Краткое описание

По первоначальной договоренности венецианцы обязались доставить французских крестоносцев по морю к берегам Святой земли и обеспечить их оружием и провиантом. Из ожидавшихся 30 тыс. французских воинов в Венецию прибыло только 12 тыс., которые в силу своей малочисленности не могли оплатить зафрахтованные корабли и снаряжение. Тогда венецианцы предложили французам, чтобы в качестве платы те оказали им помощь в нападении на подвластный венгерскому королю портовый город Задар в Далмации, который был главным соперником Венеции на Адриатике. Первоначальный план — использовать Египет в качестве плацдарма для нападения на Палестину — был на время отложен. Узнав о планах венецианцев, папа запретил поход, однако экспедиция состоялась и стоила ее участникам отлучения от церкви. В ноябре 1202 объединенная армия венецианцев и французов обрушилась на Задар и основательно его разграбила.

После этого венецианцы предложили французам ещё раз отклониться от маршрута и повернуть против Константинополя, с тем чтобы восстановить на троне свергнутого византийского императора Исаака II Ангела. Смещённый с престола и ослеплённый своим братом Алексеем, он сидел в Константинопольской тюрьме, в то время как его сын — тоже Алексей — обивал пороги европейских властителей, пытаясь склонить их к походу на Константинополь, и раздавал обещания о щедром вознаграждении. Поверили посулам и крестоносцы, думая, что смогут рассчитывать, что в благодарность император даст им денег, людей и снаряжение для экспедиции в Египет. Не обращая внимания на запрет папы, крестоносцы прибыли к стенам Константинополя, взяли город и вернули Исааку трон. Однако вопрос о выплате обещанного вознаграждения повис в воздухе — восстановленный император «передумал», а после того, как в Константинополе произошло восстание и императора с сыном сместили, надежды на компенсацию и вовсе растаяли. Тогда крестоносцы обиделись. По свидетельствам участников похода, маркграф Бонифаций, стоя под стенами города, передал императору послание следующего содержания: «мы тебя из дыры достали, в дыру же и засунем». Крестоносцы захватили Константинополь во второй раз, и теперь уже грабили его в течение трех дней начиная с 13 апреля 1204. Уничтожались величайшие культурные ценности, было расхищено множество христианских реликвий. На месте Византийской была создана Латинская империя, на трон которой был посажен граф Балдуин IX Фландрский.

Просуществовавшая до 1261 г. империя из всех византийских земель включала лишь Фракию и Грецию, где французские рыцари получили в награду феодальные уделы. Венецианцы же владели константинопольской гаванью с правом взимать пошлины и добились торговой монополии в пределах Латинской империи и на островах Эгейского моря. Тем самым они выиграли от Крестового похода больше всех, но до Святой земли его участники так и не добрались. Папа пытался извлечь из сложившейся ситуации собственные выгоды — он снял с крестоносцев отлучение от церкви и принял империю под свое покровительство, надеясь укрепить союз греческой и католической церквей, но союз этот оказался непрочным, а существование Латинской империи способствовало углублению раскола.

28. Нікейська імперія та “реставрація” Візантії.

Все почалося із 4го хрестового походу (1202-1204), коли 1204 року хрестоносцями був захоплений Константинополь.

Унасідок цього утворюється Латинська імперія хрестоносців ((територія обмежувалась самим константинополем та невеликим прилеглими територіями)граф Болдуін коронується в храмі Софії), а Візантія дробиться на три малі держави: Нікейську та Трапезундську імперії та Епірське царство.

Нік імп – близько Константинополя. Спадкоємиця Візантії. Покликана відродити занепалу культуру та державну систему.

Першим імператором порголошено – Феодора Ласкаріса.

Саме в нікейській імперії знаходився патріарх (тому і спадкоємиця візантії)

Феодор Ласкарис упрочил и расширил свои владения. Именно благодаря ему Никейская империя стала жизнеспособным и сильным государством.

Еще больше укрепил Империю его зять и наследник Иоанн III Дука Ватац (1222-1254). удвоил территорию Никейской империи. Теперь его владения окружали латинский Константинополь со всех сторон. Иоанн оказался необычайно способным хозяйственником. Он оказывал систематическую поддержку местному производству и перевел империю на экономическую самоокупаемость. Иоанн Ватац покровительствовал наукам и искусствам, строил больницы и странноприимные дома, заботился о бедных, выкупал пленных

возвращение в византийскую орбиту Сербии, Болгарии и Румынских княжеств, что было чрезвычайно важно ввиду активного наступления римо-католичества.

