72

ДИТЯЧА ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА ЯК ІНСТРУМЕНТ ПОЛІТИЧНОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ТА МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ В СРСР

ПЛАН

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛГІЧНІ АСПЕКТИ00000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000 ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПОЛІТИЧНОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ

1.1.Політична соціалізація як об'єкт наукового аналізу

1.2.Особливості дослідження політичної соціалізації дітей дошкільного та молодшого шкільного віку

РОЗДІЛ 2. ЗМІСТОВНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ПОЛІТИЧНОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ В СРСР

2.1. Загальні особливості політичної соціалізації в СРСР

2.2. Політична соціалізація як інструмент формування тоталітарної людини радянського типу

РОЗДІЛ 3. ЕВОЛЮЦІЯ ЗАСТОСУВАННЯ ДИТЯЧОЇ ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ ЯК ІНСТРУМЕНТА ПОЛІТИЧНОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ В СРСР

3.1 Динаміка розвитку радянської дитячої літератури як інструмента ідейного впливу на свідомість дошкільнят та молодших школярів

3.2. Ціннісні аспекти радянської художньої літератури та перспективи застосування радянського досвіду в соціалізації дітей незалежної України

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ЗМІСТ

ВСТУП

Зі здобуттям Україною незалежності було зруйновано стару систему інституційних норм та цінностей. Як результат молодь стала найбільш вразливою верствою населення України. Ідеологічний, ціннісний та моральний вакуум автоматично загострює проблеми громадянської соціалізації молодого покоління, яке в результаті чого не здатне протистояти викликам перехідного періоду суспільства. Як результат, серед молоді швидко поширюється аномія, девіації, інтелектуальний конформізм, громадянський, суспільний та моральний нігілізм. Причиною утворення цих негативних явищ в суспільстві є некомплексне засвоєння молодим поколінням соціальних, в тому числі і політичних, норм та цінностей системи, особливо в дошкільному та молодшому шкільному віці. Ось чому процес залучення індивіда до суспільно-політичних цінностей є настільки важливим для формування політико-правової культури громадян. Саме процес дошкільної та шкільної освіти має бути спрямований на розв’язання даних завдань, і кінцевою метою цього процесу повинно бути створення соціалізованої особистості – патріота своєї Батьківщини, людини з високим рівнем включення в суспільне життя.

Аналіз філософських, педагогічних, соціально-педагогічних, соціологічних, психологічних, культурологічних досліджень свідчить про зростаючий інтерес учених до проблеми соціалізації дітей дошкільного та молодшого шкільного віку.

Детальному теоретичному дослідженню політичної соціалізації присвячено наукові роботи таких зарубіжних вчених як Г. Хайман, Р. Даусон, К. Превіт, Д. Істон, Дж. Денніс, Д. Сірінг, Г. Райт, Ж. Рабінович. Д. Істон та Дж. Денніс виділили 4 фази етапу первинної політичної соціалізації (ідеалізація, персоналізація, політизація, інституціоналізація), аналіз яких ліг в основу даної кваліфікаційної роботи.

Серед праць вітчизняних дослідників, присвячених проблемам політичної соціалізації, найбільш ґрунтовними є праці Д. Ольшанського, Ж. Тощенко, І. Акіншевої, О. Борисової, Н. Даниленко, Г. Дилигенського, Л. Кожекіної, О. Малаканової, Ю. Акіф'євої, В. Матвієнко, Л. Преснякової, О. Проскуріної, В. Чорнобаєва та ін. І. Акіншева у своїй науковій статті «Визначення поняття політичної соціалізації» подає різні тлумачення поняття «політична соціалізація», розкриває особливості різних підходів до його визначення. Д.  Ольшанський у своїй роботі «Основи політичної психології» розкриває психологічний зміст поняття «політична соціалізація», вказує на значення первинного етапу політичної соціалізаціїдля для формування індивідуальності дорослої людини. Н. Даниленко свою статтю «Засоби масової комунікації та політична соціалізація особистості» присвятив аналізу впливу різних каналів сприйняття інформації та їх впливу на процес політичної соціалізації індивіда. Етапи та хронологічні періоди даного процесу досліджено в статті Л. Кожекіної «Політична соціалізація як суб’єкт-об'єктний процес: теоретичні підходи до періодизації». Агентам політичної соціалізації присвячено статтю О. Малаканової та Ю. Акіф'євої «Агенти політичної соціалізації: теоретико-методологічні та дослідницькі аспекти вивчення». Проблеми політичної соціалізації членів сучасного українського суспільства досліджено в статті В. Чорнобаєва «Деякі проблеми політичної соціалізації особистості у сучасній Україні». Пропозиції щодо гармонізації процесу політичної соціалізації розглянуто в статті О. Проскуріної «Удосконалення форм соціалізації і процес становлення особистості».

