- •1. Природно-правовий (ідеологічний, аксіологічний).
- •2. Позитивістський (нормагивістський).
- •3. Соціологічний.
- •3.Юснатуралізм: за і проти
- •4. Соціологічна теорія права
- •5. . Інтегративний підхід до право розуміння
- •6. Проблеми співвідношення права і моралі Співвідношення моралі і права
- •9.Правова доктрина: поняття,форми вираження та роль в сучасному правовому регулюванні
- •10. Право і закон. Проблема розрізнення та ототожнення
- •11. Публічне і приватне право Публічне і приватне право
- •12. Методи правового регулювання. Типи правового регулювання
- •13. . Елементи правового регулювання, проблема визначення його складу. Механізм його регулювання Поняття, особливості, ознаки та предмет правового регулювання
- •Поняття та основні елементи механізму правового регулювання
- •2.1. Стадії механізму правового регулювання
- •14. Форми реалізації права та їхні особливості
- •15. Правозастосування і його особливості в порівнянні з іншими формами реалізації права. Субєкти правозастосування та їхні особливості. Правозастосування як особлива форма реалізації права
- •16.Стадії правозастосування
- •17. Дія нормативно-правових актів у часі, просторі та за колом осіб
- •23. Проблеми встановлення істини в правозастосуванні: її розуміння та визначення, суб’єктивні та об’єктивні фактори , роль в правозастосуванні
- •Костюк н.П. Особливості стадій правозастосування
- •19. Правові призумції та фікції в праволзастосуванні Юридичні презумпції
- •1. Поняття
- •2. Метод побудови презумпції
- •3. Класифікація презумпції
- •4. Значення презумпції
- •Юридичні фікції
- •1. Поняття юридичної фікції
- •2. Трохи історії
- •3. Значення фікція у правозастосуванні і законотворчості
- •4. Система фікція
- •Співвідношення понять "презумпція" і "фікція" у праві
- •20. Колізії в праві способи їх подолання
- •21 Способи подолання прогалин в праві. Проблеми їхнього визначення Прогалини в праві: поняття, сутність, способи їх усунення та подолання Тарануха в.
- •I. Права людини — це її правові можливості.
- •II. Права і свободи людини і громадянина визнаються в певному розумінні як природні.
- •III. Права і свободи людини і громадянина є невід'ємними.
- •IV.Права і свободи людини і громадянина є необхідними для її нормального існування і розвитку.
- •V.Права людини і громадянина мають бути загальними і рівними для кожного.
- •VI.Права і свободи людини і громадянина повинні визнаватися та гарантуватися державою в обсязі загальновизнаних міжнародних стандартів.
- •24. Система права та правова система. Співвідношення понять
- •25. Правова система : поняття та структура Поняття і структура правової системи
- •26.Поняття правової сімї. Критерії класифікації. Основні підходи
- •3. Критерії класифікації правових систем
- •27.Загальне та особливе у романо-германського та англо-саксонського права
- •2.2 Особливостіангло- саксонської правової сім'ї
- •3.Функциональние відмінності правових систем
- •3.1 Вплив правового звичаю в романо-германської і англосаксонської правових сім'ях
- •28.Сімя релігійного права і його основні особливості Релігійно-традиційна правова сім'я та її особливості
- •3.76. Основні сучасні концепції права
- •30.Зловживання правом та його дискусійність як правопорушення Зловживання правом
13. . Елементи правового регулювання, проблема визначення його складу. Механізм його регулювання Поняття, особливості, ознаки та предмет правового регулювання
В юридичній літературі сформувалося майже єдине розуміння правового регулювання як сукупності різноманітних форм та засобів юридичного впливу держави на поведінку учасників суспільних відносин, що здійснюються в інтересах всього суспільства або певного колективу чи особистості, з метою підпорядкувати поведінку окремих суб'єктів встановленому в суспільстві правопорядку.
Правове регулювання — це певний процес, обумовлений об'єктивними та суб'єктивними чинниками, такими, як: рівень зрілості та стійкості суспільних відносин, рівень соціальної структури суспільства, стан економічного розвитку суспільства, загальний рівень правової культури населення та інші.
Правове регулювання слід відрізняти від правового впливу. Останній здійснюється у різних сферах суспільного життя та знаходить відображення в інформаційній, виховній та іншій ролі права. Правовий вплив, на відміну від правового регулювання, пов'язаний з тими суспільними відносинами, які не регулюються правом, але на які поширюється його дія. Правовий вплив формується не тільки за допомогою таких засобів, як норми права, а й залежить від тієї правової культури, яка сформувалась у даному суспільстві. Це призводить до формування у однотипній ситуації певного стандарту поведінки, як безпосередньої умови формування законослухняної поведінки громадян. Правовий вплив включає не тільки правові засоби впливу на суспільне життя, а й інформаційні — психологічні (правові стимули та правові обмеження), виховні, ідеологічні (підвищення рівня право-вої культури, формування прогресивних, цивілізованих правових ідей, принципів тощо) та інші.
Структурно правовий вплив включає правосвідомість, правову культуру, правові принципи, правотворчий процес, механізм правового регулювання.
Правовий вплив — це результативний, нормативно-організаційний вплив на суспільні відносини за допомогою власне правових засобів (норм права, правових відносин, актів застосування права) та інших правових явищ (правосвідомості, правової культури, правових принципів, правотворчого процесу)[7, c. 145-147].
