Методика розрахунку інтегрального індексу здоровя (за л.Є.Поляковим та д.М.Малиським)

1 етап: відбір найбільш інформативних показників, що характеризують здоровя населення в зоні спостереження.

2 етап: розрахунок окремих показників здоровя для кожної зони спостереження(М_і).

3 етап: розрахунок середніх величин для кожної зони спостереження (М) та середнього квадратичного відхилення і - показника у зоні спостереження (σ_і).

4 етап: Розрахунок нормованих до середнього рівня показників здоровя окремо для кожної зони спостереження за формулою (_і):

_і = (М_і – М) / σ, де _і – нормований показник здоров’я; М_і – значення окремого показника здоров’я; М – середнє значення показника здоров’я; σ - середнє квадратичне відхилення показника у зоні спостереження.

5 етап: заміна нормованих показників (_і) ймовірними одиницями (_і) за спеціальною таблицею.

6 етап: розрахунок середньої ймовірності одиниці (у) показників здоров’я для кожної зони спостереження за формулою: у = ∑βі / n,

де ∑βі – сума ймовірності одиниць по зоні спостереження;

n – кількість відібраних показників здоров’я.

7 етап: розрахунок інтегрального індексу здоров’я (К): К=(1–у) х 100%.

Таким чином, ми отримуємо цифровий індекс, який можна порівнювати. Також слід зазначити, що цей метод розрахунку простий, доступний та інформативний. Якщо всі етапи розрахунку були проведені без помилок, то при повному благополуччі навколишнього середовища узагальнений індекс дорівнює приблизно 65-70%.

Розподіл населення на групи здоров’я:

І – Здорові ( а) не хворіли в період спостереження (3 роки) на гострі та хронічні захворювання, а при медоглядах не виявлено відхилень від норми; б) хворіли 1-3 рази на ГРВІ й інші гострі захворювання, але при медоглядах не виявлено відхилень від норми);

ІІ - Практично здорові ( а) хворіли більше 3 разів на ГРВІ та інші гострі захворювання, але при медоглядах не виявлено відхилень від норми; б) при медоглядах встановлено функціональні відхилення, преморбідний стан або незначні наслідки хвороби);

ІІІ - Хронічні хворі на стадії компенсації;

ІV - Хронічні хворі на стадії субкомпенсації;

V - Хронічні хворі на стадії декомпенсації.

Загальна схема (етапи) виявлення та оцінки взаємозв’язків чинників навколишнього середовища та здоров’я населення

Етапи:

1 – визначення мети дослідження;

2 – визначення задач дослідження;

3 – складання плану дослідження (передбачає вибір об’єктів, зони та одиниці (людина здорова, хвора) спостереження; визначення терміну виконання роботи і самих виконавців; кошторису і затрат; вибір методів вивчення (епідеміологічний, санітарного обстеження, натурного або лабораторного гігієнічного експерименту);

4 – складання програми дослідження (перераховують показники та характеристики стану здоров’я і навколишнього середовища; питання оформляють у вигляді облікового статистичного документа);

5 – гігієнічна оцінка ситуації та розробка заходів оздоровлення населення;

6 – пошук кореляційних зв’язків між показниками стану здоров’я та забруднювачами.

Для дослідження необхідно мати не менше 2 зон спостереження, оптимально – 3 (І – дослідна (забруднена); ІІ – контроль (чиста); ІІІ – дослідна (мало забруднена)).

Умови дослідження – повинна бути однорідність контингентів за якісними (вік, стать, професія, стан здоров’я) і кількісними характеристиками.

Методика оцінки особливостей темпераменту, характеру та нервово психічного стану людини

Дослідження властивостей темпераменту.

Оцінка характеристик темпераменту дозволяє визначити людей з різною вираженістю провідних властивостей вищої нервової діяльності, таких як екстраверсія — інтроверсія; ригідність— пластичність нервових процесів; емоційна збудливість — емоційна врівноваженість; темп реакцій (швидкий — повільний); активність (висока — низька) тощо.

Під час використання особистісного опитувальника X. Айзенка екстраверсія та нейротизм оцінюються за 24 бальною шкалою і за їх співвідношенням визначається один із чотирьох основних (холеричний, сангвінічний, меланхолічний та флегматичний) типів темпераменту, що властивий конкретному індивідууму.