Особливості політичної соціалізації індивідів за тоталітарних режимів розкриті в роботах Х. Адлер, Х. Арендт, К. Гаджиєва, В. Гадяцького, М. Іванова; у дослідженнях В. Курілло, А. Циганкова, М. Хевеши, М. Чабанни, К. Головєшкіної, А. Курелли розкривається феномен масової політичної культури та феномен тоталітарної особистості. Цікавими є праці М. Хевеши «Натовп, маси та політика» та М. Чабанни «Засоби формування нового типу особистості у тоталітарному суспільстві», присвячені соціальній інженерії в СРСР. На особливу увагу заслуговує стаття В. Курілло «Масова політична культура доби реставрації капіталізму».

Проблемам, пов'язаним із впливом художньої літератури на процес політичної соціалізації індивіда присвячені роботи Р. Барт, А. Воронського, М. Залєсського, К. Кларк, А. Семашко, І. Щиголь та ін. Проблемам впливу художньої літератури на особистість індивіда присвячено роботу В. Семашко «Соціально-естетичні проблеми розвитку художніх потреб». Найбільш змістовно процес розвитку радянської художньої літератури проаналізовано в монографії А. Фатєєва «Сталінізм та дитяча література в політиці номенклатури СРСР».

Аналіз різних концепцій та напрямів наукового вивчення соціального розвитку дітей дає підстави стверджувати, що вимагають подальшого вивчення зв’язки, закономірності, взаємозалежності процесу соціалізації дітей молодшого шкільного віку, пов’язані з якістю дошкільної та початкової шкільної освіти, стрижнем якої, у свою чергу, є дитяча художня література.

Проте вивчення впливу дитячої художньої літератури на формування «людини політичної» вимагає додаткових досліджень та нових підходів до розгляду проблеми, а саме: звернення до досвіду Рядянської держави, критична оцінка ролі дитячої художньої літератури в соціальній інженерії.

Об'єктом дослідження кваліфікаційної роботи є процес політичної соціалізації.

Предметом дослідження кваліфікаційної роботи є особливості використання дитячої художньої літератури як інструмента політичної соціалізації дітей дошкільного та молодшого шкільного віку в СРСР.

Мета кваліфікаційної роботи полягає у визначенні сутності політичної соціалізації дошкільнят та школярів молодшого віку, вплив дитячої художньої літератури на цей процес в СРСР та надання практичних рекомендацій щодо сприяння гармонійної політичної соціалізації дітей в Україні.

Мета кваліфікаційної роботи передбачає виконання таких завдань:

• з'ясувати стан наукової розробки проблеми та визначити джерельну базу роботи;

• обгрунтувати концептуальні основи та категоріальний апарат дослідження;

• розкрити поняття та основні характеристики політичної соціалізації;

• охарактеризувати особливості політичної соціалізації дошкільнят та дітей молодшого шкільного віку;

• визначити особливості політичної соціалізації в СРСР, аспекти формування «тоталітарної людини»;

• з'ясувати роль дитячої художньої літератури в політичній соціалізації дітей в СРСР;

• надати практичні рекомендації щодо включення до переліку дитячих творів шкільної програми таких, які сприяють гармонійній політичній соціалізації дитини.

Гіпотеза кваліфікаційної роботи ґрунтується на припущенні про те, що вивчення та розкриття сутності, сучасного стану та особливостей політичної соціалізації дітей дошкільного та молодшого шкільного віку, порівняння з досвідом СРСР та висунення конкретних пропозицій щодо покращення процесу включення дітей до політичної сфери сприятиме визначенню шляхів трансформації даного інституту в межах вітчизняної системи політичної освіти та становленню громадянського суспільства в Україні.

