Термінологічний словник

Адресант – один із комунікантів; той, хто породжує висловлення, тобто мовець або автор тексту. У дискурсі відбувається розщеплення адресанта на реальну особистість того, хто породжує повідомлення; функцію адресанта (автора) як відображення в тексті його світогляду, оцінок, позицій і сприйняття такої функції реальним адресатом.

Адресат – один із комунікантів, на якого спрямована й розрахована мовленнєва дія того, хто породжує висловлення, тобто співрозмовник або читач, реципієнт повідомлення. Залежно від способу адресованості реальний адресант може бути конкретним, груповим або масовим за умови адресованості будь-кому.

АВТОРИТАРНИЙ (директивний, вольовий) стиль керівництва (authoritative style of management) – базується на жорсткому способі управління, недопущені ініціативи, тотальному контролі.

АВТОРИТАРНІСТЬ (від лат. avtoritaris— вплив, влада)— властивість особистості, що характеризується схильністю до диктату і беззаперечного підкорення оточуючих своєму впливу, владі, яка тісно пов’язана з агресивністю, завищеною самооцінкою й рівнем домагань, схильністю до стереотипізації і ригідності мислення й поведінки, слабкою рефлексією й тенденцією до виникнення та ескалації конфліктних ситуацій. Це соціально-психологічна характеристика особистості, що відбиває її прагнення максимально підкорити своєму впливу партнерів по взаємодії і спілкуванню.

АВТОРИТЕТ (від лат. avtoritaris — вплив, влада) —1) загальновизнаний вплив індивіда, заснований на положенні, яке він обіймає, посаді, статусі, знаннях, високих моральних якостях, досвіді і т. ін.; 2) визнання за індивідом права на ухвалення відповідального рішення в умовах спільної діяльності.

АГРЕСІЯ (від лат. aggredi — нападати) — індивідуальне чи колективне поводження, дія, спрямована на нанесення фізичної чи психологічної шкоди, збитку або на знищення іншої людини чи групи людей.

АДАПТАЦІЯ (adaptation) – процес активного пристосування особистості або соціальної групи до соціального середовища.

АДМІНІСТРАТИВНА ЕТИКА (administrative ethics) – вивчає і розробляє моральні аспекти діяльності державних службовців і керівників.

АКТИВНІСТЬ ОСОБИСТОСТІ — активна життєва позиція людини, яка виражається в її ідейній принциповості, послідовності у відстоюванні своїх поглядів, єдності слова і діла.

АКТУАЛІЗАТОР (actualization) – людина, яка прислуховується до інших і враховує інші інтереси, прагне до самоактуалізації та унікальності. Він чесний у своїх думках і діях. А. – це людина, яка поважає гідність інших, переконливо передає свої думки і бажання, добре ставиться до людей і допомагає їм знайти власний шлях розвитку.

АКТУАЛІЗАЦІЯ (actualization) – повага до інших людей, врахування їхніх інтересів, прагнення до реалізації унікальності кожної людини.

АМБІВАЛЕНТНИЙ (від лат. ambo — обидва і valentia — сила, міць) — неоднозначний, двоїстий, суперечливий за своєю природою.

АТРАКЦІЯ (від лат. attraction — приваблення, протягування) — поняття, яке означає виникнення при сприйнятті людини людиною привабливості одної іншою, виникає в суб’єкта як результат його специфічного відношення, оцінка якого породжує різноманітну гаму почуттів (від неприязні до симпатії і навіть кохання) і проявляється у вигляді особливої соціальної установки на іншу людину.

АТРИБУЦІЯ КАУЗАЛЬНА (від лат. causa — причина, atribution — приписування)— інтерпретація суб’єктом міжособистісного сприйняття причин і мотивів поведінки інших людей. Основними сферами вивчення атрибуції каузальної є міжособистісне сприйняття, само прийняття і сприйняття широкого класу інших соціальних об’єктів.

АФІЛІАЦІЯ (від англ. affiliate — приєднувати) — потреба індивіда контактувати з іншими людьми. Деякою мірою присутність інших спонукає зниження тривоги, при блокуванні афіліації виникає почуття самотності.

БАГАТСТВО МОВЛЕННЯ – одна з якостей мовлення, ознака високої мовної компетенції людини. Багатство мовлення полягає у використанні великої кількості мовних одиниць (слів, словосполучень, речень), різних за смислом і будовою, відсутності невиправданих повторень слів, однотипних синтаксичних конструкцій. Багатство мовлення пов’язане із змістовністю, послідовністю, точністю, виразністю, доречністю, правильністю інформації (усної чи писемної), які формуються на основі літературної мови як акумулятора людських знань.

БАНКЕТ (banquet) – урочистий захід, що проводиться у зв’язку з важливим ювілеєм, святом, підписанням міжнародної угоди тощо.

БАР´ЄРИ ВЗАЄМОРОЗУМІННЯ (від франц. ваггіег — перешкода, перешкоджати) — естетичний: виникає на основі перших вражень про людину, насамперед з її зовнішнього вигляду, манери поведінки, стилю одягу; інтелектуальний: у кожної людини різні прояви інтелекту розвиваються нерівномірно. В одних людей розвинений інтелект теоретичний, в інших— практичний, в одних виражена здатність до цілісного художнього пізнання світу, в інших — до логічного осмислення і суворого наукового відтворення; мотиваційний: коли співбесідникові нецікаві думки партнера, вони не зачіпають його особистих потреб, не спричинюють мотиву, який спонукав би до розуміння; емоційний: виникає тоді, коли у взаєминах між людьми відсутній емоційний комфорт — стан максимальної емоційної зручності в природному і соціальному середовищі. Емоційний бар’єр виникає на основі антипатії— почутті неприязні, відрази до чогось чи когось.

БАР´ЄР ПСИХОЛОГІЧНИЙ — внутрішня перешкода, яка заважає людині думати і правильно поводитися серед інших людей. Часто виникає у сфері ділових і особистих взаємостосунків і перешкоджає встановленню відкритих і довірливих взаємин між людьми. Це — психічний стан, який виявляється в неадекватній пасивності суб’єкта, який перешкоджає виконанню ним тих чи інших дій.

ВЕРБАЛІЗАЦІЯ ЕМОЦІЙ — повідомлення партнерові про свої почуття і переживання у формі словесних послань.

ВЕРБАЛЬНА КОМУНІКАЦІЯ (verbal communication) – комунікація за допомогою усної і письмової мови. Це цілеспрямована лінгвопсихоментальна діяльність адресанта й адресата у процесі інформаційного обміну та впливу на співрозмовника за допомогою знаків природної мови. Інформаційний обмін передбачає передачу різних змістів: денотативного, конототивного, прагматичного, естетичного і т. ін. - і спонукає до певної «відповідної» дії. Вплив адресата має на меті коригування його актуальної поведінки, зміну структур і сценаріїв свідомості, психологічних станів, оцінок тощо.

