ДЕРЖАВА ВИЗАНТИЯ

1.Становлення Східнохристиянської цивілізації.

Східнохристиянська цивілізація – не є ані заходом ані сходом, проте мала спільний виток з західнохрист. цив. – античність.

Цивілізація – найвищий рівень культурно-ціннісної консолідації. Це процес, а не тип.

4 напрями у тлумаченні цивілізації

• Освіченість, міський спосіб життя протистоїть варварству і неосвіченості (французи) → позитивне

• Результат виродження, витіснення природного і творчого початку – німці → негативне

• Цивілізація – черговий етап розвитку за аналогією суспільно-політичної формації. Цей розвиток обумовлений прогресом, а не виробничими відносинами – Тоффлер

• Цивілізація – метакультура, спільнота, що відрізняється за ціннісним, релігійним і мовним параметрами – скандинави.

• Цивілізація складна і структурована реальність, що тягнеться до універсальності. – Хантінготон

За кожною локальною цивілізацією стоїть своя історія.

До середини 15 ст. єдиною метрополією православного світу була Візантія. Східнохристиянські первинні цивілізації – спадкоємиця елліністичного світу, залишалась блискучим зразком переосмисленої античної культури і переганяла «європейські» країни.

Територія Східнохристиянської цивілізації складалась з різноманітних землеробських регіонів, вона вміщувала всю римську імперію, частину Месопотамії, Вірменії, Сирії, Палестини, Єгипту,Аравійського півострову, Кавказу. Основне етнічне ядро – греки, потім копти, сирійці, вірмени, дорійці, племена в Малій Азії. Відбувалась поступова цивілізація місцевого населення. Вплив варварських традицій не призвів до утворення на довічних землях Візантії самостійних варварських королівств. Візантія зуміла залишитись осередком античних традицій.

Періоди (за критерієм державності)

• 4 – 1 пол 7 ст – становлення імперії

• 2 пол 7-12 ст – візантійська імперська класика – класична імперія

• 13 - Перша пол. 15 ст. – поступовий занепад імперії, що завершився крахом

Культурні епохи (не збігаються з історичними економічними відрізками):

За цивілізаційними ознаками:

• Первинна східнохрист цивілізац система – до сер. століття досягла максимального впливу і поширення, її прологом – часи Авреліана, Діоклетіана. Іконоборництво.

• Вторинна сх.-хр. Цив. Сист. – імперія подолавши іконоборчу кризу (833р) – зазнала структурної трансформації і перестала бути такою моногамною і стала складатись з а) базового блоку (звідси християнство поширювалось); б) закавказький, вірмено-монофізітський; в) ефіопський (абсолютно ізольований).

А 9 століття сформовані субцивілізації: балкано болгарська, давньоруська ; Східнослов’янська християнська цивілізація. (лишилась московія і ефіопія)

З 15-16 вони мали 2 лінії розвитку : соціально культурну та соціально політичну.

У візантії руйнуваня полісу відбувалось поступово і розвиток нових феодальних відносин відбувався зсередини → еволюційно. Варвари буди менш інтенсивними. Специфікою становлення був затяжний процес долання рабовласництва. Рабовласництво як ідеологія довго і повільно поступалась новій моралі. Передовсім Візантія була урбаністичною цивілізацією. Імператор володів певними землями як приватний власник – не був володарем всієї землі імперії (було муніципальне, громадське, приватне землеволодіння). Церква володіла селянами – селяни широкою базою → агітація селян.

Провідним візантійськиим містом був константинополь.

Діоклетіан реформував систему оподаткування та управління, зробив з Рим.Імперії централізовану бюрократичну державу → керування державою було централізоване, зосереджувалось у Константинополі (імператор + уряд контролював провінції; армія – за римським зразком).

Візантія, як єдина спадкоємиця рим.імп.претендувала на панування всією відомою ойкуменою. Ідея всесвітньої монархії була не лише у візантійців, але і у варварських королівствах Заходу, вони нормально її сприймали у такій ролі. Аж до створення імперії Карла Великого всі варварські королівства номінально визнавали візантійського імператора (відлік часу за Василевсами, чеканка монет, назва імперії).

Типологічна особливість візантійського суспільства:

• Наявність сильної влади імператора

• Гіпертрофована роль столиці

• Визначене провідне місце знаті в структурі імперії → визначення еліта.

.Візантійський таксис

3 засади:

- еллінізм: спадкоємність

- ромеїзм (державна доктрина) - християнство – релігія: складний компонент вірувань

На семінарі ще Демчук означила їх як культурну (Е.), державну (Р.), релігійну політику