20. Методи дослідження виробничого травматизму

Найбільш поширеними взаємодоповнюючими методами дослідження виробничого травматизму є статистичний і монографічний. Але сьогодні все більше уваги приділяють економічному, ергономічному та психофізіологічному методам. Статистичний метод базується на аналізі статистичного матеріалу по травматизму, який накопичений на підприємстві, в регіоні або в галузі за декілька років.  Монографічний метод представляє собою поглиблений аналіз небезпечних і шкідливих виробничих факторів, Економічний метод полягає в визначенні заподіяної економічної шкоди від травматизму, визначенні економічної ефективності від затрат на розробку та впровадження заходів з охорони праці. Ергономічний метод ґрунтується на комплексному вивченні системи "людина - машина - виробниче середовище". Метою дослідження виробничого травматизму є розробка заходів по запобіганню нещасних випадків на підприємстві. Для цього необхідно систематично аналізувати і узагальнювати їх причини. Аналіз причин травматизму дозволяє поділяти їх на організаційні, технічні, санітарно-гігієнічні та психофізіологічні Організаційні: порушення законодавчих та нормативно-правових актів з охорони праці, Технічні: невідповідність вимогам безпеки або несправність виробничого обладнання, Санітарно-гігієнічні: надмірні рівні шуму, вібрації;несприятливі метеорологічні умови; недостатнє або нераціональне освітлення;порушення правил особистої гігієни та інше. Психофізіологічні: помилкові дії працівника внаслідок втоми, надмірної важкості і напруженості роботи, монотонності праці, хворобливого стану, необережності

21.Умови праці у виробничому середовищі та їх вплив на працездатність людини. Праця — це доцільна, свідома, організована діяльність людей, спрямована на створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення суспільних та особистих потреб людей. Нормальна життєдіяльність людини вагомо залежить від умов зовнішнього середовища, зокрема виробничого. Адже в процесі трудової діяльності на організм людини чиниться своєрідний “тиск” несприятливими виробничими факторами, що прямо чи опосередковано впливають на її здоров’я та працездатність. Серед виробничих факторів прийнято розрізняти небезпечні та шкідливі. Небезпечний виробничий фактор – виробничий фактор, дія якого за певних умов може призвести до травм або іншого раптового погіршення здоров’я працівника.

Шкідливий виробничий фактор – виробничий фактор, вплив якого може призвести до погіршення стану здоров’я, зниження працездатності працівника.

Професійне отруєння – це порушення стану здоров’я в результаті дії шкідливих речовин при їх проникненні в організм людини у виробничих умовах.

23.Працездатність людини,заходи щодо її підвищення. Працезда́тність людини — здатність до трудової діяльності, яка залежить від стану здоров'я людини. Комплекс заходів щодо підвищення і збереження працездатності працівників на оптимальному рівні реалізується на техніко-організаційному, соціально-економічному, санітарно-гігієнічному, медико-біологічному, психологічному напрямках. Могутнім фактором високої працездатності і продуктивності праці є оптимізація трудових навантажень на основі механізації і автоматизації виробничих процесів, удосконалення технології, скорочення і ліквідації важкої ручної праці. Особливе значення в підвищенні працездатності працівників має створення сприятливого соціально-психологічного клімату в організації, високий рівень мотивації праці, ефективна система стимулювання результатів діяльності, рівень життя в цілому і охорона здоров'я населення.

22.Функціональні стани організму, категорії важкості робіт. Певний рівень працездатності при різних видах діяльності людини формується на фоні конкретного функціонального стану її організму. Функціональний стан — це інтегральний комплекс фізіологічних функцій і якостей людини, які забезпечують ефективне виконання професійної роботи при певному рівні фізіологічних затрат організму. Легкі фізичні роботи (категорія I) охоплюють види діяльності, при яких витрата енергії дорівнює 105 - 140 Вт (90 - 120 ккал/год.) - категорія Iа та 141 - 175 Вт (121 - 150 ккал/год.) - категорія Iб. До категорії Iа належать роботи, що виконуються сидячи і не потребують фізичного напруження. До категорії Iб належать роботи, що виконуються сидячи, стоячи або пов'язані з ходінням та супроводжуються деяким фізичним напруженням.

Фізичні роботи середньої важкості (категорія II) охоплюють види діяльності, при яких витрата енергії дорівнює 176 - 232 Вт (151 - 200 ккал/год.) - категорія IIа та 233 - 290 Вт (201 - 250 ккал/год.) - категорія IIб. До категорії IIа належать роботи, пов'язані з ходінням, переміщенням дрібних (до 1 кг) виробів або предметів в положенні стоячи або сидячи і потребують певного фізичного напруження. До категорії IIб належать роботи, що виконуються стоячи, пов'язані з ходінням, переміщенням невеликих (до 10 кг) вантажів та супроводжуються помірним фізичним напруженням.

Важкі фізичні роботи (категорія III) охоплюють види діяльності, при яких витрати енергії становлять 291 - 349 Вт (251 - 300 ккал/год.). До категорії III належать роботи, пов'язані з постійним переміщенням, перенесенням значних (понад 10 кг) вантажів, які потребують великих фізичних зусиль.