ВЕРБАЛЬНИЙ (від лат. verbalіs — словесний) — термін, застосовуваний у психології для позначення форм знакового матеріалу, а також процесів оперування з цим матеріалом. Це той, що стосується звучання людської мови.

ВЗАЄМОДІЯ — процес безпосередньої чи опосередкованої дії суб’єктів один на одного, що породжує взаємну зумовленість та зв’язок.

ВЗАЄМОДІЯ МІЖОСОБИСТІЧНА — 1) у широкому сенсі — випадковий чи навмисний, приватний чи публічний, тривалий чи короткочасний, вербальний чи невербальний особистісний контакт двох чи більше людей, що має наслідком взаємні зміни їх поведінки, діяльності, ставлення, установок; 2) у вузькому значенні — система взаємно обумовлених індивідуальних дій, зв’язаних циклічною причинною залежністю, при якій поводження кожного з учасників виступає одночасно і стимулом, і реакцією на поводження інших.

ВЗАЄМОДІЯ СОЦІАЛЬНА — форма соціальної комунікації чи спілкування принаймні двох осіб чи спільнот, у якій систематично здійснюється їхній вплив один на одного, реалізується соціальна дія кожного з партнерів, досягаються пристосування дій одного до дій іншого, спільність у розумінні ситуації, змісту дій і визначений ступінь солідарності чи згоди між ними.

ВЗАЄМОРОЗУМІННЯ (mutual understanding) – це таке розшифрування партнерами повідомлень і дій один одного, яке відповідає їх значенню з погляду їхніх авторів. Це спосіб стосунків між окремими людьми, соціальними групами, колективами, організаціями, країнами, при якому максимально осмислюється і враховується на практиці точка зору чи позиція сторін, які спілкуються. Об’єктивною основою взаєморозуміння виступає спільність інтересів, ближніх чи віддалених цілей, поглядів. Взаєморозуміння конкретно реалізується через сприйняття природної мови (головним чином), а також штучних засобів комунікації — жестів, формалізованих мов тощо. Воно передбачає обмін думками, цінностями, вивчення реального досвіду сторін з метою встановлення взаєморозуміння. Це — механізм міжособистісної взаємодії, зв’язаний у першу чергу з когнітивними процесами й який забезпечує формування загального значеннєвого поля учасниками взаємодії, взаємне особистісне прийняття, вироблення подібного бачення задач у конкретній ситуації.

ВИТІСНЕННЯ — один із видів «психологічного захисту», що являє собою процес, у результаті якого неприйнятні для індивіда думки, спогади, переживання «виганяються» зі свідомості і переводяться у сферу несвідомого, там вони продовжують впливати на поводження індивіда і переживаються ним у формі тривоги, страху і т. п.

ВИРАЖАЛЬНІ РУХИ означають зміни тіла (пантоміміка, жести), виразу обличчя (мімічні рухи сміху, жалю, відрази, здивування тощо). Головна їхня роль — виражати емоційні реакції (і позитивні, і негативні). Мова також є різновидом виражальних рухів. Цінність вивчення виражальних рухів (і при простому спостереженні, і завдяки спеціальним апаратам) полягає в тому, що в них віддзеркалюються психофізичні стани людини.

ВІДЧУЖЕНІСТЬ — охолодження і розрив з найближчим оточенням, випадання із соціальних зв’язків; на особистісному рівні виявляється як почуття безсилля перед повсякденними проблемами, супроводжується апатією, аполітичністю установок, дефіцитом теплого душевного спілкування.

ВІЗУАЛЬНА ПСИХОДІАГНОСТИКА — наука, що досліджує всі зовнішні виявлення вигляду і поведінки людини з метою вивчення її особистісного змісту.

ВПЛИВ ПСИХОЛОГІЧНИЙ— процес і результат зміни індивідом поведінки іншої людини, її установок, намірів, уявлень, оцінок тощо під час взаємодії з нею. Механізмами спрямованого впливу є переконання та навіювання. Механізми непрямого впливу — зараження і наслідування.

ГОВОРІННЯ — компонент вербальної комунікації, тобто вміння промовляти, виголошувати інформацію, будувати речення.

ГРАФОЛОГІЯ (від грец. grqfo- пишу, logos — вчення) — вчення про почерк як різновидність виразних рухів, які відображають психологічні властивості і психічні стани того, хто пише. Ідея зв’язку почерку з внутрішніми якостями людини належить античності (Аристотель, Теофраст та ін.).

ГРУПА (group) – сукупність людей, об’єднаних загальними інтересами, професією, діяльністю та ін.

ГРУПОВИЙ КОНФЛІКТ (group conflict) – стан дезорганізації, порушення рівноваги в групі.

ДЕМОКРАТИЧНИЙ СТИЛЬ КЕРІВНИЦТВА (democratic style of management) – стиль базується на колегіальності прийняття рішень, врахуванні думок і, по можливості, побажань підлеглих, передачі частини повноважень підлеглим; стиль заохочення, ініціативи.

ДЕСТРУКТИВНИЙ — неефективний, неплодотворний, руйнівний.

ДЕФІЦИТ СПІЛКУВАННЯ недостатність або цілковита втрата контактів людини з навколишнім середовищем, з іншими людьми. Це явище, яке негативно впливає на духовний світ людини, позбавляє її радості спілкування, обмежує, звужує її пізнавальні інтереси і соціальні потреби.

ДИНАМІКА КОНФЛІКТУ (dynamics of the conflict) – послідовна зміна стадій і етапів, які характеризують процес розгортання конфлікту від виникнення конфліктної ситуації і до її вирішення.

Дискусія – усна (або писемна) форма організації мовлення, у процесі якої розглядаються протилежні точки зору; комунікативна взаємодія групи учнів, що організовується для обміну думками, обговорення спірного питання.

Диспут – форма організації попередньо підготовленого публічного обговорення складного суперечливого питання (про переглянутий кінофільм, виставу тощо), у ході якої наявні різні (іноді протилежні) погляди. Диспутом називають форму навчання (урок), що будується на основі заздалегідь підготовленої дискусії й передбачає обговорення складного питання. Мета диспуту – надати можливість колективно пройти шляхом пошуку істини.

ДИСТАНЦІЮВАННЯ — віддалення, дотримання відстані, дистанції.

ДИСТАНЦІЯ СОЦІАЛЬНА — ступінь близькості чи відчуження, соціальних груп і осіб по їхньому положенню в суспільстві.

ДІАЛОГ – форма мовлення; ситуаційно зумовлене спілкування двох або кількох осіб, комунікативні ролі яких інверсуються (мовець стає адресантом, а адресат перетворюється на мовця, адресатом якого є перший мовець), за умови визнання учасниками спілкування спільної мети й напрямку комунікації.

ДІЛОВА БЕСІДА (розмова) (business conversation (talk)) – це вид міжособистісного ділового, службового спілкування, що передбачає обмін інформацією, поглядами, думками і спрямований на вирішення певної проблеми.

