Особливості становлення системи підготовки соціальних педагогів та соціальних працівників в Україні План

1. Становлення та розвиток професії « Соціальний педагог », « Соціальний працівник » у вітчизняній практиці.

2. Вимоги суспільства до рівня професійної підготовки соціального педагога, соціального працівника.

3. Українська асоціація соціальних педагогів і соціальних працівників.

Література :

1. Міщик Л.І. Соціальна педагогіка: досвід та перспективи.- Запоріжжя, 1999.- 248с. 

2.  Социальная работа накануне 2000 года: пути и цели профессионального становления.- М.: Берлин: Институт соц. Работы.- 1998.- 77с. 

3. Міщук Л. І. Соціальна педагогіка : досвід та перспективи .- Запоріжжя, 1999 – 248 с.

4. Обучение социальной работе : состояние и перспективы. Материалы Международных Конгрессов Школ социальной работы / Под ред. В. Г. Бочаровой.- М., 1997.-283

Додатктова література :

1. Бочарова В. Г. Завдання і розвитку соціальної педагогіки у сучасних умовах.— М., 1996. – 310 з.

2. Григор'єв С.І.,ГусляковаЛ.Г., Єльчанінов В.А. та інших. Теорія і методологія Школі соціальної роботи.— М., 1994. – 315 з.

3. ФилоновГ.Н. Соціальна педагогіка. Керований потенціал і прикладні функції.— М., 1995. – 340 з.

1. Становлення та розвиток професії « Соціальний педагог », « Соціальний працівник » у вітчизняній практиці.

В умовах загострення економічних, політичних, соціальних проблем на початку нового тисячоліття в Україні виникла

необхідність в активній розробці вітчизняної концепції соціальної педагогіки — науки, спрямованої на вирішення проблем

життєдіяльності особистості чи соціальної групи у суспільстві,

потреба у підготовці нових фахівців із соціального виховання

дітей та молоді, здатних здійснювати соціальну допомогу проблемним групам населення, функції яких раніше виконували

класні керівники, організатори дитячого дозвілля, працівники

дитячої кімнати міліції та інші працівники освітньої та соціальної сфер.

Парадоксально, але у колишньому СРСР, де ще у 20-х роках

ХХ ст. було розроблено основи педагогіки середовища, яка мала

багаті традиції, завжди відрізнялася гуманізмом і милосердям,

невичерпними джерелами практичного досвіду соціальної допомоги.

Соціальний педагог як професія офіційно зареєстрована

лише в квітні 1991 р.. Це пояснюється тим, що

в умовах домінування протягом десятиліть єдиної комуністичної ідеології, яка декларувала безпрецедентну в історії людства

соціальну захищеність, не потрібно було створювати систему

соціального виховання та соціального захисту населення. Розпад існуючої системи призвів до загострення соціальних проблем. У зв’язку з цим ще з початку 90-х років ХХ ст. набула офіційний статус діяльність соціальних педагогів і соціальних працівників — спеціалістів, які були покликані задовольнити потреби суспільства щодо сприяння соціальному становленню особистості, сім’ї, групи, організації змістовного дозвілля підлітків та молоді, керування неформальними угрупуваннями та

об’єднаннями, усунення конфліктних ситуацій у різних соціальних групах, профілактики негативних явищ у дитячому та молодіжному середовищі.

Вихід соціально-педагогічної діяльності на професійний рівень — явище значне, хоча це скоріше можна назвати юридичним оформленням досвіду, який увібрав у себе усе найкраще, була сформована і продовжує розвиватися як результат багаторічного науково-практичного пошуку, в процесі якого вивчався та аналізувався вітчизняний і зарубіжний досвід,

виявлялося загальне і специфічне, створювалися найсприятливіші умови для відпрацювання стандартів цієї професії. За період становлення соціальної педагогіки в Україні було накопичено певний досвід: розроблено методологічні питання, поняття про професійно-педагогічну культуру соціального педагога; систему знань, умінь, професійних та

