Індивідуальні завдання

Становлення та розвиток професії « Соціальний педагог », « Соціальний працівник » у вітчизняній практиці.

В умовах загострення економічних, політичних, соціальних проблем на початку нового тисячоліття в Україні виникла

необхідність в активній розробці вітчизняної концепції соціальної педагогіки — науки, спрямованої на вирішення проблем

життєдіяльності особистості чи соціальної групи у суспільстві,

потреба у підготовці нових фахівців із соціального виховання

дітей та молоді, здатних здійснювати соціальну допомогу проблемним групам населення, функції яких раніше виконували

класні керівники, організатори дитячого дозвілля, працівники

дитячої кімнати міліції та інші працівники освітньої та соціальної сфер.

Парадоксально, але у колишньому СРСР, де ще у 20-х роках

ХХ ст. було розроблено основи педагогіки середовища, яка мала

багаті традиції, завжди відрізнялася гуманізмом і милосердям,

невичерпними джерелами практичного досвіду соціальної допомоги.

Соціальний педагог як професія офіційно зареєстрована

лише в квітні 1991 р.. Це пояснюється тим, що

в умовах домінування протягом десятиліть єдиної комуністичної ідеології, яка декларувала безпрецедентну в історії людства

соціальну захищеність, не потрібно було створювати систему

соціального виховання та соціального захисту населення. Розпад існуючої системи призвів до загострення соціальних проблем. У зв’язку з цим ще з початку 90-х років ХХ ст. набула офіційний статус діяльність соціальних педагогів і соціальних працівників — спеціалістів, які були покликані задовольнити потреби суспільства щодо сприяння соціальному становленню особистості, сім’ї, групи, організації змістовного дозвілля підлітків та молоді, керування неформальними угрупуваннями та

об’єднаннями, усунення конфліктних ситуацій у різних соціальних групах, профілактики негативних явищ у дитячому та молодіжному середовищі.

Вихід соціально-педагогічної діяльності на професійний рівень — явище значне, хоча це скоріше можна назвати юридичним оформленням досвіду, який увібрав у себе усе найкраще, була сформована і продовжує розвиватися як результат багаторічного науково-практичного пошуку, в процесі якого вивчався та аналізувався вітчизняний і зарубіжний досвід,

виявлялося загальне і специфічне, створювалися найсприятливіші умови для відпрацювання стандартів цієї професії. За період становлення соціальної педагогіки в Україні було накопичено певний досвід: розроблено методологічні питання, поняття про професійно-педагогічну культуру соціального педагога; систему знань, умінь, професійних та особистісних якостей, які він повинен мати; кодекс етики соціального педагога, що містить комплекс принципів та правил, якими фахівець має користуватися у професійній діяльності; мету, функції та напрями такої діяльності та багато іншого. Завдяки вченим, що стояли у витоків вітчизняної соціальної педагогіки (Н. Заверіко, А. Капська, А. Малько (Рижанова), Л. Міщик та ін.), соціальна педагогіка дійсно набула статус хоча й молодої, але повністю самостійної науки.Попри досить ґрунтовну розробленість методологічних основ соціальної педагогіки як науки, більш ніж двадцятирічний досвід підготовки та діяльності соціально-педагогічних кадрів в Україні висвітлив низку проблем, які й сьогодні залишаються не вирішеними. Підготовка соціальних педагогів у нашій країні ускладнюється у зв’язку з тим, що в ході практичної діяльності фахівцю з соціальної педагогіки доводиться стикатися з широким колом різноманітних, непередбачуваних, часто найкритичніших ситуацій та станів особистості, розв’язувати заплутані соціальні та психологічні завдання, займатися ресоціалізацією та соціальною реабілітацією різноманітних категорій людей, що мають серйозні соціальні відхилення (від людей з обмеженими можливостями, сиріт до наркоманів та правопорушників). Коло питань, яке має охоплювати підготовка та діяльність соціального педагога, постійно розширюється у зв’язку із виникненням нових соціальних проблем та суспільних замовлень.

Сьогодні до таких питань, окрім підтримки обдарованості, корекції та профілактики девіантної поведінки учнів, наприклад, включені проблеми встановлення в українському суспільстві гендерної рівності, формування у дітей та їх батьків компетентності у сфері здоров’я, ранньої професійної орієнтації та професійної адаптації учнів та багато інших. Саме у педагогічній сфері ще в 60–70-ті роки були зроблені

перші спроби ввести спеціалістів, безпосередньо спрямованих на

соціальну роботу в мікрорайоні (організатори позакласної та по-

зашкільної роботи, педагоги-організатори житлово-комунальних

служб, вихователі у клубах тощо). Спираючись на цей позитивний вітчизняний досвід, вчені розглядають соціальну педагогіку, соціально педагогічну службу (педагогіку відносин у соціумі) як базову інтегративну основу в системі служб соціальної допомоги населенню, яка дає змогу своєчасно діагностувати, виявляти і педагогічно доцільно впливати на відносини в соціумі, на розвиток різноманітних ініціатив, формування ціннісних орієнтацій особистості, її ставленню до себе, свого фізичного

і морального здоров’я, до оточуючого середовища.Л. Міщик вважає, що соціальний педагог є професійним працівником соціуму, фахівцем з виховної роботи з дітьми, їх батьками, дорослим населенням у сімейно-побутовому мікросередовищі та його оточенні; з підлітками, молодіжними групами та об’єднаннями, з організаціями культурно-дозвіллєвої, фізкультурно-оздоровчої, трудової, ігрової та інших видів діяльності, групового спілкування, технічного, художнього та інших видів творчості дітей і дорослого населення в соціумі.

