ПИТАННЯ ДО заліку, 2-ий курс, германська, романська філологія

1. «Києво-печерський патерик» як духовна пам’ятка української культури

2. Український романтизм: основні характеристики. Поети –романтики 20-40-х років Х1Х ст.

3. Основні стильові риси Шевченка-поета. Метафора у творчості Шевченка.

4. І. Нечуй-Левицький – захисник української мови і культури

5. І. Франко про основні стильові риси творчості «молодої генерації» письменників-модерністів. Робота І. Франка «Старе й нове в українській літературі»

6. Новаторство письменників – шістдесятників ХХ ст.

7. Основні риси постмодернізму в українській літературі.

8. Особливості стилю Ю. Андруховича: роман «Перверзія»

9. Українські поетичні групи: Бубабу, Лугосад, Пропала грамота.

10. Бубабізм як стиль. Академія Бубабу.

11. Новаторство роману О. Забужко «Польові дослідження з українського сексу»

12. Покоління 80-х: Юрій Покальчук «Заборонені ігри»

13. Покоління 80-х: Ю. Винничук «Танго смерті»

14. Покоління 80-х: Г. Пагутяк «Жорстокість існування»

15. Поезія С. Жадана. Образна система, стильові особливості.

16. Проза С. Жадана: «Депеш мод» / «Ворошиловград»

17. Масова література. Загальна характеристика. Адреналінова та ендорфінова література.

18. Детективно-пригодницька проза А. Кокотюхи: загальна характеристика.

19. Стильові риси Любко Дереша-прозаїка. «Голова Якова».

20. В. Даниленко – прозаїк і критик. «Кохання в стилі бароко»

21. Український ПЕН клуб: Олег Лишега

22. Стильові особливості прози Л. Денисенко. «Сарабанда. Банда Сари»

23. Творчість Люко Дашвар. Загадки успіху.

24. Є. Кононенко – перекладачка і письменниця. Феміністична проблематика творчості.

25. Сучасна українська фантастика. Олді, Марина і Сергій Дяченки тощо.

26. Літературні премії (Бібісі, Літакцент, 1+1, Смолоскип, Шевченківська премія)

27. Кібер-роман М. Кідрука «Бот».

28. Наталка Сняданко: проблемно стильова палітра прози.

29. Проза двотисячників. Загальна характеристика творчості (Т. Малярчук, Д. Корній, С. Ушкалов, І. Ликович (на вибір).

30. Лесь Ульяненко-прозаїк. Головні проблеми творчості.

1.Києво-печерський патерик як духовна памятка укр. народу.

Києво-Печерський патерик — збірка оповідань про ченців Києво-Печерського монастиря, заснованого в середині XI ст.

Патерик складений в XIII столітті на основі листування єпископа Володимиро-Суздальського Симона (помер 1226) і ченця Печерського монастиря Полікарпа. У «Патерик» включено лист Симона, з якого відомо, що Полікарп один час був ігуменом Косьмодем'янского монастиря в Києві. Він звернувся до єпископа Симона (також постриженика Києво-Печерського монастиря) за підтримкою, тому що хотів за допомогою київської княгині Верхуслави та її брата — великого князя — Юрія Всеволодовича також стати єпископом. Але Симон докорив Полікарпа за честолюбство і суєтність помислів і навів у приклад перших ченців Києво-Печерського монастиря, про діяння яких розповів у дев'ятьох докладених до послання «словах». Вважається, що вони були написані Симоном раніше і тільки додані до листа. Ні лист Полікарпа, ні його відповідь на лист Симона не відомі, але, мабуть, він взяв до уваги поради Воладимирського єпископа. Незабаром Полікарп пише послання печерському архімандритові Акіндіну, у якому повідомляє про свою згоду записати усні розповіді Симона про перших печерських подвижників, про що його колись просив Акіндін. Таким чином, до записів Симона Полікарп приєднав свої власні записи монастирських переказів. Усього ним записано 11 оповідань про перших ченців.

Крім листування до Найдавнішої редакції П. XIII ст., згідно з припущеннями Д. І. Абрамовича та О. О. Шахматова, увійшли «Слово про створення церкви Печерської», написане Симоном між 1222—1226 рр., і «Слово про перших чорноризців печерських» — 4 оповідання патерикового типу про перших ченців. Вони читалися ще в складі «Повісті временних літ».

2. Український романтизм: основні характеристики. Поети –романтики 20-40-х років х1х ст.

Як і західноєвропейські, українські романтики виявляють посилений інтерес до минулого, народної творчості. З'являються спогади про славу предків, козацькі подвиги в ім'я Вітчизни. Тлом романтичної дії стають степи, збурене море, таємничі руїни.

Вершиною розвитку романтизму в українській літературі с творчість Т. Шевченка. Він творить романтичний образ співця, який намагається збагнути таємниці світу й людської душі, це поет-пророк, який утверджує свободу людської особистості від соціальних пут. