6.7. Технологія управління конфліктом

Управління конфліктами можна розглядати в двох аспектах:

• внутрішній аспект, який полягає в управлінні власною поведінкою у конфліктній взаємодії. (Цей аспект носить психологічний характер і знаходить своє відображення в галузі психології конфлікту.)

• зовнішній аспект, який характеризує організаційно-технологічні сторони цього процесу, у якому суб'єктом управління може виступати керівник (менеджер), лідер або посередник (медіатор).

Управління конфліктом – це цілеспрямований, обумовлений об'єктивними законами вплив на динаміку конфлікту в інтересах розвитку або руйнування тієї соціальної системи, якої стосується  даний конфлікт.

Класифікація конфліктів за характером:

• Конструктивні конфлікти, які сприяють розвитку пов’язаної з ними соціальної системи.

• Деструктивні конфлікти, які сприяють руйнуванню соціальної системи.

Основна мета управління конфліктами: запобігання деструктивним конфліктам і сприянні адекватному вирішенню конструктивних.

Основні види діяльності управління конфліктами:

1. прогнозування конфліктів і оцінка їх функціональної спрямованості;

2. попередження конфлікту;

3. стимулювання конфлікту;

4. регулювання конфлікту;

5. вирішення конфлікту.

Прогнозування конфлікту – це вид діяльності суб'єкта управління, що спрямований на виявлення причин даного конфлікту.

Основні джерела прогнозування конфліктів:

• вивчення об'єктивних і суб'єктивних умов та факторів взаємодії між людьми;

• вивчення їх індивідуально-психологічних особливостей.

 Наприклад: у колективі такими умовами і факторами можуть бути:

·        стиль керування;

·        рівень соціальної напруженості;

·        соціально-психологічний клімат;

·        лідерство і мікрогрупи й інші соціально-психологічні явища.

Попередження конфлікту – це вид діяльності суб'єкта управління, спрямований на недопущення виникнення конфлікту.

Попередження конфліктів ґрунтується на їх прогнозуванні. У цьому випадку на основі отриманої інформації про причини небажаного конфлікту починається активна діяльність з нейтралізації дії всього комплексу його факторів.

Основні методи попередження конфліктів в організаціях:

• постійна турбота про задоволення потреб і інтересів співробітників;

• підбір і розміщення співробітників з урахуванням їхніх індивідуально-психологічних особливостей;

• дотримання принципу соціальної справедливості в будь-яких рішеннях, що стосуються  інтересів колективу й особистості;

• виховання співробітників, формування в них високої психолого-педагогічної культури спілкування та інше.

Стимулювання конфлікту – це вид діяльності суб'єкта управління, спрямований на провокацію, виклик конфлікту.

Стимулювання виправдане стосовно конструктивних конфліктів.

Основні засоби стимулювання конфліктів:

• винесення проблемного питання для обговорення на зборах, нараді, семінарі;

• критика ситуації, що склалася на нараді;

• виступ із критичним матеріалом у засобах масової інформації і т.д.

Регулювання конфлікту – це вид діяльності суб'єкта управління, спрямований на послаблення й обмеження конфлікту, забезпечення його розвитку в сторону вирішення.

Основні етапи регулювання конфлікту:

1. Визнання реальності конфлікту конфліктуючими сторонами.

2. Легітимізація конфлікту, тобто досягнення угоди між конфліктуючими сторонами про визнання та дотримання встановлених норм і правил конфліктної взаємодії.

3. Інституціалізація конфлікту, тобто створення відповідних органів, робочих груп з регулювання конфліктної взаємодії.

Крім того, у процесі регулювання конфліктів важливо враховувати деякі технології, що наведені в таблиці 6.6.

Таблиця 6.6

Технології регулювання конфліктом

Вирішення конфлікту – це вид діяльності суб'єкта керування, пов'язаний із завершенням конфлікту.

Вирішення — це завершальний етап керування конфліктом.

Вирішення конфлікту може бути:

• Повним, яке досягається при усуненні причин, предмета конфлікту і конфліктних ситуацій.

• Неповним, яке відбувається тоді, коли усуваються не всі причини або конфліктні ситуації. (У такому випадку неповне вирішення конфлікту може бути етапом на шляху до його повного вирішення.)

Форми вирішення конфлікту:

• знищення або повне підпорядкування однієї зі сторін (поступка);

• узгодження інтересів і позицій конфліктуючих сторін на новій основі (компроміс, консенсус);   

• взаємне примирення конфліктуючих сторін (відхід);

• перехід боротьби в русло співробітництва щодо спільного подолання протиріч (співробітництво).

Способи вирішення:

• адміністративний (звільнення, переведення на іншу роботу, рішення суду.);

• педагогічний (бесіда, переконання, прохання, роз'яснення і т.п.).

Універсального алгоритму діяльності керівника з управління конфліктами запропонувати неможливо, але основні кроки такого алгоритму наведені у таблиці 6.7.

 Таблиця 6.7

Алгоритм управління конфліктом

 

ПРАКТИЧНЕ ЗАВДАННЯ ТЕСТ ТОМАСА

Інструкція: із запропонованих варіантів А і Б виберіть той, який є для Вас найхарактернішим способом реагування у складних конфліктних ситуаціях. Перевагу надавайте першій реакції.

По кожному з 5-ти розділів опитувальника підрахувати кількість відповідей, що збігаються з ключем. Одержані кількісні оцінки порівнюються між собою для виявлення переважної форми соціальної поведінки опитуваного в ситуації конфлікту, тенденції його взаємостосунків у складних умовах. Це допомагає правильно будувати взаємостосунки з урахуванням того, наскільки студент схильний до суперництва чи співпраці, наскільки уникає конфліктів або намагається їх загострити.

Ця методика дозволяє оцінити сутність адаптації кожного студента до спільної діяльності.