2. Джерела формування і напрямки використання власного капіталу

Наявність достатнього розміру власного капіталу – необхідна умова успішного функціонування підприємства незалежно від сфери діяльності та галузевої специфіки. Дійсно, діяльність будь-якого підприємства є можливою лише за умови наявності джерел фінансування, які відрізняються одне від одного за своєю економічною суттю, способами й принципами виникнення, привабливістю з точки зору того чи іншого учасника ринку та деякими іншими особливостями. Тому, на нашу думку, розгляд джерел формування власного капіталу заслуговує на особливу увагу як з боку вчених так і практиків.

Основою формування фінансової бази підприємств є власний капітал, ефективне використання якого сприяє створенню й розвитку внутрішніх та зовнішніх джерел його утворення. Формування джерел власного капіталу підприємств визначаються рядом факторів, основними серед них є:

• теоретична і практична можливість залучення власного капіталу із різних джерел;

• галузева приналежність підприємства;

• специфіка господарської діяльності підприємства;

• новостворене чи діюче акціонерне товариство;

• стратегічні цілі й поточні завдання підприємницької діяльності;

• різна вартість елементів власного капіталу, що залучається з різних джерел та ін.

Утворюється власний капітал двома шляхами: внесенням власниками акціонерного товариства грошових коштів та інших активів, а також нагромадженням суми доходу, що залишається в акціонерному товаристві [40, 123].

У складі внутрішніх джерел формування власних фінансових ресурсів основне місце належить прибутку, що залишається в розпорядженні акціонерного товариства, він формує переважну частину його власних фінансових ресурсів, забезпечує приріст власного капіталу, а відповідно і ріст ринкової вартості акціонерного товариства [6, 24].

Певну роль у складі внутрішніх джерел виконують також амортизаційні відрахування, особливо в товариствах із високою вартістю власних основних засобів і нематеріальних активів; проте суму власного капіталу акціонерного товариства вони не збільшують, а лише є засобом його реінвестування. Інші внутрішні джерела не грають помітної ролі у формуванні власних фінансових ресурсів акціонерного товариства.

У складі зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів основне місце належить залученню акціонерним товариством акціонерного (шляхом додаткової емісії та реалізації акцій) капіталу.

Для окремих акціонерних товариств одним із зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів може бути надана їм безоплатна фінансова допомога, яка надається, як правило, лише окремим державним акціонерним товариствам.

Внутрішні та зовнішні джерела формування власного капіталу тісно взаємопов’язані, але це не означає їх взаємозаміни. Якщо товариство використовуватиме тільки внутрішні джерела власного капіталу – акціонери можуть не отримати дивідендів, тож у них будуть підстави позбутися акцій, що їм належать, і цим знизити ринкову вартість акцій та акціонерного товариства в цілому ( рис. 1.2).

Внутрішні джерела власного капіталу

Прибуток, який залишається в розпорядженні підприємства

Індексація основних засобів

Інші внутрішні джерела формування власного капіталу

Власний капітал підприємства

Кошти засновників, що вкладені у статутний капітал

Кошти, що

надходять за рахунок емісії акцій

Отримання товариством безоплатної фінансової допомоги

Інші зовнішні джерела формування власного капіталу

Зовнішні джерела власного капіталу

Рис. 1.2. Взаємозв’язок джерел формування власного капіталу підприємств

Підприємство може застосовувати три різних підходи до фінансування різних груп оборотних активів за рахунок капіталу.

Консервативний підхід передбачає використання власного капіталу і довгострокових зобов'язань для формування необоротних активів та половини змінної частини оборотних активів [21, 73].

Перевагою цього підходу є забезпечення мінімального ризику, так як короткострокові зобов'язання використовуються у незначних обсягах для формування змінної частини оборотних активів.

У той же час, така політика фінансування дуже обтяжлива для підприємства у зв'язку з високою вартістю капіталу, що використовується. Крім того, вона передбачає витрати, пов'язані з неповним використанням залученого довгострокового капіталу в періоди зменшення змінної частини оборотних активів.

Агресивний підхід спрямований на використання власного капіталу та довгострокових зобов'язань лише для фінансування необоротних активів. Оборотні активи у повному обсязі формуються за рахунок короткострокових зобов'язань [21, 73].

Ця політика фінансування активів забезпечує найнижчу вартість капіталу підприємства, проте вона обмежена занадто високим ризиком можливості втрати або недостатності капіталу.

Компромісний підхід передбачає фінансування необоротних активів та постійної частини оборотних активів за рахунок власного капіталу та довгострокових зобов'язань. При цьому змінна частина оборотних активів фінансується короткостроковими зобов'язаннями. Така політика залучення джерел дає змогу досягти компромісу між вартістю капіталу та ризиком його втрати. Однак, у сучасних умовах банки досить рідко надають вітчизняним підприємствам довгострокові кредити. Тому обрана модель може враховувати тільки величину власного капіталу і короткострокових зобов'язань в якості джерел фінансування [21,74].

Під вартістю капіталу розуміють ціну, яку підприємство сплачує за залучення капіталу із різних джерел. Відповідно до цього диференціюється і оцінка його вартості за:

• окремими елементами власного капіталу;

• окремими елементами позикового капіталу;

• середньозваженою вартістю капіталу підприємства.