Оцінку тривожності слід проводити за допомогою особистісного опитувальника Ч.Д.Спілбергера, який надає можливість виявити як загальну схильність респондента до тривоги (особистісна тривожність), так і особливості емоційних реакцій у відповідь на вплив певних стресових явищ у конкретний момент (ситуаційна тривожність).

Дослідження властивостей характеру.

Характер – це певні стійкі психічні властивості, що визначають закономірності відношення людини як до себе, так й до суспільства, довкілля, явищ і факторів, що діють на нього, тощо.

Для оцінки властивостей характеру людини найбільш часто застосовується особистісний опитувальник Міні-мульт, та опитувальник Г. Шмішека.

Особистісний опитувальник Міні-мульт являє собою скорочений варіант широковідомого Міннесотського багатовимірного особистісного тесту ММРІ і складається з 71 питання, що призначені для визначення особливостей особистості за 8 базисними і 3 оцінювальними шкалами. До оцінювальних шкал належали; шкали "нещирості", "достовірності" та "корекції", які надають можливість оцінити відвертість респондента та достовірність отриманих даних. Назви базисних шкал відображують психологічну сутність певних тенденцій у формуванні особистості, до числа яких належать: 1 шкала — шкала іпохондрії (Нs), 2 шкала — шкала депресії (D), 3 шкала — шкала істерії (Ну), 4 шкала — шкала психопатії (Рd), 6 шкала — шкала паранояльності (Ра), 7 шкала — шкала психастенії (Рf), 8 шкала — шкала шизоїдності (Sе), 9 шкала — гіпоманії (Ма).

Особистісний опитувальник Г. Шмішека призначений для діагностики акцентуацій характеру та визначення властивостей рис темпераменту, в основі якої знаходиться концепція "акцентуйованих особистостей" К. Леонгарда, що поділяє їх на дві групи: акцентуації характеру (демонстративний, застрягаючий, збудливий, педантичний) та акцентуації темпераменту (гіпертимний, дистимний, циклотимний, тривожний, емотивний, екзальтований). Опитувальник містить 10 шкал відповідно до десяти виділених К. Леонгардом типів акцентуйованих особистостей і складається з 88 питань, які потребують відповіді "Так" або "Ні".

Тестова методика колірних виборів (МКВ), тобто адаптований Л.Н. Собчик варіант відомого колірного тесту М. Люшера.

Класична тестова методика М. Люшера представлена у двох формах: повне обстеження за допомогою 73 кольорових таблиць, та скорочений тест з використанням кольорового ряду з 8 колірних карт. Проте лаконічність і зручність використання саме скороченого варіанту надає йому вагому перевагу.

Критерієм оцінки ступеня вираження тих чи інших тенденцій, загострення рис характеру до рівня акцентуації або психопатичних проявів є поява додаткових і змішаних кольорів на перших позиціях. Стійка наявність додаткових кольорів хоча б на одній з перших чотирьох позицій, властива для дисгармонійних особистостей.

Оцінка мотиваційної спрямованості та рівня домагань.

Пiд рiвнем домагань людини розуміють потреби, мотиви та iншi риси особистості, що проявляються у ступені складності мети, яку вона ставить перед собою.

Для визначення характеристик мотиваційної спрямованості людини слід використовувати модифіковану форму опитувача, що був розроблений В.С.Горбачевським. Застосування опитувача дозволяє оцінити такі компоненти мотиваційної структури особистості, як внутрiшнiй мотив, що безпосередньо пов’язаний з процесом дiяльностi; пізнавальний мотив, що характеризує відношення суб’єкта до результатів своєї роботи; мотив уникання; змагальний мотив; мотив до зміни дiяльностi; мотив самоповаги, що виражається у прагненні суб’єкта ставити перед собою в однотиповiй повсякденній дiяльностi все більш і більш складну мету.

Крiм того, опитувач дозволяє оцінити ступiнь вираженостi вольових зусиль; рiвень мобiлiзацiї сил, що намічений; iнiцiативнiсть; надає можливість провести самооцінку рівня досягнутих результатів та свого інтелектуального потенціалу.

