29. Україна у 1920 р.

• Відновлення більшовицького режиму.

• Угода Польщі і УНР та їх боротьба проти Радянської Росії.

• Поразка антирадянського руху на території України.

• Встановлення Радянської влади та її політика в Україні.

Відновивши радянську владу, більшовицький режим шукав вихід з кризи у посиленні централізації, збереженні політики воєнного комунізму. Поглибився процес націоналізації. У 1920 р. 82% робітничого класу України працювало на націоналізованих підприємствах. Була запроваджена загальна трудова повинність чоловічого населення від 18 до 45 років. На базі військових з’єднань були створені трудові армії. На транспорті, у промисловості зберігався воєнний стан.

5 лютого 1920 р. було прийнято закон про землю. Поміщицькі землі передавалися селянам, в їх руках зосередилось 96% земельних угідь. 26 лютого 1920 р. Раднарком УСРР прийняв закон про хлібну розкладку. Для викачування хліба з селян держава залучала кавалерійські частини, комсомольські і партійні організації, каральні органи. З цією ж метою в 1918 р. в Росії, а 1919 р. і в Україні більшовики почали створювати комбіди (комітети бідноти). Та аграрна реформа на селі (роздача селянам поміщицької землі) зменшила кількість бідноти і спиратися державі тільки на неї ставало безперспективним. Тому керівництво КП (б) У почало створювати на селі паралельно з Радами комітети незаможних селян (КНС), які формувалися з бідняків і середняків (вчорашніх бідняків, які одержали від Радянської влади землю і були їй за це вдячні). Закон про створення комнезамів в Україні був прийнятий 9 травня 1920 р. Комбіди, а пізніше комнезами сприяли владі у вилученні хліба з селянських господарств. Для продзагонів, що прибували з міст, комнезами стали наводчиками, вказуючи на тих, в кого відбирати хліб. За таку допомогу комнезами одержували до 25% відібраного хліба. Політика держави була спрямована на розкол селянства, вона посилювала класову ворожнечу.

В той же час молода Польська держава, яка виникла восени 1918 р., відчувала небезпеку з боку сусідньої Радянської Росії. Більшовицьке керівництво не приховувало свого прагнення здійснити „світову пролетарську революцію". Реальним виявом такої політики стала війна, яку розпочала Радянська Росія проти УНР. Більшовицьке керівництво створило для експорту революції Комінтерн. При ЦК РКП (б) діяло Польське бюро, яке отримувало великі матеріальні кошти для підтримки комуністичного руху в Польщі. Прогнозуючи неминучість війни з Радянською Росією, керівництво Польщі звернулося до Антанти з проханням надати термінову військову допомогу. За першу половину 1920 р. Польща одержала від США 200 танків, більше 300 літаків, 20 тис. кулеметів та інше військове спорядження на суму 1,7 млрд. доларів. Від Франції Польща дістала 2 тис. гармат, 300 літаків та кредит на 1 млрд. франків. Навесні 1920 р. у польській армії було 738 тис. чол. (найбільша у Європі). Керівник Польщі Ю. Пілсудський вжив заходів для придушення в країні революційного руху (ув’язнено понад 20 тис. чоловік). Не дивно, що Директорія, яка терпіла поразку від більшовиків, бачила в Польщі свого союзника у спільній боротьбі проти Радянської Росії. 21 квітня 1920 р. керівництво УНР підписало з Польщею загальну і торговельно-економічну конвенції, за якими визнавалися кордони УНР та обумовлювалися економічні стосунки двох держав. 25 квітня було укладено військову конвенцію, за якою Польща підпорядковувала збройні сили УНР, залізниці, формувала єдину валюту. Ці три конвенції дістали назву Варшавської угоди.

В Україні Варшавська угода була зустрінута негативно, бо С.Петлюра віддав перевагу Варшаві, а не Москві, значна частина українського населення перебувала під впливом більшовицької пропаганди. Польща вважала, що кращим захистом від Радянської Росії буде напад на неї. 25 квітня 1920 р. Польща, об’єднавши свої сили з УНР, почала війну проти РСФРР. Чисельність трьох польських армій дорівнювала 150 тис. чол., з них на території України діяло 40 тис. Поляки мали потрійну перевагу і намагалися оточити дві радянські армії Південно-Західного фронту, а потім планували захопити Київ та Правобережну Україну. Разом з поляками діяла 15-тисячна армія УНР. Раптовість нападу дала полякам перевагу, вони. швидко захопили значну територію, а 7 травня вступили до Києва. Та прихід польських військ на Україну викликав обурення серед місцевого населення, бо поляки здійснювали реквізиції та пограбування. Більшовики почали здійснювати в Україні мобілізацію до Червоної армії, на окупованій території розгорнувся партизанський рух. Радянське керівництво стало перекидати на польський фронт найбільш боєздатні частини. 5 червня 1920 р. радянські війська перейшли в контрнаступ в районі Самгород-Озерна. Створилися умови для оточення значної кількості польських військ. Поляки відступили.