Вартість власного капіталу підприємства – це та ціна, яку підприємство сплачує власникам за використання капіталу у вигляді відсотків або дивідендів на вкладений капітал.

Алгоритм розрахунку вартості власного капіталу підприємства може бути представлений формулою (1.2):

ВВК= ЧП/ВК *100, (1.2)

де ВВК – вартість власного капіталу підприємства, % ;

ЧП – чистий прибуток підприємства, тис грн.;

ВК – середній розмір власного капіталу підприємства, тис. грн.

Спроможність підприємства досягнути успіху на ринку залежить від ефективності управління його власним капіталом. Добре організоване управління є необхідною складовою для успішної роботи підприємств в умовах жорсткої ділової конкуренції.

Під організацією управління власним капіталом підприємства потрібно розуміти створення ефективної управлінської системи та її постійне удосконалення.

Варто зазначити, що головним показником ефективної господарської діяльності товариства є розмір та динаміка власного капіталу. Позитивна динаміка власного капіталу до збільшення характеризує нарощення резервного, додаткового капіталів та нерозподіленого прибутку товариства, його можливості підтримувати фінансову стійкість за рахунок власних джерел. Зменшення розміру власного капіталу характеризує зниження прибутковості, рентабельності, ліквідності та фінансової стійкості товариства. Саме таке завдання і має вирішувати система ефективного управління власним капіталом, яка включає наступні етапи:

1. Оцінка наявних стимулів для заохочення управлінців і господарників за позитивні результати діяльності.

2. Звернення до минулого досвіду управління власним капіталом підприємства, а також до позитивного досвіду інших господарюючих суб’єктів, як вітчизняних, так і зарубіжних.

3. Формулювання проблеми у тій сфері діяльності, де виявлені проблеми використання власного капіталу. Організація системи управління власним капіталом підприємства має забезпечити розв’язання проблем недостатності оборотного капіталу, труднощів при здійсненні розрахунків із постачальниками, різкого зменшення кількості замовлень, зменшення обсягу продажу через появу нових конкурентів, наявності збитків, конфлікту між ланками керівництва товариства, звільнення висококваліфікованих працівників.

4. Пошук альтернативного управлінського рішення.

5. Збір даних та їх прогнозування.

6. Встановлення критеріїв ефективності.

7. Прийняття управлінського рішення.

8. Реалізація прийнятого рішення.

9. Оцінка результату реалізації рішення.

Система управління капіталом акціонерного товариства, на думку І.О. Бланка, складається із двох функціональних підсистем: управління формуванням капіталу та управління використанням капіталу.

Ці підсистеми можна віднести й до формування системи управління власним капіталом, як однією з організаційних форм, проте в умовах динамічності ринку до проблем раціонального формування та використання власних коштів підприємств додалися інші, не менш значимі, а саме:

1. Оцінка реальної ринкової вартості підприємства та дієвості його фінансово-господарської діяльності. Виходячи із визначення власного капіталу як загальної вартості майна підприємства, можна зауважити, що реальну вартість не завжди можна визначити кількісно, зокрема, при інших рівних умовах вартість компанії, що є відомим трендом, є вищою, а отже, вищою буде і вартість її майна. З іншого боку, при наявності в підприємства власного інтелектуального капіталу його вартість (вартість розробки та проведення досліджень) не завжди відповідає ринковій вартості (конкурентні переваги, які надасть акціонерному товариству ця розробка). Тож оцінка реальної ринкової вартості власного капіталу підприємства є першим кроком до ефективного управління ним.

2. Визначення оптимальної частки власного капіталу у структурі капіталу підприємства. Виходячи із функціонального призначення власного капіталу, на мікрорівні можна виділити його позитивні риси [40, 123]:

• простота залучення і використання (при вирішенні питання щодо збільшення обсягу власного капіталу або щодо напрямків його використання рішення приймає підприємство без участі будь-яких інших суб’єктів господарювання);

• більш висока дохідність та здатність генерувати прибуток (при використанні власного капіталу не має потреби сплачувати відсотки за кредитом);

• підвищення конкурентостійкості підприємства (наявність значної частки власного капіталу збільшує його платоспроможність та фінансову стійкість, що надає певних конкурентних переваг та статусу перед клієнтами та партнерами).

3. Створення ефективної концепції збереження власного капіталу. Враховуючи динамічність зовнішнього середовища та підвищення конкуренції, часто основною метою підприємства є не збільшення власного капіталу, а збереження його. Необхідність забезпечення власного капіталу на визначеному рівні знайшла своє відображення у міжнародних стандартах бухгалтерського обліку у вигляді концепції збереження власного капіталу, що орієнтована на забезпечення безперервності господарської діяльності підприємств. Одним із показників збереження власного капіталу є показник «чисті активи», який визначається, як різниця між активами підприємства та обсягом його зобов’язань.

Управління власним капіталом, скероване на вирішення таких основних завдань:

• визначення первинної потреби в капіталі в процесі створення організації;

• формування статутного капіталу в необхідних обсягах і формах;

• формування адекватної величини власного капіталу за рахунок різних джерел з метою реалізації стратегії розвитку акціонерного товариства.

Отже, важливість власного капіталу у фінансово-господарській діяльності будь-якого підприємства беззаперечна. Тому зрозуміло, що ефективне управління власним капіталом є необхідною умовою функціонування суб’єкта господарювання на ринку та його виживання в конкурентній боротьбі.