33. Насильницька колективізація сільського господарства в україні

• Передумови колективізації.

• Здійснення політики колективізації.

• Наслідки колективізації.

Колективізація була зумовлена концепцією більшовицької доктрини побудови соціалізму, за якою економічним підґрунтям нових відносин повинна стати суспільна власність на засоби виробництва. Виробник, який володів засобами виробництва, був небезпечний для більшовицької держави, оскільки він був економічно самостійним, а це значить і політично незалежним від держави. Саме таким виробником і був селянин. Селянство складало понад 90% в соціальній структурі України Саме селянство для більшовиків і було найбільш небезпечним класом, бо воно мало приватну власність на землю, реманент. Відібрати їх у селянина більшовики не могли, бо це викликало б справжню війну проти комуністичного режиму. Тоді лідер більшовиків В. Ленін вдався до спроби залучити селянство до кооперації. Адже кооперація передбачала створення трудових колективів з колективною власністю. Кооперативна власність — це колективна, яка в узагальненій формі вела до суспільної (державної) власності. Таким чином, В. Ленін знайшов шлях приборкати селянство. Держава створювала сприятливі умови для існування кооперативного руху. Цей рух був представлений різними формами кооперації: від простих – заготівельної, споживчої та інших до найбільш складних, як сільгоспартіль. Різниця у формах полягала в ступені узагальнена власності.

Після смерті В. Леніна (1924 р.) на чолі більшовицького режиму став Й. Сталін, який у притаманній йому манері перетворив політику кооперації у колективізацію. За ленінською моделлю соціалістичної перебудови села колгоспи були однією з форм кооперації, Сталін пішов далі: він вважав, що колгоспи повинні бути пануючою формою селянського господарства з підпорядкуванням їх державі. У такому випадку державі було простіше зібрати податки з 200-300 тис. колгоспів, ніж з 25 – 30 млн. індивідуальних селянських господарств.

Крім того, слід мати на увазі й те, що паралельно з колективізацією більшовиками здійснювалася політика індустріалізації, і колективізоване село повинно було забезпечити промисловість дешевою робочою силою (розкуркулені селяни поповнювали робітничий клас), а колгоспи мали забезпечити промислові центри продуктами харчування.

Важливою передумовою колективізації було й те, що форсована індустріалізація підштовхувала пролетаризацію селянства, тим самим поширювалася соціальна база диктатури пролетаріату (а фактично більшовицької партії). Більшовики докладали багато зусиль, аби перетворити селянство з ворожої верстви в союзника пролетаріату.

Передумовою колективізації було й те, що вона відкривала шлях до ліквідації багатоукладної економіки, що, згідно більшовицької доктрини, було чи не найважливішим критерієм соціалізму.

У листопаді 1929 р. відбувся пленум ЦК ВКП (б), на якому було встановлено завдання здійснити суцільну колективізацію. Україні у цьому плані приділялася особлива увага. 5 січня 1930 р. ЦК ВКП (б) прийняв постанову, в якій планувалося закінчити колективізацію на Україні восени 1931 р. або навесні 1932 р. Але С. Косіор, перший секретар ЦК ВКП (б) У, поставив перед комуністами України завдання завершити колективізацію до осені 1930 р. Деякі місцеві партійні керівники, бажаючи відзначитися, виявили готовність до ще більших темпів колективізації.

У 1930 р. в Україні було колективізовано 38% селянських господарств, а в 1932 р. майже 70%. Але зростаюча кількість колгоспів негативно відбилася на продуктивності праці, зменшувалися врожаї зернових, скорочувалося виробництво сільськогосподарської продукції. Крім того, колгоспи не мали належної технічної бази. У 1931 р. в ряді колгоспів півдня України 20 – 40, а іноді й 50% врожаю лишилося на полях не зібраними. Таке ставлення до праці з боку селянства стало формою пасивного протесту проти колективізації. На початку 30-х років Україна щороку втрачала 120 – 150 млн. пудів зерна. Валовий збір зерна в 1932 р. становив 78% у порівнянні з 1929 р.

Однією з причин занепаду сільського господарства було й те, що більшовицький режим вважав селянство консервативною верствою. Влада всіляко намагалася залучати до перебудови села робітничий клас. Така політика порушила суспільні відносини між робітниками та селянством.

Колективізація в Україні супроводжувалася наростанням масового терору. Однією з його форм була політика розкуркулення. Перша хвиля розкуркулення почалася з січня 1930 р. і тривала до початку березня. Вона охопила 76% районів УРСР. Куркулів висилали на висілки, але в межах України. Восени 1930 р. почалася друга хвиля розкуркулення. Тих, хто підпадав під неї, висилали за межі республіки. В Україні було розкуркулене більше одного млн. селян. Політика розкуркулення стала засобом політичного тиску на все селянство, оскільки в куркулі записували всіх, хто не хотів вступати до колгоспу.

Колективізація фактично повернула село до воєннокомуністичних методів організації виробництва та суспільного життя. Між селом і містом знову склався нееквівалентний обмін. Село стало дешевим джерелом поповнення державного бюджету. Селянина позбавили можливості розпоряджатися результатами своєї праці. Гроші втратили купівельну спроможність, ринок перестав існувати.

Наслідком колективізації став голод 1932 – 1933 рр. Безпосередньою причиною голоду була політика примусових хлібозаготівель. З колгоспного селянства викачували хліб всіма засобами. По-перше, держава заборонила колгоспам торгувати хлібом. По-друге, держава припинила будь-яке кредитування селянських господарств і почала достроково стягувати плату за раніше надані кредити. По-третє, з державної і кооперативної торгівлі вилучались товари. По-четверте, по відношенню до селянства держава посилила репресії. Керівництво республіки, намагаючись виконати завдання Москви з хлібозаготівель, вдавалося до нової конфіскації всіх продовольчих запасів. Але й при таких заходах хлібозаготівельний план 1932 року в Україні вдалося виконати менше, ніж на половину. Україну охопив голод. Втрати від голоду складали понад 6 млн. чоловік. Голодомор став наслідком злочинної сталінської політики геноциду українського народу, хибної концепції соціально-економічних перетворень на селі.

Перед сільським господарством було поставлене завдання створити стратегічні запаси сировини, продуктів харчування. Виконати таке завдання було не просто, оскільки з 1937 по 1940 рр. випуск тракторів скоротився у три рази (заводи перейш­ли на випуск танків). І все ж на 1 січня 1941 р. було створено державні запаси продовольства, що забезпечували потреби армії на півроку.

Таким чином, передумовою колективізації стала більшовицька доктрина перебудови села на так званих "соціалістичних засадах". Колективізація проводилась форсованими методами з широким залученням державного репресивного апарату. Наслідком такої політики стала руйнація сільського господарства України, а також багатомільйонні втрати населення від голоду.