1.2. Предмет, об’єкт та суб’єкти мікроекономіки та основні поняття.

Предметом мікроекономіки є економічні відносини, пов’язані з ефективним використанням обмежених ресурсів, прийняття рішень окремими економічними суб’єктами в умовах економічного вибору. При цьо­му передбачається, що економічний суб'єкт — це раціональний індивід, метою якого є досягнення максимальних результатів при даних витратах на ресурси або мінімізація витрат при досягненні поставленої цілі.

Об’єктом досліджень є поведінка та економічна діяльність господарюючих суб’єктів, тобто процес розробки, прийняття і реалізація рішень для досягнення мети в умовах обмежених ресурсів.

Центральні суб’єкти мікроекономічних досліджень:

1. Споживач – це фізична особа, представник домогосподарства, який на ринку готової продукції виступає як основний покупець товарів, а на ринку ресурсів – як продавець факторів виробництва.

Домогосподарства – це економічна одиниця, це група людей, які об’єднують свої доходи, мають спільну власність та разом приймають економічні рішення. Вони забезпечують економіку ресурсами і використовують зароблені при цьому кошти на поточне споживання та заощадження з метою перспективного задоволення своїх потреб.

2. Фірма (підприємство) – це економічна одиниця, яка виробляє товари чи послуги, самостійно приймає рішення щодо випуску продукції, придбання ресурсів, збуту продукції з метою отримання прибутку.

Терміном «фірма» об’єднують різних суб’єктів: велику корпорацію і дрібне фермерське господарство. Фірма може бути одночасно виробником товарів, їх продавцем, споживачем ресурсів, інвестором. Аналогом терміну «фірма» є термін «підприємство», але останній вживають для характеристики фірми як виробника продукції.

3. Держава – у мікроекономіці розглядається як сукупність органів влади, що є координатором та регулятором економічного життя.

В мікроекономіці передбачається, що кожен гос­подарюючий суб'єкт намагається максимізувати: споживач — за­доволення своїх потреб, фірма — прибуток, держава — рівень до­бробуту населення.

До економічної діяльності людей спонукає потреба в споживанні різних благ. Потреби як визначальний чинник доцільної поведінки економічних суб’єктів є однією з фундаментальних категорії економічної науки.

Потреба – це внутрішні спонукальні стимули діяльності людини, це стан незадоволення, який людина хоче змінити, або стан задоволення, який вона хоче продовжити.

Економічна теорія займається дослідженням матеріальних потреб, які е бажанням споживачів отримати товари та послуги, що приносять їм задоволення.

Види матеріальних потреб:

1. Індивідуальні, вони поділяються на первинні (базові), які за своєю природою є фізіологічними, пов’язані з самим існуванням людини та на вторинні, виникнення та зміна яких зумовлені розвитком цивілізації (комфортне житло, інформація та ін.)

2. Суспільні потреби – це товари і послуги, призначені для задоволення колективних потреб (школи, лікарні, автомобільні дороги, залізниці, лікування та ін.).

Одночасно задовольнити всі потреби неможливо, тому людина кожного разу повинна вирішувати яку потребу задовольнити тепер, а яку пізніше. Найважливіша ознака потреб є їхній динамічний характер, тому потреби безмежні. Економічний та духовний прогрес людства стимулює появу нових потреб.

Благо – будь-який засіб для задоволення потреб. Це поняття більш широке, ніж поняття «товари і послуги», останні можна одержати лише шляхом купівлі-продажу, у той час як споживання благ не завжди пов’язані з обміном.

Економічне благо – це засоби задоволення людських потреб, які створені людською працею та кількісно обмежені.

Види економічних благ

1. Комплементарні блага, або взаємодоповнюючі – тільки в сукупності можуть задовольнити потребу, тобто використовуються споживачем одночасно (номерний знак – автомобіль, лижі – кріплення).

2. Субститути, або взаємозамінними – здатні задовольняти одну і ту ж потребу, тобто конкурують у споживанні (м’ясо – риба, чай – кава).

3. Блага з від’ємною корисністю, або антиблага – це блага, збільшення споживання яких небажане для людини (кава для гіпертоніків, наявність СО₂ у повітрі).

4. Нейтральні блага – обсяг споживання яких не залежить від рівня доходу споживача (блага, які не мають субститутів, або відносно дешеви товари першої необхідності).

5. Нормальні блага – збільшення доходу приводить до збільшення їх споживання (абсолютна більшість товарів)

6. Неповноцінні блага, або нижчі блага, або блага низької споживчої цінності – споживання зменшується за умови зростання доходу споживача (товари низької якості, висококалорійні продукти).

Для виробництва благ необхідні економічні ресурси – це сукупність ресурсів, що використовуються для виробництва товарів та послуг: природні (земля), трудові (праця), матеріальні (капітал).

Ресурси виробництва і споживання обмежені, а потреби суспільства і окремих суб’єктів безмежні. Внаслідок обмеженості ресурсів перед економічними суб’єктами постає проблема вибору.

Вибір – це компроміс, на який змушені йти економічні суб’єкти, щоб за умов обмежених ресурсів задовольнити більш більше потреб.

Економічний вибір пов’язаний з оцінкою альтернативної вартості рішення.

Альтернативна вартість – це цінність втрачених можливостей; це кількість одного блага, якою необхідно пожертвувати заради одержання додаткової одиниці іншого блага.

У процесі вибору, який нав’язаний обмеженістю наявних ресурсів, люди стикаються з необхідністю вирішення трьох фундаментальних завдань: Що, тобто, які товари чи послуги і в якій кількості виробляти? Як, тобто за допомогою яких обмежених ресурсів й технічних засобів, виробляти необхідні людям блага? Для кого виробляти ці обмежені миттєві блага?

При обговоренні цих та інших, пов’язаних з ними завдань, економісти широко використовують різного роду моделі, що дозволяють у компактній формі отримати певні результати.