4. Становлення візантійської монастирської традиції.

• Причина – прагення до вищої духовної досконалості.

Шляхи - добровільна відмова від майна, роздавали його бідним, брали на себе обітницю дівоцтва, проводили час в безперервній молитві, пості та утриманні – аскети.

• спочатку подвижництво у всіх його видах не було явищем організованим: подвижники жили окремо один від одного і не складали особливого суспільства з певним статутом. В кін. 3 ст. подвижництво починає приймати більш визначений характер Основна –риса - життя далеко від світу – залишають міста і селища і поселяються в горах і пустелях (називалися анахоретами (з грец. "Відлюдник") і єремітамі (з грец. "Пустельник").

• Спершу ставлення офіційної церкви до чернецтва – різко негативне, згодом вирішила, що раз подолати неможливо, то треба підтримати і очолити.

• Подвижництво, пустельництво, відлюдництво, чернецтво – Єгипет; праобраз – Ісус Христос (Предтеча нє, бо не медитував, а проповідував) , його стали всі масово наслідувати в цей період. Наприклад: Павло Фівейський – перший, а наймодніший – Антоній Великий (281 – 356 рр) – вони були етнічними коптами.

• Преподобний Антоній заснував чернецтво відлюдне – кілька пустельників, перебуваючи під керівництвом одного наставника – авви, євр. "батько", жили окремо один від одного в хатинках або печерах – скитах. Кілька скитів, з'єднаних під владою одного авви, називалися лаврою.

• Але ще за життя Антонія Великого з'явився інший рід чернечого життя – прототип монастиря. .Засновник - Пахомій Великий. Подвижники збиралися в одну громаду, трудились на загальне благо і керувалися єдиним правилам – кіновіями, або монастирями, авви назив. архімандритами.

• Один з учнів св. Антонія, Іларіон, переніс чернецтво до Палестини і заснував обитель поблизу Гаази. Згодом чернецтво поширилося і в інших районах - в Палестині, на Синаї, в Сирії, Малій Азії, Західній Європі, пізніше - на Святій Горі Афон. Монастирі влаштовували не тільки в пустелях, але і поблизу міст (найбільш знаменитий міських монастирів – Студійський монастир у Константинополі).

• Відлюдництво і монастир – найбільш поширені види чернецтва на Сході +відомо ще стовпництво – Симеон Стовпник (37 років стояв на стовпі у молитвах і жорсткій аскезі) – викликало наслідування, особливо в Сирії та Палестині.

• В Палестині поширений набівгуртожицький тип життя – кілька скит з'єднувалися під владою одного настоятеля в лавру. Найвідомішою палестинської лаврою є існуюча і донині Лавра преп. Сави Освяченого( біля Єрусалиму). Згодом саме палестинський образ чернечого життя був сприйнятий на Русі.

• На Заході чернецтво поширилося зі Сходу. Святий Афанасій Великий, під час свого перебування там, описав життя преподобного Антонія Великого і викликав у багатьох бажання наслідувати його подвижницьке життя.

• ЗНАЧЕННЯ –чернецтво сприяло поширенню христ.віри та остаточного падіння язичництва. Антоній Великий однією своєю появою в Олександрії, за Афанасієм Великим, звернув до христ.віри стільки язичників, скільки в інший час їх зверталося на рік. Показником визнання високого значення чернецтва в житті Церкви, стало прийняте в XI столітті рішення про обрання єпископів тільки з середовища ченців.

• Ранньовізантійський язичницький неоплатонізм: провідні персоналії.

Предтечею раньовіз філос.,засновником неоплатонізму вважають Плотіна(205-270). Діяв за обставин тотальної кризи античного світу,хоча сам вважав себе вірним тлумачем Платона. Низка творів видана після життя(учнем). Не став засновником школи,бо гурток його послідовників розпався ще за його життя. Духовне буття над матеріальним клопотом. Мета: показати архітектоніку духовного буття.

Характерні засади для доби неоплатонізму:

1.антологія повинна бути ієрархічною;

2. Її розробка повинна бути систематичною.

