13. Естетичний і художній смак. Мода.

категорія естетичного смаку з'явилася в європейській науці вXVII ст. як результат розвитку нових течій мистецтва XV — початкуXVII ст., що руйнували старі канони і зумовлювали потребу в уні-версальних критеріях їх оцінювання. Водночас розвиток індивіду-альності, започаткований епохою Відродження, ставив питання проможливість суб'єктивної, самостійної оцінки художнього твору, щоґрунтується на почутті естетичного задоволення або смаку.

Термін «смак» в естетичному значенні вперше вжив іспанськиймислитель XVII ст. Грасіан-і-Моралес для позначення здібності люд-ського пізнання, яке підноситься до пізнання прекрасного та оцінкитворів мистецтва. проблема смаку набула надзвичайної популярнос-ті у французькій суспільній думці XVII—XVIII ст. (Ларошфуко, Бу-ало, Монтеск'є, Вольтер, Гельвецій та ін.). В естетиці класицизму тапросвітництва категорія смаку тлумачиться як категорія пізнаваль-на, як певна здібність пізнання поряд із почуттям, розсудливістю тарозумом. Для англійської естетики (Шефтсбері, Хатчесон, Бйорк)характерним є сенсуалістичне трактування смаку. Смак розуміютьяк внутрішнє почуття, подібне до симпатії, почуття задоволення. Заним культивуються та гармонізуються як здібності до пізнання, так іморальні почуття людини.

Основну суперечність проблеми смаку як існування цілісної ес-тетичної культури за розмаїтості естетичних оцінок визначив англій-ський філософ Д. Юм. Він вважав, що істинні судження смаку мож-ливі лише за наявності загальної його «норми», якою володіють лишедеякі люди з витонченим смаком. На суспільно-індувідуальномухарактері естетичного смаку наголосив І. Кант, в естетиці якого вінвиступає як центральна категорія. Кант визначив смак як «спро-можність естетичної здібності судження робити загальнозначущийвибір». Завдяки смаку суб'єкт робить оцінку або формує судження,ставлячи себе на місце будь-кого іншого.

Головною думкою кантівського вчення про смак є так звані анти-номії смаку. З одного боку, судження смаку є настільки індивідуаль-ним, що жодні доведення не можуть їх заперечити, тобто: про смакине сперечаються. З іншого боку, смаки є не тільки суб'єктивними, міжними є дещо загальне, що дає змогу обговорювати їх, отже: про сма-ки можна сперечатися. Тобто суперечність між індивідуальним і сус-пільним смаком, як і будь-яка антиномія, є принципово нерозв'язною.Окремі суперечливі судження смаку можуть існувати разом і бутиоднаковою мірою справедливими.

І Кант, і його попередники вже зробили крок до переоцінки чут-тєвого та ірраціонального, що становило основу нового уявлення пролюдину. Вони визначали смак як здатність інтуїтивно відчувати пре-красне, як почуття, вільне від будь-яких утилітарних міркувань та не-залежне від суджень розуму. Кант вважав, що важливим естетичнимчинником смаку є почуття задоволення, яке супроводжує споглядан-ня прекрасного. Незацікавленість, що властива цьому почуттю і від-різняє його від утилітарного та морального почуттів, Кант визначаєтак само, як і його попередники. почуття прекрасного ґрунтуєтьсяна смаку. Саме від нього залежить судження смаку. проте, якщо цісудження, незважаючи на індивідуальне джерело їх, містять у собіпринципи всезагальності, що надає їм безмежної достовірності, то цейпринцип всезагальності має бути притаманним самому естетичномупочуттю, тобто воно має загальний суспільний характер. Кант вва-жав, що почуття задоволення викликається всезагальною доцільніс-тю, що існує суб'єктивно як форма апріорного принципу свідомості таоб'єктивно як чиста форма предмета. Таким чином, естетичне почут-тя, або почуття задоволення, є усвідомленням доцільності предмета.

