Тема3. Державне регулювання сільського господарства в Україні.

Яке поняття, завдання та основні напрямки державного регулювання сільського господарства в Україні?

Відповідно ст.13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів господарювання, соціальну спрямованість економіки.

Постановою ВР України від 14.02.1992р. // ВВР. – 1992. - №20. – Ст. 27 та Положення “Про міністерство аграрної політики”, затвердженого Указом Президента України від 7.06.2000р., визначені основні напрямки та завдання державного регулювання та управління сільським господарством.

Державне регулювання сільського господарства – це економічний вплив держави на виробництво, переробку і реалізацію сільськогосподарської продукції, сировини і продовольства, а також виробничо-технічне обслуговування і матеріально-технічне забезпечення агропромислового виробництва.

В умовах становлення ринкових відносин в аграрному секторі, яким притаманні свобода підприємницької діяльності, рівноправність всіх суб’єктів АПК і форм власності, на основі яких вони створюються, розвиток колективної демократії і самоврядування, було б не правильним повністю відмовитись від державного управління АПК. Звичайно це не адміністрування та керівництво, які були притаманні відносинам в агропромисловому секторі колишнього СРСР.

Державно-правове регулювання сільським господарством характеризуються сукупністю заходів щодо визначення системи органів державного управління, які наділені відповідними повноваженнями в цій галузі, прийняття і належним виконанням аграрних законів і нормативно-правових актів про сільське господарство.

Чинним законодавством визначені основні завдання державного регулювання та управління сільським господарством. До них відносяться:

• необхідність своєчасних перетворень і реформувань в АПК;

• завершення аграрної і земельної реформ;

• стабілізація і розвиток агропромислового виробництва;

• забезпечення продовольчої безпеки України;

• забезпечення якісним продовольством і сировиною населення;

• підтримка економічного пріоритету сільського господарства перед іншими галузями економіки;

• пріоритетність розвитку соціальної сфери села;

• зближення рівнів прибутків працівників сільського господарства і промисловості;

• захист вітчизняних товаровиробників в сфері агропромислового виробництва.

В чинному законодавстві визначені такі основні напрямки державного регулювання і управління:

• формування ринку землі і сільськогосподарської продукції, сировини і продовольства;

• фінансування, кредитування, страхування суб’єктів АПК;

• налагодження виробництва вітчизняної сільськогосподарської техніки, інших засобів сільськогосподарського виробництва;

• належне матеріально-технічне забезпечення товаровиробників технікою вітчизняного виробництва;

• захист вітчизняних виробників при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;

• розвиток науки і здійснення наукової діяльності в сфері агропромислового виробництва.

Які методи державного регулювання застосуються у сільському господарстві?

Перебудова відносин в сільському господарстві потребує у відповідності з ними зміни методів і форм регулювання сільськогосподарських відносин.

З розвитком ринкових відносин і підприємництва в аграрному секторі, відмови від командно-адміністративних методів управління стали використовуватись в АПК такі методи:

• індикативного планування;

• прогнозування розвитку сільськогосподарського виробництва;

• застосування програмно-цільових важелів та засобів в регулюванні та управлінні сільським господарством;

• забезпечення заходів прямого веління (імперативу) в регулюванні і управлінні державними сільськогосподарськими підприємствами, організаціями і установами;

• застосування нормативно-правових заходів, порад і рекомендацій в управлінні кооперативними і корпоративними товаровиробниками в АПК.

Нові методи регулювання забезпечують самостійність виробничо-господарської діяльності сільських товаровиробників, дозволяють ввести і закріпити свободу розпорядження власністю, формувати нову виробничу базу господарської діяльності сільськогосподарських підприємств.

Основні методи державного регулювання закріплені в Конституції України, норми якої носять характер прямої дії.

Стосовно працівників сільськогосподарських підприємств юридичну силу прямої дії має норма ст. 48 Конституції, згідно з якою кожному громадянину належить право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Для державних сільськогосподарських підприємств, кооперативів, селянських (фермерських) господарств та інших товаровиробників обов’язковою є норма ст. 49 Конституції України про охорону здоров’я громадян, яка носить імперативний характер.

В регулюванні сільським господарством важливу роль відіграють методи порад та рекомендацій, що знаходять своє відображення в Примірних Статутах, Статутах підприємств та інших локальних нормативно-правових, інших актах органів самоуправління.

Державний регулятивний вплив відбивається як на галузі сільського господарства і АПК, так і на всій підприємницькій діяльності.

Свобода підприємницької діяльності в сільському господарстві, яка регулюється чинним законодавством, створює можливості суб’єктам АПК вибору організаційно-правових форм здійснення сільськогосподарського виробництва.

