4.3.2. Класифікація систем електронної комерції

Для класифікації систем електронної комерції можуть застосовуватись різні підходи. Так, залежно від об’єкта купівлі-продажу розрізняють торгівлю інформацією і торгівлю товарами. Загалом, до окремої категорії, крім інформації, можна віднести й інші товари, що можуть бути представлені в електронній формі — програмне забезпечення, відеопродукція, аудіозаписи, комп’ютерні ігри тощо. За аналогією з прийнятим протиставленням технічного і програмного забезпечення (англомовні терміни — «hardware» і «software») подібні товари називають «м’яки­ми», а решту (речові товари) — «жорсткими». Визначальною особливістю торгівлі «м’якими» товарами є те, що повний цикл комерційної операції, включаючи доставляння, можна здійснити через одну і ту саму мережу.

Більш значущими для класифікації є типи суб’єктів, які взаємодіють електронним способом. У процесі визначення учасників системи ЕК у попередньому пункті було прийняте припущення, що клієнтом є фізична особа, яка купує товари в електронному магазині. Отже, розглядався роздрібний сектор ЕК. На відміну від нього, у секторі «бізнес—бізнес» відбувається електронна взаємодія бізнес-організацій, наприклад, взаємодія постачальників матеріалів, виробника товару, дистриб’юторів і ділерів.

Участь у системах електронної комерції фінансових установ дає змогу виділити фінансовий сектор ЕК. Сьогодні банки вибирають один з трьох способів присутності в Мережі:

• присутність в інформаційних і маркетингових цілях — свої Web-сторінки має більшість сучасних банків;

• Інтернет-банкінг — використання Інтернет для надання звичайних послуг — віддалене управління рахунком (перевірка стану рахунка, платіжні операції, купівля-продаж валюти тощо), надання клієнтові інформаційної підтримки і супутніх послуг. Традиційно ці послуги надаються за телефоном, за допомогою повно­функціональних банкоматів, віддаленого модемного доступу і т. ін. Крім перерахованих вище послуг юридичним особам (у рамках системи «Клієнт—Банк») і фізичним особам (звідси термін — «home banking», домашній банкінг), до цієї категорії можна віднести віртуальних інкасаторів — системи розрахунків між банками;

• перенесення в мережне середовище таких інструментів, як чеки і платіжні картки, а також експерименти зі специфічними мереж­ними розрахунковими і платіжними засобами (див. п. 4.3.3).

Крім банків і торговельних закладів, свої послуги в Інтернет пропонують й інвестиційні посередники. Інтернет-брокерідж охоплює послуги з купівлі-продажу цінних паперів і валюти в реальному часі через Мережу. В Україні подібні послуги поки що не надаються.

Більш узагальнено в ЕК виділяють категорії, основними (найпоширенішими) серед яких є такі:

• «бізнес—бізнес» (Business-to-Business, B2B),

• «бізнес—споживач» (Business-to-Customer, B2C).

Ця класифікація відбиває не тільки і не стільки тип учасників ЕК, як спосіб їх взаємодії. У системах В2В взаємодія бізнес-процесів цілком автоматизована. Іншими словами, обмін даними між системами не вимагає виконання ручних операцій — з ІС одного учасника дані без перешкод надходять через мережу до ІС іншого учасника. Така «безшовна» інтеграція стає можливою зав­дяки дотриманню єдиного стандарту повідомлень, що переда­ються (наприклад, стандарту UN/EDIFACT). Іншою особливістю систем В2В є рівноцінність усіх учасників, яких у системі може бути довільна кількість.

На відміну від В2В у системах «бізнес—споживач» передбачається тільки два учасники, при цьому обидва вони можуть бути бізнес-організаціями. Відмінність між системами полягає в тому, що хоча б в одній з організацій ІС не пов’язана напряму із зовніш­німи системами (з Інтернет). Менеджер одержує (наприклад, електронною поштою) або сам вибирає (наприклад, у вікні броузера) потрібну йому інформацію від зовнішньої організації і вводить дані до власної бази. При цьому він виступає в ролі споживача. Якщо такий користувач є приватною особою, це буде випадок роздрібної торгівлі. До категорії В2С відносять і системи ЕК, в яких обидві організації взаємодіють через ручні операції.

Нові тенденції в електронній комерції пов’язані з появою нових абревіатур — B2G, G2C, C2G, G2G (x2G). Вони позначають нові сфери бізнесу, в які так чи інакше залучаються державні установи (Government). Їх розглянуто в підрозд. 4.4.

Зауважимо, що системи ЕК в цілому розвиваються двома шляхами. Перший шлях передбачає перехід до електронних операцій як розширення традиційного бізнесу. При цьому, строго кажучи, присутність в Мережі в рекламних цілях (створення Web-сторінки з метою інформування потенційних клієнтів або контрагентів) не означає участь в ЕК. Другий шлях передбачає переведення всієї діяльності у віртуальний режим. Уже сьогодні деякі компанії (торговельні організації, комерційні банки) обмежуються віртуальним бізнесом. Але будь-який електронний магазин повинен мати за собою і реальні структурні підрозділи — склад, відділ доставки та ін.