В Нікею прибували із Конст. вчені: історик і богослов Нікіта Хроніст, церковний діяч Микола Месаріт, та ін.

Створюються богословська та філософська академії.

Нікейська імперія була центром грецького патріотизму.

До захоплення константинополя імператори нік імп йшли на поступки ряду протилатинських держав, що забезпечило їм лояльність православних церков.

1261 року Михаїл VIII Палеолог (імператор Нікейської імперії) захопив константинополь та розрушив Латинську імперію.

30. “Інтелектуальна республіка” візантійських гуманістів ХІVс

Цетром гуманістичної культури був константинополь.

Діячі: феодор метохіт, нікіфор григора, нікіфор хумн, георгій гаміст пліфон.

Стилем життя, пристрастю до наукового пізнання, інтересом до античності демонстрували зв»язок із італійськими гуманістами.

Прагнули до задоволення потреб індивіда в його пошуках об»єктивного знання, встановлення мійних основ держави та громадянських чеснот.

Для більшості візантійських гуманістів було характерним критика церкви та релігії загалом. «Оставаясь в лоне церкви и не выработав последовательной антиклерикальной позиции, они начали свободно размышлять о высочайших предметах и тем самым посягнули на святая святых теологии, вторглись в ее традиционную область»

Концепція особистості: людина – творча істота, вмістилище та носій розуму. Людина-громадянин, який відіграє значну роль в державі.

Пліфон (найвідоміший твір «Закони»): культ чесноти як ативного блага, спрямованого на користь людини. Роль людини уникальна – вона ланка між смертною та безсмертною частинами існування. Пліфон не розділяє християнських догм про гріховність людської природи. Досконалості лдина може досягти лише в науці, ане в екстазі та містиці. по Плифону, мужество составляет первую ступень нравственного совершенствования человека.

В основі релігійної системи («еллінська теологія») – уявлення про єдиного вищого бога, який створив інші істоти і божества.

Програма максимум як пліфона, такі його однодумців було скасування християнства та впровадження нового релігійного культу.

Феодор Метохіт: тема долі та ненадійності людського існування та слабкості людської волі. жизнь – это всемирный театр, в котором царствует коварная и жестокая богиня Судьбы.  Лучшее, что могут сделать люди, – это быть готовыми к смене любой жизненной роли, предугадать которую невозможно

Интеллектуальная общность между византийскими и европейскими гуманистически настроенными мыслителями и византийскими обусловлена общим источником, из которого они проистекали. Им была греко-римская философия с ее идеалом целостного и завершенного человека, способного ощутить радость бытия.

Причина і наслідки падіння Візантійської імперії.

• Політика Юстиніана.

Його імперія насамперед ґрунтувалася на греко-римських традиціях. Юстиніану були близькі ідеали Риму, і він прагнув відновити Римську імперію не тільки в територіальних границях, але й за єдністю віри та закону. Він послідовно проводив свою політику, яка полягала у війнах із сусідами, удосконалюванні церковної та законодавчої діяльності. Однак імператор не зміг реально оцінити справжніх потреб Візантії і матеріальні можливості підлеглих йому народів. Якби примара Римської імперії не володіла його уявою, то він не витратив би стільки сил на далекі військові експедиції і подбав, насамперед, про захист серцевини імперії і про зміцнення Сирії і Палестини. Пожертвувавши реальними інтересами на Сході для фіктивних вигод на Заході, Юстиніан підготував наступні успіхи арабів.

Що стосується внутрішнього стану Візантійської імперії після правління Юстиніана, то вона залишилася з порожньою скарбницею. Податкові кошти народів були вичерпані, армія виявилася дезорганізованою, а ворог загрожував і з півночі, і зі сходу. Високі ідеали, яких дотримувався Юстиніан, вже нікого не надихали. Багато наступних імператорів намагалися повторити успіхи Юстиніана, але ніхто не досягав намічених ним цілей.

