Тема№1: Поняття, предмет, джерела та система дпзк. Дпзк, як наука

1. Поняття, предмет, об’єкт ДПЗК, його сутність та призначення.

2. Система ДПЗК.

3. Державно-правові відносини в зарубіжних країнах, їх сутність та характерні риси.

4. Джерела ДПЗК.

Самостійна робота:

1. Основні напрямки сучасної зарубіжної науки конституційного права;

2. Особливості конституційно-правових шкіл США, Великобританії, Франції, Італії і Росії;

1. Конституційне право зарубіжних розглядаються в трьох аспектах:

• як галузь права конкретної країни (держави);

• як наука;

• як навчальна дисципліна в системі юридичної науки;

Термін «державне право» вживається здебільшого в тих державах, де є абсолютизація ролі держави, а саме: країни із германсько-правовою системою (Німеччина, Росія).

Термін «конституційне право» вживається в країнах з англосаксонською та романською правовими системами, через те, що історично їх формування розпочалось зі становленням конституційного ладу ( Великобританії, США, Франції, Італії).

Але багато сучасних дослідників даної проблеми вважають, що поняття державне і конституційне право є тотожними.

Конституційне право – як галузь права конкретної держави – є пріоритетною галуззю публічного національного права, норми якої закріплюють засади політичної, економічної та соціальної функції суспільства, порядок формування, організацію та компетенцію органів державної влади, територіальну організацію влади, та взаємовідносини держави і особи.

Як наука конституційне право - це система знань про специфіку, конституційно-правового регулювання.

У сфері організації і здійснення публічної влади і правового становища особи, змістом науки є – доктрини, гіпотези, ідеї, рекомендації, що мають на меті удосконалення законодавства, політичних процесів та певних, конкретних інститутів держави.

Функції ДПЗК:

• пізнавальна – отримання достовірної інформації про явище;

• прогностична – дається оцінка і прогноз тім чи іншим діям, явищам, ситуаціям;

• комунікативна;

• прикладна;

Як навчальна дисципліна має на меті узагальнити весь зарубіжний досвід розвитку конституційного права та інших національних галузей права для отримання певних знань.

Система курсу має такий склад:

• загальна частина – містить основні інститути в узагальненому вигляд, стосується основних понять, принципів;

• особлива частина – розглядає конкретно кожну країну окремо;

Предмет ДПЗК – суспільно-політичні відносини, закріплені в основних джерелах правових систем, які виникають між людиною, суспільством і державою.

Предмет регулювання конституційного права зарубіжних країн становить:

1. Основи суспільного ладу;

2. Основи державного ладу;

3. Конституційно-правовий статус людини і громадянина;

Методи ДПЗК – це сукупність способів та прийомів впливу на суспільні відносини.

Методи конституційного права зарубіжних країн:

- зобов’язання- передбачає необхідність виконати вимоги норм. У такій формі закріплюється більшість конституційно-правових відноси.

- заборони – передбачає необхідність утриматися від вчинення дій, не дозволених нормою права (напр., ст. Конституції Японії 1946 р. «Свобода думки і совісті не повинна порушуватись);

- дозволу – передбачає можливість використати, у разі потреби, необхідну норму права ( напр., ст. 77 Конституції Румунії 1991 р. «До промульгації Президент може один раз вимагати перегляду закону Парламентом»);

- конкретизації;

- проголошення;

- підтвердження;

Об’єктом конституційного права зарубіжних країн є ті аспекти суспільного життя, механізм регулювання яких передбачений нормами національного конституційного права певної країни.

2 . Конституційне право зарубіжних країни становить складну систему. Як і будь – яка система, конституційне (державне) право зарубіжних країн включає значну кількість взаємодіючих частин та елементів

Система конституційного права зарубіжних країни:

• принципи – основа система конституційно-правові норми регулюють суспільні відноси.

• конституційно-правові інститути – система норм конституційного права, що регулюють однорідні та взаємопов’язані суспільні відносини.

