2.5. Вентиляція виробничих приміщень галузі телекомунікацій

Одним із ефектніших засобів нормалізації повітря у виробничих примі­щеннях с вентиляція. Залежно віч способу переміщення повітря вона буває природна та штучна (механічна).

2.5.1. Природна вентиляція та її застосування

Природна вентиляція буває організованою (рис. 2.3) та неорганізова­ною. За неорганізованої вентиляції повітря надходить у виробничі примі­щення і виходить із них через кватирки, вікна, двері, фрамуги або їх нещіль­ності (інфільтрації). Організовану природну вентиляцію називають аерацією. За аерації повітря надходить у виробничі приміщення під ліпо теплового (температурного-) тиску або вітрового тиску (під дісю вітру).

Тиск, що забезпечує надходження зовнішнього повітря у приміщення, визначають за формулою. IIa.

<V] =//,s(p„_M-p_it>} де А| висота стовпчика повітря від середини припливного отвору до пло­щини рівного тиску, м; р_ми„ щільність зовнішнього повітря,, кг/м'; р,_т - се­редня щільність повітря приміщення, яку визначають за середньої темпера- тури і^ повітря приміщення. кг/м\

де /_г, і температура повітря в робочій зоні та повітря, яке видаляється з приміщення.

Тиск, що забезпечує видалення повітря, визначають за формулою, Па,

= VMPx-h-Pcp). де А» - висота стовпчика повітря від площини рівного тиску до центру витяж­ного отвору. VI.

Загальний тепловий тиск !'_т. На. під впливом якого здійснюється повіт­рообмін у приміщенні:

Висота надходження повпря в теплий період року має бути не менше ніж 1.5 м. а в холодний період року понад 4 м. щоб забезпечиш захист пра­цюючих від переохолодження.

За рахунок аерації г можливість подавати великі об'єми повітря без венти­ляторів і повітропроводів. У цьому її переваги. Її недоліки в тому, що зовнішнє повітря надходить у приміщення без попереднього очищення і нідіїріву. Аерація малоефективна, коли температура повітря у приміщенні та зовнішнього середо­вища рівні між собою. Аерацію застосовують у тому випадку, коли конпенірація шкідливих речовин у припливному повітрі не перевищує 30% віл їх ГДК.

Основою розрахунку організованої природної вентиляції є визначення по­трібної площі припливних і витяжних отворів, які забсіпсчують необхідний по- впрообмін. Потрібну площу припливних отворів визначають та формулою. м\

3600

а витяжних отворів за формулою, м*.

F__. =—

•■J

З600 • J ^—ss.. д/>

де - необхідна кількість (за масою) повітря, яке надходить або вида­

ляється із приміщення, кг/год: g прискорення вільного паління, g - 9,8 м/с²; У««, у«« • питома вага зовнішнього та повітря, яке видаляється із приміщення, кг/м\ - коефіиієїпги місцевого опору припливних і витяжних отворів, що визначають за табл. 2.6. залежно ви схеми та кута викривання отвору, Д/'і. Д/': втрати і иску на прохід повітря через припливні та витяжні отвори. Па.

Д/> = Р Д/*; АЯ, =АР-АР,,

де Р = 0.1...0.4 - частина різниці тисків, яка втрачається на прохід через при­пливні отвори; АР різниця тисків, яку створи*- процес переміщення повітря через припливні та витяжні отвори. Па,

ЛЯ = Л( r.-y«),

де h висота стовпчика повітря, яка рівна відстані між осями припливного та витяжного отворів, м; у»». питома вага зовнішнього і повітря, яке ви­даляється із приміщення, кг/м³.

РТ_и

у, =їн

PJ,'

де у, y_W) - у разі визначення питомої ваги зовнішнього повітря, кг/м³; у = у„д - за віпначення питомої ваги повітря, яке видаляється із приміщення, кг/м³; у_мш| - питома вата повітря за нормальних умов. у„,, = 1.293 кт/м³; Рц тиск за нор малышх умов. Рц = 760 мм рт. ст.; Т_а - абсолюта температура за нормальних умов. Т„ = г„ + 273. К; t_m - температура -за нормальних умов, І_щ = 20 °С; 7] фак­тична температура повітря, 7] = + 273; Т, ■ - у разі визначення питомої ва­ги зовнішнього повітря; Т, = Т_ШІ - у разі віпначення питомої вапі повітря, яке видаляється із приміщення; Р - фактичний тиск повітря, мм рт. ст.

