Сублінгвальне вживання лікарських засобів

Уживати лікарські препарати можна під язик — сублінгвально. Переваги методу. Оскільки слизова оболонка ротової порожнини, особливо її дна, багата на крово­носні судини, це забезпечує досить швидке та повне всмоктування лікарських речо­вин; лікарська речовина не руйнується у травному тракті травними ферментами і не інактивується печінкою, оскільки обминає її.

Цим методом можна вводити лише такі ліки, які хворі вживають у невеликих дозах (нітрогліцерин, валідол, статеві гормони). Нітрогліцерин або валідол у таблетках кладуть під язик до повного розсмоктування їх; а у вигляді спиртових крапель — 2— З краплі нітрогліцерину або 5—6 крапель валідолу капають на шматочок цукру і кладуть під язик до повного розсмоктування.

Ректальне використання лікарських засобів

Уводити лікарські препарати можна через пряму кишку — ректально.

Показання: захворювання прямої кишки (геморой, запалення слизової оболон­ки), нестримне блювання, непрохідність стравоходу, порушений акт ковтання, а також збудженим психічнохворим.

Переваги методу. Дає можливість безпосередньо впливати на уражену слизову оболонку прямої кишки; через наявність анастомозів між гемороїдальними та клу­бовими венами ліки, що всмоктуються в прямій кишці, обминають ворітну вену та печінку, а тому не руйнуються в останній.

Недоліки методу полягають у тому, що більшість лікарських препаратів не всмоктується у прямій кишці і це обмежує кількість препаратів, які можна вводити саме так (наприклад, глюкоза, хлоралгідрат, серцеві глікозиди в ізотонічному роз­чині натрію хлориду).

Ректально вводити лікарські препарати можна двома методами: 1-й — вводити лікарський препарат резорбтивної, тобто загальної, дії, що його вводять для впливу на організм у цілому, через лікувальні мікроклізми, крапельні клізми, лікувальні свічки (наприклад, свічки з антипірином широко застосовують для зниження висо­кої температури тіла, особливо у дітей); 2-й — уводити лікарський препарат місцевої дії (наприклад, при геморої, запаленні слизової оболонки прямої кишки). При цьому застосовують ті самі лікарські форми, але до їх складу входять інші препарати.

Використання лікарських засобів через норицю

Уводять лікарські препарати через норицю — штучну норицю шлунка при непро­хідності стравоходу, після операцій на ньому або на шлунку. При цьому всі лікарські речовини вводять у рідинному стані або у вигляді суспензій, олійних розчинів. За­звичай це виконують до годування хворого чи після через норицю.

Зовнішнє застосування лікарських препаратів

Черезшкірне застосування лікарських препаратів

а) змащування шкіри:

• на пластмасову або дерев’яну паличку намотати трохи стерильної вати у ви­гляді тампона;

• ватний тампон змочити у дезінфекційному розчині (йодонат, 1 % спиртовий розчин брильянтового зеленого) для проведення знезараження ушкодженої шкіри (наприклад, для знезараження подряпин);

• змастити шкіру в ділянці ушкодження і навколо нього;

• для проникнення дезінфекційної речовини в товщу шкіри змащування робити 2—3 рази на день декілька днів;

•при гноячкових висипах шкіру змащувати навколо вогнищ ураження в на­прямку від периферії до центру;

•якщо потрібно змастити волосисту ділянку шкіри, волосся можна вистригти. Якщо це зробити неможливо, шкіру та волосся змастити в напрямку росту волосся;

б) розтирання шкіри — це спосіб уведення лікарських препаратів крізь шкіру без порушення її цілості. Під впливом тертя та розминання шкіра розігрівається, у ній посилюється крово- та лімфообіг, розширюються вивідні протоки сальних та пото­вих залоз, через які речовина легко всмоктується. Розтирання шкіри проводять у тих ділянках, де немає волосяного покриву;

• шкіру в ділянці розтирання ретельно вимити теплою водою з милом;

• зробити легкий масаж шкіри (для поліпшення крово- та лімфообігу і для ліп­шого всмоктування лікарського препарату);

