19. Дайте змістовну характеристику правовій основі адміністративної реформи

 Загальна характеристика Концепції адміністративної реформи.

Зміст адміністративної реформи полягає, з одного боку, в комплексній перебудові існуючої  в Україні системи державного управління всіма сферами суспільного життя. З другого, у розбудові деяких інститутів державного  управління, яких Україна ще не створила як суверенна держава.

Метою адміністративної реформи є поетапне створення такої системи державного управління, що забезпечить становлення України як високорозвинутої, правової, цивілізованої європейської держави з високим рівнем життя, соціальної стабільності, культури та демократії, дозволить їй впливовим чинником у світі та Європі. Її метою також є формування системи державного управління, яка стане близькою до потреб і запитів людей.

Для досягнення мети адміністративної реформи в ході її проведення має бути розв’язано ряд завдань:

· формування ефективної організації виконавчої влади як на центральному, так і на місцевому рівнях управління;

· формування сучасної системи місцевого самоврядування;

· запровадження нової ідеології функціонування виконавчої влади місцевого самоврядування як діяльності щодо забезпечення реалізації прав і свобод громадя

н, надання державних та громадських послуг;

· організація на нових засадах державної служби та служби  в органах місцевого самоврядування;

· створення сучасної системи підготовки та перепідготовки управлінських кадрів;

· запровадження раціонального адміністративно – територіального устрою.

Концепція адмін. Реформи передбачає, що вона має здійснюватись  у п’яти напрямах  за три етапи. Ці напрями включають:

створення нової правової бази, що регламентуватиме державне управління в Україні; формування нових інститутів, організаційних структур та інструментів здійснення державного управління; кадрове забезпечення нової системи державного управління; зміцнення та формування нових фінансово – економічних основ функціонування державного управління; наукове та інформаційне забезпечення системи державного управління, формування механізмів наукового та інформаційного моніторингу її функціонування.

20. Визначте проблеми систематизації і кодифікації адміністративного законодавства