Відповідно до СН 245-71 площа припливних і витяжних отворів мас бу­ти не менша ніж 20 % від площі світлових прорізів.

Таблиця 2.6

Характеристика припливних отворів та величин косфінісніів місцевого опору 4 припливних отворів

Стулка	Схема отвору		ыь	Кут викривання отвору, а*
				IS	зо	45	60	90
			0	зо.»	9.2	5.2	3.5	2.6
Олинариа всрхньопілвіска		А і	0.5 1	20.6 16	6.9 5.7	4 3.7	3.2 3.1	2.6 2.6
Олинариа	\	, €1	0	59	13,6	6.6	3.2	2.7
ссрслньог.ілвміа	/	А	1	45.3	II. 1	5.2	3.2	2.4
	Л	к
Подтипа			0.5	30.8	9.8	5.2	3.5	2.4
(обидві стулки всрхньопілнісні)	а	f-1	1	14.«	4.9	3.8	3	2.4
Аераційні ворога				-				2.4

Розрахунок виконують для теплого періоду року, який найбільш несприят­ливий для аерації.

Вплив вітру (рис. 2.4) підсилює або послаблює аерацію, створену тепловим тиском. Щоб використати кінетичну енергію вітру для підсилення ВИТЯЖКИ ПО- віїря. крім аераційних ліхтарів, встановлюють дефлектори різних конструкцій.

Вітровий тиск визначають за формулою. Па,

" 2

де к - коефіцієнт аеродинаміки, к -0.7.. .0.85 - для навітряної сторони будів­лі; к -0,3...0,5 - для зовнішньої сторони будівлі; v швидкість руху повітря. м/с; р - щільність повітря за фактичної температури, кг/м\

2.5.2. Шіучна неп іиляція та її застосування

За використання штучної (механічної) всіпгиляції рух повітря здійсню­ється за допомогою осьових та відцентрованих вентиляторів (рис. 2.5). а за наявності агресивного середовища або вибухонебезпечних газів ежектора­ми (рис. 2.6). За організацією повітрообміну штучна вентиляція може бути загальною, місцевою та аварійною. Загальна вентиляція може бутті приплив­ною. витяжною і припливно-витяжною (рис. 2.7). Вимоги до організації вен­тиляції регламентуються СНиП 2.04.05-91 «Отопление, вентиляция и кондс- цнонированис воздуха».

Припливна вентиляція забезпечує надходження у виробничі приміщення чистого повітря. Таку вентиляцію можна застосовувати у приміщеннях з над­лишковим тепловиділенням і малою концсігграиісю шкідливих речовин. Ви­далення забрудненого повітря із приміщень здійснюється через фрамуги, вен­тиляційні короби, дефлектори.

Витяжну вентиляцію застосовують у виробничих приміщеннях, де не виділяються шкідливі речовини та потрібна мала кратність повітрообміну, а також у допоміжних, побутових та складських приміщеннях.

Принливно-витяжну вентиляцію передбачено у приміщеннях, в яких пот­рібний підвищений і достатньо надійний повітрообмін. Вона може бути ви­конана з рециркуляцією повітря (в холодний період ріжу). У процесі рецир­куляції частина повітря, яка видаляється із приміщення, може знову спрямовуватись у приміщення з метою економії тепла. Рециркуляцію не за­стосовують за надходження у приміщення шкідливих речовин І, І! і III класів небезпеки.

Концентрація шкідливих речовин у повітрі, яке надходить у приміщен­ня. не має перевищувати ЗО % від їх ГДР. Допустиму концентрацію шкідли­вих речовин у видаленому повітрі, яке надходить у навколишнє середовище (атмосферу), визначають санітарні служби залежно від шкідливості речовин.

