14. Покоління 80-х: г. Пагутяк «Жорстокість існування»

80-ки - це умовна назва літератури генерації, яка в 2 пол. 80 рр 20 ст створила 1 в історії повоєнної літератури опозицію традиц. Рад. Дискурсу, представивши феномен нового літерат покоління.На творч. 80ків наклав свій відбиток суспільний злам початку 90 рр. риси 80-ків:орієнтація на культ. Здобутки європейської літерат.Також вони орієнтувалися на Кафку, Маркес, Еко. Характерними для них була орієнтація на художню форму. Відхід від нарративного спрощення до інтертекстуальності. Хотіли бути відомими на заході.Характ. урбаністичний індивідуалізм.

Москале́ць Галина Василівна—свої твори підписує як Пагутя́к Гали́на українська письменниця. Лауреат Шевченківської премії з літератури. Книги:«Діти» «Господар» «Потрапити в сад» «Гірчичне зерно» «Записки Білого Пташка» «Захід сонця в Урожі»і)«Писар Східних Воріт Притулку».

У  незалежному  культурологічному  часописі  „Ї“  №  26  від 27 липня 2002 року Г. Пагутяк надрукувала есей „Жорстокість існування“.  Це  роздуми  письменниці  над  тим,  як  людина  нищить  природу,  що  „здригається  від  передсмертних  конвульсій зірваної квітки, розчавленої комахи, риби, викинутої на берег, підстреленого птаха…“Нищить не тільки природу, а й живих істот заради грабунків і наживи, а інші ходять голодні. Письменниця висловлює свій біль з приводу того ганебного нищення людей на нашій планеті.Нам не треба пекла на тому світі, бо ми проходимо його ут, нанашій землі. Г. Пагутяк звернулася до публіцистики. У ній во-на  порушує  наболілі  проблеми  нашого  сьогодення:  нищівне ставлення  до  природи  („Небо  і  земля“),  прагнення  державнихмужів  фальсифікувати  нашу  історію  („Системне  непорозуміння“); про нещасних біженців з чужих країн йдеться у статті  „Чужі  далекі“;  її  турбує  зневага  українців  до  рідної  мови(„Урок  української  мови“),  війна  в  Іраку,  моральна  й  духовна деградація нашого суспільства. „Засвітім світильник нашого сумління, оновім і зміцнім під- валини  нашого  суспільства“,–  закликає  письменниця,–  бо  мидеградуємо, „ми тремтимо від вимог Заходу і Сходу і не стоїмоміцно на своїх національних ногах“ („Боятися Москви“).Останніми роками в її прозі помітний вплив літератури Сходу, зокрема японської. Роман „Книга снів і пробуджень“ написаний у жанрі дзуйхіцу, традиційному для японської літератури.Г. Пагутяк у розквіті творчих сил. Нові задуми тривожть їїдушу,  і  вона  ще  не  раз  порадує  читача  своїми  цікавими  йоригінальними творами. А ми бажаємо їй щастя й успіху.

15. Поезія с. Жадана. Образна система, стильові особливості.

С. Жадана є одним з найяскравіших представників неомодерного дискурсу 90-х, чия творчість близька до поезії М.Семенка. Сьогодні його творчість розвивається у стилі постмодерного авангарду. У віршах поєднується розчарованість покоління, що замикало собою XX століття, з естетизмом золотої доби модернізму 20-30-х років. Лише у деяких присутня інтелектуальна гра, що зближує його з постмодерною творчістю 90-х.

У громадянській поезії автор культивує словесний потік, тяжіє до реалістичного бачення поетичного комплексу батьківщини. В його поезії закладена трагічно-іронічна тональність, суголосна поезії Франка, Маланюка з прагненням дошукатися істини. Переживається маргінальність української ментальності, її пасивна консервативність. Тут звучить туга за сповненістю держави й особи, засуджується безвільність і пасивність психіки. Його поезія як діагноз і прогноз. Чи не найбільш шоково-терапевтична, що має лінійно-зворотну побудову назад у початок 90-х. С.Жадан використовує мовні екзотизми, що свідчить про зміну культурного коду, прагнення інтегруватися в світову культуру. Це і маргінальність літератури. Як і в усій укр. літературі, у творчості С.Жадана спостерігається негативна оцінка міста, сумна тональність його урбаністичних віршів.

В останніх віршах поет прямує до соціально-громадянської тематики, що дає підстави говорити про новий етап Жадана-поета.

Остання на сьогодні збірка поета «Історія культури початку століття» (2004) привернула увагу насамперед поетичною мовою – переходом автора до вільного вірша і прозопоезії. В останній збірці Є.Жадан глибший; скований ритмом, драматичніший. Він опускається на саме дно буття з його непривабливими сторонами (проституцією, буденністю привокзальних готелів, малює пустирі, бомжів, дітей з брудними м’ячами при серці і т.п.) -він є поетом гіркої тональності. С.Жадан як професійний філолог використовує постмодерну гру стилів, навіть елементи сюрреалізму.