особистісних якостей, які він повинен мати; кодекс етики соціального педагога, що містить комплекс принципів та правил, якими фахівець має користуватися у професійній діяльності; мету, функції та напрями такої діяльності та багато іншого. Завдяки вченим, що стояли у витоків вітчизняної соціальної педагогіки (Н. Заверіко, А. Капська, А. Малько (Рижанова), Л. Міщик та ін.), соціальна педагогіка дійсно набула статус хоча й молодої, але повністю самостійної науки.Попри досить ґрунтовну розробленість методологічних основ соціальної педагогіки як науки, більш ніж двадцятирічний досвід підготовки та діяльності соціально-педагогічних кадрів в Україні висвітлив низку проблем, які й сьогодні залишаються не вирішеними. Підготовка соціальних педагогів у нашій країні ускладнюється у зв’язку з тим, що в ході практичної діяльності фахівцю з соціальної педагогіки доводиться стикатися з широким колом різноманітних, непередбачуваних, часто найкритичніших ситуацій та станів особистості, розв’язувати заплутані соціальні та психологічні завдання, займатися ресоціалізацією та соціальною реабілітацією різноманітних категорій людей, що мають серйозні соціальні відхилення (від людей з обмеженими можливостями, сиріт до наркоманів та правопорушників). Коло питань, яке має охоплювати підготовка та діяльність соціального педагога, постійно розширюється у зв’язку із виникненням нових соціальних проблем та суспільних замовлень.

Сьогодні до таких питань, окрім підтримки обдарованості, корекції та профілактики девіантної поведінки учнів, наприклад, включені проблеми встановлення в українському суспільстві гендерної рівності, формування у дітей та їх батьків компетентності у сфері здоров’я, ранньої професійної орієнтації та професійної адаптації учнів та багато інших.

Саме у педагогічній сфері ще в 60–70-ті роки були зроблені

перші спроби ввести спеціалістів, безпосередньо спрямованих на

соціальну роботу в мікрорайоні (організатори позакласної та по-

зашкільної роботи, педагоги-організатори житлово-комунальних

служб, вихователі у клубах тощо). Спираючись на цей позитив-

ний вітчизняний досвід, вчені розглядають соціальну педагогі-

ку, соціально-педагогічну службу (педагогіку відносин у соці-

умі) як базову інтегративну основу в системі служб соціальної

допомоги населенню, яка дає змогу своєчасно діагностувати,

виявляти і педагогічно доцільно впливати на відносини в соці-

умі, на розвиток різноманітних ініціатив, формування ціннісних

орієнтацій особистості, її ставленню до себе, свого фізичного

і морального здоров’я, до оточуючого середовища.Л. Міщик вважає, що соціальний педагог є професійним працівником соціуму, фахівцем з виховної роботи з дітьми, їх батьками, дорослим населенням у сімейно-

побутовому мікросередовищі та його оточенні; з підлітка-

ми, молодіжними групами та об’єднаннями, з організаціями

культурно-дозвіллєвої, фізкультурно-оздоровчої, трудової, ігро-

вої та інших видів діяльності, групового спілкування, техніч-

ного, художнього та інших видів творчості дітей і дорослого

населення в соціумі.

Професія соціального працівника, маючи різноманітні форми, назви, відома в різні історичні епохи й різні культури. Перше згадування про соціальну роботу як таку належить до 1750 р. Саме тоді у Вавілоні створювалися коди справедливості — цивільні акти, закликали людей до любові до ближнього, турботі про бідних

Навчання соціальній роботі як і професії України почався наприкінці 80-х рр. ХХ століття. Тоді з'явилася новаінтегрована професія "соціальна робота" з безліччю спеціалізацій залежно від відомчої підпорядкованості.

Перші програми професіональної підготовки соціальних працівників з'явилися наприкінці ХІХ століття в Амстердамі, потім у Берліні, Лондоні, що означає перехід шкіл соціальної роботи на професійний рівень, як у постановці соціального діагнозу і вибору методів і коштів шкіл соціальної роботи керуються не загальними моральними критеріями, а науково обгрунтованим професійним підходом. Соціальна допомога стала розглядатися як комбінація заходів, результатом яких є зміни як найбільш людини, і соціального оточення.

Сучасний підхід у світі залежить від ясному розумінні те, що соціальна робота є одним із форм діяльності, спрямованої для досягнення соціальних змін. З цих позицій соціальна робота є потужним стримуючим засобом соціальних катаклізмів і міжнаціональних конфліктів у суспільстві, тим ефективнішим, що більше ресурсів виділяє суспільство і державу.