1л штучної вснлілянії повітря може нагріватися, охолоджуватися та очн-

Гис. 2.5. Вентилятори: а осьовий; 6 пілисігтропіш Рис. 2.6. Ежектор

ш\

Рис. 2.7. Схема приплівшої (а). витяжної (б) і іфиімитшо*«ктяжж)ї вентиляції і рециркуляцією повітря («): І повітропрнймач; 2 повітропровід; 3 фільтр; 4 калорифер; 5 вентилятор; 6- повітророіподілювачі; 7 - витяжна труба; 8 - очищувальний пристрій; 9 - поттроириймач; 10 регулятори повітря; II приміщення і прнплиьно'ыпяжною вешилиіікю; 12 повітропровід рециркуляції

Під чає розрахунків вентиляційних систем визначають Тх конструктивні розміри, втрати повітря, швидкість видаленій шкідливих речовин, надлишко­вого тепла і вологи. І Іравнльність вибору вентиляційних систем визначають за розрахунком гідравлічного опору повітря, яке видаляється із приміщення. Утрати тиску у вентиляційних системах визначають за формулою

1-і 1-і

де Я, - утрата тиску на певній довжині ділянки вентиляційної системи, Па/м: (, - довжина ділянки, м; Z, утрати тиску на місцевому опорі. Па. Утрати тиску на певній довжині ділянки визначають за формулою

n

R=——.

Утрати тиску на місцевому опорі розраховують за формулою. Па,

у

" 2 '

де $ - коефіцієнт опору певної ділянки (визначають за таблицею); р - щіль­ність повітря, кг/м'; V - швидкість руху повітря на ділянці, м/с.

Місцеві опори виникають у трійниках, колінах, відводах, калориферах то­що. Потрібну потужність на валу вентилятора визначають за формулою. кВт,

_P„L(273 H-/) • 1000-273n, '

acL- продуктивність вентиляційної системи, м'/с; Р_шг - повний тиск у системі, Па; ті коефіцієнт корнсіюї дії вентилятора; / температура повітря, °С.

Потрібну потужність електродвигуна для привода вентилятора визнача­ють за формулою, кВт,

П„с'

де к - косфіцісігг запасу, к = 1,1...1,5; T]_nt - коефіцієнт корисної дії передачі від електродвигуна до вентилятор.

За визначеним опором вентиляційної системи та необхідної кількості по­вітря за каталогами з аеродинамічних характеристик вентиляторів вибирають тин вентилятора та потужність електродвигуна. У каталогах на діаграмах на­ведено повний тиск та продуктивність вентилятора, потужність на валу вен­тилятора та електродвигуна, кількість обертів вала вентилятора, коефіцієнт корисної дії.

У галузі телекомунікацій загальну вентиляцію повітря передбачають в приміщеннях зарядки акумуляторів, лінійно-аиаратних цехах, телесту­діях. обчислювальних центрах, генераторних, у приміщеннях передаваль­них радіостанцій, телеграфних станцій та інших, які характеризуються підвищеним тепловиділенням або можливістю надходження шкідливих речовин.

Аварійну вентиляцію передбачено у тих виробничих приміщеннях, у яких можливе значне надходження шкідливих речовин. Така вентиляція має бутті тільки витяжною та вмикатися автоматично. Датчики аварійної вентиляції налаштовують на ГДК шкідливих речовин.

Витяжні труби не розташовують в місцях можливого перебування лю­дей та поблизу повітроприймачів вентиляційних систем.

2.5.3. Місцева вснімляцін іа її застосування

Місцева вентиляція призначена для видалення шкідливих речовин без­посередньо з. місць їх утворення (місця пайки, лудіння, нансссння лакофар­бових покриттів, зварювання, механічного розпилення, проявлення фототе­леграм, промивання обладнання АТС і МТС у бензині та ін.). Така вентиляція перешкоджає їх розповсюдженню у виробничих приміщеннях.

Залежно від призначення місцева вентиляція буває: ВИТЯЖІІОЮ (витяжні зонти, витяжні зони, боргові та бокові відсмок- тувачі, шарнірно-тслсскопічні відсмоктувачі, відсмоктує ач і, які розміщені у робочих столах та інструментах);

- припливною (повітряні завіси, иовітряно-теплові завіси, теплові душі).

Залежно від взаємного розташування джерел шкідливих виділень і від­смоктувальних пристроїв місцева вентиляція буває відкритою та закритою. У відкритій відсмоктувальні пристрої розміщені на деякій відстані від дже­рела шкідливих виділень. У закритій джерело шкідливих виділень розміщу­ють усередині укриття, в якому проводять розріджування, і обмежують таким чином їх розповсюдження в приміщенні. До місцевої вентиляції закритого тішу належать витяжні шафи, кожухи, кабіни, витяжні вітринні відсмоктува­чі. Розглянемо види місцевої вентиляції, які найбільш характерні для галузі телекомунікацій.