Правове регулювання передбачає впорядкування, юридичне закріплення та охорону суспільних відносин шляхом застосування правових засобів. Сферою правового регулювання є ті суспільні відносини (економічні, політичні, культурні, національні, релігійні та інші), які потребують правового впливу. Ці відносини складають предмет правового регулювання, є вольовими, об'єктивно потребують впливу з боку держави та мають чітко визначений зміст. У економічній сфері — це відносини, що пов'язані з формуванням ринкових взаємозв'язків, з розвитком різних форм власності, з виробництвом, розподілом матеріальних благ, з розвитком фермерського господарства. У політичній сфері — правове закріплення плюралістичних форм та методів здійснення влади, формування демократичних інститутів. У соціальній сфері — це формування соціальної політики, спрямованої на задоволення інтересів конкретної людини у галузі освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення та інших сферах. Сьогодення вимагає вивчення та формування пріоритетних напрямів правового регулювання.
Отже, сферою правового регулювання є різні види відносин, а саме: економічні, політичні, духовно-культурні, національні, релігійні тощо, які відрізняються своєю цілеспрямованістю, змістом та формою. При встановленні сфери правового регулювання варто враховувати певні моменти:
— правом повинні бути врегульовані найбільш суттєві суспільні відносини, які періодично виникають, мають принципове значення для держави, об'єднань громадян, окремих осіб (наприклад, об'єднання у політичні партії, здійснення підприємницької діяльності — це нові для України суспільні відносини, які були врегульовані нормами права);
— зміни, що відбулися в існуючих суспільних відносинах, повинні бути відображені у праві (наприклад, у сфері охорони здоров'я поряд з безкоштовними медичними послугами виникають та знаходять правове закріплення платні медичні послуги);
— розвиток існуючих суспільних відносин повинен стимулюватись за допомогою права (наприклад, поряд з будівництвом за державні кошти з'являється будівництво за кошти інвесторів);
— право впливає на виникнення нових відносин та здійснює їх регулювання, якщо вони потребують і піддаються юридичній регламентації;
— суспільні відносини потребують регламентування, якщо вони відображаються у свідомій вольовій поведінці суб'єктів (право не може регулювати поведінку психічно хворих осіб чи тих, що перебувають під гіпнозом);
— правом регулюються тільки ті відносини, які виникають між суб'єктами, об'єднаннями громадян тощо. Не є предметом правового регулювання явища об'єктивної дійсності (фізичні, біологічні, природні процеси), за умови, що вони не перетворюються у конкретні юридичні факти[13, c. 108-110].
Для правового регулювання характерні певні особливості:
— воно носить цілеспрямований характер, оскільки виступає певним регулятором суспільних відносин, впорядковуючи їх за допомогою права на рівні суспільства;
— має організаційний та упорядкований характер, тобто здійснюється за допомогою певних засобів;
— правове регулювання повинно бути спрямовано на досягнення певних цілей, а тому носить результативний характер;
|
— воно має певний предмет та сферу правового впливу, які усвідомлюються суб'єктами і суспільством та мають для них певне значення;
— забезпечується певними методами, які чи координують діяльність суб'єктів у сфері права, чи здійснюються за допомогою їх субординаційної підлеглості у процесі виконання або використання норми права;
— має визначені стадії, що передбачають насамперед правову регламентацію суспільних відносин, виникнення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків та їх реалізацію.
Правове регулювання (англ. law (uridical) legal regulation (rules)) — здійснюване громадянським суспільством і державою за допомогою системи правових засобів упорядкування суспільних відносин, їх закріплення, охорона і розвиток. Ознаки правового регулювання:
1. Правове регулювання — різновид соціального регулювання з властивими йому розумно-вольовими відносинами.
2. Правове регулювання, як правило, має державно-владний характер і виражається в тому, що відносини між суб'єктами набувають певної правової форми (нормативно-правових актів, нормативно-правових договорів, правових звичаїв, правових прецедентів), змістом якої є встановлені державою міра можливої і міра належної поведінки. Проте правове регулювання може здійснюватися не лише за допомогою держави, але і через участь суспільства (через громадські організації, комерційні об'єднання, трудові колективи).
3. Правове регулювання має системно-нормативний характер, оскільки відбувається, як правило, за допомогою системи правових норм та інших правових засобів (правових відносин, актів тлумачення, актів застосування, актів реалізації прав і обов'язків та ін.), що забезпечують його ефективність.
4. Правове регулювання має конкретний характер, оскільки завжди пов'язано з реальними відносинами в даний історичний період у певній сфері життєдіяльності суспільства і держави.
5. Правове регулювання має цілеспрямований характер — спрямовано на задоволення законних інтересів суб'єктів права, на витіснення і блокування деструктивних форм вияву їх поведінки і діяльності.
6. Правове регулювання гарантує доведення норм права до їх виконання завдяки засобам, що знаходяться в його розпорядженні (рекомендації, заохочення, покарання та ін.).
Держава забезпечує життєдіяльність суспільства як системи шляхом використання влади, а право — шляхом нормативного регулювання. За своєю природою, за своїм соціальним призначенням право слугує регулятором суспільних відносин, інакше: інструментом соціального регулювання. У цій якості воно споконвічно призначено бути стабілізуючим і заспокійливим (примирливим) фактором, засобом усунення соціальної нестабільності, соціального хаосу і соціальної байдужості, стимулятором правового прогресу. У сучасних (постмодерністських) суспільствах право, завдяки втіленим в ньому принципам свободи і справедливості, перестає бути засобом жорсткого управління: воно пропонує інструментарій (правові засоби), який забезпечує досягнення приватних і публічних інтересів, і водночас встановлює межі використання цього інструментарію[4, c. 184-186].