після Канта категорія естетичного смаку втрачає своє універ-сальне значення в естетичній теорії. Так, Гегель вважає, що культурасмаку повинна поступитися місцем судженню професійно підготов-леного знавця мистецтва, оскільки правильна оцінка художнього тво-ру потребує ґрунтовних знань у цій сфері. На думку Ф. Шлегеля, вза-галі «критикувати поезію можливо лише засобами поезії». проблемасмаку постає з новою силою під час кризи класичного мистецтва зпоявою модернізму та масової культури. Нове мистецтво орієнтованеабо на еліту, яка володіє вишуканим смаком, або проголошує відсут-ність будь-якої норми (Ортега-і-Гассет, «Дегуманізація мистецтва»).появу масової культури Ортега-і-Гассет пояснює загальним «падін-ням смаків» людини-маси.

Однак остаточно це питання не розв'язане й понині. Всупереч ві-домому латинському прислів'ю «про смаки не сперечаються» заува-жимо: сперечались і доволі жваво сперечаються.

У чому причина такої суперечності — визнання права особи на ін-дивідуальний смак, з одного боку, і незгоди прийняти чужу естетичнуоцінку, з іншого? В житті є сфера, де про смаки справді не спереча-ються, бо сперечатися було б нерозумно. проте це сфера суто фізіо-логічного відчуття — що смачно, а що несмачно. Це радше не смак,а уподобання — якому надається перевага: солодкому чи солоному,гіркому чи кислому, холодному чи гарячому тощо. Такі характерис-тики предметів не мають суспільного змісту, а тому й не стосуютьсяінтересів іншої людини.

Зовсім інше — смак естетичний. Він також глибоко індивідуаль-ний, однак належить до іншої сфери — суспільної, соціальної. Есте-тичний смак не є природженою властивістю людини, його не можназводити до психофізіологічних реакцій. Це соціальна, духовна якістьлюдини, що формується, як і багато інших соціальних якостей, у про-цесі її виховання та навчання.

Естетичний смак є однією з найважливіших характеристик осо-бистісного становлення, що відображає рівень самовизначення кож-ної окремої людини щодо соціально-культурного оточення. Тобтоестетичний смак не зводиться до здатності естетичного оцінювання,оскільки не зупиняється на самій оцінці, а завершується присвоєн-ням або запереченням культурної естетичної цінності. Тому слушнимбуде визначити естетичний смак як здатність особистості до індиві-дуального відбору естетичних цінностей, а отже й до саморозвитку ісамовиховання.

Справді, людина, якій властиве почуття естетичного смаку, ви-різняється з-поміж інших певною завершеністю, цілісністю, тобто єне тільки людським індивідом, а й особистістю. Особливість полягаєв тому, що поза індивідуальними ознаками (стать, вік, зріст, колір во-лосся й очей, тип психіки) особистість володіє також індивідуальнимвнутрішнім духовним світом, який визначається певними соціальни-ми цінностями й уподобаннями.

Становлення особистості — процес тривалий, що, власне, не за-вершується до останніх днів життя людини. Проте є вікова межа — від13 до 20 років, коли формуються основні соціальні характеристикиособистості, зокрема й естетичний смак. Цінність кожної особистостіполягає саме в її неповторності, своєрідності. Значною мірою це дося-гається тим, що в процесі формування на особистість впливає певнийкомплекс культурних цінностей і духовних орієнтацій. Отже, ство-рюється унікальність умов формування кожної людини, і естетичнийсмак при цьому стає не тільки інструментом творення такої унікаль-ності, а й засобом її об'єктивації, суспільного самоутвердження.

Якщо говорити про брак естетичного смаку, то передусім це вияввсеїдності, тобто прийняття людиною будь-яких загальновизнанихестетичних і культурних цінностей. Всеїдність характеризується бра-ком особистісного ставлення до світу, нездатністю вибрати з багатствкультури ті цінності, які найбільшою мірою розвивають, доповню-ють, шліфують природні нахили, сприяють культурному, морально-му, професійному вдосконаленню особистості.

