54.Причина і наслідок

Пізнаючи навколишній світ, людина почала спостерігати,щоміж предметами, явищами, процесами існує зумовленість їх виникнення, загибелі. І людина часто ставила перед собою питання: "Чому?" Відповідь на це питання значною мірою залежить від розкриття причинної залежності й зумовленості між предметами, явищами. Причина — це система зв'язків і відносин, що зумовлює зміни, виникнення, руйнування предметів, явищ, зв'язків. Часто, коли говорять про причину, ототожнюють її з предметом, явищем, зв'язком, що передували появі нового предмета, явища, зв'язку. Але цього робити не слід. Причиною є не предмет, а система зв'язків, що зумовлює появу чогось нового. Не знаючи цієї зумовленості, наша свідомість убачає причинний зв'язок саме в безпосередній часовій послідовності подій. Перебігла кішка дорогу, зустрілася жінка з порожнім відром - вважається, що це причина наступної невдачі. Причина існує в нерозривному зв'язку з наслідком.

Наслідок — це результат дії причини. Наслідок завжди заключає в собі новий зміст, чого не було в причині. Причина не існує до наслідку. До наслідку існують зв'язки і відносини, в яких виникає можливість появи певного наслідку. Але вони ще не причина, а тільки умова. Умова перетворюється в причину тільки тоді, коли з'являється наслідок.

Наприклад, у надрах Землі увесь час існують складні взаємозв'язки між материковими породами і мантією, що таять у собі можливість землетрусів. Однак ці зв'язки стають причиною тільки тоді, коли вони викликають землетрус. Так і в суспільному житті. Загострення кризових ситуацій, погіршення життєвого рівня людей, порушення прав і свобод таять у собі можливість прояву масового невдоволення, страйків і навіть повстань. Але ці суперечності стають причиною тільки тоді, коли це невдоволення проявилося у формах масових виступів.

Важливо зазначити, що іноді багато причин зумовлюють один загальний наслідок. У той же час одна причина може проявитися в безлічі наслідків. Створення атомної зброї явилося наслідком багатьох причин. А вибух атомної бомби породжує безліч наслідків. Результатом взаємодії багатьох причин явилося виникнення життя на Землі. А сам факт виникнення обумовив величезну розмаїтість її форм. Причина і наслідок у процесі розвитку часто міняються місцями. Те, що було наслідком у даному конкретному зв'язку, конкретної причини, стає причиною стосовно тих наслідків, що породжуються ним. І так без кінця. Причинно-наслідковий зв'язок є всезагальним і виявляється у всіх сферах дійсності.

Немає предметів, явищ, зв'язків, що не були б обумовлені у своєму існуванні певними причинами. Все у світі обумовлено.

.

55.Категорії всезагального , особливого і одиничного.

Всі речі і події світу різні між собою, одиничні в своєму бутті. В утворенні одиничного бере участь незліченна кількість неповторних умов, багато випадковостей. В якості одиничного може розглядатися не тільки окремий предмет, але і цілий їх клас, якщо він береться як щось одне, а також окрема властивість або ознака предмету, якщо він береться в своїй індивідуальній неповторності.

Одиничне – це категорія, яка виражає відносну відособленість, дискретність, відмежованість об’єктів один від одного у просторі та часі, із властивими їм специфічними особливостями, що становлять їх неповторну якісну і кількісну визначеність.

Проте нескінченна різноманітність – це лише одна сторона буття. Інша сторона полягає в спільності речей, їх структур, властивостей, відносин. Немає 2х абсолютно різних речей. Всі люди індивідуальні, але всі вони володіють чимось загальним, що виражається в понятті “Людина”. Загальне – це єдине багато в чому. Ніяка діяльність, ніяка наука не були б можливими, якби не існувало можливості виділяти в речах щось загальне. Як схожість ознак певних речей, загальне доступне безпосередньому сприйняттю. Будучи закономірністю воно виражається у формі понять і теорій. Закони формуються на основі загального і включають це поняття. Хоча загальне і допомагає нам наблизитися до сутності, проте не можна змішувати його з самою сутністю. Платон : “Людина – двонога істота, позбавлена пір’я”(жарт), на що йому принесли обскубану курку. Тут обіграно помилкове твердження, яке зводило загальні властивості людей до їх сутності. Крім того загальне співвідноситься не зі всією сутністю, як з якимось системно організованим цілим, а лише з яким-небудь атрибутом цього цілого.

Чому ж загальне прив’язане до одиничного? А тому, що загальне зароджується через одиничне. Загальне не існує окремо, воно існує як закон народження і життя одиничного. Воно містить в собі закономірність протікання процесів в будь–якому одиничному явищі даного класу. Одиничне неможливе без загального, і загальне є неможливим без одиничного, яке служить передумовою загального.

Якщо визнати, що загальне проявляється не інакше як в одиничному і через нього, то це значило б, що всі існуючі одиничності неможливо розрізнити. Проте немає абсолютно тотожних речей. Така відмінність одиничностей фіксується категорією особливого. Особливе означає міру і спосіб об’єднання загального і одиничного в одному явищі.

Наука перш за все має справу з узагальненнями і оперує загальними поняттями, що дає їй можливість встановлювати закони. Але для успішної практичної діяльності треба знати не тільки загальне, але повною мірою враховувати одиничне і особливе. Не існує ніяких шаблонів, які є придатні без врахування індивідуальних особливостей: особливе багатше загального (хвороба).У пізнанні можна йти 2 шляхами: шляхом відвернення від одиничного, випадкового до образів загальних понять, теорій, які відображають щось істотне, і, навпаки, через знаходження найбільш характерних одиничних подій, які при всій своїй унікальності ніби безпосередньо являють собою загальне, закономірне (історія).

56. Категорії заперечення. Різні види заперечення, їх співвідношення Термін "заперечення" у філософію ввів Гегель, але він вкладав у нього ідеалістичний зміст. З його точки зору, в основі заперечення лежить розвиток ідеї, думки. Маркс і Енгельс, зберігши термін "заперечення", витлумачили його матеріалістично. Вони показали, що заперечення являє собою невід'ємний момент розвитку самої матеріальної дійсності. Заперечення притаманне і розвитку пізнання, науки. Кожна нова, більш досконала наукова теорія долає стару, менш досконалу. Заперечення не є щось привнесене в предмет або явище ззовні, воно результат його власного, внутрішнього розвитку. Предмети і явища суперечливі і, розвиваючись на основі внутрішніх протилежностей, самі створюють умови для власного знищення, для переходу в новий, вищу якість. Заперечення і є подолання старого на основі внутрішніх протиріч, результат саморозвитку, саморуху предметів і явищ . На відміну від метафізично тлумачиться "заперечення", що підкреслює розрив, протилежність рис попереднього і наступного етапів змін, діалектичне "заперечення" передбачає зв'язок, перехід від одного етапу до іншого. Діалектичне розуміння заперечення виходить з того, що нове не знищує старе начисто, а зберігає все те найкраще, що в ньому було. І не тільки зберігає, але і переробляє, піднімає на нову, більш високу ступінь. Заперечення не знищує повністю старе, а переводить на новий щабель, що можна співвіднести і з логікою, і з мовою.