24.Гігієнічна класифікація умов праці. Згідно принципів гігієнічної класифікації умови праці поділяють на 4 класи: ОПТИМАЛЬНІ-це найкращі умови (не здійснюють впливу на людину у момент працездатності), ДОПУСТИМІ- вони є такими, що не перевищують гранично встановлених рівнів. ШКІДЛИВІ УМОВИ-характеризується наявністю чинників, які перевищують гранично-допустимі норми.НЕБЕЗПЕЧНІ- характеризуються високим ризиком отримати травму.

25.Порядок допуску працівників до самостійної роботи. Новоприйняті на підприємство працівники після первинного інструктажу на робочому місці до початку самостійної роботи повинні під керівництвом досвідчених, кваліфікованих фахівців пройти стажування протягом 2-15 змін або дублювання протягом не менше шести змін. Допуск до стажування (дублювання) оформляється наказом (розпорядженням) по підприємству (структурному підрозділу), в якому зазначається тривалість стажування (дублювання) та прізвище відповідального працівника. Стажування (дублювання) проводиться за програмами для конкретної професії, посади, робочого місця, які розробляються на підприємстві і затверджуються керівником підприємства (структурного підрозділу). Після закінчення стажування (дублювання) наказом (розпорядженням) керівника підприємства (або його структурного підрозділу) працівник допускається до самостійної роботи.

26.Виробниче середовище, особливості фізичної та розумової діяльності. Виробниче середовище — це середовище, в якому людина здійснює свою трудову діяльність. Воно містить комплекс підприємств, організацій, установ, засобів транспорту, комунікацій тощо.

Діяльність – активна взаємодія людини з навколишнім середовищем, завдяки чому вона досягає свідомо поставленої мети, що виникла внаслідок прояву неї певної потреби. Діяльність людини можна поділити на дві категорії – фізичну та розумову. •Фізична діяльність – діяльність, пов’язана з конкретними предметними діями(наприклад, перевезення вантажу, інструментальне виробництво тощо). •Розумова діяльність пов’язана з психічними процесами, під час яких людина планує свої дії, оперуючи образами та мовними символами. Обсяг фізичної роботи залежить від конкретної професійної діяльності особливостей людини, ступеня тренованості, фізичного розвитку тощо.

27.Заходи щодо зменшення втомленості на робочому місці. Категорії робіт за величиною загальних енерговитрат. До категорії 16 належать роботи, які виконуються сидячи, стоячи або пов'язані з ходінням і супроводжуються деяким фізичним напруженням (низка професій на підприємствах зв'язку, контролери, майстри та ін.).До категорії ІІа належать роботи, пов'язані з постійним ходінням, переміщенням дрібних (до 1 кг) виробів або предметів у положенні стоячи або сидячи і які потребують певного фізичного напруження (низка професій у прядильно-ткацькому виробництві, механоскладальних цехах та ін.).До категорії ІІб належать роботи, які виконуються стоячи, пов'язані з ходінням, переміщенням невеликих (до 10 кг) вантажів, і супроводжуються помірним фізичним напруженням (низка професій машинобудування, металургії та ін.).До категорії ІІІ належать роботи, пов'язані з постійними переміщеннями, перенесенням значних (понад 10 кг) вантажів, і потребують великих фізичних зусиль (низка професій з виконанням ручних операцій металургійних, машинобудівних, гірничо-видобувних підприємств).

28.Атестація та раціоналізація робочих місць. Атеста́ція робо́чих місць — комплексна оцінка всіх факторів виробничого середовища і трудового процесу.Включає облік та комплексну оцінку відповідності кожного робочого місця вимогам стандартів, методикам виконаннявимірювань, санітарним нормам і правилам, правилам техніки безпеки та пожежної безпеки. Атестацію проводить атестаційна комісія, склад і повноваження якої визначаються наказом по підприємству, організації в строки,передбачені колективним договором, але не рідше одного разу на 5 років. Основними цілями обліку, атестації та раціоналізації робочих місць є підвищення ефективності виробництва, якості продукції та раціональне використання основних фондів і трудових ресурсів на підприємствах за рахунок: - Прискорення зростання продуктивності праці на основі приведення робочих місць у відповідність з вимогами науково-технічного прогресу;  - Скорочення застосування ручної і важкої фізичної праці, підвищення змістовності та привабливості праці; - Поліпшення використання основних фондів шляхом ліквідації зайвих і неефективних робочих місць, забезпечення збалансованості числа робочих місць і працюючі, і зростання коефіцієнта змінності робіт; - Поліпшення умов праці та техніки безпеки на кожному робочому місці, підвищення культури виробництва.  У відповідності з поставленими цілями, завданнями цієї роботи є:  - Виявлення резервів підвищення продуктивності праці та фондовіддачі на кожному робочому місці і в кожному виробничому підрозділі;  29.Ергономічні вимоги до організації робочих місць.

Робоче місце — це зона простору, що оснащена необхідним устаткуванням, де відбувається трудова діяльність одного працівника чи групи працівників. Раціональне планування робочого місця має забезпечувати: найкраще розміщення знарядь і предметів праці, не допускати загального дискомфорту, зменшувати втомлюваність працівника, підвищувати його продуктивність праці. Площа робочого місця має бути такою, щоб працівник не робив зайвих рухів і не відчував незручності під час виконання роботи. Важливо мати також можливість змінити робочу позу, тобто положення корпуса, рук, ніг. Проте доцільно виключати або мінімізувати всі фізіологічно неприродні і незручні положення тіла.