12 червня 1920 р. Київ захопили радянські війська. Перейшли у контрнаступ і радянські війська Західного фронту, що діяли у Білорусії. Незабаром вони дісталися Польщі і почали наступ на Варшаву, а війська Південно-Західного фронту, що діяли в Україні, повели наступ на Львів. Керівництво Польщі звернулося за негайною допомогою до Антанти. 11 липня 1920 р. Британський міністр іноземних справ Дж. Керзон звернувся з нотою до Радянської Росії – зупинити війська за 50 км. на схід від лінії, визначеної Верховною радою Антанти як східний кордон Польщі від 8 грудня 1919 р. (лінія Керзона). Якщо війська не спиняться, то Антанта залишала за собою право надати Польщі будь-яку допомогу. Радянське керівництво відповіло нотою, у якій заявило про свою готовність розпочати переговори з Польщею і одночасно вжило заходів до прискорення наступу Червоної Армії. З приходом радянських військ в польських землях було створено Польський ревком на чолі з Ф.Дзержинським. Ревком своїм маніфестом проголосив створення Рад, націоналізацію підприємства, експропріацію поміщицьких маєтків і створення наймитських комітетів для управління ними.

У Східній Галичині було створено Галицький ревком як тимчасовий уряд проголошеної Галицької Соціалістичної Радянської республіки (8 липня 1920 р.). На чолі Галревкому став більшовик В. Затонський. Ревком видав декрет про конфіскацію поміщицьких і церковних земель, націоналізацію промисловості та банків і т. ін. У серпні 1920 р. в Соколівському повіті комуністи підняли повстання проти поляків і проголосили Бойківську Радянську Республіку. Але захопити Львів радянським військам не вдалося, вони зазнали великих втрат. Згасав наступ радянських військ і на Варшаву (давались взнаки втома, втрати живої сили, нестача боєприпасів). Крім того, Польський уряд зробив все можливе, щоб підняти своє населення проти російських військ. Загроза підпасти знов під залежність від Росії згуртувала поляків навколо свого уряду. Надала Польщі допомогу зброєю і Антанта. Радянські війська були зупинені під Варшавою в районі приміської фортеці Модлін. 14 серпня 1920 р. поляки, створивши шестикратну перевагу у живій силі, перейшли у контрнаступ. Наслідки наступу поляків були вражаючі: російські армії були розбиті і відігнані аж за Буг, а частина радянських військ, шукаючи порятунку, втекла на територію Німеччини, де її роззброїли і інтернували. Але, як виявилось, ні Польща, ні Росія вже не могли воювати далі. У середині серпня 1920 р. в Мінську розпочалися мирні переговори. За умовами перемир’я Західна Україна і Західна Білорусія залишалися у межах Польщі, були погоджені нові кордони. У березні 1921 р. між Польщею та Росією було підписано у Ризі мир.

Крім радянсько-польської війни, територія України, одночасно стала ареною боротьби з Врангелем, який очолив у квітні 1920 р. залишки денікінців у Криму. Він створив уряд Півдня Росії і планував захопити Донбас, потім відродити єдину та неділиму Росію. П. Врангель створив Руську армію і звернувся за допомогою до Антанти. Він уважно стежив за подіями радянсько-польскої війни. Після переходу в наступ Червоної армії під Києвом (5 червня 1921 р.) Врангель 7 червня 1920 р. вивів свої війська з Криму в районі м. Генічеська. Проте, здійснити свій намір (захопити Донбас) П. Врангелю не вдалося, у нього не вистачало військ, а Радянська влада проводила широкомасштабні мобілізації, створила проти білогвардійців Південний фронт. Радянське керівництво уклало угоду з Н. Махном про спільні дії проти Врангеля і здійснило спробу відрізати білогвардійські війська від Криму. Та П. Врангель розгадав цей задум і знову відійшов за Турецький вал. 7 листопада 1920 р. радянські війська розпочали штурм Перекопського перешийку, що тривав п’ять днів. Ціною величезних жертв (тілами було завалено рів глибиною до десяти метрів) радянські війська вторглися до Криму. Врангель евакуював кораблями до Туреччини 150 тис. своїх військ та біженців. 17 листопада радянські війська захопили Ялту. Крим став радянським.

Останніми подіями у громадянській війні в Україні 1920 року стали бої між Збручем, Дністром і Південним Бугом. Тут колишні противники-білогвардійці і петлюрівці – утворили антирадянський фронт. У вересні 1920 р. армія С. Петлюри (23 тис.) разом із Третьою Руською армією, сформованою Б. Савенковим у Польщі, та донськими козаками (5 тис.) заволоділи лівим берегом Збруча і стали рухатися на схід. Та перспективи ця акція не мала, бо в Ризі вже було підписано перемир’я між Польщею і Росією. Намагання вести боротьбу власними силами успіху не мали. У листопаді 1920 р. залишки петлюрівських військ були розбиті червоною кавалерією під керівництвом Г. Котовського та В. Примакова і пішли до Польщі. Деякий час вони намагалися організувати рейди в Україну, але після протесту з боку Радянського уряду на адресу польського керівництва, останні наказали припинити подібні акції. Національно-визвольні змагання в українських землях закінчилися поразкою. На більшій частині українських земель була встановлена Радянська влада. За роки громадянської війни господарство опинилося у стані глибокої кризи. Більшість промислових підприємств не працювало, транспорт був розорений, на одну третину порівняно з довоєнним періодом скоротилися посівні площі, знизилася врожайність. Переважна більшість населення опинилася у жебрацькому стані.

Таким чином, становище в Україні у 20-му роки було складним. Воно обумовлювалося тим, що українські землі стали ареною жорстокої громадянської війни та іноземної інтервенції, яка зруйнувала економіку і виснажила суспільство. У ході національно-визвольних змагань УНР втратила незалежність і була підпорядкована Радянській Росії. В українських землях почалися соціалістичні перетворення.