білої Троянд, криза в сфері ідеології гальмували культ.розвиток. з ін.боку культ.життя в нових формах розвивалось не лише про королівському дворі, а й у містах і селах. Розвиток англ.університетів. Вільям Кекстон відіграв значну роль у становленні нової гуманіст.культури. він – 1 англ.друкар, реформатор книги. Започаткував широку програму друку – переклади лицарських романів, античної л-ри, творів Чосера. Видав прозову книгу Томаса Мелорі «Смерть Артура», в якій зібрано всі відомі сюжети про короля Артура та його лицарів, показано розквіт і занепад лицарської утопії. Надрукував прибл.400 книг. Народна поезія: жанр балади (ліро-епічні, поетичні, гостросюжетні), в них втілено істор.досвід і поет.геній англ.народу. Види: 1.тематичні – присвячені англо-шотланським конфліктам і війна; 2. фантастично-романтичні (міфологічні мотиви); 3. балади на побутові/життєві мотиви (гумористичні); 4. балади про Робіна Гуда – найвище досягнення англ. бала Найвищі досягнення – балади про Робіна Гуда. В 15ст найпопулярнішими були 2 цикли «Мала пісня про Робіна Гуда», «Діяння Робіна Гуда».

7. Заг.хар-ка англ.літ. доби Відродження. Це цілісна культурно-історична доба переходу відСередньов. до Нового Часу, яка відзначається потужним злетом інтелект. Діяльності і стрімким розвитком усіх видів мис-ва. Це новий тип культури, в центрі якого – земне життя людини -величної і прекрасної у своїй індивідуальності. На зміну теоцентризму приходить антропоцентризм. Гуманізм – гол.ідеологія, проголосив свободу мислення, звільнення від церковних догматів. 2 періоди літ-ри доби Відродження: 1) ранній: І пол.16ст.(Томас Мор, поети Уайт, Серрей). 2)зріле В.: 2га пол.16ст.-поч.17ст. (поезія, Спенсер, Сідні, Шекспір; проза: романісти Лілі, Сідні, Неш, Грін), розквіт драматургії (Марло, Шекспір, Джонсон). Риси гуманізму: антифеодальна спрямованість, людина – центр Всесвіту, відокремлення світського життя від церкви, прагнення абсолютної монархії, стремління оволодіти знаннями.

8. Англ.поезія доби Відродження. Англ. ренесансна поезія займає визначне місце в іст англ. літ 16 ст. перед поетами постало просте завдання – підняти англ. метрику. Серед перших поетів доби Відродження, які зробили значний внесок у розв поетичних жанрів, - Томас Уайєт та Генрі Серрей. Добре обізнані з італійською ренесансною поезією як перекладачі сонетів Петрарки, вони перенесли найкращу європейську метрику на британський грунт. Поетичні твори Уайета і Серрея разом із творами їх послідовників увійшли до першої збірки англ. ренесансної поезії(«Тоттелевський збірник» за іменем видавця). Друга половина століття – період найвищих досягнень англ. ліричної поезії. Ліричні жанри, зокрема сонет, займають провідне місце в літературі, а також отримують перше теоретичне підґрунтя. Філіп Сідні - гуманіст, державний діяч, автор поетичних і прозових творів - став першим ренесансним теоретиком англійської поезії і літератури загалом. У трактаті „Захист поезії" (друк. 1595 р.), спираючись на кращі традиції античності і середньовіччя, він обґрунтовує закони поетичного мислення, обстоює поетичну фантазію. Сідні наголошує, що поет нічого не видає за правду, тому ніколи не лукавить. Він називає поезію насолодою, яка народжує доброчинність, а поета - творцем другої природи, що є вищою від звичайної природи - і так закладає новий погляд на літературу загалом. «Захист поезії» - маніфест англ. гуманістичній літ.(наступний крок до розширення поняття літ – Дж.Драйден «На захист драматургії»).

Висловлені принципи були реалізовані у збірці сонетів „Астрофель і Стелла", любовних піснях, а також у віршах, що увійшли до пасторального роману „Аркадія" (поєднав античність і поезію= ліричні вірші).Одним з найвидатніших поетів цього періоду був Едмунд Спенсер (1552-1599) – реформатор англ. вірша. Сучасники вважали його „поетом поетів". Перший значний твір „Календар пастуха". Для нього сутність поезії полягає у відтворенні ідеального, вивільненого від минущої емпірики світу. Звідси у творі великий ступінь пасторальної умовності, відсутність реальних англійських селян і щонайменшого відлуння реальних подій. Другий найважливіший твір Спенсера - поема „Королева фей" - є спробою створення лицарського епосу на матеріалі англійської поетичної традиції. Розповідь про легендарних лицарів короля Артура і прекрасну фею Глоріану -алегоричне зображення королівського двору Єлизавети та її найближчого оточення. Лицарі, які відстоюють високі ідеали, не менш ідеальні леді Спенсера засвідчили зміни ритуалів придворного життя, бажання відновити куртуазні традиції. „Королеву фей" написано дев'ятирядковою строфою, яка увійшла в історію поезії під назвою „спенсерова строфа". Вершиною англійської поезії епохи Відродження, безперечно, стали сонети Шекспіра, які за своєю філософською глибиною, ліричною силою, драматизмом, мелодійністю займають чільне місце в розвитку літератури того часу.Джон Дон – «Пісні і сонети» поетична збірка де змалював абсолютно земну героїню з усіма її позитивними і негативними рисами, «Священні сонети»- пізні сонети, показав що історія доби Ренесансу завершена – людина – піщинка у вирі сліз і горя.