8. Культурно-національний розвиток України в епоху Відродження.
Культурно-національне відродження в Україні в другій половині XVI ст. розпочалося з:
1) пробудження національної свідомості народу, посилення його інтересу до духовного життя,;
2) утвердження відчуття рідної землі, нерозривності сутності своєї з попередніми поколіннями;
3) усвідомлення необхідності сприймання предковічних духовних здобутків народу - мови, пісні, звичаїв, віри, культурних надбань - усього того, що уможливлює національне існування.
Але культурне відродження України відбувалося в надзвичайно складних умовах. Ще в XIV - XVI ст. українські землі були поневолені іноземцями. Після Люблінської унії 1569 р. - польсько-литовського союзу - більша частина України /Галичина, Поділля, Волинь, Брацлавщина, Київщина/ опинилися під владою Польщі. Закарпатська Україна залишилася у складі Угорщини, Буковина - у складі Молдавії, Чернігівщина - у складі Росії. Селяни, козаки й міщани, дрібна шляхта й духовенство, що сповідувало православ'я, спровоковані нестерпними умовами існування, принизливим становищем схизматів і "нерозумних русинів", організовують повстання.
У прогресивних колах українського суспільства визрівало переконання, що насильницька колонізація загрожує національному існуванню народу, що польсько-католицькій експансії необхідно протиставити свої вітчизняні духовні цінності, свою культуру, щоб відродити самосвідомість, зміцнити дух і волю народу до боротьби. Все це вимагало розв'язання конкретних завдань:
а) поширення писемності, укладання й розповсюдження підручників;
б) організації шкіл і друкарень;
в) написання полемічних й історичних творів;
г) підготовку вчителів, письменників, учених;
ґ) організацію вищої школи, яка б стала освітнім науковим та ідеологічним центром.
До розв'язання цих завдань активно підключились міщани, козацтво, інтелігенція, а також окремі магнати і шляхтичі.
Єдиним засобом врятувати молодь від окатоличення стало використання своїх власних шкіл, які б давали науку і виховували учнів у національному дусі.Піднесення української культури, літератури, науки в епоху ренесансу й бароко. Період Ренесансу - Відродження - охоплює XIV-XVI століття. Поняття ренесансу виникло в процесі розвитку світової цивілізації, який поділяв історію на 3 доби: античність, середньовіччя та ренесанс – повернення до атичності. Тогочасні гуманісти намагалися звільнити культуру від середньовічної стереотипності, наблизити її до античних ідеалів прекрасного. Для цього перш за все потрібно було знання стародавніх мов, адже тільки так можна було знайомитися із античними зразками писемності. Отже, велика увага приділялася гуманітарній освіті, а також діяльності, безпосередньо пов'язаній з освітою та наукою, зокрема, книгодрукуванню. Започатковане було книгодрукування в Німеччині в середині XV ст. Иоганном Гутенбергом, який видав "Біблію". Згодом у Римі вийшла друком перша книга українського автора - поета Юрія Дрогобича, пізніше видавалися книги у Кракові та у Празі. Першими надрукованими на території України книгами стали "Апостол" і "Буквар", які були видані в 1574 р. у Львові Іваном Федоровим. Знавала змін система освіти. Саме за Доби Ренесансу українські студенти почали вирушати на навчання в університети інших країн - до Краківського, Падуанського, Болонського, Празького університетів. У другій половині XVI століття з'являються спроби заснувати виші школи і в Україні - так виникла Острозька школа, ректором якої був Герасим Смотрицький. Острозька школа давала ґрунтовні знання з грецької, церковнослов'янської, латинської мов та з основних гуманітарних предметів.
Саме на період Ренесансу припадають протиріччя між Західною та Східною церквами з приводу культурних взаємин та перспектив подальшого розвитку. Основні розходження між церквами полягали у догматі присвятої трійці, вченні католицької церкви про чистилище, різниці у обрядах, а також у календарних стилях. Все це призвело до появи значної кількості полемічних творів. Серед українських полемістів, які зробили значний внесок в історію української літератури епохи Відродження, слід згадати Герасима Смотрицького ("Ключ від царства небесного"), Христофора Філарета ("Апокрисис"), Івана Вишенського ("Посланіє до єпископів", "Пересторога"). У період Ренесансу з'являлися твори поетів-гуманістів (Юрія Дрогобича, Павла Русина, Севастяна Кльоновича). Україна разом з іншим світом переживала часи піднесеннякультури. Період ренесансу мав значний вплив на подальший розвиток української літератури завдяки сплеску суспільно-політичного та культурного життя, що відбувався в ці часи.
Висновок: Отже, європейська культура цього періоду, що складалась з багатьох компонентів, пройшла незвичайний і складний шлях розвитку. Саме в кінці доби була розірвана певна духовна єдність континенту, що існувала в середні віки, і було закладено основи для становлення національних культур.
ДОДАТКИ
Додаток А
Міколай Коперник
Данте Аліг'єрі
Додаток Б
Франческо Петрарка
Леонардо Бруні
Додаток В
Джотто
дель Арена в Падуї
Додаток Г
Санта Марія дель Фьоре
Філіппо Брунеллескі
Додаток Ж
Санта Марія дель Фьоре
Донателло
Давид
Додаток З
Мазаччо
Санта Марія дель Карміна
Сандро Боттічеллі
Додаток К
Леонардо да Вінчі
Тайна вечеря
Додаток Л
Джоконда
Санті
Додаток М
Сікстинська Мадонна
Мікеланджело Буонарроті
Додаток Н
Давид
купол собору Св. Петра в Римі.
Додаток О
Тіціан
Додаток П
«Магдалина, яка кається»
«Святий Себастьян»
Додаток Р
Джорджо Вазарі
Шекспір
Джерела та використана література.
Горбач Н. Я, Гелей С. Д., Російська З. П. та ін. Культура епохи Відродження (культура Ренессансу)
Реформация. Ренессанс. Гуманизм - Бурдах К.
Эрвин Панофский. Ренессанс и «ренессансы» в искусстве Запада
Маркарян Е.С. Нариси історії культури
Лазарев В.Н. Происхождение итальянского Возрождения
Ренессанс. История. Эстетика. Мастера. Шедевры - Стефано Дзуффи
Чижевський Д. Ренесанс та Реформація, у Історії украшательство літератури
Всеобщая история искусств, Т ІІІ, М, «Искусство»
http://referaty.pp.ua/abstracts/ua/culture/culture_11686.php
http://uk.wikipedia.org/wiki/³%E4%F0%EE%E4%E6%E5%ED%ED%FF
http://uk.wikipedia.org/wiki/Культура_епохи_Відродження