1.3. Методологія мікроекономічного аналізу.

Під методологією розуміється сукупність засобів пізнання, що застосовуються даною наукою. У мікроекономічних дослідженнях використовуються як загальнонаукові, так і спеціальні методи. Кінцевим завданням таких досліджень є розробка теорії і моделей.

До загальних методів відносяться спостереження, відбір фактів, статистичний аналіз, економічний аналіз.

Дуже важливо обрати ключові факти, що відображають процес, що вивчається. Доволі хаотична фактична інформація впорядковується за допомогою статистичного аналізу, який дозволяє виявити динаміку і тенденції розвитку досліджуваного процесу. Мікроекономіка використовує статистичні дані, які публікуються урядом та окремими фірмами за тривалий період часу.

Економічний аналіз починається з абстрагування, тобто відкидання другорядних, несуттєвих елементів і виділення суттєвих. Так само при дослі­дженні споживчого кошика вважаємо (для спрощення ситуації), що спожи­вач робить вибір не з кількох десятків чи навіть сотень товарів, а лише з двох. Так формується ідеальний образ, який не співпадає з реальним предметом, але дозволяє відстежити властивості та взаємозв’язки, характерні для даного процесу. Тобто в досліджуваному явищі виділяється головна риса, яка цікавить, а потім розпочинається пошук факторів, що на неї впливають Після встановлення таких факторів визначається спосіб їх взаємо­дії з виділеною головною рисою, тобто функція.

Аналіз також вимагає деяких припущень. Найчастіше застосовується припущення «за інших рівних умов», яке дозволяє більш виразно показати вплив кожного з досліджуваних факторів. Наприклад, відомо, що збільшення ціни призводить до зниження попиту на даний товар, але лише при незмінних інших умовах, бо якщо при підвищенні ціни зростуть доходи споживачів, то попит можливо і не зменшиться.

До специфічних методів мікроекономіки відносяться граничний аналіз і мікроекономічне моделювання.

Граничний аналіз – один з головних методів мікроекономіки – базується на дослідженні того, як кожна додаткова операція, здійснена за певний впливає на мету, досягти якої прагне кожний господарюючий суб’єкт. Як правило, всі фактори, за винятком досліджуваного, приймаються як незмінні, а вивчаються наслідки нескінченно малого приросту змінного фактора. Прикладом таких граничних величин можуть бути граничні витрати (витрати необхідні для збільшення результату на одиницю) чи гранична корисність (корисність, яку приносить споживання додаткової одиниці блага). Використання граничних величин дає змогу застосовувати математичні методи в мікроекономічному аналізі, а використання математичних величин, їх кількісна визначеність і взаємообумовленість дозволяє поглибити економічні знання.

Кінцевим завданням мікроекономічних досліджень є розробка теорій та моделей. Економічна модель – це система взаємозв’язків між економічними змінними, яка дає змогу прогнозувати результат. Економічні змінні – це натуральні або вартісні величини, які можуть набувати різних можливих значень.

Метою економічного моделювання є намагання допомогти зрозуміти, як діє той чи інший господарюючий суб’єкт. Критерієм корисності економічної моделі є відповідність отриманих за її допомогою прогнозів реальних подій.

Оскільки через специфіку ринкової економіки експериментальне моделювання (експеримент) неможливе, то використовується теоретичне. Мікроекономічний процес, що вивчається, можна описати словами (словесна модель), виразити математично у вигляді рівняння чи системи рівнянь (математична модель) або намалювати (графічна модель). Можливе одночасне застосування всіх способів. Виділяють також лінійні й нелінійні моделі.

Модель конструюється за певними правилами і включає три елементи: мета, обмеження, вибір рішення. Основним завданням моделі є визначення точки рівноваги мікросистеми. У стані рівноваги економічні суб’єкти цілком реалізують всі свої можливості, як правило, до­сягають оптимального стану і не має жодних стимулів змінювати своє положення за незмінності інших умов.

Одним з класичних прикладів економічних моделей є крива виробничих можливостей економічної системи (рис. 1.2), за допомогою якої описується процес прийняття рішення еконо­мічною системою щодо використання обмежених ресурсів в умо­вах зростаючих потреб, необхідності вибору найкращого із альтернативних варіантів використання цих ресурсів та оцінки його альтернативної вартості.

Можливості суспільства з виробництва економічних благ за умови повного та ефективного використання всіх наявних ресурсів і технологій називається виробничими можливостями.

Для спрощення зробимо ряд припущень:

1. Економіка функціонує в умовах повної зайнятості і дося­гає потенційного обсягу виробництва.

2. Кількість наявних ресурсів постійна.

3. Технологія виробництва постійна.

4. Вся вироблена продукція поділяється на два види.

В иробничі можливості характеризує крива виробничих можливостей, яка єднає точки максимально можливого виробництва двох благ за умови використання всіх обмежених ресурсів.

●

Координати кожної точки на кривий АВСД – це можливості виробництва двох благ (засобів виробництва та споживчих товарів), які можуть одночасно виготовлятися за умови ефективного використання наявних ресурсів. Тобто всі точки, розташовані на кривій виробничих можливостей, є точками ефективного розподілу ресурсів.

Однак існує необхідність вибору між альтернативними можливостями використанні ресурсів (альтернатива В, або С), тобто необхідно визначити від якої кількості одного блага необхідно відмовитися, щоб збільшити виробництво іншого. Вибір одного з варіантів виробництва призводить до втрати можливості використати ресурси будь-яким іншим чином.

Якщо потрібно збільшити виробництво певного блага, потрібно використати ресурси, придатні для виробництва цього блага. Проте, якщо і в цьому випадку блага буде недостатньо, потрібно використати ресурси, не придатні для виробництва даного блага, які можна отримати лише зменшивши обсяг їх застосування в іншій галузі – в цьому випадку додаткові альтернативні витрати помітно зростуть.

Крива виробничих можливостей має опуклу форму зі зростаючим в міру просуванням до низу кутом нахилу, що є проявом закону зростання альтернативних витрат:

збільшуючи виробництво споживчих товарів на одиницю, необхідно відмовлятися від все більшої кількості засобів виробництв.

Дія закону обумовлена недосконалої взаємозамінності ресурсів. Кількість благ, від яких потрібно відмовитися, щоб одержати якусь кількість іншого блага, називається альтернативними витратами виробництва.

Всі точки розташовані поза кривої виробничих можливостей – т. W – відповідають випуску продукції, що неможливий через відсутність необхідних ресурсів у повному обсязі, є недосяжними за даного обсягу ресурсів і даної технології, а точки розташовані усередині графіку – т. V –  відповідають випуску продукції при неповному використанню ресурсів.

Н а розташування кривої виробничих можливостей впливають розвиток технології та кількість наявних ресурсів. Подальше розширення виробництва лише за рахунок науково-технічного прогресу або залучення додаткових ресурсів призведе до зсуву кривої виробничих можливостей праворуч (пунктир на рис. 1.3), тобто можливо одночасне збільшення виробництва двох видів благ, що характеризується поняттям «економічне зростання».

Рис. 1.3. Графік економічного зростання.

Таким чином, проблема обмеженості ресурсів та обумовлений нею вибір є важливими як для окремого суб’єкта економіки (на мікрорівне), так і для суспільства в цілому (на макрорівне).