• налити в чисту долоню невелику кількість рідини (камфорного спирту, 70 % етилового спирту, меновазину), нанести на шкіру, рівномірно розподіливши її по поверхні. Коловими рухами рідину втирати пальцями у шкіру, доки остання не ста­не сухою. Потім налити ще трохи рідини в долоню і повторити все спочатку. Так зробити декілька разів протягом 3—5 хв;

• після розтирання пацієнта вкрити ковдрою;

в) застосування мазі: мазь на жировій основі затримує випаровування води, за­купорює вивідні протоки сальних і потових залоз. Під впливом мазі розм’якшується роговий шар, що посилює всмоктування лікарської речовини шкірою. Отже, ліки, що входять до складу мазі, проникають у шкіру глибше. Є декілька способів засто­сування мазі.

1. спосіб

1. Очистити шкіру ураженої ділянки.

2. Нанести мазь (0,5—1 г) за допомогою стерильного шпателя або видавлюючи її із тюбика.

3. Шпателем розрівняти мазь рівномірно тонким шаром.

4. Змащену ділянку на деякий час залишити відкритою.

2. спосіб

1. Очистити шкіру ураженої ділянки.

2. Зробити легкий масаж.

3. Нанести мазь, рівномірно розрівнюючи її на поверхні шкіри.

4. Змащену шкіру розтерти протягом 3—5 хв.

5. На ділянку втирання мазі накласти чисту полотняну серветку.

6. Пацієнта вкрити ковдрою.

3. спосіб

1. Очистити шкіру ураженої ділянки.

2. Невелику кількість мазі накласти на стерильну марлеву серветку.

3. Марлеву серветку з маззю прикріпити до ураженої ділянки лейкопластиром.

4. спосіб

1. Очистити шкіру ураженої ділянки.

2. Марлеву серветку з маззю накласти на уражену ділянку.

3. Вирізати клапоть компресного паперу за розміром на 2—3 см більшим від марлевої серветки.

4. Накласти компресний папір на марлеву серветку.

5. Зафіксувати компрес бинтовою пов’язкою так, щоб він щільно прилягав до поверхні шкіри, але не обмежував рухів і не здавлював кровоносних судин. Таку пов’язку можна тримати протягом 12—24 год.

5. спосіб

1. Нанести 0,5—1 г мазі (наприклад 2 % мазі “Нітро”) на шкалу дозованого паперу, який входить у комплект з тюбиком, заповненим маззю.

2. Папір із маззю щільно прикріпити до шкіри верхньої частини грудної клітки, де відсутнє волосся, притримувати рукою доти, доки не зменшиться біль у серці;

г) застосування пластиру: пластир є різний: фіксувальний, бактерицидний, гір­чичний, мозольний та ін. Бактерицидний пластир застосовують так:

• очистити шкіру ураженої ділянки;

• зняти захисну плівку пластиру;

• закріпити пластир, розгладжуючи його липку частину пальцями;

• зняти пластир через 2—3 дні;

ґ) застосування присипки для зменшення подразнення шкіри, її підсушування та дезінфекції:

• присипку застосовувати після душу, ванни або місцевого туалету ураженої ді­лянки шкіри;

• флакон з присипкою дещо струсити;

• зняти кришку з флакона;

• змінюючи положення обідка верхньої частини флакона, зробити так, щоб от­вори на зовнішній і внутрішній частинах збіглися;

• повернути флакон догори дном і, струшуючи його, нанести порошок на уш­коджену ділянку шкіри;

• при дерматиті, початковій стадії гострої екземи для зменшення запального проце­су, болю і свербежу можна використовувати суміш порошків за призначенням лікаря.

Уведення лікарських препаратів через слизову оболонку очей

Попередня підготовка'.

• перевірити термін придатності очних крапель, очної мазі;

• очні краплі, які зберігалися в темному та прохолодному місці (але не в холо­дильнику), перед застосуванням підігріти до температури тіла; для цього флакон з ліками можна потримати 3—5 хв у руці;

• запропонувати пацієнтові зручно сісти, трохи відкинути голову назад;

• вимити руки з милом (бажано бактерицидним) під проточною водою, витер­ти чистим рушником, обробити 70 % етиловим спиртом.