• конституційно-правові норми – загальнообов’язкові правила поведінки, встановлені та санкціоновані державою з метою регулювання суспільних відносин, які становлять предмет конституційного права;

Існує дві великі групи принципів:

– загальні:

а) розподілу влади;

б) законності;

в) невідчужуваність прав;

г) народне представництво;

- спеціальні:

а) захист своїх прав;

б) судовий захист;

в) несумісність депутатського мандату із іншими видами діяльності;

г) недоторканість суддів;

Конституційно-правові інститути:

• правовий статус людини та громадянина;

• основи суспільного ладу;

• народного представництва;

• форма правління;

• виборче право;

• конституційний контроль;

Класифікація конституційно правових норм:

• за функціональною направленістю:

а) регулятивні;

б) охороні;

в) установчі;

- за способом впливу на суб’єктів права:

а) уповноважуючи;

б) зобов’язуючі;

в) заборонні;

уповноважені та забороні одночасно;

• за характером регулювання суспільних відносин:

а) матеріальні;

б) процесуальні;

- за дією в часі:

а) постійні;

б) тимчасові;

в) виключні;

- за способом викладу:

а) норми прямого впливу;

б) відсильні;

в) банкетні;

- з точки зору механізму впливу на соціальну дійсність:

а) норми-цілі;

б) дефініції;

в) принципи;

3. Конституційно-правові відносини – це суспільні відносини, які врегульовані нормами конституційного (державного) права та виникають, змінюються і припиняються між суб’єктами КП.

Особливості конституційно-правових відносин є:

• виникають та реалізуються у сфері державно-правової діяльності;

• закріплюються особливий порядок реалізації прав і обов’язків всіх учасників;

• являються різновиди політико-правових відносин і мають особливе коло суб’єктів;

Структура конституційно-правової норми:

1. Об’єкт – це явище, матеріальна чи духовна реальність, з приводу якої виникають, змінюються та припиняються відносини, які регулюються конституційним правом:

• територія;

• державна символіка;

• мова;

• столиця;

• бюджет;

• влада;

2. Суб’єкт – фізичні та юридичні особи, а також соціальні спільноти:

• громадяни;

• іноземці;

• держава як носій влади;

• народні депутати;

• виборці;

• глава держави;

• народ;

• національні спільноти;

• автономії;

• громадські та релігійні організації;

• політичні партії;

• збройні сили;

• органи та установи міс. самовр.;

• суб’єкти федерації;

3. Зміст – права, свободи, заборони і обов’язки учасників конституційно-правових відносин:

- фактичний (реальна поведінка суб’єктів );

- юридичний ( їх суб’єктивні та юридичні обов’язки)

4. Джерела конституційного права зарубіжних країн – це ті форми, в яких дістали своє вираження правові норми; - це результат правотворчості публічних органів та безпосередньо народу; - у своїй сукупності вони утворюють складну як за структурою, так і за змістом систему;

Система джерел конституційного права зарубіжних країн:

• Конституція – основний закон у більшості країн світу (винятком є деякі мусульманські країни)

• Конституційні закони:

а) органічні – приймаються за прямими приписами Конституції, тільки у складній процедурі, на відміну від звичайних;

б) звичайні – врегулюють різноманітні види суспільних відносин;

в) надзвичайні – призупиняють дію окремих норм, приймаються на визначений час, мають особливий порядок прийняття;

• Регламенти парламентів – встановлюють внутрішню організацію і процедуру роботи; - можуть прийматися у формі постанов кожної палати і не вимагають погодження з іншою палатою та підпису глави держави (Німеччина); - можуть прийматися у формі закону при однопалатному парламенті (Китай), а подеколи і при двопалатному (Польща);

• Акти органів конституційного контролю;

• Акти глави держави та органів ВВ – між такими актами існує певна субординація: нормативні акти нижчих державних органів не повинні суперечити актам вищих органів; - акти глави держави та органів ВВ мають найбільш широку сферу застосування і за своєю юридичною силою поступаються лише актам, які мають силу закону;

Неформалізовані джерела ДПЗК:

• судові прецеденти;

• конституційні звичаї;

• правова доктрина;

• міжнародно-правові акти.