28. Україна у 1919 р.

• Формування більшовицького уряду та його політика.

• Наступ білогвардійців та контрнаступ об’єднаних українських армій.

• Поразка армії УНР. Денікінський режим.

• Контрнаступ радянських військ і поразка денікінців.

Боротьба за встановлення Радянської влади в Україні супроводжувалася створенням відповідних конституційних актів. 6 – 10 березня 1919 р: Всеукраїнський з’їзд Рад прийняв першу Конституцію Української Соціалістичної Радянської Республіки. Вона фактично була калькою Конституції Радянської Росії, що була прийнята раніше. Конституція проголошувала в Україні диктатуру трудящих: робітників і селян. Вона скасовувала приватну власність, обмежувала загальнодемократичні свободи слова, зібрань і союзів, виборче право для представників так званих експлуататорських класів. За сучасними поглядами ці норми виглядають не демократично.

Почалось формування в Україні органів радянської державності. Був утворений Раднарком та народні комісаріати на месцях. На чолі уряду та наркомату иноземних справ став Х. Раковський. Ради існували в основному в губернських центрах. У невеликих місцях органами диктатури пролетаріату проголошувались ревкоми. Вони ліквідували старий апарат влади та проводили вибори у Ради, здійснюючи їх большевізацію. Своїх супротивників більшовики винищували за допомогою ЧК. Выща влада у республіці тепер належала Всеукраїнському з’їзду Рад, а між з’їздами – Всеукраїнському Центральному Виконавчому Комітету (ВУЦВК).

На територію України були розповсюджені декрети та распорядження уряду – Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки (РРФСР) з питань військового будівництва. Були створені загальні збройні сили. На Україну розповсюджувалась російська грошова система та бюджет. Українська рада народного господарства офіційно розглядалася як територіальна частина єдиного апарату - Вищої Ради Народного Господарства (ВРНГ). 1 червня 1919 р. був проголошений декрет Всеросійського Центрального Виконавчого Комітету (ВЦВК) про так званий «військово-політичний союз», за яким об’єднувались: військова організація та військове командування, ради народного господарства, залізничне управління та господарство, фінанси, комісаріати праці.

В соціальній галузі більшовики взяли курс на експропріацію буржуазії «до останньої нитки» та зміну кредитно-фінансової системи державним плануванням виробництва й споживання. Серед намічених Рад наркомом заходів були: введення загальної трудової повинності, мілітаризація праці, заборона приватної торгівлі, продрозкладка, карточна система постачання міста, націоналізація всіх підприємств.

11 січняя розпочалася націоналізація промисловості, були одержавлені підприємства цукрової галузі, всі великі шахти, металургійні та машинобудівні заводи. Націоналізація промисловості розірвала існуючі господарські зв’язки та паралізувала виробництво.

У резолюції ЦК РКП(б) про радянську владу в Україні (початок 1919 р.) підкреслювалось, що у республиці необхідно зберегти основні принципи радянської продовольчої політики – державна заготівля хліба по твердим цінам, заборона на вільну торгівлю та примусова продовольча розкладка. Для кожної губернії постановами Раднаркому визначалася норма здачі зерна. Практичне виконання розкладки доручалось комітетам незаможніх селян та робітничим продзагонам, яких присилали з міст. Обсяг продрозкладки з України у 1919 р. був визначений у 140 млн. пудів. Однак селяни всіляко чинили опір продрозкладці. Вони були незадоволені також й аграрною політикою більшовиків – спробами провести примусову колективізацію селянських господарств. Виробник втратив зацікавленість в результатах власної праці. Держава видавала робітнику «пайкові», а селянину залишала тільки посевний матеріал та прожитковий мінімум, все інше привласнювала собі. В результаті такої політики стали зупинятися підприємства, скорочуватися посівні площі, поголів’я скота. У порівнянні з 1913 р. валова продукція промсловості склала 31%, сільського господарства – 60%.

Таким чином, в результаті встановлення радянської влади та проведення більшовиками державних і соціально-економічних перетворень внутрішнє становище України було складним. Економіка була фактично зруйнована, а більшість населення протестувала проти авантюристичної політики більшовиків – «воєнного комунізму».

Навесні – влітку 1919 р. Україна була охоплена селянськими повстаннями. Скориставшись цією ситуацією, у наступ перейшли підрозділи армії А. Денікіна. За короткий строк вони захопили практично всю Україну та вирушили на Москву.