ДІЛОВА ВЗАЄМОДІЯ — така взаємодія людей, що полягає у рішенні конкретної задачі, що стоїть перед організацією, що накладає визначені рамки на поведінку людей.

ДІЛОВА НАРАДА — форма організованої, цілеспрямованої взаємодії керівника з колективом завдяки обміну думками.

ДІЛОВЕ СПІЛКУВАННЯ (business communication) – спілкування, метою якого є організація і оптимізація виробничої, наукової, комерційної чи іншої діяльності, де на першому місці стоять інтереси справи, а не конкретних співрозмовників.

ДІЛОВИЙ РІВЕНЬ СПІЛКУВАННЯ — це такий рівень, під час якого на перше місце ставиться справа, однаково цінна для партнерів. Таке спілкування дає партнерам плоди спільної праці і відчуття взаємодовіри та взаємоповаги, бо, маючи мету, люди розкривають себе найбільш повно і суттєво.

ДІЛОВИЙ ЕТИКЕТ (business etiquette) – норми, які регулюють стиль роботи, манеру поведінки, спілкування при вирішенні ділових проблем.

ДІЛОВИЙ ЛИСТ (business letter) – документ, який використовується для зв’язку, передавання інформації на відстані між кореспондентами (юридичними або фізичними особами).

ДІЛОВИЙ ПРИЙОМ (business official reception) – зібрання запрошених гостей на честь завершення переговорів, підписання контракту, запрошених гостей, ювілею і презентації фірми та ін.

ДІЛОВИЙ ПРОТОКОЛ (business minutes) – регламентований порядок зустрічей і проводів делегацій, проведення бесід, переговорів і прийомів, ведення ділового листування, підписання договорів, угод та ін.

ДІЛОВОДСТІО (clerical work; office work) – сукупність операцій щодо створення, приймання, реєстрації, візування, підписання, затвердження, розмноження, передавання, відправлення, контролю, зберігання і знищення службової кореспонденції.

ДОВІРА (trust) – морально-психологічна категорія, яка виявляє ставлення до дій іншої особи і до неї самої; ґрунтується на переконаності, що діє ця особа правильно, що їй притаманні сумлінність і чесність.

ДРУЖБА — форма міжособистісної взаємодії, яка характеризується вибірковими стосунками, взаємною прихильністю учасників спілкування, високим рівнем задоволеності міжособистісними контактами, взаємними очікуваннями позитивних почуттів.

ЕГОЇЗМ (selfishness) – морально-психологічна риса особи; полягає в надмірній зосередженості на своєму “я”, замкненості у вузькому світі своєї індивідуальності.

ЕКОНОМІЧНА ЕТИКА (economical ethics) – розділ науки, визначає методи і форми досягнення етично виправданих економічних цілей.

ЕКСПРЕСІЯ — виразність; сила прояву почуттів, переживань.

ЕКСТРАЛІНГВІСТИЧНА ЗНАКОВА СИСТЕМА — це включення в мову пауз, інших нелінгвістичних компонентів (покашлювання, сміх), темп мовлення.

ЕКСТРАПОЛЯЦІЯ — поширення висновків, одержуваних зі спостереження за однією частиною явища, на іншу його частину чи на все явище в цілому.

ЕМОЦІЇ (від лат. етоуео — хвилюю, збуджую) — психічні стани і процеси в людини і тварини, у яких реалізуються їх ситуативні переживання. Емоції виступають як властивості людини, оскільки в них виявляється позитивне або негативне ставлення індивіда до певних об’єктів, сфер діяльності, до інших людей, до самого себе.

ЕМОЦІЙНЕ СПІЛКУВАННЯ— різновид соціального спілкування, що ґрунтується на емоціях та почуттях людини. Конкретні вияви емоційного спілкування: почуття близькості з іншою людиною чи певною групою людей на базі вияву спільності почуттів, прилучення до духовного світу іншої людини. Так, кохання виникає переважно на ґрунті емоційного спілкування. Воно має виняткове значення для дружби, приязні, товаришування.

ЕМОЦІЙНІСТЬ МОВИ – комунікативна якість мови, що виражає індивідуальний лад почуттів, переживань, настроїв, суб'єктивне ставлення осо­бистості до висловлюваного, уникання експресивного дисонансу.

ЕМПАТІЯ — (empation) – уміння проникнути в переживання іншої людини, уміння співпереживати, співчувати. Це — здатність індивідуума емоційно відгукуватися на переживання інших людей.

ЕМПАТИЧНЕ СЛУХАННЯ — безцінний зворотний зв’язок, мета якого — надати співрозмовникові підтримку, дати зрозуміти, що проблема, яка його турбує, сприймається як важлива.

ЕТИКА (ethics) (з грецьк. еthos – нрав, звичай, характер) –– система знань (наука) про мораль та моральність, їх сутність та історію розвитку, їх роль та місце в житті людини. Е. – система знань про добро та зло, їх актуалізацію в житті людини.

ЕТИКА БІЗНЕСУ (business ethics) – правила, норми, що регулюють відношення суб’єктів бізнесу.

ЕТИКА ДІЛОВИХ ВІДНОСИН (ethics of the business relations) – система знань про моральні аспекти ділових відносин.

ЕТИКЕТ (etiquette) (з франц. etiguette – встановлений порядок і форми обходження при дворах) – це сукупність правил поведінки, які регулюють зовнішні прояви людських стосунків (ставлення до інших, форми звертання, манери, стиль одягу тощо). Це складова зовнішньої культури окремої людини і суспільства в цілому. Е. є певною формою церемоніалу, це мова символів.

ЕФЕКТИ СОЦІАЛЬНОЇ ПЕРЦЕПЦІЇ при спілкуванні виникають ефекти соціальної перцепції як результат приписування чи поширення оцінного враження на сприймання дій, вчинків, особистісних рис іншої людини за дефіциту часу і джерел інформації.

ЕФЕКТ НОВИЗНИ — явище, пов’язане із міжособистісним сприйняттям. Проявляється у впливі на формування образу про людину тієї інформації, яка надійшла останньою.

ЕФЕКТ ОРЕОЛУ — вплив першого враження про людину на її наступне сприйняття. Виділяють "позитивний ореол" і "негативний ореол". Так, якщо перше враження про людину в цілому приємне, то в подальшому вся її поведінка, зріст і вчинки оцінюються позитивно. Виділяють та перебільшують здебільшого лише позитивні моменти, а негативні ніби нівелюються, і навпаки. Це — тенденція того, хто сприймає, переносити сприятливе (чи негативне) враження про одну якість людини на всі інші її якості.

ЕФЕКТ ПЕРВИННОСТІ — переважаючий вплив на образ тієї інформації про іншу людину, яка надходить першою.