Методологічною основою кваліфікаційної роботи є сукупність методів і прийомів наукового пізнання. У даній кваліфікаційній роботі було використано соціологічний підхід (використовувався для характеристики політичної соціалізації як суспільного процесу); культурологічний підхід (для розкриття особливостей масової політичної культури радянського типу); функціональний метод (при з'ясуванні значення художньої літератури для політичної соціалізації), системний підхід (при дослідженні процесу політичної соціалізації як цілісної системи), історичний метод (при дослідженні розвитку радянської художньої літератури в історичному контексті); логічні методи (аналіз, синтез, поєднання історичного та логічного аналізу при розкритті етапів розвитку дитячої художньої літератури в СРСР).

Наукова новизна кваліфікаційної роботи обумовлюється тим, що усі аспекти політичної соціалізації України знаходяться сьогодні в процесі трансформації, разом із нею змінюються механізми політичної соціалізації. Складнощі, які характерні для українського суспільства визначені рядом обставин. Політична соціалізація сучасної незалежної України в багато чому успадкувала риси політичної соціалізації радянської доби, і дуже часто ці риси не є прогресивними чи дієвими. Звичайно, це можна пояснити тим, що більша частина сучасного українського населення пройшла цей процес в СРСР (як мінімум процес первинної соціалізації). Але Україна прагне бути включеною до світового політичного процесу, інтегруватися до європейської спільноти. А норми та цінності, передані у спадок від СРСР, не завжди трактуються однозначно позитивно в західній політичній науці. Тому на її теренах в останні роки з'явилась ціла низка наукових досліджень, присвячених даній тематиці. На жаль, вітчизняна політична наука відчуває брак подібних наукових розробок. Дана робота покликана певною мірою заповнити прогалину, яка є наявною в сучасній українській науці. Вона є однією з перших спроб у форматі студентського дослідження комплексно дослідити дану проблему.

Практична та теоретична значимість дослідження пов'язана з тими висновками, які зроблено в ході аналізу та які можуть використовуватися при створенні стратегій патріотичного та політичного виховання, тобто політичними діячами, зацікавленими у формуванні політично зрілої особистості. Комплексне дослідження проблеми політичної соціалізації може слугувати основою для подальшої наукової розробки проблематики. Окрім того, матеріали кваліфікаційної роботи можуть бути використані при підготовці лекційних навчальних курсів з різних розділів політичної науки: «Політична соціологія», «Загальна теорія політики», «Політична ідеологія та психологія», «Політичні проблеми соціального управління», «Філософія політики», «Політична культура» тощо.

Апробація роботи. Ряд основних положень роботи було використано в написанні наукової статті та тексту доповіді на тему «Дитяча художня література як інструмент політичної соціалізації» на Всеукраїнській конференції «Могилянські читання-2011», яка відбулася 7-11 листопада 2011 року.

Структура кваліфікаційної роботи. Кваліфікаційна робота складається з вступу, трьох розділів, що об’єднують 6 підрозділів, висновків (після кожного розділу і наприкінці роботи), списку використаної літератури. Повний обсяг роботи - 72 сторінки, список використаної літератури містить 74 найменування.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛГІЧНІ АСПЕКТИ00000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000 ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПОЛІТИЧНОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ

1.1. Політична соціалізація як об'єкт наукового аналізу

Проблема політичної соціалізації є однією з ключових проблем політичної науки. Адже даний процес являє собою входження індивіда до системи тих норм та цінностей, які сформувались у даному суспільстві. В результаті індивід стає носієм політичної культури даного соціуму, а це, у свою чергу, обумовлює особливості його політичної поведінки.

Політична соціалізація – складова частина великого процесу соціалізації особистості.

Вітчизняний дослідник В. Кремень надає таке визначення соціалізації. Соціалізація особистості – взаємозумовлений процес взаємодії людини і соціального середовища, який передбачає її включення до системи суспільних відносин шляхом засвоєння соціального досвіду, і самостійного відтворення цих відносин, у ході яких формується унікальна, неповторна особистість [29, с. 384].

Соціалізація особистості передбачає процес послідовного входження індивіда в соціальне середовище, що супроводжується засвоєнням та відтворенням культури суспільства, внаслідок взаємодії людини зі стихійними та цілеспрямовано створюваними умовами життя на всіх її вікових етапах [5, с. 23].

