27. Кібер-роман м. Кідрука «Бот».

«Бот» — перший український техно-трилер написаний українським письменником та мандрівником Максимом Кідруком. У гостросюжетномуромані поєднано сучасні технології, психологія та «екшн». Події роману є вигаданими, але все інше, місця, природні об'єкти, техніка, зброя, фізіологічні особливості живих організмів є реальними.

Книга серед українців викликала справжній ажіотаж: стартувавши на шістнадцятій позиції у ТОП-20 книгарні «Є», за 2 тижні піднялась на другу позицію, перший наклад розійшовся менш ніж за 2 місяці з дати виходу, а через 10 тижнів після виходу книга трималась у ТОП-10 основних книготоргових мереж України («Є», Читайка, Empik, Читай-город)^[1][2]. Також книгою зацікавилися Росія та Німеччина. Виконуєтьсяпереклад російською мовою для Росії, Білорусі, Казахстану, проте видання російською в Україні не вийде^[3][2].

Молодий український програміст Тимур Коршак отримує виклик від колишнього замовника, якому колись продав «сирий» (не скомпільований) код для керування ігровими ботами. З тим кодом щось негаразд. Хлопець, спокусившись на великі гроші, відправляється у віддалену лабораторію на півночі Чилі.

У Чилі Тимура під конвоєм озброєних африканських найманців везуть у пустелю. Одна машина відстає і на неї нападають абсолютно схожі між собою хлопчаки. Авто відбивається і наздоганяє решту групи. Прибувши до відмінно захищеного лабораторного комплексу Тимур стає членом міжнародної групи вчених.

Вченим вдалося розробити керовані рої нанороботів, які спроможні проникати в мозок і з'єднуватись з нейронами та між собою, формуючи мозкові плати. Так з'явилися боти — швидкі, хитрі і надзвичайно агресивні. Вони розроблялись на замовлення США та Японії з метою створення солдат нового покоління, чиї мізки поєднані в одну мережу і здатні обмінюватися даними в режимі реального часу.

Із 110 піддослідних ботів 42 утікають. Катастрофа неминуча, Тимуру та кільком вчених необхідно їх зупинити…

28. Наталка Сняданко: проблемно стильова палітра прози.

Наталка Сняданко, народилася 1973 року, мешкає у Львові, працює журналістом у «Львівській газеті». Студіювала свого часу філологію у Львові та Фрайбурзі. Займається перекладами: з польської, німецької, російської. Пише прозу, яку читають і перекладають в Україні, Польщі, Німеччині, Швейцарії, Австрії, Бельгії та Росії. 

Книга «Колекція пристрастей» уперше вийшла у Львові у 2001 році (видавництво «Піраміда»), у травні 2004 р. з’явилася в польському перекладі (видавництво «Czarne»), відразу ж увійшла у десятку бестселерів однієї з польських книгарень.

Для оповідань Наталки Сняданко характерний есеїстичний аналітизм і провокативність. Для неї не існує просто речей чи просто слів: і слова, і речі мають здатність розтягуватися й звужуватись, обертатися всередину самих себе й вивертатися назовні, розвиватися, розчленовуватись і входити в нові сполуки. Кожне окреме життя має тут безліч варіантів, тому воно ніколи не закінчується як таке, бо його події стають оповідями, кожна нова оповідь – новим життям, та й життя загалом – тільки текстом. Наталка Сняданко своєю «Колекцією пристрастей» продовжила популярну в «суч укрліт» тематику любовних пригод молодої українки. Нинішня варіація, на відміну від майже гламурних, багатих на екзотику сексуальних історій Ірени Карпи, носить виразну печать галицького походження й двох вищих освіт головної героїні.

Отже, що ж оригінального можна знайти в книжці Наталки Сняданко з погляду на сюжет? Письменниця хоче вразити простого читача зразка 2006 року описами: дурнуватих забобонів і звичаїв у типовій консервативній галицькій родині; сміховинної з нинішнього погляду «сексуальної революції» в типовій школі кінця 80-их; типового представника львівської технічної інтелігенції; типової німецької родини (висміюючи їхнє життя майже за Задорновим); типового італійського емігранта. Слово «типовий» взагалі можна застосувати практично до всіх героїв книжки, крім, власне, самої героїні: вважаючи себе інтелектуально вищою від усіх описуваних людей, і навіть маючи на це деякі підстави, Олеся Підобідко отримує моральне право розповідати про свої пристрасті з іронією чи сарказмом, що успішно й робить. Але розповідає вона майже без снобства, легко і невимушено, через що «Колекція» читається дуже цікаво – і це неабиякий плюс роману.