Кодифікація як провідна форма систематизації адміністративного законодавства

   Оптимальним результатом систематизації чинного адміністративного законодавства, безумовно, стало б прийняття Адміністративного кодексу України. Однак на відміну від деяких інших галузей права норми адміністративного права неможливо (з цілком об'єктивних причин) об'єднати в єдиному кодифікованому акті.    Кодифікація адміністративного законодавства не може бути суцільною. Адже адміністративне право, як вже зазначалося, регулює надзвичайно широке коло управлінських відносин. Його норми містяться у численних актах різної юридичної сили. Крім того, нор-мотворчість у державному управлінні характеризується високою динамічністю, частою появою нових норм, що ускладнює зміст та структуру правового матеріалу, обмежує можливість його кодифікації.    У зв'язку з цим упорядкування адміністративно-правових норм має здійснюватися шляхом поетапної кодифікації за окремими інститутами адміністративного права (за прикладом інституту адміністративної відповідальності) з наступною підготовкою та прийняттям Зводу адміністративного законодавства України.    Для спрощення кодифікаційних робіт, з огляду на суттєву відмінність матеріальних і процесуальних норм адміністративного права, доцільно провести їх роздільну кодифікацію.    Крім того, у науці адміністративного права адміністративно-процесуальне право дедалі частіше визнається окремою галуззю права. В сучасних умовах, у зв'язку з необхідністю встановлення чітких процедур взаємовідносин особи з державою, його роль значно підвищується.    З огляду на це кодифікація процесуальних норм має першочергове значення. Тут необхідно прийняти такі законодавчі акти: Адміністративно-процедурний кодекс, Адміністративний процесуальний кодекс та новий Кодекс України про адміністративні проступки (доцільніша його назва — Кодекс адміністративної відповідальності).    У цілому при кодифікації адміністративного законодавства слід керуватися наступними положеннями:    а)  предметом кодифікаційних робіт повинні стати головні, найважливіші адміністративно-правові норми;    б)  не слід кодифікувати норми особливої частини адміністративного права, які мають міжгалузевий характер;    в)  необхідна роздільна кодифікація матеріальних та процесуальних норм адміністративного правова.    Реформування адміністративного права потребує і першочергового визначення принципів кодифікації — основних ідей, настанов, які визначають її зміст. Це відповідність цілей та характеру кодифікації рівню соціально-економічного розвитку суспільства; наукова обґрунтованість; визнання пріоритету прав і свобод людини і громадянина у правовому регулюванні управлінської діяльності; гармонізація національних норм із загальновизнаними міжнародно-правовими нормами; повнота, всебічність, комплексність, безперервність і поетапність кодифікації.    Принцип відповідності цілей і характеру кодифікації рівню соціально-економічного розвитку суспільства означає, що адміністративно-правові норми, які підлягають кодифікації, повинні відповідати сучасним умовам життя, рівню розвитку суспільних відносин. В актах кодифікації мають бути відображені зміни, які відбулися після проголошення незалежності України, — перехід до ринкових механізмів регулювання економіки, становлення власної політичної системи (політичних партій, рухів, нової системи державних органів, побудованих згідно з принципом поділу влади), прийняття нового Основного Закону.    Принцип наукової обґрунтованості кодифікаційних робіт означає, що кодифікація адміністративного права має ґрунтуватися на наукових засадах, які опрацьовані як у теорії права, так і у адміністративно-правовій науці. При цьому слід використовувати теоретичні положення щодо предмета і методу адміністративного права, його системи, адміністративно-правових норм і відносин, джерел права, нормо-творчості, систематизації законодавства, законодавчої техніки, історичного досвіду правотворення і кодифікації.    Принцип пріоритету прав і свобод громадян у правовому регулюванні управлінської діяльності означає, що у процесі кодифікації адміністративного права необхідно реалізувати положення частини другої ст. З Конституції України, згідно з якими головним обов'язком держави є утвердження і забезпечення прав і свобод людини, права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.    Принцип гармонізації національних адміністративно-правових норм із загальновизнаними міжнародно-правовими нормами передбачає необхідність узгодження норм, що мають бути встановлені під час кодифікації адміністративного права, з міжнародно-правовими стандартами, гуманізацію правил поведінки у галузі державного управління, розширення кількості дозвільних приписів, модернізацію інституту адміністративної відповідальності.    Принцип повноти, всебічності, комплексності, безперервності та поетапності кодифікації. Повнота кодифікації адміністративного законодавства означає, що кодифікацією мають бути охоплені адміністративно-правові норми, що регулюють усі без винятку суспільні відносини, котрі потребують такого регулювання, у тому числі ті, що виникли останнім часом.    Всебічність означає оновлення не лише власне переліку і порядку розміщення адміністративно-правових норм, а й їхнього змісту.    