Прийняття, зміна та скасування конституцій

Способи підготовки проекту конституції:

• установчими зборами ( напр., Конституції: Італії 1947 р., Індії 1949 р.);

• парламентом (напр. Конституції: Франції, Польщі);

• групою радників при Президентові (напр., Конституція Алжиру 1989р.);

• воєнними представниками (напр., Туреччини 1982 р., Нігерії 1989 р.);

• місцевою владою за участю радників метрополії (напр. Конституція Мадагаскару 1960 р.);

• на загальнонаціональній конференції представників партії (напр., Конго, Чехія);

Прийняття Конституції:

1. Октроювання – дарування Конституції одностороннім актом главою держави (Йорданія 1952 р., Непал 1962 р. та ін.).

2. Прийняття конституції парламентом – найбільш поширений спосіб. Зазвичай парламенти приймають конституцію більшістю голосів, тобто 2/3 від загального числа членів парламенту (Конституції Японії 1947 р., Румунії 1991 р.);

3. Прийняття конституції установчими зборами - зазвичай новоствореними державами, які кардинально змінили свій політичний устрій та правління; виборний орган, головною метою якого є створення конституції ( Італія 1947 р., Югославія в 1945-1947рр.);

4. Прийняття конституції на референдумі – також поширений спосіб, референдум проводиться для прийняття конституції, розробленої та прийнятої парламентом чи установчими зборами або ж виносять на обговорення народу проект (Іспанія 1976 р., Румунія 1991 р.)

5. Договірний характер – мали конституції, підписані, з однією сторони монархією, з іншої – виборчими органами (Греція 1844 р., Кіпр 1960 р.).

Основні способи внесення зміни та доповнень до конституції:

• гнучкі – зміни та доповнення вносяться до Конституції шляхом прийняття звичайного закону.

• жорсткі – зміни та доповнення в більш жорсткому порядку – кваліфікованою більшістю у парламенті, подвійним вотумом, шляхом референдуму, а також ратифікації органами суб’єктів федерації.

• особливо жорсткі – зміни та доповнення вносяться в особливому порядку - проведення референдуму, затвердженням поправок органами суб’єктів федерації.

3 . Вперше конституційний контроль був прийнятий в США 1803 р. під головуванням Джорджа Маршала, щоб перевірити відповідність норм конституції.

Конституційний контроль – це форми та засоби, за допомогою яких уповноважені на те органи перевіряють відповідність конституції актів та дій органів публічної влади.

Об’єктом конституційного контролю є:

1. конституційність законів та інших парламентських актів.

2. перевірка на відповідність звичайних законів органічним.

3. перевірка на відповідність конституції внутрішньодержавних договорів.

4. перевірка конституційності та законності актів органів виконавчої влади.

5. перевірка на відповідність національних законів міжнародним договорам.

6. перевірка на конституційність дій посадових осіб.

По змісту конституційний контроль може бути:

• формальним (перевірка дотримання процедурних правил);

• матеріальним ( коли перевіряють зміст документу з точки зору відповідності);