73. Соціальна структура суспільства. Класи, верстви, нації як історичні спільноти людей(філософський аналіз)

Соціальна структура суспільства - ієрархічно упорядкована сукупність індивідів, соціальних груп, спільнот, організацій, інститутів, об'єднаних стійкими зв'язками і відносинами. До великих соціальних груп відносять суспільні класи, етнічні об'єднання, нації, народності, племена, вікові верстви(молодь, пенсіонери тощо). Їх основним об'єднувальним чинником за відсутності безпосередніх контактних зв'язків є фундаментальний інтерес, що формується на основі усвідомлення людьми об'єктивних обставин свого буття.

Класи - це реальна емпірично-фіксована велика група людей, які розрізняються за їх місцем в історично визначеній системі суспільного виробництва, за їхнім зв'язком (здебільшого закріпленим і оформленим у законах) із засобами виробництва, за їхньою роллю в суспільній організації праці та за способами одержання і розмірами тієї частки суспільного багатства, яка є в їхньому розпорядженні.

Верства - це реальна емпірично-фіксована частина суспільного класу, соціальна група, соціальний стан; сукупність індивідів, зайнятих економічно й соціально рівноцінними видами праці, які отримують приблизно рівну матеріальну та моральну винагороду;

Нація - духовно-соціальний різновид стійкої людської спільності, що склалась історично на певній території. Характеризується глибоким внутрішнім відчуттям, самоусвідомленням власної незалежності до певної етнічної групи та спільністю мови, культури, побуту і звичаїв, історичних переживань, психічного складу, антропологічних особливостей, економічних інтересів, у творенні матеріальних цінностей, території.

74. Філософський аналіз понять „держава” і „громадянське сус-во”

Держава -- це 1) сукупність людей, території, на якій вони проживають, та суверенної у межах даної території влади; 2) організація політичної влади, головний інститут політичної системи суспільства, який спрямовує і організовує за допомогою правових норм спільну діяльність людей і соціальних груп, захищає права та інтереси громадян. Громадянське суспiльство -- система інститутів поза межами державних та комерційних, яка забезпечує самоорганізацію та розвиток населення це історичний тип у розвитку людського суспільства, його конкретна якісна характеристика; це сфера самовиявлення і реалізації потреб та інтересів вільних індивідів через систему відносин (економічних, соціальних, релігійних, національних, духовних, культурних). Структурними елементами цієї системи є організації (політичні партії, громадські об'єднання, асоціації) та різні об'єднання (професійні, творчі, спортивні, конфесійні тощо), що охоплюють всі сфери суспільного життя і є своєрідним регулятором свободи людини.

Державу треба розглядати як біологічну систему, яка еволюціонує не тільки залежно від людини, а й всієї біосфери.

75. Поняття духовного життя суспільства. Структура суспільної свідомості

Духовне життя людини і людства - феномен, який відрізняє їх буття від чисто природного і надає йому соціальний характер. Через духовність йде усвідомлення навколишнього світу, вироблення більш глибокого і тонкого ставлення до нього. Через духовність йде процес пізнання людиною самої себе, свого призначення і життєвого сенсу.

Історія людства показала суперечливість людського духу, його злети і падіння, втрати і набуття, трагізм і величезний потенціал.

Духовність сьогодні - умова, фактор і тонкий інструмент вирішення завдання виживання людства, його надійного життєзабезпечення, сталого розвитку суспільства й особистості. Від того, як людина використовує потенціал духовності, залежить його сьогодення і майбутнє.

Духовність - складне поняття. Воно використовувалося перш за все в релігії, релігійної та ідеалістично орієнтованої філософії. Тут вона виступала у вигляді самостійної духовної субстанції, якій належить функція творіння і визначення долі світу і людини.

Духовність - свідчення певної ієрархії цінностей, цілей та смислів, в ній концентруються проблеми, пов'язані з вищого рівня освоєння світу людиною. Духовне освоєння є сходження по шляху набуття «істини, добра і краси» та інших вищих цінностей. На цьому шляху визначаються творчі здібності людини не тільки мислити і діяти утилітарно, а й співвідносити свої дії з чим-то «вкелічност-ним», складовими «світ людини».

Генетично духовна сторона буття людини виникає на основі його практичної діяльності як особлива форма відображень об'єктивного світу, як засіб орієнтації в світі і взаємодії з ним. Як і предметно-практична, духовна діяльність слід в цілому законам цього світу. Зрозуміло, мова не йде про повну тотожність матеріального та ідеального. Суть полягає в їх принциповому єдності, збігу основних, «вузлових" моментів. При цьому створюваний людиною ідеально-духовний світ (понять, образів, цінностей) має принципової автономністю, розвивається і за своїми власними законами. У результаті він може дуже високо піднятися над матеріальної дійсністю. Однак повністю відірватися від своєї матеріальної основи дух не може, оскільки в кінцевому підсумку це означало б втрату орієнтації людини і суспільства у світі.

Категорії

У суспільній свідомості можна виділити два рівні: буденно-практичну свідомість і науково-теоретичну свідомість.

Перша виступає як сукупність уявлень, звичок, думок, соціальних настроїв, які формуються перш за все умовами життя індивідів і соціальних груп. Вони виявляються в повсякденному житті людей, і останні не замислюються над тим, звідки беруться ці погляди і що собою представляє суспільство, що їх породило.

Ідеологією називають систему теоретичних поглядів (що стосуються життя суспільства), в якій виражені інтереси великих соціальних груп. Суспільною психологією називають сукупність звичних уявлень різних соціальних груп про суспільство, а також соціальні почуття і настрої, що складаються на основі практики повсякденного життя.