Естетичний смак є своєрідним почуттям міри, вмінням знаходи-ти необхідну достатність в особистісному ставленні до світу культурита її цінностей. Наявність естетичного смаку виявляється як відпо-відність внутрішнього і зовнішнього, гармонія духу і соціальної по-ведінки, соціальної реалізації особистості.

Нерідко в естетичному смаку вбачають лише зовнішні формийого вияву. Наприклад, розглядають смак як здатність людини до-тримуватися моди як у вузькому, так і в найширшому розумінні. Тоб-то смак зводять до вміння модно вдягатися, відвідувати модні вистав-ки та спектаклі, обізнаності з останніми літературними публікаціями.Певна річ, усе це не суперечить формам об'єктивації смаку. Протенасправді естетичний смак — не тільки і не стільки зовнішні вияви,скільки глибоке гармонійне поєднання духовного багатства особи звідповідним її соціальним виявом.

Адже особистість, що має естетичний смак, сліпо не дотримуєтьсямоди, а в разі, коли модний одяг розмиває, деформує її індивідуальніособивості, сміливо може стати старомодною або нейтральною щодомоди. В цьому й виявляється її естетичний смак. Ще більшою міроювибірковим він може бути щодо форм поведінки й спілкування. Осо-бливості спілкування є, мабуть, головними характеристиками осо-бистості. Саме тому створити правдиве уявлення про людину можналише в умовах спілкування або спільної праці. Вміння людини послі-довно та цілеспрямовано розвивати й культивувати особисті соціо-культурні властивості через добір та засвоєння певних культурнихцінностей і є індивідуальним естетичним смаком.

Естетичний смак має також особливий різновид — художнійсмак. Розвивається він на основі естетичного і справляє вплив нанього. Художній смак формується тільки через спілкування зі світоммистецтва і значною мірою визначається художньою освітою люди-ни, тобто знанням нею історії мистецтв, законів формотворення врізних видах мистецтва, обізнаністю з літературно-художньою кри-тикою. Проте оскільки змістом мистецтва є одна й та сама системасуспільних цінностей (щоправда, представлена у цьому разі в худож-ній формі), то й художній смак стає предметом дискусій, принаймнівідтоді, як виникло саме поняття смак.

Ці дискусії є не тільки можливими, вони стали необхідними,адже стосуються цінностей, що становлять саму духовну структурулюдської особистості і є визначальними для характеру як особистоїсамосвідомості, так і індивідуальної життєдіяльності. Отже, особис-тість як істота суспільна зацікавлена в суспільному визнанні тих цін-ностей, які визначають систему її духовності, її орієнтири й потребищодо сенсу життя.

Такою мірою, як і стосовно особистості, естетичний і художнійсмаки можуть характеризувати уподобання, симпатії та антипатії со-ціального прошарку або класу. Естетичний смак, зумовлений усімкомплексом суспільних обставин, і в класовому стратифікованомусуспільстві завжди має на собі відбиток класових уподобань, цілейі цінностей. Єдиних естетичних смаків та уподобань, що були б при-таманні всім народам усіх часів, усім суспільним групам, не існує.Так, М. Чернишевський переконливо показав, як різняться еталонижіночої краси залежно від різних умов життя, а отже, від соціальногопрошарку, до якого належить жінка.

Слід, звичайно, розуміти, що індивідуальний смак не завжди можепретендувати на загальнозначущість, хоч і не суперечить суспільнимцінностям. Тому слід бути тактовним і терплячим у ставленні до мір-кувань інших людей, визнаючи за ними право на власний пошук і са-мостійний погляд, тобто про гарні смаки не сперечаються.