ПОСЛІДОВНІСТЬ ВИКОНАННЯ ПРОЦЕДУР

а) закапування крапель в очі

• У стерильну піпетку з тупим заокругленим кінцем до третини її об’єму набра­ти лікувальну рідину так, щоб вона не потрапила до гумового балончика піпетки.

Запам’ятайте! Піпеткою з відбитим кінцем користуватися не можна!

•Якщо пацієнтові потрібно закапати краплі в нижнє склепіння кон’юнктиви, попросити його спрямувати погляд угору; пальцем лівої руки відтягти нижню пові­ку трохи вниз.

• Якщо пацієнтові потрібно закапати краплі у вершину рогівки, попросити його спрямувати погляд униз; пальцем лівої руки відтягти верхню повіку трохи вгору.

• Тримаючи заповнену піпетку правою рукою вертикально до ока і не торкаю­чись вій пацієнта, увести в кон’юнктивальний мішок 1—2 краплі лікарської речови­ни (мал. 30).

• Порекомендувати пацієнтові після закапування постаратися око не заплющу­вати, а потримати його хвилину-другу розплющеним.

• Залишки лікарського препарату зібрати ватним тампоном.

• Якщо потрібно закапати друге око, бажано використати іншу стерильну піпет­ку. Це повністю убезпечить інфікування введеного розчину.

• Дітям і збудженим дорослим пацієнтам зака­пують очі з будь-якого зручного положення в той момент, коли хоча б трохи вдається розтулити оч­ну щілину.

• При різкому блефароспазмі пацієнтові, який лежить на спині, після туалету шкіри навколо ока стерильним ватним тампоном, зволоженим роз­чином фурациліну 1:5000, закапати декілька кра­пель у шкірну ямку біля внутрішнього кута ока, а потім розвести пальцями повіки і впустити краплі в кон’юнкгивальний мішок.

• Скляну частину піпетки продезінфікувати в Мал. ЗО. Закапування крапель в очі 3 % розчині водню пероксиду протягом 80 хв, про­мити під проточною водою, простерилізувати у су-

хожаровій шафі або прокип’ятити. Гумову частину піпетки занурити в 3 % розчин водню пероксиду на 80 хв для дезінсекції, а потім промити її у дистильованій воді і з’єднати зі скляною частиною. Стерильні піпетки зберігати в асептичних умовах;

б) закладання очної мазі

• На широкий кінець стерильної очної скляної палички взяти потрібну кількість мазі.

• Пальцем лівої руки відтягти нижню повіку трохи вниз.

• Правою рукою взяти паличку з маззю і, тримаючи її паралельно до краю пові­ки, притулити до перехідної складки нижньої повіки.

• Запропонувати пацієнту зімкнути повіки і лише після цього паличку обережно вийняти горизонтальним рухом у напрямку до скроні, залишаючи мазь за повікою.

• Прикласти стерильний ватний тампон до зімкнутих повік і злегка помасажу- вати, щоб мазь рівномірно розподілилась на поверхні очного яблука.

• Закладання очної мазі здійснити безпосередньо з очного тюбика, рухаючи йо­го від внутрішнього до зовнішнього кута ока і обережно витискуючи мазь на кон’юнктиву нижньої повіки на межі з очним яблуком (мал. 31).

Мал. . Закладання очної мазі:

а — із шприца-тюбика; б — скляною паличкою

Запам’ятайте! Безпосередньо мазь із тюби­ка можна використовувати лише одному па­цієнтові;

Мал. 32. Закапування крапель у вухо

в) засипання порошка в очі

• На широкий кінець стерильної очної скляної палички взяти подрібнений стериль­ний порошок.

•Ледь відтягти нижню повіку і струсити порошок із палички.

• Прикласти стерильний ватний тампон до ока і попросити пацієнта потримати його деякий час.

Закапування крапель у вуха

Попередня підготовка до виконання:

• перевірити термін придатності крапель;

• вушні краплі, які зберігалися в темному прохолодному місці (але не в холодильнику), перед застосуванням підігріти до температури 38—40 °С на водяній бані.

