24. Кубізм - історії виникнення, основні естетитчні засади.

«Фовізм» А. Матісса був першим поштовхом до розвитку не-реалістичного мистецтва XX ст. З 1909 р. можливості живописного простору почали досліджувати французькі митці п. Пікассо і Ж. Брак, які завзято полемізують із А. Матіссом щодо ефективності колорис-тичного «вибуху» «фовістів» і зосереджують увагу на пластичних композиціях, обмежуючи палітру двома-трьома кольорами, переваж-но чорним, сірим, коричневим. Згодом, у 1911—1913 pp., вони під-сумують свої пошуки, проголосивши основні принципи кубізму (від франц. cube— куб). до п. Пікассо і Ж. Брака приєдналися Ф. Леже, М. дюшан, Ле Фоконьє та інші, тобто ті, хто вважав доцільним відо-браження дійсності за допомогою геометричних пропорцій, хто нама-гався переосмислити «пластичний світ», хто заперечував «фігуратив-ність» живопису або натуралізм. В основу кубізму було покладено бажання художників реалізувати ідею геометризованого зображення дійсності. на становлення цієї ідеї значний вплив мали наукові від-криття кінця XIX — початку XX ст.

Знаменною подією у становленні кубізму було створення п. пі-кассо у 1907 р. картини «Авіньйонські дівчата», в якій митець за-пропонував цілком нову стилістику: фігури зображені без викорис-тання світлотіні та перспективи, наголос зроблений на комбінації площинних об’єктів. пікассо та його друзі перебували під значним впливом живопису видатного французького митця Поля Сезанна (1839— 1906), творчі пошуки якого відчутні в експериментальному мистецтві першої половини XX ст. невипадково в історії становлен-ня кубізму виокремлюють перший — «сезаннівський» — період роз-витку (1907—1909).

Між 1909—1912 pp. формується другий період кубізму — «ана-літичний». Митці намагалися «розкладати» предмет на геометричні елементи, представляючи його з кількох ракурсів. при цьому дуже цінувалося самобутнє, оригінальне бачення процесу «розпаду» речей з боку конкретного митця.

Третій період у розвитку кубізму, що охоплював 1912—1914 pp., отримав назву «синтетичний». В цей період у кубізмі превалює ін-терес до декоративності, створення яскравих площинних зображень, іноді митці використовують техніку коллажу.

Кубістичний принцип відображення призводив до деформації предметів, пропорцій людського тіла, до розщеплення об'єктів на елементарні геометричні об'єми. кубізм закликав до пошуку, до роз-кріпачення таланту митця, відкривав дорогу експериментуванню в доборі й опануванні нових формально-технічних засобів, які зба-гачували б художню палітру майстра. Слід зазначити, що в ці роки почали розроблятися нові й переосмислюватися старі види й жанри мистецтва взагалі, живопису і скульптури зокрема. З'явилося понят-тя так званого чистого живопису, на відміну від колажів, «рельєф-них» творів, у яких картина «монтується» завдяки різним матеріа-лам. робилися також спроби поєднати живопис і скульптуру в жанрі «асамблаж». у 1912 p. М. дюшан шокує публіку, запропонувавши їй «рухливу скульптуру» — велосипедне колесо, встановлене на табу-ретці. увагу мистецтвознавців привертають експерименти Г. Апол-лінера. Видатний поет прагне поєднати свої «ліричні ідеограми» з ві-зуальним мистецтвом. Вони вийшли друком у 1918 p., діставши назву «каліграми».

Рух кубістів на нетривалий час об'єднав досить яскравих і само-бутніх митців. Слід виокремити постать видатного французького живописця-експериментатора Фернана Леже (1881—1955), який приєднався до кубістів у 1909 р. проте ставлення митця до кубізму, за його висловом, було подвійне: з одного боку, він підтримував їх за-хоплення творчістю Сезанна, а з іншого — називав цей живопис «па-вутинним». Як зауважує дослідник творчості Ф. Леже французький мистецтвознавець Г. діль, уже до 1911—1912 pp. Леже створив полот-на, які «є водночас і завершенням, і прощанням із кубізмом»: «Від-даний власній теорії, яку він пізніше проголосить прилюдно, Леже намагається злити разом реалізм зорового сприйняття імпресіоністів і модний серед його сучасників «пізнавальний реалізм». посилення ролі кольору змушує його відмовитися — частково — від світлотіні, від пригаслих тонів і відшукувати нові рішення для передачі об'єму»1.

Саме Леже найповніше відобразив процес розпаду товариства кубістів і їхні, дещо нервові, пошуки нових орієнтацій у підтримці футуризму чи абстракціонізму. З 1914 р. Леже вступає в «епоху ма-шини», захоплюючись ідеями швидкості, руху, динаміки співвіднесе-ності «місто — людина — машина».