Витяжні зонти застосовують для видалення шкідливих речовин (пилу, пари, газів, аерозолів), які поширюються втору (легші за повітря), а само джерело пе- ремішупься як у горизонтальній, гак і у вертикальній площинах (рис. 2.8).

Кількість повітря, яке видаляють зонти, визначають за формулою, м'/год,

L. = 3600Sv ,

де S- площа вхідного отвору зонта, м^:; v _t - середня швидкість всмоктуван-

Рис. 2.S. Конструкція витяжних тактів: а, в- пал джерелом тепла; б біля отвору печі; г - нал кількома джерелами однакової полярності

Середня швидкість руху забрудненого повітря у вхідному отворі зонта мас бути: .г_ф = 1.05... 1.25 м/с - зонт відкритий з чотирьох сторін; v^ = 0.9... 1.05 м/с - колн зонт відкритий з трьох сторін; v^ = 0,75—0,9 м/с - зонт відкритий з двох сторін; =0,5...0,9 м/с - зонт відкритий з однісї сторони.

'Ja потреби v^ можна розрахувати за такою формулою:

де V, - швидкість иовіїря в зоні утворення шкідливих речовин, м/с; х - від­стань ва джерела шкідливих речовин до вхідного отвору зонта, м; </„. - ек­вівалентний діаметр зонта, м.

Відсмоктувачі, які розміщені у робочих столах, наведено на рис. 2.9. Во­ни бувають з приймальними отворами, які розташовані у вертикальній пло­щині (схема а), у площині стола (схема (і) і над столом (схема в). Приймальні отвори можуть бути округлої або прямокутної формн з гострими краями.

Повітря, яке видаляється через прямокутні отвори з гострими краями, визначають за формулою, м'/с.

лі, на якій розташовані отвори, Е • 0,14...0,28 м; х відстань від приймальних отнорів до місця виконання робіт на робочому столі (наприклад, зони паян­ня).* - 0,1...0,3 м.

Меншу сторону прямокутної панелі, на якій розміщені приймальні отво­

Площа

ри, визначають із оптимального співвідношення

приймальних отворів S* B E, м".

t

Рис. 2.9. Відсмоктувані від робочих столш

Повітря, яке видаляється через круглі отвори, м³/с,

де d-діаметр приймальних отворів, м.

Повітря, яке вида:іясться відсмоюукачами, що розташовані нал столом. м'/г,

L — і

де h - відстань віч стола до приймальних отворів, м; .t - відстань від місця вико­нання робіт до проекції центра приймальних отворів на поверхню стола, м.

С

г— і'///

У разі виконання робіт паянням застосовують паяльники з кільцевим і верхніми вітсмоктувачамн (рис. 2.10).

V			а—
Ґ			—о

а 6

Рік-. 2.10 Відсмоктувані від паяльників: а- кільцевий; 6- верхній

Кільцеви й вічемоктувач розмішують в безпосередній близькості віл стрижня паяльника. Кількість повітря, яке він видаляє. - 1,5 м'/г за діаметра до 3 мм і 6 mV г за діаметра до 6 мм. Верхній відсмоктувач розмішують над стрижнем. Кіль­кість повітря, яке він видаляє, за діаметра стрижня до 6 мм становить 3 м⁵/г.

Бортові відсмоктуючі застосовують переважно на травильних, гальваніч­них ваннах, з розчинів яких виділяються шкцілнві речовини, важчі за повітря (рис. 2.11).

Роботи з нанесення лакофарбових покриттів, з сипучими матеріалами, кислотами, лугами, епоксидними смолами та іншими шкідливими речовина­ми потрібно виконувати у витяжних шафах - укриттях з робочим отвором (рис 2.12).

V////// //// //// ////

Ь

r.VN^NN

У///////////.W а

Рік-. 2.П. Схеми бортових відсмоктуваній, а однобортові; Cr двобортові; я бортові з перелувом; г перевернуті

Рис. 2.12. Схеми вктвжних шаф. а. 6 л верхнім вілсмоктуплчем. к - л комбінованим вілемоктувачем

Шафи бувають різної конструкції: з верхнім, нижнім га комбінованим вилученням шкідливих речовин.

Кількість вилученого витяжною шафою повітря, м'/год, визначають за формулою

І. = 36005»',.

де S площа відкритою отвору шафи. м^г; \\ - середня швидкість всмокту­вання в розрізі відкритого отвору шафи, м/с.