Це процес становлення особистості як суспільної істоти, під час якого складаються різноманітні зв'язки особистості із суспільством, засвоюються орієнтації, цінності, норми, відбувається розвиток особистісних властивостей, формуються активність та цілісність особистості, набувається соціальний досвід, що нагромаджений людством за весь період розвитку.

Одним з основних видів соціалізації є політична соціалізація. Поняття „політична соціалізація” виникло у західній соціальній і політичній психології за аналогією з поняттям „соціалізація” для визначення і опису суспільних процесів, в результаті яких індивід приймає відповідну політичну позицію.

На думку російського вченого Ж. Тощенко, за умов інтенсивного процесу політизації суспільного життя значно зросла об'єктивна потреба в поглибленому науковому аналізі всіх аспектів політики. Такий аналіз цілком закономірно починати саме з політичної соціалізації особистості, з того, що вводить людину в політичне життя, як вона опановує політичну культуру [57, c.194-195].

Серед величезної кількості чинників, що сприяють збереженню політичної системи, соціалізація індивіда займає важливе місце, оскільки жодна система не зможе досягти достатнього рівня інтеграції і стабільності, якщо їй не вдасться виробити у своїх членів певної суми загальноприйнятих в суспільстві політичних знань, цінностей, установок [17, c. 714].

Першою роботою, присвяченою проблемі політичної соціалізації, була робота американського соціального психолога Г. Хаймана «Політична соціалізація», яка вийшла в США в 1959 р. З такою ж назвою у 1969 р. вийшла робота Р. Даусона і К. Превіта, в якій представлено детальне теоретичне дослідження цієї проблеми.

Серед науковців немає одностайності щодо визначення терміну «політична соціалізація».

Найбільш поширеним у вітчизняній літературі визначенням політичної соціалізації є визначення в інтерпретації Д. Ольшанського: «це процес включення людини в політичну систему шляхом наділення її досвідом даної системи і держави, що виникла на її основі. Досвід певної політичної системи закріплюється в політичній культурі. Тобто, це такий процес взаємодії індивіда і політичної системи, метою якого є адаптація індивіда до даної системи, перетворення його на особистість громадянина» [44, c.129].

Більшість дослідників трактують політичну соціалізацію як форму політичного розвитку особистості, як процес активного засвоєння індивідом ідеологічних і політичних цінностей і норм, які панують у конкретному суспільстві. При цьому часто опускається власне психолого-педагогічний аспект, який відображає процес перетворення цих норм і цінностей в усвідомлену суб’єктом систему власних політичних установок, що визначають позиції й поведінку особистості в політичній системі суспільства [19, с.13].

На думку багатьох дослідників, процес політичної соціалізації вибудовується, у основному, по двом напрямкам. Перший напрямок – це передача новим поколінням традиційних зразків політичної поведінки, іншими словами передача політичної соціалізації може носити консервативні барви, оскільки молодшому поколінню нав’язують норми, зразки поведінки, цінності, притаманні старшим. Другий напрямок політичної соціалізації пов’язаний з отриманням особистістю нових, раніше невідомих політичних знань, усвідомлення нового політичного досвіду [66].

Ролі, які виконує людина у політичній системі, можуть бути найрізноманітнішими: підданий, виборець, компетентний спостерігач, компетентний критик, функціонер політичної партії або політизованої громадської організації, державний чиновник, політичний діяч, політичний лідер тощо. Спроможність їх виконання в політичній системі багато в чому залежить від міри та характеру політичної соціалізації особи.

Міра політичної соціалізації окремої людини індивідуальна. Але разом з тим, на думку О. Борисової вона внутрішньо детермінована дією трьох змінних:

1) віку людини;

2) наявності в неї того або іншого суб’єктивного досвіду;

3) здібністю до самостійних форм мислення та поведінки в царині політики [6, с. 71–80].

Комплексний вплив означених чинників визначає стадію політичної соціалізації. У політичній теорії найчастіше вирізняють дві основні стадії: первинну та вторинну.

На первинній стадії формується початкове ставлення до сфери політики через сприйняття політичної інформації за допомогою думок і оцінок оточуючих, персоналізації політичних образів, появу першого самостійного досвіду взаємодії з владою. Зміст первинної стадії становить засвоєння індивідом політичних цінностей, установок, норм, орієнтацій, що були вироблені суспільством; закріплення у структурі свідомості індивіда стереотипів політичної культури суспільства.