Комплексність передбачає необхідність узгодження законодавчих актів, що приймаються (кодексів), як між собою, так і з джерелами інших галузей права — конституційного, фінансового, екологічного, трудового та ін.    Безперервність і поетапність означають поступовий характер кодифікаційних робіт: на першому етапі метою є прийняття низки кодексів (чи інших актів кодифікаційного типу), які б охоплювали своїм регулюванням окремі підгалузі та інститути адміністративного права, на другому — розробка більш узагальнених кодифікованих актів (наприклад, Кодексу загального адміністративного права України).    Одним з факторів дієвості кодифікації є підготовленість самого адміністративного законодавства, ступінь його розробленості. Акти, що мають бути піддані систематизації, доцільно об'єднати у певні однорідні групи.    Важливим кроком у вирішенні проблеми може стати офіційне затвердження Загальноправового класифікатора галузей законодавства України, проект якого розроблено науковцями. У ньому є 48 позицій, що значно більше, ніж число галузей права у правовій системі України. Лише деяким галузям права (кримінальному, кримінально-процесуальному, кримінально-виконавчому, цивільному і цивільно-процесуальному) відповідає однойменна галузь законодавства.    Що ж до адміністративного права, то його норми містяться щонайменше у 35 галузях законодавства. Це, наприклад, законодавство про освіту, законодавство про охорону здоров'я, законодавство про митну справу тощо. Інакше кажучи, адміністративне законодавство як єдина галузь законодавства України не розглядається. Фактично воно є складнішим, збірним явищем. Можна сказати, що адміністративне законодавство являє собою галузевий масив нормативно-правових актів. Як уже зазначалося, кодифікація адміністративного законодавства на сучасному етапі можлива за окремими підгалузями або інститутами адміністративного права, до яких можна віднести:    - “Основи функціонування управлінських інститутів” з виокремленням інститутів — “Правове регулювання положення органів виконавчої влади”, “Адміністративно-правовий статус органів місцевого самоврядування”, “Адміністративно-правовий статус підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності”;    - “Правовий статус та гарантії реалізації прав і свобод громадян і надання їм послуг у сфері державного управління” з інститутами: “Надання послуг, пов'язаних з реалізацією конституційних прав і свобод громадян: медичних, у сфері культури, освіти та інших”, “Реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності”, “Ліцензійна діяльність”, “Видача документів, що посвідчують права громадян і юридичних осіб” тощо;     - “Державна служба (загальні питання)” з інститутами: “Державна служба в системі законодавчої влади”, “Державна служба в органах виконавчої влади”, “Державна служба в органах судової влади”, “Державна служба у прокуратурі та інших правоохоронних органах”;     - “Адміністративно-правові режими” з інститутами: “Надзвичайна ситуація”, “Воєнний стан”, “Митний режим” тощо;     - “Адміністративний примус” з інститутами: “Адміністративне запобігання (попередження)”, “Адміністративне припинення”, “Адміністративна відповідальність”, “Адміністративна відповідальність юридичних осіб”;     - “Адміністративно-процесуальне законодавство” з інститутами: “Загальні адміністративні процедури”, “Процедури забезпечення прав і свобод громадян у сфері державного управління”, “Нормотворча діяльність органів виконавчої влади”, “Провадження у справах про адміністративні правопорушення”, “Адміністративне судочинство” тощо;    - “Законодавство про контроль і нагляд у сфері державного управління”;     - “Державне регулювання та управління в різних сферах державного життя” з інститутами: “Державне управління в економічній сфері” (законодавство про промисловість, капітальне будівництво, сільське господарство, у сфері фінансів і кредиту, про транспорт, зв'язок і т. ін.); “Державне управління соціально-культурним будівництвом” (законодавство про працю, соціальний захист, про освіту, культуру, науку, охорону здоров'я); “Державне управління у сфері адміністративно-політичної діяльності” (законодавство про збройні сили, органи внутрішніх справ, службу безпеки, органи юстиції, закордонних справ). Кодифікація, як і поточна законотворчість, має за мету впорядкування чинного адміністративного законодавства. Але тут йдеться вже не про якусь окрему галузь управління, а в цілому про всю систему, в тому числі впорядкування раніше виданих актів, об'єднання їх, по можливості, в одному кодифікаційному акті.    Щодо кодифікації адміністративного законодавства вже висловлювалося багато думок, рекомендацій. Триває пошук оптимальних варіантів цієї роботи, форм її здійснення. Звернемо лише увагу на те, що успіх кодифікації залежить від: ступеня наукової розробки проблеми кодифікації; підготовленості законодавства до кодифікації; рівня розвинутості законодавства; стану його системності та структурованості; наявності головного або декількох основних законів, які охоплюють найважливіші норми галузі.    Отже, адміністративне законодавство може бути кодифіковане як у межах своїх загальних засад (загальна кодифікація), так і в межах окремих підгалузей та інститутів права або сфер та галузей управління (спеціальна і галузева кодифікація). У всіх випадках кодифікація виступатиме як узагальнююче об'єднання значної частини існуючого нормативного масиву діючого адміністративного права.