ЕФЕКТИВНА КОМУНІКАЦІЯ — це комунікація, яка забезпечує динаміку у вирішенні проблем, використання найбільш оптимальних засобів шляхом досягнення взаєморозуміння між партнерами.

ЕФЕКТИВНІСТЬ КОМУНІКАЦІЇ – комунікативний параметр, що визначає досягнення комунікативного співробітництва (кооперації) між адресантом й адресатом і спрямований на такий спосіб організації концептуальної структури тексту, який сприяє розумінню тексту з мінімальними зусиллями для читача.

ЖЕСТИ (від nam.gesta— діяння) — виражальні рухи рук, пальців. Жести виступають і як імпульсивно-інстинктивні дії. Розраховані на те, що присутні за їх допомогою зрозуміють внутрішній стан людини і її вимоги. Жестикуляція завжди супроводжує мовлення, яке стає більш наочним та експресивним.

ЗАМІЩЕННЯ — захисний механізм, що має дві різні форми прояву. У психоаналізі виділений захист шляхом заміщення об’єкта і захист шляхом заміщення потреби.

ЗАОХОЧЕННЯ (incentive) – матеріальне або моральне стимулювання праці, діяльності людей.

ЗАРАЖЕННЯ (у соціальній психології) — процес передання емоційного стану від одного індивіда іншому на психофізіологічному рівні контакту, крім власне значеннєвого впливу чи додатково до нього.

ЗАРАЖЕННЯ ЕМОЦІЙНЕ — один із видів психологічного впливу, під час якого передається емоційний стан від одного індивіда до іншого. Якщо діє зворотний зв’язок, то зараження відбувається як ланцюгова реакція, що супроводжує масові явища: натовп, масові акції та ін.

ЗАСОБИ СПІЛКУВАННЯ — це насамперед мова, оптико-кінетична система знаків (жести, міміка, пантоміміка), пара- і екстралінгвістичні системи (інтонація), немовні виражальні засоби мови (паузи), система організації простору і часу комунікації, система "контакту очима").

ЗАХИСТ ПСИХОЛОГІЧНИЙ — спеціальна регулятивна система стабілізації особистості, спрямована на усунення чи зведення до мінімуму почуття тривоги, зв’язаного з усвідомленням конфлікту.

ІДЕНТИФІКАЦІЯ (identification) – уподібнення себе іншому. Від лат. identicus — тотожний і fasio — роблю — прийом наукового пізнання, при якому встановлюються тотожність, подібність об’єктів завдяки спільності певних рис, ознак. У соціальній психології широко застосовується при вивченні малих груп, класифікацій лідерів, типології особистості. Ідентифікація тісно пов’язана з моделюванням як методом сучасного наукового пізнання. Це психологічний процес ототожнення індивідом себе з іншою людиною, групою, колективом, що допомагає йому успішно опановувати різні види соціальної діяльності, засвоювати і перетворювати соціальні норми і цінності, виконувати соціальні ролі.

ІМІДЖ (image) – враження, яке особистість або організація справляють на людей і яке фіксується в їх свідомості у формі певних емоційно забарвлених стереотипних уявлень. І. — цілеспрямовано формований образ (будь-якої особи, явища, предмета, фірми), покликаний зробити емоційно-психологічний вплив на кого-небудь з метою популяризації, реклами і т. п.

ІНТЕРАКТИВНА СТОРОНА СПІЛКУВАННЯ — це та його сторона, яка фіксує не тільки обмін інформацією, а й організацію сумісних дій, які дають змогу реалізувати деяку загальну для партнерів діяльність.

ІНТЕРАКЦІЯ (від inter — між і action — дія), тобто як сукупність зв´язків і взаємовпливів людей, що складаються в їхній спільній діяльності.

ІНТЕРПРЕТАЦІЯ — тлумачення, розкриття змісту, пояснення.

ІНТОНАЦІЯ — ритміко-мелодійна сторона мови (підвищення і зниження тону); манера вимови, що виражає почуття.

ІНЦИДЕНТ —(incident)– вчинок (подія) в результаті активізації діяльності однієї із протиборчих сторін, який зачіпає інтереси іншої сторони, унаслідок чого може початися конфлікт.

КАТАРСИС — емоційне потрясіння, стан внутрішнього очищення.

КЕРІВНИК (leader; manager; chief) – особа, на яку офіційно покладено функції управління організацією.

КЕРІВНИЦТВО (management, administration) – 1) мистецтво впливати на інших для досягнення певної мети; 2) керівник, керівний склад якої-небудь організації.

КІНЕТИКА— наука, яка вивчає одиницю тілорухів людини— кін (грец. кіпета — рух), або кінему (аналогічно фонемі в лінгвістиці). Із кінів утворюються кінеморфи (щось подібне фразам), які й сприймаються в ситуації спілкування. Це вчення в якому досліджуються явища, процеси, що змінюються з часом, рух тіл у просторі.

КІНЕСИКА — рухи, що відбиваються за допомогою оптичної системи: жести, поза, міміка, оформлення зовнішності, почерк і т. д.

КОД — мова чи її різновид (діалект, сленг, стиль), якою користуються учасники даного комунікативного акту.

КОЛЕКТИВ (staff) – соціальна група вищого рівня розвитку з певною організаційною структурою, що поєднана цілями спільної суспільно-корисної діяльності і має складну динаміку формальних та неформальних стосунків. Діяльність членів К. визначається особистісно значимими і соціально визнаними цінностями.

КОМПОЗИЦІЯ (composition) (з лат. сomposition – складання, створення) – побудова виступу, співвідношення його окремих частин, відношення кожної окремої частини до виступу як єдиного цілого.

КОМПРОМІС — угода між представниками різних інтересів, думок та ін. на основі взаємних поступок.

КОМУНІКАБЕЛЬНІСТЬ (sociability) – риса особистості, здатність її до спілкування з іншими людьми, товариськість. К. (від лат. соттипісо — з’єдную, повідомляю)— здатність встановлювати контакти. По-перше, вміння встановлювати контакти визначає успіх при реалізації продукції, отриманні нових замовлень, а, отже, і успішну роботу організації. По-друге, вміння правильно спілкуватися і давати чіткі накази є невід’ємним елементом успішної управлінської діяльності. К. — здатність, схильність до спілкування, комунікації, до встановлення контактів і зв’язків, психологічна сумісність, товариськість.

КОМУНІКАТИВНА КОМПЕТЕНЦІЯ – здатність мобілізувати різноманітні знання мови (мовну компетенцію), паравербальних засобів, ситуації, правилі норм спілкування у відповідних контекстах чи ситуаціях. Комунікативна компетенція передбачає володіння не лише знаннями, а й уміннями й навичками побудови інтенційно-стратегічної програми комунікації, дотримання її і контролю за нею у процесі спілкування; орієнтації на співрозмовника, передбачення його реакції; вибору мовних і паравербальних засобів комунікації і їхнього декодування; подолання комунікативних перешкод, усунення комунікативних шумів, виходу із комунікативного цейтноту тощо. К. к. складається з мовленнєвої компетенції (уміння застосовувати знання мови на практиці, користуватися мовними одиницями), мовної компетенції (знання одиниць мови та правил їх поєднання), предметної компетенції (уміння на основі активного володіння загальною лексикою відтворювати в свідомості картину світу), прагматичної компетенції (здатність до здійснення мовленнєвої діяльності, зумовленої комунікативною метою, до вибору необхідних форм, типів мовлення, урахування функціонально-стильових різновидів мовлення).