Інша річ, коли йдеться про смаки, які намагаються піднести дорівня загальнозначущих. Це стосується передусім творів мистецтва.Художник, як відомо, виступає не від свого імені, він використовуємистецтво, щоб через творчу обдарованість і професіоналізм ви-разити суспільні потреби, цінності, уподобання. Саме тому творимистецтва найчастіше стають предметом суперечок. Художник за-звичай першим виносить на суспільне обговорення нові явища жит-тя або здійснює переоцінку сталих уявлень і цінностей. Цей процеспов'язаний із пошуком нових зображально-виражальних засобів, ху-дожньої мови, що несуть провідне смислове навантаження.

Усе це робить оцінювання художнього твору справою складною йвідповідальною. Певна спільна думка виробляється лише в тривалиххудожньо-критичних дискусіях. Тому слід покладатися не тільки насвій естетичний смак, а й ознайомлюватися з критичними оцінкамихудожнього твору, виробленими в ході дискусій з іншими глядачамиабо читачами. Естетичні та художні смаки не залишаються незмінни-ми упродовж життя людини. Вік, життєвий шлях, художній досвідлюдини шліфують, удосконалюють її смак.

Варто зауважити, що існує таке поняття, як спотворений смак.Ідеться саме про смак, оскільки маємо на увазі усвідомлене уподо-бання, пристрасть. Спотворене тяжіння до антицінностей детерміну-ється соціальними обставинами і виражає антисоціальну, антигуман-ну спрямованість діяльності індивіда або соціальної групи.

Постає питання, як розпізнати художній смак. чи є об'єктивнікритерії смаку? Деякі вчені вважають судження смаку суб'єктивнимиі на цій підставі відкидають необхідність пошуку об'єктивного кри-терію якості смаку. Проте більшість дослідників вважають, що анірелятивізм щодо смаку, який визначає всі смаки правомірними, анідогматизм, який потребує чітких правил і нормативів щодо смаку, нездатні розв'язати це складне питання. Адже такий смак є багатоварі-антним, так само, як і несмак, тобто ці явища різноманітні й мінливі,вони можуть існувати в численних варіантах. Однак їх можна розріз-няти, оскільки існують об'єктивні критерії смаку.

Судження естетичного смаку, як уже наголошувалося, — це оцінкадійсності відповідно до естетичних почуттів, потреб, інтересів та сві-тогляду людини. Отже, естетичний смак є поєднанням об'єктивногоі суб'єктивного, тобто в судженні смаку відображені не тільки якостіпредмета, що сприймається, а й якості суб'єкта, який сприймає. В ньо-му відбивається своєрідність почуттів, інтелекту, культури суб'єкта,його освіченість, соціальний стан.

Судження смаку спирається на своєрідний інтелектуальний ме-ханізм — естетичну інтуїцію, яка ґрунтується на творчій уяві, що даєзмогу сприймати образ «цілого» (предмета, явища, процесу), не під-даючи його логічному розчленуванню, аналітичному опрацюваннюрозумом. Тобто механізм естетичного судження, або судження смаку,— є специфічною формою пізнання, що дає можливість через розви-нене естетичне почуття пізнавати явища дійсності, ще не опрацюва-ні наукою, не формалізовані, тобто не виражені в понятті, формулі,категорії. Іншими словами, естетична інтуїція (творча уява) є осо-бливим інтелектуальним процесом, який ґрунтується на розвиненійлюдській чуттєвості і дає змогу їй правильно, об'єктивно (щодо люд-ських потреб) сприймати навколишній світ.

Об'єктивною основою суперечки щодо смаків є не просто анархія,свавілля особистих, групових або інших уподобань. В основі такихсуперечок — істинне або неістинне в суспільному житті, істинні абохибні цінності. розв'язується це питання усім життям суспільства,всією його історією. Отже, суперечки щодо смаків є лише моментому всезагальному процесі розвитку суспільства та його самопізнання,визначення сенсу життя і особистого життєвого шляху, що й муситьвирішити для себе кожна людина. І цей шлях не обходиться без по-милок, омани, хибних кроків, уявлень.