3. Принципи соціального проектування

Соціальне проектування — це технологія рішення проблем в умовах максимальної невизначеності задач і варіативності їх можливих рішень. Тому надзвичайно важливі якісь початкові положення, які визначають загальні орієнтири і світоглядні рамки проектної діяльності.

Соціальний проект є цільовим блоком, який реалізується через систему практичних заходів. В основі генерації ідеї проекту і розробки умов і способів його втілення лежить система принципів, тобто основних початкових положень, теоретико-світоглядних підстав і самих загальних нормативів проектної діяльності.

До числа провідних принципів соціокультурного проектування відносяться:

1. Принцип «критичного порогу модифікації», який включає облік меж і можливостей керованості об'єкту проектування (який одночасно є суб'єктом самоорганізації і саморозвитку), ступеня коректування соціокультурних процесів і оцінку соціально значущих наслідків такої модифікації.

2. Принцип оптимізації “зони найближчого розвитку” особистості. Як вже наголошувалося, провідна цільова орієнтація проектування полягає в розробці умов, сприяючих саморозвитку соціально-культурного суб'єкта (особи, спільності, суспільства в цілому) за допомогою рішення або попередження проблем, що характеризують несприятливі обставини його життєдіяльності. У зв’язку з цим істотним аспектом змістовної частини проекту є оптимізація безпосереднього середовища незаселеного людиною, створення надмірних соціальних умов, стимулюючих особистісний розвиток. Відомо, що багатство індивідуальності визначається наявністю безлічі своєрідних соціокультурних ніш, які служать формою затребування особистісного потенціалу. І це цілком закономірно, бо лише творча самобутність, індивідуальність, запитана суспільством, гарантує “приріст” і накопичення культурних цінностей, їх збереження і розвиток.

3. Принцип персоніфікованості процесу і результатів соціального проектування. Він означає, по-перше, альтернативність ідей і проектів, що створює умови для вільного самоздійснення, самореалізації людини засобами культурної діяльності. Основою поведінки людини в рамках проекту повинна стати її внутрішньо детермінована самодіяльність і творча активність. Самореалізація особистості, переклад суспільних цінностей в особисті неможливий без самодіяльності людини, її активності по засвоєнню суспільних норм і ідеалів. Мало знати, що є добро, справедливість, милосердя – кожній людині треба як би наново відкрити ці цінності для себе в процесі духовного саморозвитку, треба здійснювати ці цінності в умовах повсякденності.

По-третє, принцип персоніфікованості процесу і результатів соціокультурного проектування будується на сприйнятті культури як особливого духовного світу, наповненого значущими для людини значеннями, ідеями, цінностями, на розумінні проблем розвитку культури як певної суперечності між наявною і бажаною системами цінностей (які втрачені і які необхідно відтворити). При цьому культурну норму необхідно розглядати в органічному зв'язку з її носієм — конкретною особистістю (історичного діяча, сучасника), яка стає по відношенню до аудиторії проекту (тобто носія даної проблеми) референтом, задаючим норму і планку особистісного розвитку, способи розв’язання проблемної ситуації. Досвід соціального проектування показує, що успішність реалізації будь-якого проекту визначається, як мінімум, двома чинниками: наявністю ідеї, значущої для певної частини населення і її персоніфікованим виразом — лідером, що є її носієм.

По-четверте, персоніфікованість — це ціннісна причетність автора програми (і суб'єкта культурної політики) до аналізованих і проектованих процесів — сприйняття себе як органічної частини цілого культурного світу, ідентифікація з ним — з його радощами, болями, проблемами.

По-друге, даний принцип, включає відновлення зв'язку культурних процесів з особою творця, актуалізацію прихованих у вітчизняній і світовій історії етичних референтів.

4. Принцип оптимальної орієнтації на збереження і зміну (тобто відповідності традиційних і інноваційних механізмів і процесів культурної динаміки). Оптимальне співвідношення між процесами відтворювання культурної спадщини (тобто актуалізації, запитаної вже існуючих в культурі або існуючих раніше явищ, цінностей, норм, традицій і т.д.) і процесами культурної інновації припускає безумовне домінування першої тенденції.

5. Принцип проблемно-цільової орієнтації — ведучий технологічний принцип соціального проектування. Його реалізація включає перш за все цільову орієнтацію програм на рішення різного роду проблем, носіями яких є особа, соціальна група, певна територія або регіон, суспільство в цілому; їх спрямованість на самоздійснення осіб і соціальних груп, на самореалізацію людини в соціокультурній сфері. На різних етапах проектування даний принцип утілюється у вигляді аналізу основних больових точок і проблем (території в цілому, соціальних груп і осіб); пошуку нестандартних способів і шляхів їх рішення; прорахунку необхідних ресурсів і вишукування джерел фінансування; залучення в процес реалізації проекту всіх зацікавлених суб'єктів соціокультурного життя.

Більш конкретними принципами соціокультурного проектування (в основному, технологічного характеру) є:

принцип відповідності проектованих змін, тобто їх відповідності фізіологічній, психічній, екологічній і соціокультурній природі людини, виступаючої первинним структурним елементом аудиторії проекту;

принцип соціальної і особової доцільності, реалізація якого полягає в досягненні відповідності очікуваних результатів нормативній меті і особистісним потребам, виробленню організаційних форм експериментальної перевірки і упровадження найбільш ефективного в соціальному відношенні варіанту з пропонованих проектних рішень;

принцип комплексності, який включає облік всіх основних напрямів і форм взаємозв'язку людини з її природним, соціальним і культурним оточенням;

принцип реалістичності, що вимагає рішення культурно значущих проблем з опорою на дійсні, що піддаються обліку і використовуванню ресурси (економічні, кадрові, інформаційні); прорахунку економічної доцільності і соціальної ефективності проекту; максимального використовування позитивних способів рішення аналогічних або тотожних проблем, які вже є в культурі; відносини до інновацій як послідовної модифікації існуючих культурних зразків; обґрунтовування меж застосовності і тиражування проекту.

Таким чином, основоположними принципами проектування є: принцип критичного порогу модифікації; принцип оптимізації зони найближчого розвитку; принцип персоніфікованості процесу і результатів проектування; принцип оптимальної орієнтації на збереження і зміну, що розуміється як відповідність традиційних і інноваційних механізмів і процесів культурної динаміки; принцип проблемно-цільової орієнтації, а також принципи відповідності проектованих змін, соціальної і особової доцільності, комплексності і реалістичності.

Дані принципи соціального проектування виконують двояку функцію: по-перше, вони визначають світогляд проектувальника, а також стиль і етичну інтонацію що розробляються їм концепцій, проектів, програм, ініціатив, тобто забезпечують ціннісно-орієнтаційний рівень проектування (особливо перші чотири принципи). По-друге, ці принципи складають теоретичну основу технології соціального проектування.