1.4 Організованість суб'єктивного фактора і її вплив на державне і муніципальне управління

Питання про місце і роль, можливості та об'єктах, потенціал і межі державного та муніципального управління не можна розглядати абстрактно, з самих себе, суто умоглядно. Вони обумовлені, причому у вельми істотних моментах, організованістю суб'єктивного фактора, що виникає під впливом багатьох громадських зусиль.Організованість (як і дезорганізованість) створюється об'єктивними і суб'єктивними джерелами, імпульсами і механізмами, в результаті чого багато чого тут визначається станом громадських зв'язків і, в кінцевому рахунку, свідомістю, поведінкою і діяльністю кожного окремо взятої людини.

Велике місце в організації суб'єктивного фактора належить менеджменту, громадському управлінню і громадському самоврядуванню. Ці види управління пов'язані між собою тим, що їх суб'єктом виступає безпосередньо саме суспільство, але відрізняються вони за рівнем і характером організованості. У громадському самоврядуванні проявляє себе громадська самодіяльність людей, яка спирається на відповідні суспільні інститути. Це: сім'я, власність, мораль, право (в соціологічному сенсі), традиції, звичаї, інші регулятори, які використовуються людьми при реалізації свого статусу вільної особистості (на відміну від статусу громадянина). У суспільному управлінні задіяні спеціальні громадські організаційні структури, створювані для здійснення певних цілей: громадські об'єднання, партії, релігійні організації, органи територіального громадського самоврядування і т. д. Статус таких структур регулюється законодавством, а самі вони мають складну організацію, багато в чому виступають організаційною основою того, що іменується «громадянським суспільством».

Менеджмент організовує активність суб'єктивного фактора, головним чином, в економічній і соціальній сферах, хоча він може трактуватися і ширше. У системі ринкових відносин, як вид управління, він відіграє велику роль.

В умовах, коли організованість суб'єктивного чинника за рахунок власних суто громадських сил не цілком відповідає змісту і актуальності проблем, що стоять перед людьми в наші дні, зберігають і, швидше за все, зміцнюють своє значення ідеї державності, які як би вбирають в себе інші консолідуючі ідеї та організовують суспільство у всій його цілісності і різноманітті.

Саме держава, висловлюючи загальні потреби, інтереси та цілі, представляючи і законодавчо закріплюючи загальну волю, може і повинно допомогою своїх керуючих впливів обмежувати «поле» і послаблювати дію негативних стихійних механізмів, підтримувати і розвивати громадську саморегуляцію.

Держава невільно у визначенні свого місця і ролі, своїх функцій і поведінки в суспільному життєдіяльності людей.

Воно, як уже зазначалося, пов'язане суспільством. І якщо в останньому деструктивні елементи виходять за межі допустимого, якщо суспільні зв'язки розірвані або перебувають у стані конфронтації, якщо громадські інститути і структури самі не справляються зі своїми завданнями і т. п., то держава в інтересах збереження суспільства має право й зобов'язана використовувати весь потенціал свого апарату, в тому числі його можливості примусу. Бо тільки в умовах спокою, безпеки людей, доцільного праці можливий розвиток суспільства і вирішення будь-яких його проблем.

Усвідомлення об'єктивних основ і суб'єктивного фактора державного і муніципального управління має не тільки загальнотеоретичний сенс, розкриває «середовище» формування і реалізації відповідних керованих впливів, а й практичний. Щоразу в кожному державному або муніципальному органі, коли розробляються, приймаються і виконуються управлінські рішення, а також здійснюються управлінські дії, необхідно перш за все усвідомити і достовірно оцінити ті конкретні, часом унікальні, об'єктивні умови та потенціал суб'єктивного чинника, в рамках і з використанням яких здійснюються управлінські процеси. Це - одна з аксіом державного та муніципального управління.