Запам’ятайте! Холодні краплі можуть спричинити запаморочення, блювання;

•запропонувати пацієнтові зручно сісти, голову нахилити у бік здорового вуха. Якщо пацієнт лежить, то повернути його набік так, щоб вухо, у яке потрібно зака­пати краплі, було зверху;

• за наявності сірки або гноєтечі перед закапуванням здійснити туалет слухового ходу за допомогою теплого 3 % розчину водню пероксиду і турунди. За наявності гною в слуховому ході вливання крапель у вухо буде неефективним;

• вимити руки з милом (бажано бактерицидним) під проточною водою, витерти чистим рушником.

ПОСЛІДОВНІСТЬ ВИКОНАННЯ

1. Лівою рукою відтягти вушну раковину трохи назад і вгору для випрямлення зовнішнього слухового ходу.

2. Правою рукою за допомогою піпетки закапати 4—6 крапель теплого лі­карського розчину.

3. Запропонувати пацієнтові утримати краплі 5—10 хв.

4. Здійснити туалет вушної раковини.

5. У слуховий хід увести стерильний ватний тампон (якщо пацієнтові потрібно вийти з приміщення) (мал. 32).

Закапування крапель у ніс

Попередня підготовка до виконання:

• перед процедурою запропонувати пацієнтові прочистити носові ходи від кіро­чок і слизу;

• запропонувати пацієнтові сісти на стілець, відкинути голову трохи назад і по­вернути у бік, протилежний тому, у який носовий хід вводитимуть ліки;

• вимити руки з милом під проточною водою, витерти чистим рушником.

ПОСЛІДОВНІСТЬ ВИКОНАННЯ

1. Набрати у піпетку до третини її об’єму лікарську речовину.

2. Лівою рукою трохи підняти кінчик но­са пацієнта і, не торкаючись слизової оболон­ки носа, ввести в кожну ніздрю по 4—6 кра­пель водного розчину або 8—10 крапель олій­ного розчину лікарської речовини (мал. 33).

3. Здійснити туалет навколо носа.

Інгаляції лікарських речовин

Інгаляція — це метод уведення лікарських засобів шляхом їх вдихання.

Показанням до застосування інгаляцій є: гострі та хронічні захворювання слизової оболонки носа, глотки, зіва, гортані, трахеї, бронхів, які супроводжуються утворенням густого харкотиння, що важко відкашлюєть­ся, а також бронхіальна астма, хронічна пнев­монія, пневмосклероз.

Інгаляції призначають для боротьби з інфекцією, захисту слизової оболонки дихальних шляхів від подразливої дії різних чинників, розрідження харкотиння і поліпшення прохідності дихальних шляхів.

Потрібно відзначити, що завдяки всмоктувальній здатності слизової оболонки дихальних шляхів інгаляції діють не лише місцево (безпосередньо), а й позитивно впливають взагалі на весь організм, тобто інгаляції поліпшують загальне самопочут­тя пацієнта і підвищують опірність його організму.

Протипоказаннями до інгаляційної терапії є: кровохаркання, активні форми туберкульозу дихальних шляхів, новоутворення в бронхах і легенях, хвороби серце­во-судинної системи з недостатністю кровообігу ІІБ—III стадії, підвищена чут­ливість до препарату.

Розрізняють 5 основних видів інгаляцій: аерозольні, тепловологі, парові, олійні та сухі.

Інгаляція лікарських речовин за допомогою індивідуального аерозольного інгалятора

Аерозольні інгалятори промислового виробництва застосовують при нападах бронхіальної астми (“Беротек”, “Сальбутамол”), для профілактики нападу брон­хіальної астми (“Італ”, “Тайлед”), для лікування хворих на бронхіальну астму глю- кокортикостероїдними гормонами (“Бекломет”, “Інгакорт”).

Запам’ятайте! Кожен аерозоль має свої особливості вживання, а тому призначити той чи той аерозоль та його дозу має лише лікар. Самолікування у цьому разі не при­пустиме (мал. 34).

Мал. 34. Аерозольтерапія з використанням індивідуального інгалятора

ПОПЕРЕДНЯ ПІДГОТОВКА ДО ВИКОНАННЯ

Під час нападу людина нерідко впадає в паніку і забуває про правила інгаляції. Інгаляція в такому разі буде неефективною і пацієнт робить невірний висновок: ліки не допомагають! Щоб цього не сталося, медична сестра має відпрацювати із пацієнтом автоматизм дій під час застосування аерозольного інгалятора:

•зняти з інгалятора захисний ковпачок (нерідко, коли пацієнт поспішає, він забуває це зробити);

•повернути інгалятор мундштуком донизу (деякі хворі тримають інгалятор мундштуком догори — це невірно);

• інгалятор з аерозолем добре струснути;

• тримати інгалятор біля рота.

