- •1. Природно-правовий (ідеологічний, аксіологічний).
- •2. Позитивістський (нормагивістський).
- •3. Соціологічний.
- •3.Юснатуралізм: за і проти
- •4. Соціологічна теорія права
- •5. . Інтегративний підхід до право розуміння
- •6. Проблеми співвідношення права і моралі Співвідношення моралі і права
- •9.Правова доктрина: поняття,форми вираження та роль в сучасному правовому регулюванні
- •10. Право і закон. Проблема розрізнення та ототожнення
- •11. Публічне і приватне право Публічне і приватне право
- •12. Методи правового регулювання. Типи правового регулювання
- •13. . Елементи правового регулювання, проблема визначення його складу. Механізм його регулювання Поняття, особливості, ознаки та предмет правового регулювання
- •Поняття та основні елементи механізму правового регулювання
- •2.1. Стадії механізму правового регулювання
- •14. Форми реалізації права та їхні особливості
- •15. Правозастосування і його особливості в порівнянні з іншими формами реалізації права. Субєкти правозастосування та їхні особливості. Правозастосування як особлива форма реалізації права
- •16.Стадії правозастосування
- •17. Дія нормативно-правових актів у часі, просторі та за колом осіб
- •23. Проблеми встановлення істини в правозастосуванні: її розуміння та визначення, суб’єктивні та об’єктивні фактори , роль в правозастосуванні
- •Костюк н.П. Особливості стадій правозастосування
- •19. Правові призумції та фікції в праволзастосуванні Юридичні презумпції
- •1. Поняття
- •2. Метод побудови презумпції
- •3. Класифікація презумпції
- •4. Значення презумпції
- •Юридичні фікції
- •1. Поняття юридичної фікції
- •2. Трохи історії
- •3. Значення фікція у правозастосуванні і законотворчості
- •4. Система фікція
- •Співвідношення понять "презумпція" і "фікція" у праві
- •20. Колізії в праві способи їх подолання
- •21 Способи подолання прогалин в праві. Проблеми їхнього визначення Прогалини в праві: поняття, сутність, способи їх усунення та подолання Тарануха в.
- •I. Права людини — це її правові можливості.
- •II. Права і свободи людини і громадянина визнаються в певному розумінні як природні.
- •III. Права і свободи людини і громадянина є невід'ємними.
- •IV.Права і свободи людини і громадянина є необхідними для її нормального існування і розвитку.
- •V.Права людини і громадянина мають бути загальними і рівними для кожного.
- •VI.Права і свободи людини і громадянина повинні визнаватися та гарантуватися державою в обсязі загальновизнаних міжнародних стандартів.
- •24. Система права та правова система. Співвідношення понять
- •25. Правова система : поняття та структура Поняття і структура правової системи
- •26.Поняття правової сімї. Критерії класифікації. Основні підходи
- •3. Критерії класифікації правових систем
- •27.Загальне та особливе у романо-германського та англо-саксонського права
- •2.2 Особливостіангло- саксонської правової сім'ї
- •3.Функциональние відмінності правових систем
- •3.1 Вплив правового звичаю в романо-германської і англосаксонської правових сім'ях
- •28.Сімя релігійного права і його основні особливості Релігійно-традиційна правова сім'я та її особливості
- •3.76. Основні сучасні концепції права
- •30.Зловживання правом та його дискусійність як правопорушення Зловживання правом
I. Права людини — це її правові можливості.
Права і свободи людини і громадянина окреслюють певну сферу автономного існування індивіда, його життєдіяльності як члена суспільства. Ці правові можливості мають розцінюватися як своєрідні юридичні блага, зміст яких полягає у встановленні і гарантуванні певних меж свободи/несвободи особи. Тому права і свободи людини і громадянина є органічною складовою юридичною частиною особистості як соціальної характеристики людини, входять до її структури. Вони формуються історично в ході розвитку людської спільноти, і тому на кожному історичному етапі існує більша або менша сукупність прав і свобод.
Тенденцією їх становлення як правового інституту є поступове, але невпинне розширення правового надбання людини і громадянина за рахунок включення до їх переліку нових можливостей.
Вони є правовим надбанням людини і в тому розумінні, що не даруються державою, а здобуваються — на противагу авторитарним чи патерналістським запитам державної влади.
II. Права і свободи людини і громадянина визнаються в певному розумінні як природні.
Вони, звичайно, не можуть бути природними, як, наприклад, частини біологічного організму людини. Але права і свободи людини і громадянина вважаються природними в тому розумінні, що організоване на правових засадах суспільство виходить із необхідності та доцільності визнання свободи людей, їх рівних можливостей як певних правових суб'єктів, які не повинні залежати від неправових факторів і тому пов'язуються лише з фактом народження та існування людини.
«Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах» — проголошує ст. 1 Загальної декларації прав людини ООН 1948 року. Визнання правової рівності має глибокий гуманістичний сенс, а в практичному аспекті сприяє максимальному використанню людьми своїх здібностей, реалізації їх потенціалу як особистостей. З іншого боку, соціальна обумовленість змісту прав і свобод людини і громадянина передбачає певні обмеження їх здійснення, що залежать від можливостей суспільства, рівня його економічного, соціального, духовного і культурного розвитку.
III. Права і свободи людини і громадянина є невід'ємними.
Вони невід'ємні, оскільки становлять складову частину особистості, є її правовим надбанням, а тому людина як соціальна істота, що позбавлена прав, не тільки безправна у вузькому юридичному розумінні, але й не може бути особистістю, бо не має можливості для задоволення своїх потреб та інтересів. А в державно-організованому суспільстві правова характеристика особи покликана відігравати вирішальну роль, оскільки права і свободи людини і громадянина визначають найважливіші аспекти життєдіяльності людини у її відносинах з суспільством і державою.
Держава не дарує прав людині, а тому держава не може їх і відібрати. Держава, що порушує або обмежує права людини, має нести за це відповідальність. Цей принцип знайшов закріплення в Конституції України. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої їх незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 56 Конституції України). Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ст. 55 Конституції України).