КОМУНІКАТИВНІ ЯКОСТІ МОВИ – реальні властивості, характеристики її змістового наповнення і формального вираження, що складаються на основі певних типів відношень (“мова — мовлення”, “мова — мислення”, “мовлення — дійсність”, “мова — людина (адресат)”, “мова — умови спілкування” та ін.). Розрізняють такі комунікативні якості мови: правильність, точність, логічність, чистота, образніст, виразність та ін.

КОМУНІКАЦІЯ (communication) – фундаментальна ознака людської культури, яка полягає у взаємозв’язку, взаємоспілкуванні, взаємодії людей на основі обміну певною інформацією. Це — специфічно культурна форма спілкування, обмін інформацією між людьми за допомогою знаків і символів, при якому інформація передається цілеспрямовано, приймається вибірково, а взаємодія здійснюється відповідно до визначених правил і норм.

КОМУНІКАТИВНА СТОРОНА СПІЛКУВАННЯ — пов’язана з виявленням специфіки інформаційного процесу між людьми як активними суб’єктами з урахуванням відносин між партнерами, їх установок, цілей, намірів. Це призводить не лише до руху інформації, а й до уточнення, збагачення тих знань, думок, фактів, якими обмінюються люди.

КОНГРУЕНТНІСТЬ — термін, який означає відповідність між вербальними та невербальними чинниками повідомлення, узгодженість усіх його складових частин, продиктовані прагненням "підлаштуватися" під співбесідника, знайти з ним контакт.

КОНТАКТ СОЦІАЛЬНИЙ— тип зв’язків, що є дуже коротким за своїм терміном. Відповідно до своїх потреб та інтересів людина відбирає серед численної кількості інших людей тих, з якими вона потім вступає у взаємодію. Можна виділити різні види контактів: просторові, контакти обміну, контакти зацікавленості.

КОНТЕКСТ – сукупність умов висловлювання. Контекст може бути явним (експліцитним) – вербальним і невербальним, таким, що підлягає спостереженню, прихованим (імпліцитним), таким, що не підлягає безпосередньому спостереженню. У процесі навчання мови необхідно враховувати обидва види контексту: аналізувати мовні одиниці у взаємозв’язку та взаємозумовленості, з урахуванням ситуації спілкування, розуміти прихований зміст висловлювання.

КОНФЕДЕНЦІЙНИЙ — суто особистий, довірчий, секретний, який не підлягає розголосу.

КОНФЛІКТ (conflict) (з лат. conflictus – зіткнення) – особливий вид особистісної взаємодії, в основі якого лежать протилежні і несумісні в даній ситуації цілі, інтереси, типи поведінки і під час якого виникають неприємні почуття та переживання. Це зіткнення протилежно спрямованих цілей, інтересів, позицій, думок, поглядів опонентів чи суб’єктів взаємодії на підставі суперництва, відсутності взаєморозуміння з різних питань, пов’язаних з гострими емоційними переживаннями.

КОНФЛІКТНА СИТУАЦІЯ (conflict situation) – суперечні позиції сторін, прагнення до протилежних цілей, розбіжності в інтересах і бажаннях. Це граничний випадок загострення протиріччя в колективі.

КОНФОРМІЗМ (від лат. conformis — подібний, відповідний) — тактика людини, яка пристосовує свій спосіб життя, думки і почуття до способу життя, думок і почуттів тієї соціальної групи, у якій вона перебуває. Це психологічна характеристика поводження людини, що виражається в її піддатливості «тиску» групи, тобто в ситуації конфлікту між власною думкою і думкою групи вона формує думку, що збігається з думкою більшості.

КОНФРОНТАЦІЯ — протиставлення, протиборство.

КРЕАТИВНІСТЬ – 1) мовна здатність людини породжувати і розуміти безкінечну кількість висловлень з огляду на кінцеве число мовних засобів; 2) принцип залучення нової інформації, отримання нових знань і створення нових позначень цих знань.

Культура – це сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених усіма видами перетворюючої діяльності людини і суспільства.

КУЛЬТУРА СПІЛКУВАННЯ (culture of communication) – це сума набутих людиною знань, вмінь та навичок спілкування, які створені, прийняті та реалізуються в конкретному суспільстві на певному етапі його розвитку.

КУЛЬТУРА УПРАВЛІННЯ (management culture) – комплексна узагальнена характеристика управлінської праці, що відображає її якісні ознаки і особливості. К. у. містить: сукупність знань, міру поглядів, морально-естетичні норми праці, ставлення до праці, навички організації праці, уміння володіти собою і розуміти людей, які працюють поряд.

МАНІПУЛЯТОР (manipulator) – людина, яка свідомо (тоді це цинізм) або несвідомо вдається до всіляких хитрощів, щоб контролювати ситуацію та досягти своєї мети.

МАНІПУЛЯЦІЯ (manipulation) – комунікативний вплив, який веде до створення в іншої людини мотиваційних станів (почуттів, стереотипів), що спонукають його до поведінки, вигідної тому, хто на неї впливає. Це система заходів, методів, прийомів підпорядкування особистості, скерування її поведінки, почуттів, бажань у русло, що відповідає інтересам особи, котра здійснює маніпуляцію. Здійснюється в основному через систему засобів масової комунікації (телебачення, пресу, радіо), рекламну індустрію, механізми моди, виховання, освіту. Охоплює чималий набір прийомів психотехніки навіювання від підсвідомого впливу для вироблення бажаних уявлень, прищеплення певних стандартів поведінки до комплексного натиску на особу. М. - складна, заплутана дія; спритна витівка, підтасовування; система прийомів і способів впливу на свідомість з метою нав’язування яких-небудь ідей чи введення в оману.

МІЖОСОБИСТІСНЕ СПІЛКУВАННЯ — взаємодія між кількома людьми, здійснювана за допомогою засобів мовного і немовного впливу, у результаті якого виникають психологічний контакт і визначені стосунки між учасниками спілкування.

МІЖОСОБИСТІСНЕ СПРИЙНЯТТЯ— сприйняття розуміння та оцінки людини людиною.

МІЖОСОБИСТІСШ СТОСУНКИ — взаємозв’язки між людьми, які суб’єктивно переживаються і об´єктивно проявляються в характері та спробах взаємних впливів, що здійснюються між людьми в процесі спільної діяльності і спілкування.