Професія соціального працівника, маючи різноманітні форми, назви, відома в різні історичні епохи й різні культури. Перше згадування про соціальної роботі як такої належить до 1750 р. до зв. е. Саме тоді у Вавілоні створювалися коди справедливості — цивільні акти, закликали людей до любові до ближнього, турботі про бідних.

Навчання соціальної роботи як і професії вУкраїни почався наприкінці 80-х рр. ХХ століття. Тоді з'явилася новаінтегрована професія "соціальна робота" з безліччю спеціалізацій залежно від відомчої підпорядкованості.

Перші програми професіональної підготовки соціальних працівників з'явилися наприкінці ХІХ століття в Амстердамі, потім у Берліні, Лондоні, що означає перехід Шкіл соціальної роботи на професійний рівень, як у постановці соціального діагнозу і вибору методів і коштів шкіл соціальної роботи керуються не загальними моральними критеріями, а науково обгрунтованим професійним підходом. Соціальна допомога стала розглядатися як комбінація заходів, результатом яких є зміни як найбільш людини, і соціального оточення.

Вимоги суспільства до рівня професійної підготовки соціального педагога, соціального працівника.

Вимоги до соціального працівника

По-перше, соціальний працівник взаємодіє з великою кількістю джерел інформації, причому не якоїсь конкретної однієї галузі, а багатьох: отримує юридичну інформацію, економічну, медичну, соціальну, педагогічну. Соціальний працівник мусить володіти фаховими знаннями з психології, соціології, психіатрії, знати законодавство, правові аспекти соціального захисту, теорії та методи соціальної роботи, наявні ресурси та методи їх використання; уміти спілкуватися та надавати інформацію, оцінювати потреби та представляти інтереси людини, підвищувати її можливості та сприяти розвиткові, створювати “мережу допомоги” та керувати процесом допомоги. Таким чином значно розширюється кругозір, чи, навіть, збільшується простір існування особи.

По-друге, дуже важливим є морально-психологічне задоволення від праці. Коли працюєш зі слабшими, стаєш сильнішим сам. Зрештою, це просто цікаво – знайомитися зі сферами життя, про які лише чув, і не просто знайомитися, але і допомагати людям звільнитись.

Соціальний педагог

Посадові обов'язки. Забезпечує соціально-педагогічний патронаж дітей та молоді в системі освіти, сприяє взаємодії навчальних закладів, сім'ї, служб у справах неповнолітніх, соціального захисту, центрів соціальних служб для молоді, кримінальної міліції та інших підрозділів державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, неурядових та громадських організацій з метою адаптації дитини до вимог соціального середовища і створення умов для її сприятливого розвитку.

Повинен знати

Для вирішення соціально-педагогічних завдань повинен мати знання в обсязі вищої освіти зі спеціальностей "Соціальна педагогіка", "Соціальна робота". Має знати вікову, педагогічну, соціальну психологію; етику, естетику, педагогічну деонтологію, основи права, екології; методологічні принципи, закономірності, зміст, методи та форми виховання; інноваційні процеси, технології освітньо-виховної роботи в навчальних закладах різних типів; особливості профілактики девіантної поведінки учнів різного віку, негативних явищ у підлітковому середовищі, проблеми статево-рольової соціалізації особистості; форми і методи роботи у сімейно-побутовому середовищі, у позашкільних закладах, за місцем проживання; основи валеології, зміст, форми та методи організації здорового способу життя дітей та учнів різного віку; специфіку роботи у загальноосвітніх школах-інтернатах, спеціальних, санаторних та школах соціальної реабілітації; сучасний стан і тенденції розвитку дитячих, підліткових спілок, рухів, організацій тощо та їхній вплив на особистість; функції, права системи державних інститутів, установ, громадських організацій у галузі освіти, навчання та виховання підростаючого покоління; культурні, економічні, демографічні, екологічні особливості соціального середовища, в якому організовується робота; основи трудового законодавства України, правила охорони праці та техніки безпеки; Закон України "Про освіту", Декларацію прав людини, Конвенцію ООН про права дитини, та інші законодавчі і нормативно-правові акти та документи з питань навчання і виховання; державну мову відповідно до чинного законодавства про мови в Україні.

Повинен вміти застосовувати професійні знання в практичній діяльності, вивчати відхилення у поведінці школярів, молоді; проводити профілактичну роботу з попередження девіантної поведінки, а також розробляти програми та проекти роботи з "дітьми вулиці", працювати з групами ризику в умовах неформального спілкування, сприяти прояву ініціативи, активізації суб'єктивної позиції вихованців (клієнтів); організовувати взаємодію педагогічного колективу, батьків, громадських об'єднань та організацій, служб у справах неповнолітніх, служб соціального захисту, профспілок, правоохоронних органів, медичних установ тощо щодо виховання, оздоровлення, здійснення соціального патронажу, профілактичної роботи і соціальної реабілітації дітей та підлітків. Повинен мати розвинені комунікативні та організаційні здібності, здатність співчувати, співпереживати; ціннісні орієнтації, спрямовані на розвиток особистості дитини як найвищої цінності суспільства, на творчу педагогічну діяльність; навички проведення співбесід, інтерв'ювання, вирішення конфліктних ситуацій, проведення групових занять з дітьми та дорослими.

Кваліфікаційні вимоги до категорій Соціальний педагог вищої категорії має вищу освіту зі спеціальностей "Соціальна педагогіка", "Соціальна робота", дотримується вимог етичного кодексу, виявляє високий рівень професіоналізму, ініціативу, досконало володіє ефективними формами, методами організації педагогічної роботи серед дітей, молоді, батьків, забезпечує високу якість своєї праці, має власні методичні розробки, відзначається загальною культурою, моральними якостями, що служать прикладом для наслідування.