1. Методика вивчення вмісту пилу та хімічних речовин у повітрі виробничих приміщень.

А) методика вивчення вмісту пилу в повітрі

При дослідженні запиленості проби повітря забирають на робочому місці в зоні дихання робітника. За відсутності фіксованих робочих місць проби повітря забирають у місцях періодичного перебування працюючих з урахуванням маршрутів їх пересування. Проби слід забирати у момент найбільшого пилоутворення. З метою вивчення ефективності пилоочисників проби забирають у момент їх роботи та після вимкнення.

Гігієнічна оцінка включає кількісну оцінку ваговим методом та якісну оцінку дисперсного та хімічного складу.

Кількісний вміст пилу в повітрі визначається або на основі визначення ваги пилу в одиниці об’єму повітря (мг/м³), або шляхом підрахунку кількості пилинок в 1 см³ повітря, тобто за допомогою, відповідно, вагового або розрахункового методів.

У випадку використання вагового методу вміст частинок пилу в повітрі робочої зони визначають шляхом зважування фільтра до і після протягування через нього повітря на аналітичній або електричній вазі. Аналітичні аерозольні фільтри, що застосовуються у даному випадку затримують до 98% пилових частинок та дозволяють протягувати повітря зі швидкістю — до 100 л/хв.

Перед відбором проб фільтр закріпляють в алонжі воронкоподібної форми та приєднують до електричного або пневматичного аспіратора. Тривалість відбору повітря (Т, хв.) залежить від ступеня запиленості (С, мг/м³), швидкості протягування (V, л/хв.) і необхідної мінімальної наважки на фільтрі (а, мг) та визначається з використанням формули (1):

а · 1000

T = ————— ; (1)

C · V

Розрахунок концентрації пилу (мг/м³ ) проводиться за допомогою формули (2):

(q₂—q₁) · 1000

П = ——————— ; (2)

V

де q₁ — маса чистого фільтру (мг);

q₂ — маса фільтру з пилом (мг);

V — об’єм повітря (л), що протягується, приведеного до нормальних умов з використанням формули (3):

V_t · 273 · P

V = ————————— ; (3)

(273+t) · 101,325

де V_t — об’єм повітря (л), взятий для аналізу при температурі (t, °) та атмосферному тиску (P, гПА), безпосередньо під час дослідження.

У випадку використання розрахункового методу розрахунок кількості пилинок проводиться за допомогою:

а) приладу Оуенса (досліджуване повітря осаджується на поверхні скла за рахунок удару його направленого потоку по вологій скляній поверхні, або в результаті прилипання пилинок до конденсуючої пари);

б) термопреципітаторів (у нагрітому стані пилинки, що знаходяться в повітряному середовищі осідають на охолоджену поверхню);

в) седиментаторів (осідання пилу, що міститься в певному об’ємі досліджуваного повітря за допомогою седиментаторів різних конструкцій, наприклад, седиментатора Гріна). Після проведеного дослідження скло з прилиплими до нього пилинками розміщують під мікроскопом та підраховують число пилинок. Кількість пилинок, що виявлена, на склі, ділять на об’єм досліджуваного повітря, приведеного до стандартних умов і визначають загальний вміст пилу в повітрі робочої зони.

Б) методика визначення вмісту хімічних речовин у повітрі виробничих приміщень

Існує три групи якісних експрес—методів визначення вмісту хімічних речовин у повітрі виробничих приміщень

1 група: методи візуальної колориметрії, що грунтуються на зіставленні кольору поглинутого розчину, отриманого після протягування досліджуваного повітря та стандартної шкали—шаблона

2 група: методи, що передбачають використання спеціального реактивного паперу, що дозволяють провести якісний та кількісний аналіз вмісту шкідливих речовин на основі визначення інтенсивності його забарвлення

3 група: лінійно—колориметричні методи, що передбачають використання індикаторних трубок

Для кількісного визначення вмісту різних хімічних речовин (оксиду азоту, бензину, бензолу, толуолу, аміаку, вуглеводнів, ацетону, оксиду вуглецю та ін.) в повітряному середовищі робочих приміщень використовують універсальний газоаналізатор УГ—2, основними складовими частинами якого є прилад для відбору повітря, індикаторні трубки та вимірювальні шкали.

В приладі для забору повітря є гумовий сифон, всередині якого розташовано пружину. Від гумового сифону виведено штуцер, на який одягається гумова трубка, з’єднана з індикаторною. На верхній панелі приладу розміщено нерухому втулку, в яку вставляється шток, що використовується для стискання сифону.

В ході проведення дослідження відкривають кришку приладу, відтягують стопор, вставляють шток в направляючу втулку, встановлюють його на необхідну глибину, що вказана над борозною штока, і, закріпивши його стопором, приєднують індикаторну трубку. Далі знов відводять стопор — сифон в результаті натискання пружини розправляється і протягують досліджуване повітря через індикаторну трубку. Протягування повітря триває до тих пір, поки кінчик штопора не увійде у нижній отвір штока. Після закінчення дослідження повітря індикаторну трубку звільняють та, розташувавши її на вимірювальній шкалі, визначають вміст хімічних речовин у повітрі виробничих приміщень

Таким чином, принцип дії приладу заснований на вимірюванні довжини забарвленого стовпчика індикаторного порошку, який розміщено в індикаторній трубці. Забарвлення відбувається в процесі протягування через індикаторну трубку повітря, що містить певні пари або гази. Довжина забарвленого стовпчика пропорційна концентрації досліджуваних хімічних речовин у повітрі та визначається за градуйованою в мг/л або в мг/м³ шкалою, яка є в приладі.

Індикаторну трубку заповнюють індикаторним порошком. Білий індикаторний порошок в ході визначення вмісту в повітрі окислу вуглецю змінює колір на коричневий, в ході визначення аміка — на синій, в ході визначення оксиду азоту — на червоний, в ході визначення ацетону — на жовтий, в ході визначення ксилолу — на красно-фіолетовий.