13*. Входження північного причорномор’я та правобережної україни до складу росії

• Боротьба за нові землі.

• Заселення та освоєння приєднаних територій.

• Наслідки розподілу Польщі для українського народу.

Протягом століття після невдалого походу 1686 р. Росія намагалася завоювати Крим. Російські та українські війська між 1734 і 1739 рр. вийшли на територію півострова, але військова кампанія завершилась безрезультатно. Протягом другої половини XVIII ст. за участю українського козацтва відбулися ще дві кровопролитні російсько-турецькі війни (1768 – 1774 і 1787 – 1792 рр.) за право панування у Північному Причорномор’ї. Це було зумовлене: по-перше, боротьбою за безпеку ‘ південних кордонів Росії; по-друге, намаганням закріпитись на Чорному морі; по-третє, домаганням територіальних надбань; по-четверте, потребою дворянства у нових родючих землях; по-п’яте, боротьбою за вихід у Середземне море і утвердженням своєї присутності на Балканах; по-шосте, суперництвом між Росією, Австрією та Францією і т.д. Туреччина ж намагалася зберегти статус-кво у Південно-Східній Європі.

Військові дії показали слабкість Османської імперії. Так, 1769 р. російська армія, у складі якої були й українські полки, взяла Азов, Таганрог, Хотин, Ясси. 1770 року турецькі війська були розгромлені на річках Ларга і Кагул. Одночасно запорозький полковник Третяк розгромив у гирлі Дунаю турецьку флотилію і знищив 11 кораблів. Цього ж року російський флот розгромив турецьку ескадру в Чесменській бухті на Егейському морі. Наступного року Росія оволоділа Кримом. 1773 року війська під командуванням О. Суворова оволоділи фортецею Туртукай, а 1774 р. розгромили турків біля села Козлуджі.

Активну участь у війні брали українські козаки. Так, з лівобережного козацтва було утворено корпус у складі 12 тис козаків, а з жителів Правобережної України - добровільний козачий корпус. Січовики теж входили до складу діючої армії. На 1796 р. запорозьке військо налічувало 7474 кінних і 5773 піших козаків. Командував ними Петро Калнишевський, який виявив під час бойових дій справжній хист полководця. Козаки здійснювали охорону окремих районів України, забезпечували комунікації російської армії, виконували окремі стратегічні завдання, сприяли відокремленню ногайських орд від Кримського ханства тощо. У листопаді 1769 р. козацькі загони завдали поразки татарським військам біля р. Вовчої, взяли участь у битвах при Кінбурні, під Очаковим та. Хаджибеєм. Ходили козаки під Тулугу, Ізмаїл, штурмували Перекоп, захопили Кафу. У 1771 – 1772 рр. у вирішальних боях уславився у складі створенної П. Румянцевим Дунайської флотилії запорозький флот (19 чайок з тисячною командою козаків-піхотинців).

Війна завершилась підписанням Кючук-Кайнарджийського мирного договору у 1774 р. Росія здобула вихід до Чорного моря і право вільного торгового судноплавства. До Росії відійшла територія між Дніпром і Південним Бугом по нижній течії до узбережжя Чорного моря, фортеці Кінбурн у гирлі Дніпра, східна частина Керченського півострова, Азов з навколишніми землями. Кримське ханство проголошувалось незалежним. До того ж Росія домоглася права виступити на захист прав християнських народів Османської імперії.

Після закінчення війни суперництво між Росією і Туреччиною продовжувалось. Туреччина почала докладати значні зусилля для повернення Криму. У відповідь у квітні 1783 р. Крим було включено до складу Російської імперії. В свою чергу Туреччина не могла примиритися з цим актом і 1787 р. розпочала нову війну.