Швидкість вилучення шкідливих речовин із місць її утворення визнача­ють галузеві норми або санспідемслужби. Для галузі телекомунікацій вона вибрана такою: для видалення аерозолю свинцю 0.7... 1,6 м/с; пари бензину, гасу, ацетону, етилового спирту - 0,5...0.6 м/с; розчинників бензолу, толуолу - 0.75 м/с; під час роботи з холодними епоксидними смолами І м/с, наїріти- ми - 1.5 м/с. иаіргтими із твердими домішками 3 м/с.

За окремих технологічних процесів місцева або загальна вентиляція може блокуватися з обладнанням. Вентиляційні установки ноірібно вмика­ти до початку за вимикати після закінчення робіт, наприклад, у приміщен­нях зарядки акумуляторів, необслуговуваних підсилювальних пунктів (за до­помогою рудною вентилятора) та інших.

Повітряні завіси (рис. 2.13, а) застосовують для перешкоджання над­ходженню зовнішнього холодною повітря у виробничі приміщення через відкриті двері або ворога та захисту працюючих від його впливу. Повітря по­дасться вентилятором через поздовжні щілини зі швидкістю до 8 м/с під ку­том 30...45" до площини прорізу назустріч потоку зовнішньою повітря.

Пересувні місцеві припливні пристрої (рис. 2.13, б) застосовують для обслуговування окремих робочих місць. У цих пристроях використовують осьові вентилятори, які встановлюють на спеціальний стояк. Повіїря від них може надходити на різні рівні по висоті та під будь-яким кутом. Температура

Рім 2. IS Повпряна uric а ї боковим надходженням повітря (а) та пересувний місцевий припливний пристрій (6}

2.5.4. Кондиційну ванни повіт рн

Кондиціонери - апарати, які автоматично обробляють повітря і спрямо­вують його у приміщення. Вони забезпечують оптимальні параметри мікро­клімату, які не залежать від зовнішніх умов. Кондиціонери охолоджують по­вітря у теплий та нагрівають у холодний період року, зволожують або висушують його, очищають від інь-іу, запахів, алергенів.

У складі кондиціонера (рис. 2.14) фільтри (2) для очищення повітря, ка­лорифери (3) для нагрівання, кранлеуловлювач (4) дія зменшення вологи, камера для зволожування (5) та вентилятор (6).

Конструкції кондиціонерів постійно удосконалюють, а функції розши­рюють. Вони можуть бути загальними, які обслуговують будинки, та місце­вими. які обслуговують окремі приміщення. Залежно віт тину - колонні, ка­сетні. канальні, підлого-стельові, дахові, спліт-систсми. мульти-енліт- систсмн. Класифікують системи кондиціонування повітря за такими шпака­ми: призначення; характер зв'язку з об'єктом, який обслуговують; спосіб по­стачання холоду; схеми оброблення повітря; величини тиску тощо.

Рис. 2.14. Схема конструкції кондиціонера

За призначенням системи поділяють на побутові та промислові, техно­логічні. технологічно-комфортні та комфортні.

Сучасні системи кондиціонування залежно від типу та призначення ма­ють: іонізатор повітря, який нейтралізує позитивні іони та активує кисень; антибактеріальні мультифільтри; пристрій дистанційного керування; дисп­лей. що відображає режим роботи та температуру; системи захисту від пере­вантаження, перегрівання, переохолодження повітря; автоматичне вимірю­вання освітлення приміщень; від трьох до дванадцяти ступенів очистки повітря, які схоплюють частки до 0,3 мк; два потоки повітря у двох напрям­ках; таймер для автоматичного вмикання, вимикання та регулювання напрям­ку потоку повітря; діапазон робочих температур ззовні примішенім від мі­нус 15 до плюс 43 °С; систему контролю кута подачі потоку повітря; можливість вмикання і вимикання по телефону га ін.

їх установлюють на підлозі, стелі, стінах залежно від доступного простору.

Останнім часом популярними стають спліт-снстеми. Вони мають два блоки: внутрішній, який розташовують у приміщенні, га зовнішній, який роз­ташовують ззовні будівлі. Для забезпечення оптимальної температури, від­носної вологості повітря в приміщенні кондиціонер працює за принципом холодильника. "Фреон, який циркулює у його трубках, у процесі переходу із рідкого стану в газоподібний поглинає тепло. Під час нагрівання повітря кондиціонер працює за принципом теплового насосу, коли тепло перено­сітеся з вулиці у приміщення.