МІЖКУЛЬТУРНА КОМУНІКАЦІЯ – різновид комунікації, протиставлений монокультурній комунікації, який характеризується належністю співрозмовників до різних культур.

МІМІКА (expression) – рухи м’язів обличчя, одна із форм виявлення психічних станів людини (особливо емоційних – радість, сум, гнів тощо). М. посідає значне місце в процесі комунікації як додатковий засіб вираження та сприйняття емоційного стану людей, оскільки вона невіддільна від усього складу думок, дій, почуттів людини і є органічним виявом внутрішнього життя.

МНЕМОНІКА — сукупність прийомів і способів, що полегшують запам’ятовування, з використанням штучних асоціацій.

МОББІНГ (mobbing) – негативні дії (тиснення, переслідування) однієї або кількох людей, спрямовані проти іншої людини, в результаті чого людина, яку переслідують, відчуває себе ображеною і пригніченою.

МОБІЛЬНИЙ — рухливий, здатний до швидкого пересування, дії.

МОВА (language) — суспільно зумовлена система словесних знаків, яка слугує засобом спілкування в певному суспільстві. Це система знаків, одиниці якої і відношення між ними створюють ієрархічно впорядковану структуру. М. — система знаків, що служить засобом людського спілкування, розумової діяльності, способом вираження самосвідомості особистості, передання і збереження інформації. М. - це єдина, цілісна, складна система знаків: фонем (звуків), морфем (частин слова), слів, речень, яка служить для називання предметів, явищ об'єктивної дійсності та понять, є засобом спілкування, обміну думками і формування думок.

Мовний етикет – національно-специфічні правила мовної поведінки, що реалізуються у прийнятих суспільством ситуаціях "ввічливого" контакту із співбесідником.

МОВЛЕННЯ (speech) – процес спілкування засобами мови, мова в дії. Це історично сформована в процесі матеріальної перетворюючої діяльності людей форма спілкування за допомогою мови.

МОРАЛЬ (moral) (з лат. moris – норов, звичай, характер) – теоретична сукупність поглядів на мораль та моральність, моральні відношення, якості, діяльність людини; це моральні принципи, норми і правила поведінки. М. визначає цінності людини, регулює її поведінку з точки зору принципового протиставлення добра та зла.

МОРАЛЬНА КУЛЬТУРА (moral culture) – частина існуючої в суспільстві культури, зміст якої включає вироблене віками загальнолюдське уявлення про добро, сумління, обов’язок і відповідну їм поведінку.

МОРАЛЬНІСТЬ (morality) – поведінка, вчинки, якості, відношення, діяльність людини як результат безпосередньої реалізації моральних ідей, цінностей, принципів, норм і правил поведінки.

МОРАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ КЛІМАТ (moral and psychological climate) – стійкий емоційно-моральний стан соціальної групи (колективу), що визначає настрій людей, їхнє ставлення один до одного, суспільну думку щодо найважливіших матеріальних і духовних цінностей.

ЛІБЕРАЛЬНИЙ СТИЛЬ КЕРІВНИЦТВА (liberal style of management) – базується на тому, що роль керівника при прийнятті рішень стає номінальною, вказівки не даються, керують підлеглі, діє принцип “своя людина”.

ЛІДЕР (leader) (від англ. leader – провідний, керівник) – особистість, що користується визнанням та авторитетом групи і за якою група визнає право приймати рішення про дії у важливих ситуаціях, бути організатором діяльності групи і регулювати відносини у групі.

ЛЮБОВ— інтимні почуття людей, які супроводжуються емоціями ніжності, захоплення, ревнощів, взаєморозуміння, взаємопідтримки, задоволення від взаємного спілкування.

НАВІЮВАННЯ (cast) – це психологічний вплив однієї людини на іншу або на групу людей, що передбачає некритичне сприймання висловлених думок і волі. Воно є механізмом, який дає змогу вплинути на несвідоме: установки, емоційні реакції, очікування тощо. Виокремлюють такі види Н. на людину: 1) коли вона перебуває в активному стані; 2) під гіпнозом; 3) під час сну.

НАПОЛЕГЛИВІСТЬ (persistence) – вольова риса, що полягає у здатності тривало, не знижуючи активності, домагатись поставленої мети, не зважаючи на труднощі та перешкоди.

НАСЛІДУВАННЯ (imitation) – особлива форма поведінки людини, що полягає у відтворенні нею дій інших осіб. (Наслідування дітьми дорослих, наслідування дій наших кумирів).

НАСТАНОВА — готовність, схильність суб’єкта до дії, що виникає при передбаченні ним появи визначеного об’єкта й забезпечує стійкий, цілеспрямований характер діяльності стосовно даного об’єкта.

НОРМИ ГРУПОВІ (від лат. norma — точне розпорядження, зразок) — сукупність правил і вимог, вироблюваних кожною реально функціонуючою спільністю і таких, що відіграють роль найважливішого засобу регуляції поводження членів даної групи, характеру їх взаємин, взаємодії і спілкування.

НЕВЕРБАЛЬНА КОМУНІКАЦІЯ (nonverbal communication) – комунікація за допомогою немовних засобів (жести, міміка, паузи, манери, зовнішність). Н. к. включає різні знакові системи: оптико-кінстичну, пара та екстралінгвістичну, просторово-часову, контакт "очі в очі", які мають свої особливості.

ОПТИКО-КІНЕТИЧНА СИСТЕМА ЗНАКІВ — використовує жести, міміку, пантоміміку. Загалом цю систему можна уявити як сприймання властивостей загальної моторики різних частин тіла (рук — жестикуляція, обличчя — міміка, пози — пантоміміка). Ця загальна моторика відображає емоційні реакції людини, оскільки включення оптико-кінетичної системи знаків до ситуації комунікації надає спілкуванню певних нюансів, що сприймаються неоднозначно за умов використання одних і тих самих жестів у різних національних культурах. Значущість оптико-кінетичної системи знаків у комунікації настільки велика, що виокремилась особлива галузь досліджень — кіпесика, яка вивчає ці проблеми.

ОСОБИСТІСТЬ (personality) – соціально-психологічна сутність людини, яка формується в результаті засвоєння індивідом суспільних форм свідомості і поведінки, суспільно-історичного досвіду людства. Особистістю ми стаємо під впливом суспільства, виховання, навчання, взаємодії, спілкування тощо. О. – ступінь привласнення людиною соціальної сутності. О. – соціальний індивід.

ОРАТОРСЬКЕ МИСТЕЦТВО (від лат. оrator з оrо — говорю) – майс­терність виголошення усного слова, що ґрунтується на засвоєнні основних положень риторики, а також особистих якостях мовця.

ПАНТОМІМІКА — система виразних тілесних рухів.