ПОСЛІДОВНІСТЬ ВИКОНАННЯ

1. Зробити глибокий спокійний видих через стулені губи (щоб бронхи підготу­валися до вживання ліків).

2. Щільно затиснути мундштук інгалятора губами (щоб ліки не виходили в ат­мосферу).

3. Трохи відкинути голову назад (щоб верхні дихальні шляхи розправилися і ліки легше проникли в бронхи).

4. Розпочати вдих і одночасно натиснути на дно балончика.

5. Продовжувати глибокий вдих стільки, скільки це можливо. У цей момент вдихається перша доза аерозолю.

6. На висоті вдиху затримати дихання на кілька секунд (щоб ліки осіли на бронхову стінку).

7. Вийняти мундштук із рота і повільно зробити видих в атмосферу через ніс.

8. Якщо глибокий вдих у зв’язку з тяжким станом пацієнта здійснити не мож­на, то перша доза аерозолю розпилюється в порожнині рота.

9. Другу інгаляцію (тобто другу дозу) повторити через хвилину-другу.

10. Фахівці вважають, якщо бронхіальна астма перебуває під контролем — па­цієнтові достатньо зробити 3—4 інгаляції беротеку або сальбутамолу (за умови, що процедура виконується правильно). Якщо пацієнтові вдається зробити більшу кіль­кість інгаляцій — лікування можна вважати неефективним, тобто пацієнтові слід звернутися до лікаря, який перегляне тактику терапії.

11. Після інгаляції на балончик надіти захисний ковпачок.

Сучасним інгалятором є небулайзер — пристрій, що утворює полідисперсні аеро­золі (0,5—10 мкм) з розчинів лікарських речовин. Це єдиний засіб, за допомогою якого можна доставити лікарські препарати у нижні дихальні шляхи та альвеоли. Небулайзери можна використати у разі невідкладних станів (напад ядухи, загос­трення ХОЗЛ).

Парентеральне введення лікарських препаратів

Ін’єкція — це уведення лікарських препаратів у організм за допомогою шприца і голки. Ін’єкції можна виконувати в тканини (шкіру, підшкірну жирову клітковину, м’язи, кістки), у судини (вени, артерії, лімфатичні судини), у порожнини (плевраль­ну, черевну, серцеву), у субрахноїдальний простір (спинномозковий канал).

Певні ін’єкції (у кістку, артерію, порожнину) виконує тільки лікар, проте інс­трументарій для цих ін’єкцій готує медична сестра, вона також асистує лікарю під час маніпуляції.

Для виконання ін’єкцій застосовують одноразові стерильні шприци ємністю від

1. до 20 мл в упаковках та голки різної довжини (від 1,5 до 10 см), різного діаметра (від 0,4 до 1 мм), стерильні шприци-тюбики, заповнені лікарським препаратом у заводських умовах.

Для введення препаратів інсуліну, який випускається в спеціальних патронах (наприклад, Інсуман), застосовують шприц-ручку, оснащену електричним дисплеєм, завдяки чому безпомилково вводиться саме та доза інсуліну, яка потрібна хворому на цукровий діабет.

Окрім шприців для ін’єкцій у медичній практиці використовують спеціальні шприци: гортанний — для виконання лікувальних маніпуляцій у верхніх дихальних шляхах, шприц Жане — для промивання порожнини, шприц із пластмаси ємністю 150—200 мл для введення харчових сумішей через зонд та ін.

4. Підготовка одноразового шприца та голки до ін’єкції

Одноразовий шприц виготовлений із спеціальної пластмаси, одноразова голка — з іржостійкої сталі. Стерильний шприц і стерильна голка із пластмасовим ковпач­ком зберігаються в упаковці, на якій зазначено об’єм шприца у мілілітрах, довжина та діаметр голки, а також позначено: “стерильно” та “апірогенно”, чітко вказано дату виготовлення і кінцевий термін використання шприца, голки.