Вище за все для Плотіна це – єдине,воно вище за дух,за буття. Єдине це те, з чого все витікає. Нерозрізність єдиного розрізняється на рівні числа.

Через числа здійснюється перехід від єдиного до іншої іпостасі - розуму. Він є тотожним загал. сукупності ідей, що мислять самих себе. На рівні розуму суб*єкт і об*єкт мислення ще не розрізняються. А саме мислення це ще інтелектуальне споглядання, це цілісна інтуїція.

Смисловим фунціон. розуму за межами самого себе є душа. Вона сприймається як світова душа,вона є синтезом принципів подільності і неподільності,вона обіймає все своєю єдністю. І тільки на цьому рівні об*єкт і суб*єкт мислення розмежовуються. І мислення стає дискурсивно логічним.

Порівня христ і неоплат.

Схоже: Єдине як породжувач відповідає в христ. безначальному отцю. Розум - божественному смислу або слову. Душа – святому духу.

Християнин і неоплатонік були згодні, що іпостасі є три, а божественний початок один(першопочаток)

Відмінне: іпостасі неоплат. – безликі сутності. Майбутні матерії безнадійні(Плотін). Жодна іпостась не може з*явитися у світі(вони всюди вічно присутні).

В христ. іпостасі – образи, особистості. Структура христ. трійці не вертикальна, нвв неоплат.(єдине-розум-душа).В христ. всі іпостасі є рівними. Царина вільного вибору, дива. Неоплат. теологія – процес, христ – вчинок.

Для неоплат надія на приход христа здавалось безглуздим.

Продовжувач Плотіна був Порфірій(235-305),після Ямвліх с Холкіди(середина 3 ст-330) – засновник пізнього неоплатонізму. Заснував традицію конкретних неоплат. шкіл сирійської та пергамської. Як і Платон мав божественність(?),тому що був засновником шкіл. Якщо для Порфірія єднання з божественним першопочатком досягається шляхом інтелектуального споглядання, от Ямвліх був напівсхоласт-напівмаг. Він був автором теургічного догмату.

Сенс догмату: всі сх. та грецькі філософи, маги, поети сповідували різного бога в різній формі,але одну й ту ж саму теологічну доктрину.

Теургія (грец. Богодіяння) - система вправ та ритуалів,яка дозволяє посвяченому дорівнятись до богів. Вона є вищою за дискурсивну рефлексію.

Працями Ямвліха користувався Палама

Заверш. неоплатонізм Прокл Діадох(412-485). Був вихованцем афінської школи. Був спадкоємцем багатовікової неоплат традиції, йому було надано підсумувати попередників. Сформував філософію підсумку як підсумок філософії(неоплат язичн філос.). Дуже багато міфу в опис. життя.

Прокл був прототипом СВ містика і схоласта. Його думка йде від єдиного.

У нього єдине не предмет думки(як у Плотіна), а предмет споглядання, що виявляє себе через послідовну …. всіх атрибутів.

За Проклом єдине може перебувати у тринітарній дислокації:

1. В собі;

2. Виходить за власні межі;

3. Повертається до себе.

Сформулював схему тріади. Перекликається з Гегелем, але тріада Гегеля динамічніша(створ новий процес), а у прокла - статична. Завдання Прокла - щоб заключний етап співпав з першим. Тричастинний рух іде по замкненому колу.

Головна теза Прокла: все, що з чогось іманує повертається до того, з чого іманувало(циклічна природа). До речей - момент непорушності, а до часу - момент вічності, долається момент тлінності.

Зірки копіюють розум,а людина повинна наслідувати зірки.

Світ Прокла позбавлений історії. У світі неоплатоніків немає ані вибору ані сюжету. Захищений від катастрофи( не може пропасти, загинути,але не може й оновитися). У християн-все нове, а у неоплат-все вічне.

У Прокла час і світ відокремлені. Колообіг відбув у вічності,а у часі з*явл його беззмістовні,другорядні копії.

Язичники програли,тому що не створи такої організації,де б контактували низи та еліта(напр..,церква).