ПАРАЛІНГВІСТИЧНА СИСТЕМА— це система вокалізації мовлення, що характеризується якістю голосу, його діапазоном, тональністю і виражає почуття та стани людини. Так, спокійний і солідний голос знімає напруженість, збуджує інтерес, а роздратований сприймається як ознака агресивності.

ПЕДАГОГІЧНА ТЕХНІКА- це вміння використовувати власний психофізичний апарат як інструмент виховного впливу.

ПЕРЕГОВОРИ (negotiation) – це метод досягнення угоди шляхом ділового спілкування, коли обидві сторони мають як спільні, так і протилежні інтереси.

ПЕРЕКОНАННЯ (persuasion) – це спосіб впливу, коли людина звертається до свідомості, почуттів і досвіду людини з тим, щоб сформувати у неї нові установки. Це такий вплив однієї людини на іншу або на групу людей, який діє на раціональне та емоційне в їх єдності, формує нові погляди, відносини.

ПЕРЕКОНАТИ — логічно обґрунтувавши запропоноване судження, домогтися згоди індивіда чи групи з визначеною точкою зору і такої зміни свідомості переконаних, щоб вони були готові захищати цю точку зору і діяти згідно з нею.

ПЕРЦЕПЦІЯ — сприйняття, представлення, відображення.

ПІДСВІДОМЕ — сукупність психічних процесів та станів, що лежать поза сферою свідомості і недоступні для безпосереднього суб’єктивного досвіду. Широкого застосування підсвідоме знаходить у теорії 3. Фрейда. Підсвідоме — сфера детермінації свідомої поведінки, що визначається біологічними потребами індивіда.

ПІДТЕКСТ — внутрішній, додатковий, схований, відмінний від прямого значення висловлення зміст, що відновлюється на основі контексту з урахуванням ситуації.

ПОЗИЦІЮВАННЯ — створення і підтримка (відтворення) зрозумілого клієнтам образа, іміджу.

ПРЕЗЕНТАЦІЯ — урочисте, публічне представлення чого-небудь нового, що недавно з’явилося, новоствореного.

ПРЕСТИЖ — авторитет, вплив; значимість, привабливість, приписувані в суспільній свідомості різним сторонам діяльності людей; повага, якою користується хто-небудь.

ПРИЙОМИ (receptions) – зібрання запрошених гостей, де гостям пропонують різні страви і створюють умови для спілкування і знайомства, відпочинку, ритуальних процесій і церемоній. Прийоми мають діловий характер і проводяться з метою поглиблення і розширення ділових контактів, продовження переговорів, здобуття нових партнерів, одержання необхідної інформації, презентації своєї продукції, реклами тощо.

ПРОЕКТУВАННЯ — перенесення своїх станів на іншу особистість, приписування їй рис, що насправді належать їй самій, а в особистості, яка оцінюється, можуть бути відсутні.

ПРОЕКЦІЯ — механізм психологічного захисту, що полягає в неусвідомленому наділенні іншої людини мотивами, рисами і властивостями, властивими даній особистості.

ПРОКСЕМІКА— наука, що вивчає просторове розміщення людей відносно один одного, вивчає норми просторової і часової організації спілкування ("просторова психологія"). П. — просторові взаємини людей у процесі спілкування.

ПРОТОКОЛ (protocol) – це форма ієрархічного порядку, вияв гарних манер у стосунках між партнерами. Протокол є сукупністю правил поведінки, норм і традицій на офіційних та неофіційних зустрічах.

ПРОФЕСІЙНА ЕТИКА (professional ethics) – сукупність моральних норм, які визначають відношення людини до своєї професії і регулюють відношення людей в трудовій сфері.

ПУБЛІЧНИЙ ВИСТУП (public speech) – це усне монологічне висловлювання з метою вплинути на аудиторію.

РЕФЛЕКСІЯ (reflection) – у соціальній психології це механізм усвідомлення індивідом чи групою того, як їх насправді сприймають і оцінюють інші індивіди чи групи.

РЕЦЕПЦІЯ – (лат. receptio - прийняття) – сприймання мовцем (читачем, слухачем) інформації, зумовлене його попереднім досвідом та мовною компетенцією.

РЕЦІПІЄНТ — суб’єкт, який сприймає адресоване йому повідомлення, реагує на повідомлення.

РИТОРИКА (гр. rhеtогіке — ораторське мистецтво) – філологічна дисципліна, що вивчає способи побудови художньо виразної мови; наука красномовства, ораторське мистецтво. Її місце на стику цілого ряду дисциплін — філософії, логіки, психології, лінгвістики, етики, сценічної майстерності, літературознавства. Риторика інтегрує в собі змістові компоненти цих наук.

РИТУАЛ — сукупність установлених звичаєм дій (включає мовне поводження), що у символічній упорядкованій формі відтворюють зв’язок індивідів, соціальних груп, суспільства з найбільш значимими для них явищами: соціальними цінностями, інститутами, історичними подіями, людьми, природними об’єктами і процесами тощо.

РИТУАЛИ МІЖОСОБИСТІСНІ— стереотипні моделі поводження, обмін прийнятими в суспільстві фразами і жестами, доречними в даній ситуації, що виконують функції стабілізації стосунків, соціального контролю, передавання досвіду.

РІВЕНЬ СПІЛКУВАННЯ ДІЛОВИЙ — рівень спілкування, на якому людей об’єднують інтереси, справи, спільна діяльність, пошук засобів підвищення ефективності співробітництва; спілкування психологічно відсторонене, домінує Я - Ви контакт.

РІАЕНЬ СПІЛКУВАННЯ ІНТИМНО-ОСОБИСТІСНИЙ — рівень, на якому основною метою спілкування є задоволення потреби в розумінні, співчутті, переживанні; від партнерів очікуються психологічна близькість, емпатія, довірливість.

РІВЕНЬ СПІЛКУВАННЯ СОЦІАЛЬНО-РОЛЬОВИЙ — рівень спілкування, на якому від людини очікується виконання визначеної рольової функції, демонстрація знання норм соціального середовища, підтвердження себе, свого статусу; спілкування, як правило, має анонімний характер.

РОЛЬ (у соціальній психології) (від франц. role) — соціальна функція особистості; відповідний усталеним нормам спосіб поводження людей залежно від їхнього статусу чи позиції в суспільстві, у системі міжособистісних стосунків.

САМОАКТУАЛІЗАЦІЯ — прагнення людини до можливо більш повного виявлення і розвитку своїх особистісних можливостей.

САМОНАВІЮВАННЯ (selfcast) – свідоме саморегулювання, навіювання самому собі уявлень, почуттів, емоцій. Приклад: “Я вирішу ці проблеми. Я закінчу роботу. Я щасливий...”.

САМОПРЕЗЕНТАЦІЯ — різні поведінкові тактики, спрямовані на те, щоб вплинути на сприйняття навколишніми діяльної особистості.

САМОТНІСТЬ — це сукупність емоцій, які виникли у відповідь на відчутий дефіцит у кількості і якості соціальних зв’язків.