Попередня підготовка до ін'єкції:

• звернути увагу на кінцевий термін використання шприца, голки;

• перевірити герметичність упаковки (при надавлюванні на упаковку повітря з неї не виходить);

•ретельно вимити двічі руки з милом під проточною водою, витерти чистим індивідуальним рушником, обробити 70 % етиловим спиртом;

• надягнути марлеву маску.

Основні етапи виконання

1. Надавити на поршень шприца та розірвати паперову частину упаковки.

2. Обережно, щоб не випала голка з упаковки (якщо голка зі шприцом в одній упаковці), вийняти шприц за поршень.

3. На канюлю шприца надіти муфту голки.

4. Зняти з голки ковпачок, перевірити її прохідність, випускаючи із шприца повітря.

5. Надіти ковпачок на голку, шприц з голкою покласти горизонтально на сте­рильний лоток.

6. Якщо медичній сестрі потрібно виконати ін’єкцію в палаті, шприц необхідно заповнити лікарським препаратом, на лоток покласти 3 стерильні ватні кульки, змочені у 70 % етиловому спирті. Лоток накрити стерильною серветкою, узятою із бікса.

Б. Підготовка ампул і набирання ліків у шприц

ПОСЛІДОВНІСТЬ ВИКОНАННЯ

1. Лівою рукою взяти ампулу за широку частину.

2. Пальцями правої руки легенько постукати по вузькій частині ампули, щоб розчин із вузької частини ампули перегнати в широку, нижню частину.

3. Спеціальною пилочкою надпиляти ампулу в місці її звуження.

4. Протерти шийку ампули стерильною ватною кулькою, змоченою у 96 % ети­ловому спирті.

5. І і II пальцями правої руки, покладеними на 1 см вище від місця надпилю­вання і від себе, обережно натиснути на шийку ампули і відломити її.

Запам’ятайте! Відламувати шийку ампули стерильним тампоном, зволоженим спиртом, не можна, тому що, потрапивши в ампулу (особливо в ампулу ємністю 1—

2. мл), спирт може спричинити негативну реакцію з препаратом.

Для відламування шийки ампули можна користуватися сухою стерильною ват­ною кулькою.

6. Тримати ампулу біля дна II та III пальцями лівої руки, правою рукою ввести голку або конус шприца в просвіт ампули, не торкаючись зовнішніх її стінок. І та

4. пальцями лівої руки зафіксувати муфту голки і циліндр біля конуса. Нахиляючи ампулу отвором донизу, заповнити шприц розчином, відтягуючи поршень донизу І та II пальцями правої руки.

7. Якщо розчин набирався за допомогою голки більшого діаметра, то після за­повнення шприца її можна взяти за муфту правою рукою і покласти у лоток для використаних предметів. На конус шприца за допомогою стерильного пінцета наді­ти стерильну голку відповідного діаметра для ін’єкції і закріпити її обертовими ру­хами.

8. Випустити повітря із шприца, тримаючи його вертикально на рівні очей. Постаратися, щоб при цьому ліки не потрапили на зовнішню поверхню голки, що спричинює різкий пекучий біль під час проколювання шкіри.

9. Заповнений ліками шприц із голкою багаторазового використання покласти на стерильний лоток у горизонтальному положенні, накрити стерильною серветкою (якщо ін’єкцію потрібно виконувати в палаті).

10. Після заповнення одноразового шприца ліками на голку надіти стерильний ковпачок. Шприц покласти на стерильний лоток у горизонтальному положенні.

11. - На цей же лоток покласти 3 стерильні ватні кульки, змочені у 70 % етилово­му спирті. Лоток накрити стерильною серветкою.

12. Порожні ампули рекомендується зберігати протягом декількох годин, щоб за необхідності можна було перевірити, що саме було введено пацієнтові.

В. Підготовка флаконів і набирання ліків у шприц

У флаконах випускають ліки у формі порошків (наприклад, антибіотики, які перед уведенням розводять) і розчинів. Флакони з ліками заводського виготовлення закриті гумовим корком, а зверху металевою кришкою.

Попередня підготовка:

•ретельно вимити двічі руки з милом під проточною водою, витерти чистим індивідуальним рушником, обробити 70 % етиловим спиртом;

• уважно прочитати на флаконі назву лікарського препарату, дозу та термін його придатності. Уточнити метод уведення;

• надіти марлеву маску.