Через ці організаційно-правові форми, не втручаючись в господарську діяльність, в основному шляхом рекомендацій та порад, державні органи здійснюють управління сільським господарством.

В сільському господарстві України можуть функціонувати кооперативи, акціонерні та інші господарські товариства, орендні та приватні підприємства, орендно-приватні підприємства, спілки селян, селянські (фермерські) господарства, державні підприємства (коне заводи), наукові, дослідні установи (риб радгоспи) та інші форми сільськогосподарського підприємництва.

Методи державного регулювання сільського господарства

Індикативного планування

прогнозування

Програмно-цільових важелів та засобів

Заходи прямого (імперативного) веління

Формування і накопичення державних продовольчих резервів

Балансування цін

Фінансового впливу

Зовнішньоекономічного впливу

Порад та рекомендацій

Які органи здійснюють державне регулювання та управління сільським господарством та їх повноваження?

Центральним органом державного регулювання та управління сільським господарством є Міністерство аграрної політики України, яке відповідно до Указу Президента України від 15.06.1999р. “Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади” створене на базі Міністерства агропромислового комплексу України, Державного комітету рибного господарства, Комітету з питань садівництва, виноградарства і виробничої промисловості та Комітету харчової промисловості.

Відповідно до Положення про Міністерство аграрної політики України (Мінагрополітики України), затвердженого Указом Президента України від 7.06.2000р., воно є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань формування та забезпечення реалізації державної аграрної політики, продовольчої безпеки держави, державного управління у сфері сільського господарства, садівництва, виноградарства, харчової промисловості, рибного господарства, переробки сільськогосподарської продукції.

Мінагрополітики під час виконання покладених на нього завдань взаємодіє з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади.

В межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства видає накази, які підлягають державній реєстрації, організовує і контролює їх виконання.

Органом державного управління землями є Державний комітет по земельних ресурсах (Держкомзем).

В областях управління землями здійснює обласне управління земельними ресурсами, а в районах районні відділи земельних ресурсів, які входять до складу державних адміністрацій за принципом подвійного підпорядкування.

Органи державного регулювання і управління сільським господарством

Міністерство аграрної політики України

Кабінет Міністрів України

Обласне управління агропромисловим комплексом

Районне управління сільським господарством

Які принципи та система органів, що здійснюють державне регулювання та управління сільським господарством?

В процесі реформування АПК та розвитку підприємницької діяльності і приватної власності на землю відбувається зміна принципів державного впливу на сільське господарство.

Старі принципи державного регулювання і управління як теоретично, так і практично втратили своє значення. А деякі з них, наприклад принцип державного директивного планування, в сучасний момент повністю втратили своє значення, інші трансформувались в ринкових відносинах і набули іншого значення і відтінків стосовно розвитку і затвердження підприємницької діяльності аграрних товаровиробників.

В основу побудови організаційної структури державного регулювання і вдосконалення господарсько-економічного самоуправління в агропромисловому комплексі покладені такі основні принципи:

• упорядкування механізму управління державним сектором АПК;

• пріоритетного розвитку сільськогосподарського виробництва;

• пільгового кредитування і оподаткування;

• невтручання державних органів в господарську діяльність сільськогосподарських підприємців;

• вдосконалення ціноутворення на сільськогосподарську продукцію, сировину і продовольство;

• здійснення державного регулювання переважно економічними методами;

• законності;

• захисту прав власника.

Система органів державного регулювання та управління сільським господарством – це їх структура з чітким визначенням компетенції органів управління усіх рівнів, яка характеризується внутрішньою узгодженістю і цільовою спрямованістю на управління сільським господарством.

Державне регулювання і управління сільським господарством здійснюється органами державного управління сільським господарством, а також іншими органами державного управління, кожен з яких діє у межах своєї компетенції.

Центральним спеціальним органом в системі державного управління сільським господарством є Міністерство аграрної політики. Міністерство аграрної політики спрямовує свою діяльність через систему підрозділів у вигляді головних управлінь, відділів та органів контролю, спеціалізованих інспекцій тощо. Наприклад головне управління економіки, головне управління зовнішніх економічних зв’язків, головне управління інвестиційної політики та ін., а також такі управління як: управління по соціальному розвитку села, управління соціально-трудових відносин і оргструктур, юридичне управління та ін.

Місцевими органами управління сільським господарством є обласні та районні управління агропромисловим комплексом.

Загальне регулювання та керівництво усіма галузями економіки, в тому числі і аграрної, здійснює Кабінет Міністрів України, а на місцях (області, району) відповідні виконавчі комітети.