Вторинна стадія пов’язана з розширенням самостійного політичного досвіду, з вмінням робити індивідуальні політичні висновки, її спроможність до самостійного вироблення політичних цінностей, установок, норм, орієнтацій.

Особливості первинної стадії соціалізації представляють собою коло наукового інтересу автора кваліфікаційної роботи.

Серед великої кількості акторів політичної соціалізації особлива роль належить соціальним інститутам, які справляють цілеспрямований вплив на формування політичної свідомості і поведінки громадян. Такі інститути позначаються як інститути політичної соціалізації. До них слід віднести: сім’ю, школу, церкву, засоби масової інформації, громадські об’єднання та організації, політичні партії, державні органи та установи.

Таким чином, як слушно зазначає О. Борисова, політична соціалізація – це процес розвитку, в діяльності якого діти та дорослі сприймають ідеї, політичну позицію, які притаманні для даного суспільства [6, с. 71–80].

Іншими словами, політична соціалізація призводить до засвоєння політичних цінностей та норм, які необхідні для адаптації в політичній системі та виконання різних видів політичної діяльності [2].

Політична соціалізація, на думку вітчизняного дослідника О. Скнар, покликана здійснювати функції адаптації особистості та її розвиток, результатом яких має стати формування політичних компетенцій особистості, завдяки яким молоді люди зможуть не тільки адекватно орієнтуватися в невизначеному суспільно-політичному й інформаційному просторі, а й ефективно діяти в ньому задля досягнення поставлених значущих цілей, втілення своїх інтересів, реалізації потреб, а також приймати самостійні рішення й відповідати за них, колективно вирішувати спільні проблеми тощо [55].

При чому важливо зрозуміти, що політична соціалізація несе в собі не тільки позитивний відтінок, у деяких випадках вона може ставати ефективним механізмом маніпуляції масовою свідомістю.

В усі часи політики використовували найрізноманітніші прийоми ідейного впливу на населення. Вітчизняний дослідник А. Прохоров вважає: «Свобода політичного вибору набирає фіктивного характеру, оскільки технології впливу досягли такого рівня, що можна говорити про масштабне маніпулювання свідомістю громадян» [51, с. 256].

Ось як пов'язує процес політичної соціалізації з маніпуляцією масової свідомості російський вчений А. Циганков. Політична соціалізація - важливий регулятор політичної поведінки суспільних верств. У будь-якому суспільстві, при будь-якому режимі існують свої власні, достатньо специфічні способи «впорядкувати» масові політичні дії та настрої. Або, інакше кажучи, «соціалізувати» індивіда. «Соціалізація», як у перше наприкінці минулого століття писав автор даного терміну соціолог Ф. Гіддінгс, означає «процес розвитку соціальної природи людини». Відповідно, політична соціалізація є процесом розвитку політичної природи людини. Однак, для режиму політична соціалізація означає достатньо ефективний механізм формування в населення сприятливого іміджу своїх намірів і створення масової підтримки своїм діям. Через систему посередників політичної соціалізації (родина, школа, підліткові групи і т. д. індивід може не тільки набувати необхідні йому в житті знання та навички політичної діяльності, але одночасно і непомітно для себе підпадати під вплив стереотипів та ідеологем режиму. Саме для цього варіанту соціалізації Г. Маркузе вживав точний термін «обстругування». Чим авторитетніший режим, тим з більшою старанністю формується в масах вигідний йому образ влади [63, с. 139-140].

Підбиваючи підсумки, зазначимо, що в політичній науці існує велика кількість підходів до розгляду проблем політичної соціалізації, але більшість дослідників зходяться на думці, що політична соціалізація – складний і неперервний процес, який є частиною загальної соціалізації індивіда, і являє собою засвоєння особистістю політичних цінностей, норм та установок того суспільства, членом якого він є. За допомогою механізмів політичної соціалізації представники правлячого режиму можуть нав'язати суспільним масам такі цінності, норми та установки, які б підтримували діючий режим та забезпечили йому те, до чого прагне кожна політична система – стабільність та самозбереження.