Фінансова і релігійна політика Юстиніана довела Східну імперію до виснаження. Переможені народи почували до переможців відразу за переслідування, яким вони піддавалися. Крім того, після смерті Юстиніана довгий час не з’являлися талановиті адміністратори. Практично вся аристократія чи вимерла чи загинула. Візантійська правляча верхівка стала поповнюватися людьми без освіти і понять про честь і обов’язок. Навіть престол почали посiдати люди, які нічим не вирiзнялися і не приносили із собою ніяких традицій.

Примітно, що в 1317 році після сильного північного вітру випав хрест із руки кінної статуї Юстиніана, що стояла на іподромі. Ймовірно, це був знак зверху: трохи більше ніж через сторіччя християнські хрести Константинополя перемінили на мусульманські напівмісяці.

Цьому трагічному зламовi в долі імперії, а вірніше, її повному фізичному зникненню сприяла, звичайно ж, і багаторічна Перська війна, що визначила цілу епоху в історії Візантії. В результаті цієї війни Перськiй монархії був нанесений непоправний удар. Візантія повернула Сирію і Палестину, але вона не мала достатню силу асиміляції і не піднялася до широких світових завдань, що їй належало вирішити. Вузький націоналізм і релігійна винятковість, що наполягала на визнанні єдиної догми і жорстоко переслідувала інакомислення, перешкодили Візантії виконати широку політичну і релігійну місію і відкрили вільний шлях для розвитку магометанства.

Коли араби-мусульмани рушили на північ від Аравійського півострова, через десятиліття після смерті Мухаммада вони вже були хазяями на території, що належала Візантійській і Перській імперіям. Виснажені безупинною війною, ці колоси не могли активно чинити опір мусульманської агресії. Послідовники Пророка спочатку нараховували усього 50 тисяч чоловік. Однак, завдяки рішучості і твердим релігійним переконанням, вони завойовували одне місто за іншим.

У 635 році упало візантійське місто Дамаск. Через 100 років за Босфором у Візантійської імперії залишилася тільки Мала Азія. У 636 році мусульмани перемогли персів у бою в Альквадазії. Але цілком придушити перський опір виявилося можливим тільки через п’ять років. У 642 році 150000 персів зайняли оборону в горах Загрос. Однак, завдяки тактичній хитрості, мусульмани (їх було тільки 30000) оточили персів у вузькій ущелині. Було вбито приблизно 100000 персів. Мусульмани продовжили свої завоювання, в Африці і Південній Європі, тимчасово залишивши в спокої Візантію.

У ХI — ХIV ст. для імперії -низка двірських переворотів, що послабила сили держави.

У середині Х I сторіччя на Візантійську імперію нападали з усіх боків. Угорці взяли Белград у 1064 році. У 1071 році нормани захопили Італію. Але найбільша небезпека виходила від нових сильних кочівників — турків і їхнього правителя Сельджука. Турки потіснили арабів і захопили Багдад у 1055 році. У 1071 році візантійський імператор Роман IV Діоген почав війну проти них у східній частині імперії. В армії було багато турецьких найманців, і коли вони перейшли на сторону ворога, то забезпечили цим повну перемогу Сельджука біля Манцикерта. Ця перемога була початком великих завоювань туркiв. Були захоплені Сирія, Палестина і святе місто Єрусалим. Почалася епоха Хрестових походів. Візантія з кінця Х II століття вже не могла відігравати вирішальну роль на кордонах Заходу і Сходу. Її територія катастрофічно зменшувалася.

А в квітні 1453 року ще донедавна наймогутніша у світі імперія спромоглася виставити тільки 8000 чоловік, щоб захистити свою столицю Константинополь від туркiв-осман. Серед захисників міста було 700 генуезців і кілька сотень венеціанців. 11 квітня 1453 року турки-османи (близько 100 тисяч чоловік) почали облогу.

За допомогою 67 гармат захисники витримували облогу міста протягом семи тижнів. Вранці 29 травня 1453 року ворог зломив опір християн і ввійшов до міста. Через три дні розбоїв і грабежів Мехмед наказав зупинитися і приступити до відновлення покаліченого міста, перейменувавши його в Стамбул. Були побудовані нові мости, віадуки та вулиці. Податкові пільги стимулювали ремісництво і торгівлю. Через 50 років столиця Османської імперії стала найбільшим містом світу.