22.Промосковська політика гетьмана і .Брюховецького і втрата україною державного суверенітету.

На території Лівобережної України в результаті внутрішньої боротьби серед козацької старшини був обраний гетьманом Іван Брюховецький (1663-1668 pp.). На початку свого гетьманування І. Брюховецький проводив відверто промосковську політику. Одразу після обрання гетьманом він уклав з Московською державою Батуринські статті 1663 року, ставши першим з українських гетьманів, який поїхав до Москви. Брюховецький підписав у Москві угоди, які значно посилили російський контроль над Україною. 13 січня 1667 р. Москва таємно, без погодження з українцями, уклала з Польщею Андрусівський мир.

У відповідь на сваволю московського уряду та промосковську політику гетьмана Брюховецького Лівобережжям прокотилася хвиля повстань. Відчувши загрозу своїм інтересам, Брюховецький несподівано різко змінив політичну орієнтацію і вирішив відкрито виступити проти Москви й очолити антимосковське повстання. До середини березня більшість території Лівобережжя було визволено. Однак це не допомогло гетьманові Брюховецькому, якого 18 червня 1668 р. замордували власні козаки, незадоволені попередньою промосковською політикою.

Брюховецький просив у Москви війська, щоб покарати всіх непослушних: всі збунтовані міста й села він передбачав вирізати, спалити і знищити. Але тут Москва не наважилась прислухатися до його порад. Тоді він вирішив за допомогою Петра Дорошенка самому стати на чолі повстання проти Москви, щоб таким чином зняти з себе народну нелюбов. У січні 1668 р. на старшинській рада Гадячі Брюховецький висловився за ліквідацію московської влади в Гетьманщині та перехід України під турецький протекторат. Рада прийняла цю пропозицію. Одночасно Брюховецький вступив у переговори з П.Дорошенком та вислав посольство у складі полковника лубенського Г. Гамалії, генерального обозного І. Безпалого і канцеляриста Кашперовича до Стамбулу.

Московські гарнізони, перелякані цим повстанням, справді у багатьох місцях добровільно йшли з України. Тільки в Києві і Чернігові утримались московські загони. На весну Брюховецький готувався до війни з московським військом на чолі з боярином Григорієм Ромодановським, яке вирушило через кордон для об'єднання військ посланців.

23.Гетьманування і.Мазепи та його спроба унезалежнити Україну.

Наприкінці XVII ст., як і раніше, козацька держава ділилась на полки. На Лівобережжі їх було 10, а в Слободській Україні – 5. У 1687 р. гетьманом України було обрано І. С. Мазепу, вихідця з української шляхти. Розквіт України Мазепа пов'язував з розвитком виробництва, освіти, культури. За часів його гетьманування(1687-1708 рр.) в Україні збільшилось виробництво полотна, канатів, поширились посіви окремих технічних культур, культивувались нові овочі і фрукти. Багато міст прикрасилось новими церквами і будинками, Києво-Могилянська колегія отримала статус академії (1701 р.), для неї були збудовані нові корпуси.

Мазепа остаточно відмовився від орієнтації на Польщу, Крим, Туреччину, бо вважав боротьбу проти Московії безнадійною Тому довгий час він був щирим її прихильником, аж доки цар Петро не став нищити всі прояви українського самоврядування. Він всіляко допомагав царю у війнах проти татар і турків, надсилаючи проти них козацькі полки. Коли Москва розв'язала війну проти Швеції за захоплення узбережжя Балтійського моря, Петро І вимагав від Мазепи все нових і нових козацьких загонів. Потім цар наказував гетьманові посилати тисячі українців на будівництво своєї нової столиці С-Петербурга. В боях, а також на важких канальних роботах, від морозів, поганого харчування, хвороб щорічно гинули за чужі і зовсім незрозумілі українцям інтереси десятки тисяч козаків. Проте нехтування людським життям для досягнення своєї мети були характерними для Петра І. Відвертий деспот і кріпосник, прибічник абсолютної влади, він розглядав і Україну як знаряддя для здійснення своїх імперських планів. Цар вимагав від гетьмана не тільки все нових і нових людей, але обклав український народ величезними податками, що посилювало розорення Гетьманщини. А в політичному плані Петро проводив курс на знищення самоврядування і повне підпорядкування України московській владі.

Після переходу Мазепи на бік шведів за наказом Петра І старшина "обрала” гетьманом І. Скоропадського, до якого цар приставив радником (вірніше соглядатаєм) Ізмайлова, а пізніше аж двох - Вінніуса і Протасьєва. Резиденція Мазепи м. Батурин і хутір Гончарівка були зруйновані, а їх населення було поголовне винищено. Нетерпимість царя до українського народу наочно виявилась і у ліквідації у травні 1709р. Чортомлицької Запорізької Січі, козаки якої на чолі з кошовим К. Гордієнком пішли за Мазепою. Потрощено було все, навіть могили козаків розкопали, а кістки їх порозкидали. Пізніше біля Перекопського перешийка в олешківських пісках поруч з Кримом запорожці заснували так звану Олешківську Січ.

27 червня 1709 р. під Полтавою стався вирішальний бій між військами Петра І і Карла XII, внаслідок якого шведський король і гетьман втекли з рештками розгромленої армії в межі володінь Туреччини. Петро І прохав султана видати гетьмана, але той відмовив. 22 серпня 1709 р. Мазепа помер у Бендерах ( Молдавія). Козаки і старшина, що були в еміграції, обрали гетьманом генерального писаря Пилипа Орлика. Він марно докладав багато сил, щоб звільнити Україну, намагаючись навіть створити союз ряду монархів проти Росії. Ним була складена так звана Конституція прав і вільностей Війська Запорізького, що накреслила шлях, яким за інших обставин міг би піти державотворчий процес в Україні.