Уряд Директорії опинився у стані глибокої кризи. Домагатися союзу з Антантою було не бажано, бо вона підтримувала А. Денікіна, який заперечував визнання самостійної України. З іншого боку намагання Директорії укласти угоду з Радянською Росією успіху не мали, бо Росія не визнала незалежності УНР і доклала зусиль до встановлення більшовицького режиму в Україні.

Залишивши Київ, Директорія перебралася до Вінниці і розпочала переговори з Антантою. Делегація УНР зустрілася з французьким командуванням і підписала угоду про надання Директорії допомоги за умови, що Франція здійснюватиме контроль над промисловою, фінансовою і торговельною політикою України протягом п’яти років. До того ж Антанта вимагала реорганізувати уряд УНР, вилучивши з його складу соціалістів, відмовитися від більшовицької соціально-економічної політики, підпорядкувати армію УНР союзному керівництву Це були ганебні умови, але іншого виходу не було. В. Винниченко вийшов з Директорії і передав свої повноваження С. Петлюрі, а той заявив, про припинення свого членства в соціал-демократичній партії. В. Чехівський подав у відставку. Та сподівання Директорії на допомогу Антанти виявилися марними. Під тиском радянських військ 6 березня 1919 р. петлюрівці покинули Вінницю і відступили далі на захід. Тут відбулося об’єднання збройних сил УНР та УГА.

Загальна кількість армії УНР і УГА складала 80 тис. Але УГА (45 тис.) мала кращу забезпеченність, дисципліну, боєздатність. Однак об’єднати уряд ЗУНР і УНР було неможливо: цьому перешкоджали ідеологічні причини. Уряд УНР (Директорія) стояв на просоціалістичних засадах і готовий був об’єднатися в діях з більшовицьким урядом для сумісної боротьби з Денікіним, а уряд ЗУНР ставив собі за мету боротьбу з Польщею та радянською Росією і готовий був співпрацювати з Денікіним.

Щодо головного напрямку контрнаступу на більшовиків, то керівництво УГА пропонувало розпочати наступ на Одесу або очистити узбережжя Чорного моря і встановити зв’язки з Антантою та скористатися її допомогою у боротьбі проти більшовиків. Керівництво армією УНР вважало за необхідне звільнити перш за все від більшовиків Київ. Внаслідок цих суперечок прийняли компромісне рішення: наступати одночасно на Одесу і на Київ, а крім того ще й на Коростень, аби прикритися від нападу більшовиків з півночі. Таке рішення було не дуже вдалим, оскільки розпорошувало сили. Більшовики, довідавшись про наступ на Київ українських військ та підхід з південного лівоберіжжя А.Денікіна, 30 червня 1919 р. залишили Київ без бою. Українське командування призначило на 31 серпня урочистий вступ до Києва армій УНР і ЗУНР. Та запланованої події не сталося через те, що до Києва одночасно з об’єднаними українськими військами увійшли і денікінські. Військове командування УНР вступило в суперечку з денікінцями, зчинилася стрілянина.

За цих обставин керівники УГА розпочали переговори з денікінцями, але були ними заарештовані і вимушені підписати угоду, за якою українські війська залишали Київ. Наслідком цих подій стала серпнева 1919 р. відозва А. Денікіна "К населенню Малороссии", в якій він назвав український національний рух зрадницьким, спрямованим на розподіл Росії. 22 вересня 1919 р. А. Денікін видав наказ розпочати бойові дії проти армії УНР. 24 вересня 1919 р. Директорія, президент ЗУНР Є. Петрушевич і міністри підписали декларацію, у якій закликали український народ боротися з денікінщиною. Україна опинилася між трьома ворогами, більшовиками, денікінцями та Польщею. Антанта тримала Україну у стані блокади. Серед уряду ЗУНР почалися суперечки. Галицьку армію охопили епідемії. 15 листопада 1919 р. Директорія фактично розпалася, керівництво справами було передано С. Петлюрі. Тим часом більшовики розбили армію А. Денікіна і на початку грудня 1919 р. знов захопили Київ. Армія Директорії перейшла до методів партизанської боротьби (зимовий похід), але успіху не мала. Залишки військ А. Денікіна опинилися у Криму

Таким чином, становище в Україні на початку 1920 р. було складним. Воно обумовлювалось тим, що українські землі стали ареною жорсткої класової боротьби та іноземної інтервенції, що зруйнували економіку та виснажили суспільство. Україна втратила самостійність та була подпорядкована Росії. В українських землях розпочались більшовицькі перетворення.