Разом з російськими військами у цій війні активну участь брало так зване Бузьке козацьке військо, створене 1784 р. з колишніх запорожців. (У 1775 р. Запорозька Січ була розгромлена за наказом Катерини П). Козацькі загони брали участь в Очаківській битві (1788 р.), здобули острів Березань (1788 р.), Хаджибей, Акерман, брали участь у штурмі Ізмаїла. За хоробрість у боях козацьке з’єднання стали називати "Військо вірних чорноморських козаків". Г. Потьомкін навіть прийняв титул "великого гетьмана". В цілому ж участь козаків у військових діях була не такою значною, як у попередній війні.

Після поразки під Мачіном 1791 р. Туреччина уклала з Росією Ясський договір. До Росії відійшла територія між Дністром і Південним Бугом, включаючи Очаків. Крим остаточно визнавався російським.

Як бачимо, унаслідок російсько-турецьких війн другої половини XVIII ст. Північне Причорномор’я увійшло до складу Російської імперії. Почалося його активне господарське освоєння, хоч перші кроки у цьому напрямку були зроблені ще до зруйнування Січі та завоювання Кримського ханства. Цьому сприяло посилення феодального гніту на Гетьманщині, на Польському Правобережжі, що призвело до масової втечі селян на запорозькі землі. Та й самі запорожці досить активно освоювали нові землі. Крім того значні земельні наділи були надані царським урядом також православним сербам та німецьким поселенцям. Опір запорожців цим діям лише прискорив зруйнування Січі. Тому у 80-х рр. XVIII ст. після переселення запорожців і завоювання Кримського ханства розпочинається масове заселення Півдня.

На берегах Чорного і Азовського морів виросли великі портові й промислові центри: Херсон (1778 р.), Маріуполь (1784 р.), Миколаїв (1789), Одеса (1794 р.) та інші. На родючих чорноземних грунтах півдня високого рівня досягла культура землеробства, був здійснений перехід від екстенсивного до інтенсивного господарства, впроваджена багатопільна система. Тут вирощували кращі сорти збіжжя, кукурудзу, цукрові буряки, тютюн тощо. Південні райони України стали житницею Європи. Досліджувались родовища залізної руди в районі Кривого Рогу, будувалися військові караблі у Миколаєві та Херсоні.

2 лютого 1784 р. на землях колишнього Кримського ханства було утворено Таврійську область з центром у Сімферополі. З її утворенням Азовська і Новоросійська губернії, яку в 1775 р. складали Північне Причорномор’я, втратили значення порубіжних земель і перетворилися на внутрішній регіон Російської імперії.

Внаслідок російського експансіонізму втратив державність польський народ, територія Польщі поділена між трьома найагресивнішими сусідами – Росією, Прусією та Австрією. Перший поділ Польщі відбувся 1792 р., 1793 р. відбувся другий, а після її третього поділу у 1795 р. Річ Посполита перестала існувати. 62% території та 45% населення польської держави відійшли Росії; 18% території і 32% населення – Австрії; відповідно 20 і 23% - відійшло до Прусії. Ці радикальні зміни істотно позначилися на долі Правобережної України. За першим поділом до Австрії відійшла більша частина західноукраїнських земель. Львів був проголошений столицею "коронного краю Голіції і Льодомерії", до якого 1774 року Австрія приєднала ще й Буковину, відірвавши її від Молдавського князівства. За другим поділом Росія приєднала Правобережну Україну (Київське, Брацлавське, Подільське воєводства і східну частину Волині). За третім поділом Росія приєднала Західну Волинь і Східну частину Холмщини. Більша частина Холмщини відійшла до Австрії.

Отже, у другій половині XVIII ст. в результаті двох російсько-турецьких воєн Північне Причорномор’я увійшло до складу Російської імперії. Розпочалося господарське освоєння степових просторів Причорномор’я. Російська експансія призвела до ліквідації польської державності. Внаслідок розподілу Польщі Українські землі, що раніше входили до її складу, стали знову розірваними між двома сусідніми державами:

Лівобережна і Правобережна Україна залишилися під владою Російської імперії, а Галичина, Буковина й Закарпаття - Австрійської. Це позначилося на всій подальшій долі українського народу.