СЛУЖБОВИЙ ЕТИКЕТ (official etiquette) – сукупність найдоцільніших правил поведінки там, де відбувається професійна діяльність (на виробництві, в будь-якій організації).

СЛУХАННЯ — психологічний компонент вербальної комунікації, метод декодування і сприймання інформації.

СОЦІАЛЬНА ПЕРЦЕПЦІЯ — процес, який виникає під час взаємодії між людьми на основі природного спілкування і який відбувається у формі сприйняття і розуміння однієї людини іншою. Це складний процес пізнання і розуміння людьми один одного, воно включає в себе все те, що в загальнопсихологічному плані визначається різними термінами і вивчається окремо.

СОЦІАЛЬНА ПІДТРИМКА — це почуття, що тебе підтримують інші.

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ — здатність людини ефективно взаємодіяти з навколишніми людьми в системі міжособистісних стосунків; уміння орієнтуватися в соціальних ситуаціях, правильно визначати особистісні особливості й емоційні стани інших людей, вибирати адекватні способи реакції і реалізовувати ці способи в процесі взаємодії; уміння поставити себе на місце іншого.

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ КЛІМАТ (social and psychological climate) – рівень міжособистісних стосунків, що виявляється як сукупність психологічних умов, які сприяють або заважають продуктивній діяльності особистості у групі; домінуючий настрій, морально-психологічна атмосфера, у якій виявляється властиве для членів групи ставлення до загальної справи і один до одного. Істотним показником С.-п. к. є рівень згуртованості групи.

СПІЛКУВАННЯ (communication) – взаємодія людей, яка полягає в обміні інформацією, діями та встановленні взаєморозуміння. Спілкування — 1) складний, багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, породжуваний потребами в спільній діяльності та обміні, що включає в себе обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприйняття і розуміння іншої людини; 2) здійснювана знаковими засобами взаємодія суб’єктів, викликана потребами спільної діяльності і спрямована на значиму зміну в стані, поводженні і особистісно-змістовних утвореннях партнера. С.— це універсальна потреба людського буття, яка виникає і функціонує в різних формах людських відносин.

СТЕРЕОРИП — духовне утворення, що склалося у свідомості людей, емоційно змальований образ, який передає значення, що має елементи опису, оцінки і розпорядження.

СТЕРЕОТИПІЗАЦІЯ (від грец. stereos— міцний, твердий, typos - відбиток) — сприйняття, класифікація і оцінка соціальних об’єктів (подій) на основі певних. Стереотипізація є однією з важливих характеристик міжгрупового і міжособистісного сприйняття і відображає схематичність, афективне забарвлення, властиве відповідній формі соціальної перцепції.

СТИЛЬ СПІЛКУВАННЯ — індивідуальна стабільна форма комунікативної поведінки людини, що виявляється в будь-яких умовах взаємодії — у ділових і особистих стосунках, у способах прийняття і здійснення рішень, у прийомах психологічного впливу на людей, у методах розв’язку міжособистісних і ділових конфліктів. С.с. — схильність до певного виду спілкування, направленість, готовність до нього, що проявляється у тому, як людина підходить до вирішення більшості ситуацій.

СТИЛЬ КЕРІВНИЦТВА (style of management) – стійка сукупність особистісних та соціально-психологічних характеристик керівника, за допомогою яких реалізується той чи інший метод (методи) керівництва.

СТОСУНКИ — цілісна система індивідуальних вибіркових, свідомих зв’язків особистості з різними сторонами об’єктивної дійсності, що охоплює три взаємозалежні компоненти: ставлення людини до людей, до себе, до предмета зовнішнього світу.

СТРАТЕГІЯ СПІЛКУВАННЯ (communication strategy) – це загальна схема дій (або загальний план досягнення мети). На відміну від способів і моделей спілкування вона описує не одну його сторону, а характеризує в єдності мотиваційну, змістовну і операційну.

СУРЖИК – мовний покруч, мішанина двох мов. Суржик виник в українській мові у результаті тривалої русифікації, частого вживання русизмів. Інколи неможливо визначити, якою мовою (українською чи російською) послуговується людина.

ТАКЕСИКА — невербальна комунікація, зв’язана з тактильною системою сприйняття; включає найрізноманітніші дотики — рукостискання, поцілунки, погладжування, поплескування, обійми і т.д.

ТАКТИКА СПІЛКУВАННЯ (communication tactics) – це система дій, що використовується для реалізації стратегії.

ТЕХНІКА СПІЛКУВАННЯ — сукупність засобів, прийомів, які люди використовують для досягнення бажаних ефектів у спілкуванні. Техніка спілкування поділяється на техніку мовлення і техніку слухання, які мають свій зміст і форми.

ТОЛЕРАНТНІСТЬ — терпимість, допущення.

УПЕВНЕНІСТЬ (confidence) – психічний стан людини, коли в неї сумніви зведені до мінімуму або й зовсім відсутні. У. будується на знанні, тісно пов’язана з переконанням, однак переконання має цілком визначену практичну спрямованість, воно спонукає людину здійснити те, у чому вона впевнена.

ФІЗІОГНОМІКА (від грец. physis — природа, gnomon — знаючий) розробляла систему відповідності між рисами обличчя людини і властивостями її характеру, здібностями і талантами. Ф. — наука про зв’язок між зовнішнім виглядом людини та її належністю до визначеного типу особистості, завдяки чому за зовнішніми ознаками можуть бути встановлені психологічні характеристики цього типу.

ФРЕНОЛОГІЯ — теорія, в якій систематизовано і розвинуто знання про зв’язок психічних особливостей людини з зовнішньою формою її черепа.

ФРУСТРАЦІЯ — психологічний стан, що виникає в ситуації розчарування, нездійснення якої-небудь значимої для людини мети, потреби; гнітюча тривога, почуття напруженості, безвихідності.

ХАРАКТЕР (character) – комплекс сталих психічних властивостей людини, що виявляються в її поведінці та діяльності, у ставленні до суспільства, до праці, до інших, до самої себе.

ЦІННОСТІ (values) – об’єкти, явища та їх властивості, абстрактні ідеї, які втілюють у собі узагальнені ідеали, виступаючи завдяки цьому еталоном належного.

ЦІННІСНІ ОРІЄНТАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ — поділювані особистістю соціальні цінності, що виступають як мета життя й основних засобів досягнення її і з огляду на це набувають функції найважливіших регуляторів соціального поводження індивідів.

ЧУТКИ — новини, іноді спотворені, які неформально розповсюджуються від людини до людини. Люди, які їх поширюють, виражають власне бачення явища і подій, перебільшуючи, як правило, на підсвідомому рівні те, чого вони бояться, або з чим не згідні.

Я-КОНЦЕПЦІЯ — відносно стійка система уявлень індивіда про самого себе. Взаємодія індивіда з навколишнім світом і ставлення до самого себе виступають похідними.