Мульїи-снліг-снстсмн мають один зовнішній блок, який з'єднано з кіль­кома внутрішніми. Таким чином охолоджується окремо кожне приміщення з індивідуальним регулюванням охолодження.

На сучасному ринку широко представлені кондиціонери фірм «Panasonic» і «Toshiba» (Японія); «БК» (Азербайджан); «Samsung», «Daewoo» і «LG Electronics» (Південна Корея); «Saturn», «Dckker» (Китай); Харківсько­го виробництва та ін.

Обирають кондиціонери (системи) для галузі тслекомунікацій залежно від призначення, втрат повітря, продуктивності за холодом і теплом, спожив­чої потужності піт час охолодження і нагрівання, робочого діапазону зовніш­ньої та температури у приміщенні, розмірів, ваги тощо.

2.5.5. Розрахунок новіїрообміну в приміщеним х галузі

Кількість повітря, яке потрібно подати у приміщення для забезпечення нормативних параметрів мікроклімату, визначають за розрахунками. При цьому враховують кількість шкідливих речовин, тепла та вологи, шо надхо­дить у приміщення, кількість повітря, яке вилучає загальнообмінна та місце­ва вентиляції, витрачається на технологічні та інші потреби виробництва. Повітря, яке подасться у приміщення, не мас перевищувати норм на одного працюючого, а концентрація пилу, газу, пари та аерозолі в робочій зоні не мас перевищувати Г'ДК та гранично допустиму вибухонебезпечну концент­рацію (СНиП 2.04.05-91).

Санітарними нормами СП 245-71 визначено витрати повітря: за об'єму приміщення V до 20 м' на одного працівника витрати повітря становлять L„ = 30м'/гол; за об'єму приміщення V - 20...40 м' витрапі повітря - Л,, = 20 м'/гол: за об'єму приміщення К нона;» 40 м , якшо немає виділень шкідливих речовин у повітря робочої зони, допускають природну вентиля­цію. якшо не висунуто додаткових вимог до повітря технологічним проце­сом. Якщо немас вікон і стулок, які відкриваються, витрати повітря на одного працівника становлять L_u = 60 м'/год.

В окремих випадках можна визначиш кількість новзіря, яке погрібно для вентиляції, за кількістю працюючих:

In = п L„.

де п - кількість працюючих; L* виграш новіїря на одного працівника, м'/год.

Під час виділення у новггря робочої зони шкідливих речовин (нап­риклад. в акумуляторних) погрібну кількість повітря визначають за форму­лою, м'/год,

L = ^уСм"^> 3600.

с_:-с,

де у - коефіцієнт, якнн враховує нерівномірність розподілення ШКІДЛИВИХ речовин у повітрі робочої зони, у = 1.2...2.0; О_ш9 кількість шкідливих ре­човин. які виділяються в робочу зону, мг; С, - концентрація шкідливих речо­вин у повітрі, яке подасться у приміщення, мг/м³; (';- концентрація шкідли­вих речовин у повітрі, яке вилучається із приміщення, мг/м³ (визначають за результатами контролю за шкідливими речовинами або за формулою С, G_Ktp/V. де V-об'єм приміщення, м³).

Кількість повітря, яке погрібно подати у приміщення для видалення шкід­ливих речовин за наявності місцевої втяжної ветпляції(наприклад, у майстернях із ремонту телекомунікаційного обладнання), визначають за формулою, м'/год,

^fc,-c, '

де L; - кількість повітря, яке вилучається із робочої-зони загальнообмінною та місцевою вентиляціями та втрачається на технологічні та інші потреби вироб­ництва. м'/год; кількість шкідливих речовин, які надійшли у виробниче приміщення, мг; Сі - концентрація шкідливих речовин у повітрі, яке подасться у приміщення, мг/м³; С: - концентрація шкідливих речовин у повітрі, яке вилу­чаться із робочої зони загальною та місцевою вентиляцією, мг/м³; Cj - концен­трація шкідливих речовин у повітрі, яке вилучається із приміщення, мг/м³.

У разі одночасного надходження у повітря робочої зони кількох шкідли­вих речовин, які не мають однонанрямленого механізму дії. кількість повіїря визначають за найбільш шкідливою речовиною, для видалення якої потрібні більші витрати повітря.

Якщо у іювпря робочої зони надходять речовини, які мають однонапря.м- лений механізм дії, то загальні витрати повітря цс сума втрат повіїря для видалення кожної шкідливої речовини окремо.