Порядок читання (експертизи) проектів будівництва лікарень

Проведення експертизи проекту будівництва слід здійснювати у послідовності, що базується на наявності обов’язкових складових елементів (альбомів):

1. Паспортна частина, надає інформацію про повну назву лікувально-профілактичного закладу, назву проектного інституту, перелік документів (альбомів), рік розробки проекту та ін. Стає зрозумілим, що кращим буде проект, який розроблено спеціалізованими проектними інститутами Міністерства охорони здоров’я (Гіпроздоровпроект і ін.). Має значення і рік розробки проекту (його давність). Сучасне проектування базується на нових тепло- та енергозберігаючих технологіях будівництва, впроваджені нові будівельні норми та правила, а тому до «старих» проектів слід відноситись критично.

2. Пояснювальна записка, є саме тією текстовою складовою частиною проекту, що відтінює ті особливості проекту, які не можна викласти графічно. Вона може бути або окремим (самостійним) документом або мати окреме пояснення до кожного із документів. Лікарю слід уважно вивчити цей документ, звернути увагу на пояснення щодо особливостей будівельних матеріалів, визначити, до якої кліматичної зони адаптується даний проект (адже будівля у Криму відрізняється від будівель Поділля) та ін.

3. Генеральний план земельної ділянки являє собою своєрідний вид на лікарняну територію зверху. В ході його експертизи слід звернути увагу на загальну площу та її відповідність потужності лікарні (див. додаток ІІ), наявність обов’язкового зонування, правильність розподілу території під забудову та озеленення, кількість в’їздів, функціональне розмежування та взаєморозташування зон та ін. (див. додаток ІІІ).

4. Генеральний план благоустрою лікарняної території — своєрідне продовження генерального плану, але з детальною викладкою особливостей озеленення, твердого покриття, використання малих архітектурних форм (арки, фонтани, альтанки) та ін. Можливо такий документ буде знаходитись не поруч з генеральним планом земельної ділянки, але він є обов’язковим і являє собою відчутне доповнення до задумів архітектора щодо лікарняної території.

5. Ситуаційний план, це своєрідний опис оточення земельної ділянки (лікарняної території). Під час його аналізу слід звернути увагу на відстань лікарні від об’єктів (магістралі, промислові та інші структури), які можуть негативно впливати на повітря, воду або грунт лікарні. Враховується відповідна відстань, роза вітрів місцевості та ін. Доцільно розташовувати лікарні у місцях з максимальним оточенням лісопарками та іншими природними краєвидами.

6. Фасади являють собою вид споруди зовні, тобто слід вивчити 4 зображення споруди: вид споруди з переду, з боків (причілків) та з тилу. Такі зображення дозволяють дізнатись, яка висота споруди, кількість та висота поверхів, особливості даху та інші архітектурні оздоблення споруди.

7. Розтини (розтини вертикальні через сходові марші) та плани поверхів (горизонтальні зрізи через вікна і двері). Такі документи надають змогу визначити висоту приміщень вікон, дверей, сходових маршів та ін. Плани поверхів містять інформацію про всі приміщення, їх площу, характер взаєморозташування, кількість вікон та дверей, їх розміри тощо. Кількість планів поверхів на проекті може відповідати кількості поверхів споруди, однак якщо планування на всіх поверхах однакове то можна обмежитись планами 1 та 2 поверхів. Саме на планах поверхів слід дізнатись, чи є передбаченим той перелік приміщень, який потрібний відповідному лікарняному відділенню або службі (додатки ІV—VIII).

8. Плани санітарно-технічного оснащення (штучне освітлення, водопостачання, водовідведення, опалення, санітарно-технічне обладнання вбиралень, душових, вентиляція та ін.).

9. Плани інженерно-технологічного та технічного оснащення споруди (ліфти, телефонізація, комп’ютеризація, пожежна та охоронна сигналізація, централізована подача кисню тощо) та окремих лікарняних структур (оснащення діагностичних центрів, рентгенкабінетів, стоматкабінетів, автоклавних, операційних, стерилізаційних, прозекторських тощо).

10. Кошторис (вартість) будови, її благоустрою, оздоблення та оснащення і, на кінець, узагальнена вартість.