ПОСЛІДОВНІСТЬ ВИКОНАННЯ

1. Якщо флакон великих розмірів (ємністю 200—500 мл), за допомогою ножиць або нестерильного пінцета зняти середню частину металевого ковпачка.

2. Якщо флакон малих розмірів (ємністю 5—10 мл), то середню частину мета­левого ковпачка можна зняти за допомогою металевої пилочки.

3. Протерти верхню частину флакона (гумовий корок і обідок металевого ков­пачка) стерильною ватною кулькою, змоченою в 96 % етиловому спирті.

4. Надалі можливі такі два варіанти:

а) якщо у флаконі міститься рідина, гумовий корок проколюють голкою з шпри­цом. Узяти флакон між II та III пальцями лівої руки догори дном, І та IV пальцями зафіксувати муфту голки і циліндр шприца біля конуса, набрати у шприц потрібний об’єм ліків, відтягуючи донизу поршень І та II пальцями правої руки (мал. 35);

б) якщо у флаконі міститься порошкоподібна лікарська речовина, то спочатку у флакон потрібно увести відповідну кількість розчинника, потім флакон струснути, розчиняючи порошок.

5. Якщо у шприц потрапили пухирці повітря, обережно постукати по корпусу шприца, щоб вони змістилися ближче до голки, і випустити повітря знову у флакон. Лікарський препарат добрати до призначеної дози.

6. Після заповнення шприца ліками від’єднати його від голки, не виймаючи її з флакона. Якщо у флаконі залишилися ліки, їх можна набрати цією самою голкою для іншого пацієнта.

7. На конус шприца за допомогою стерильного пінцета надіти стерильну голку відповідного діаметра для ін’єкції і закріпити її обертовими рухами.

8. Випустити повітря із шприца, тримаючи його вертикально на рівні очей. Постаратися, щоб при цьому ліки не потрапили на зовнішню поверхню голки, що спричинює різкий пекучий біль під час проколювання шкіри.

9. Заповнений ліками шприц з голкою покласти на стерильний лоток у гори­зонтальному положенні.

10. Якщо набирати у шприц стерильний розчин з великого флакона доводиться часто, слід увести у флакон довгу “повітряну” голку через знезаражену гумову проб­ку і набрати розчин у шприц. Якщо розчин не набирають у шприц, муфту голки потрібно прикривати зверху стерильною марлевою серветкою.

Г. Розведення антибіотиків для парентерального введення

Найчастіше антибіотики випускають у формі порошків. Дозуються антибіотики в одиницях дії (ОД), у грамах, міліграмах. Як розчинник антибіотиків використову­ють такі стерильні розчини:

Мал. 35. Набирання ліків із флакона:

а — розкриття флакона; б — введення розчинника у флакон; в — розчинення порошкоподібного лікувального препарату збовтуванням флакона; г — на­повнення шприца ліками з флакона

а) стерильна вода для ін’єкцій, яка може бути виготовлена в заводських умовах і входити в комплект разом із порошкоподібною речовиною, а також може бути виготовлена в асептичних умовах аптек;

б) стерильний ізотонічний (0,9 %) розчин натрію хлориду, який випускається в ампулах по 5, 10 і 20 мл у герметично закупорених флаконах по 250, 500 мл. Ізо­тонічний розчин — розчин, у якого осмотичний тиск такий, як осмотичний тиск крові і внутрішньоклітинної рідини;

в) 0,25 %—0,5 % розчини новокаїну. Потрібно знати, що у 2 % розчині ново­каїну антибіотик кристалізується і випадає в осад, а тому такий розчин не можна використовувати для розведення антибіотиків.

Запам’ятайте! Як розчинник бензилпеніциліну новокаїнової солі використовують стерильний ізотонічний розчин натрію хлориду або стерильну воду для ін ’єкцій. Особ­ливістю бензилпеніциліну новокаїнової солі є повільне всмоктування та пролонгована дія у разі внутрішньом ’язового уведення. Після одноразової ін ’єкціїу вигляді суспензії тера­певтична концентрація пеніциліну в крові зберігається до 12 год.