Модуль II

НОВА ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

Характеристика періоду

Як відомо, нова історія в Європі розпочинається з великих географічних відкрить, процесу реформації. Цей період характеризується кризою аграрно-ремісницької цивілізації, абсолютизму, промисловим переворотом, десокралізацією суспільної свідомості, формуванням ідей громадянського суспільства, розвитком ринкових відносин, утвердженням індустріального суспільства. Нові часи характеризуються переходом від ручної праці до механізованої, формуванням економічного примусу, демократизацією політичного життя шляхом реформ та революцій в залежності від особливостей розвитку конкретної країни. Хронологічні межі цього періоду в історичній літературі визначаються по-різному. Однак найбільш розповсюдженою є точка зору, що ця епоха розпочинається наприкінці ХV – на початку ХVІ ст., а завершується на початку ХХ ст.

Землі сучасної України напередодні нового часу знаходилися у складі різних країн: Угорщини, Молдови, Литви, Росії (Московії), Османської Терції, Кримського ханства, наприкінці середньовіччя українська аристократія, як політична еліта, що спрямовувала та очолювала національно-визвольний рух, потерпіла поразку і стала пристосовуватися до існуючого політичного. Релігійного, економічного та національного становища. В умовах кризи аграрно-ремісницької цивілізації та зміцнення становища польського панства національно-політичний рух України змушений був шукати нові організаційні форми. Саме такою формою стала козаччина.

Джерелом козацтва було місцеве подніпровське населення, яке мешкало на території південної Ук­раїни і середнього Подніпров'я. Крім того, втікачі з Галичини, західного Поділля, Волині, рятуючись від закріпачення, тікали в ці малозаселені вільні землі. Кожен втікач вважався вільним, мав рівні з усі­ма права, брав участь у самоврядуванні, користував­ся господарськими угіддями. Але кожен був зобов'я­заний охороняти поселення і брати участь у воєн­них походах. Козаки займалися мисливством, рибальством, бджільництвом, скотарством, видобуванням солі. Хліб купували в обмін на свої продукти або здобич.

Запорозька Січ мала чітку організацію. Усе ко­зацтво поділялося на полки по 500 чоловік у кожно­му, якими командували виборні полковники. Полки складалися з сотень на чолі з сотниками, кілька сотень утворювали курені, якими керували отамани. На чолі усього війська козацького стояв виборний гетьман, який офіційно називався старшим. Безпосередньо Січчю відав кошовий отаман. Вищою вла дою в Січі вважалася військова рада (коло), в якії формально брали участь усі козаки. Справи вирішувала більшість, без формального голосування.

Крім Січового козацтва було й реєстрове. Реєстр у Речі Посполитій мав значення своєрідного соціального стану. Реєстрове військо розташовувалося на окремій території і мало самоврядування. Реєстрові козаки звільнялися від податків, крім обов'язкової військової служби на власний кошт, одержували право власності на землю та змогу зай­матися різними промислами й торгівлею. З утворенням реєстру козаками офіційно визна­валися лише ті, хто був у нього вписаний. Переваж­на більшість ставала нелегальною масою, якій по­стійно загрожувало закріпачення.

Врешті-решт Запорозька Січ стає не лише ос­новною силою у боротьбі проти турецько-татарської агресії, як того домагалася Польща, а й центром національно-визвольної боротьби українського наро­ду за незалежність. Таким чином, першим етапом нової історії України була козацька доба. Її хронологічні межі: початок ХVІ ст. – кінець ХVІІІ ст.

Наприкінці ХVІІІ ст. відбувся адміністративно-територіальний перерозподіл українських земель. Лівобережна, Правобережна, Південна Україна та Крим опинилися у складі Росії, а Західна Україна – у складі Австрійської імперії. Соціально-економічний та політичний розвиток цих країн впливав на особливості економічного та національно-духовного життя українського народу. Однак загальними тенденціями було те, що у першій половині ХІХ ст. посилюється криза феодально-крипасницької системи, відбувається піднесення антифеодальної боротьби, відбувається національне відродження, яке набуває різні організаційні форми. Це – масонські організації, „Кирило-Мефодіївське товариство” у Східній Україні та „Руська трійця” – у Західній Україні. Для цих організацій характерні, як культурно-просвітницьке, так і національно-революційне спрямування. Національне відродження пов’язано з такими відомими іменами як: І. Котляревський, В. Лукашевич, Т. Шевченко, М. Костомаров, М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький та ін.

Європейські революції середини ХІХ ст., в загалі, та в Австрійської імперії зокрема, сприяли піднесенню національно-визвольного руху у Західній Україні та поступовому скасуванню кріпосництва. Скасування кріпацтва у Росії у 1861 р. та реформи 60-х – 70-х років ХІХ ст. сприяли розвитку ринкових відносин, прискорили промисловий переворот, який відбувався і на теренах Східної України. В той же час аналогічні процеси, які відбувалися у Західній Україні, носили більш повільніший характер. Друга половина ХІХ ст. характеризувалася зростанням національної самосвідомості українського народу, подальшим піднесенням національно-визвольного руху. У Східній україні формується громадівський рух, у Західній – течії народовців та москвофілів. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. починається формування політичних партій, як в Західній, так і в Східній Україні. Таким чином, другий етап нової історії України, який розпочався наприкінці ХVІІІ ст та завершився наприкінці ХІХ ст. характеризувався процесами формування індустріального суспільства, української нації, зростанням національної свідомості, політизацією суспільного життя.