Вивчаючи зміст кожного документу (альбому) проекта лікар має постійно звірятись із відповідними Державними будівельними нормами України (ДБН В.2.2.-10-2001) та із дотриманням проектантами санітарних норм і правил. Виявлені недоліки мають увійти до змісту варіантів узгоджень.

Методика гігієнічної оцінки проектів будівництва лікарні.

Порядок читання (експертизи) проектів будівництва лікарень.

Санітарна експертиза проектів будівництва лікувально—профілактичних закладів.

Гігієнічна оцінка систем лікарняного будівництва, земельної ділянки, основних відділень та приміщень лікарні.

Зони лікарні:лікувальні корпуса для неінфекц.лікарень; лік.корпуса для інфекц. лікарень; садово-паркова зона; поліклініки; хазяйська зона; радіологічний корпус; патологоанатомічний корпус.Площа озеленення-60% під забудову-10-18%. Між зонами лікарні повинні бути смуги зелених насаджень шириною 25-30 м.Відстань між спорудами повинна становити 25-30 м.Відстань від крайньої споруди до так званої «червоної лінії» повинна складати не менше, ніж 30 м.Ширина захисних смуг по периметру повинна становити 15-30 м. Слід мати окремі в’їзди:— до лікувальних неінфекційних корпусів;— до лікувальних інфекційних корпусів;— до паталогоанатомічних корпусів;— до господарчої зони;— окремий вхід та під’їзд до поліклініки. Зворотна залежність площ ділянки до кількості ліжок зумовлена тим, що крупні лікарні, як правило, будуються у великих містах в житловій зоні, де знайти великі та вільні території не реально. Для інфекційних, онкологічних та туберкульозних лікарень площа земельної ділянки збільшується на 20%. Інфекційне відділення повинно мати 2 входи: один для хворих, другий — для персоналу, доставки їжі та чистих речей. При недостатній кількості палат-напівбоксів або палат-боксів слід розташувати хворих у 1-2 ліжкових палатах з шлюзами та умивальниками. Доцільно в кожній окремій палаті на 2 та більше місць розміщувати хворих за однотипним діагнозом. Крім того, необхідно здійснювати і групування палат:— палати для хворих з вірусними збудниками;— палати для хворих з харчовими отруєннями;— палати для хворих на вірусний гепатит та ін.Основні типи палат у лікувально-профілактичних закладах: звичайна палата, палата боксована, палата інтенсивної терапії,напівбокс,бокс. Основні приміщення операційного блоку: операційні приміщення, санітарний пропускник, передопераційні приміщення, лікувально- допоміжні проміщення, стерилізаційні приміщення, наркозні приміщення, господарські приміщення. Струтура напівбоксу: палата, шлюз, санітарний вузол, відсутній окремий вихід на вулицю, хворі прибувають через палатний коридор. Основі приміщення інфекційних відділень: рентгендіагностичний кабінет, бокси, шлюз, кабінет лікаря, напівбокси, процедурна, господарські приміщення. Відсоток палатної секції лікарні повинен бути на 4 ліжка 60%, на 2 ліжка 20% і на 1 – 20%. Основні приміщення палатної секції: палати, кімната для денного перебування хворих, лікувально-допоміжні приміщення, господарські приміщення, санітарний вузол, кімната старшої медсестри.Оптимальний варіант забудови коридору лікарняного відділення одно- або частково двосторонній. Кабінети зав. відділеннями, лікарів (ординаторську) доцільно розташувати біля входу, їдальню — ближче до ліфтів, санітарний блок — у кінці коридору, пост медичної сестри — у максимальному наближенні до палат. Такі відділення, як дитячі, інфекційні, психіатричні, пологові та дерматовенерологічні повинні мати самостійні приймальні відділення (покої). При змішаному та децентралізованому типах забудови поліклінічна споруда розташовується на самостійній зоні, що наближена до міських транспортних сполучень і повинна мати паркувальний майданчик та окремий в’їзд і підхід. Сучасна багатопрофільна поліклініка повинна мати 3 окремих входи (виходи) відповідно для дітей, для хворих дорослих та для здорових відвідувачів.На 30-40 ліжок повинна бути передбачена 1 операційна. Операційний комплекс доцільно розташувати у окремому крилі будівлі (бажано на верхньому поверсі або у спеціальній прибудові)