Для видалення надлишкового тепла (наприклад, із приміщень телестудій, телефонних і телеграфних станцій, генераторних, дизельних електростанцій) витрати повітря визначають за формулою. м³/год,

L + * * С, </,-/,)

де Q_mt надлишкове тепло, ккал/год; С, - питома об'ємна теплоємність повіт­ря, Дж/м³ірад; /,, і₃, t, - відповідно температура повітря припливного (зов­нішнього). робочої зони га видалясмого із виробничого приміщення. °С.

За Л, = О витрати понпря визначають за формулою. м'/год,

L -- ^3,6(?- " С,(/,-/,)"

Надлишкове тепло - це річниця між повними тепловиділеннями у нрн- мішснні із втратами тепла у навколишнє середовище:

де Q., - повне тепло, шо надходить у приміщення, ккал/год; Q_1t - втрати теп­ла у навколишнє середовище, ккал/юд.

Повне тепло - не сумарне тепло, яке надходить у приміщення від усіх джерел тепловиділення: обладнання, працюючих, сонячної радіації.

Залежно ви надлишкового тепла та шкідливих виділень для виробни­чих приміщень встановлюють кратність повітрообміну (К). значення якої покачує скільки разів протягом години мас повністю змінитись повітря у приміщенні:

де У-об'см приміщення. м\

Величина К може змінюватись від І до 10 і більше разів за годину. Так, кратність повітрообміну в приміщеннях експлуатації акумуляторів має бути К> 1, у приміщеннях випрямних (генераторних) установок К ~ 1. у примі­щеннях невеликих об'ємів із закритими або герметичними акумуляторами допускають К = 2. для видалення зайвого тепла із приміщення машинної зали електростанцій з двигунами внутрішньої о згоряння К > З іа ні. Системи вен­тиляції мають забезпечити встановлену кратність повітрообміну для певного виробничого приміщення.

Якшо для приміщення визначено потрібну кратність обміну повітря, то витрати повітря в таких випадках можна орієнтовно визначити за кратністю повітрообмін у.

2.5.6. Очищення вснінляційного повітря ніл шкідливих речовин

Під час організації вентиляції погрібно очищати від пилу та газів як при­пливне, так і видалене із приміщення повітря (див. рис. 2.7). У першому ви­падку забезпечують захист працюючих, у другому - захист довкілля.

Очищення повітря від пилу може бути ірубнм, середнім і тонким. За ірубого очищення затримуються частки пилу розміром понад 50 мкм. за середнього до 50 мкм. а за тонкого - до 10 мкм. Грубе і середнє очищен­ня забезпечують пиловловлювачі, в яких пил осідаг під дісю сил тяжіння або інерційних сил та зміні швидкості руху (пилоосаджувальні камери), або зміні напрямку руху (циклони, інерційні, жалюзійні га роїаційні иило- улоалювачі). Універсальних нилезатримуючих пристроїв, придатних для будь-яких видів пилу і для будь-яких початкових концентрацій, немає. Кож­ний з цих пристроїв придатний для певною виду пилу, початкової концент­рації та потрібного ступеня очищення. Для очищення повітря ви пилу розмі­ром часток понад 10 мкм застосовують циклони. У разі запиленості до 10 мг/м' у системі вентиляцій використовують фільтри металеві, вініпластові, пінополіуретанові, із пружного скловолокна, матеріалу типу ФП, масляні фільтри та ін. Обирають матеріал для фільтру залежно від тонкості очистки, умов роботи фільтру та хімічного складу суміші.

Очистку вентиляційного повітря від шкідливих газових викидів здійс­нюють за допомогою фізико-хімічних методів. До них належать абсорбція, адсорбція, фізичний поділ компонентів, пряме або каталітичне спалювання (рис. 2.15).

За абсорбції повітря очищають від шкідливих газових викидів рі­динами. через які вони проходять. У разі адсорбції повітря очищають твер­дими речовинами адсорбентами (активованим вугіллям, силікагелями, глиноземом), через які вони проходять. Абсорбція може бути хімічна та фі­зична. За хімічної абсорбції розчини реагентів з'єднують шкідливі речовини хімічно. У процесі фізичної абсорбції розчини реагентів поглинають шкід­ливі речовини.

/'««- 2.15 Фізико-хімічні методи очистки гаюиих викидів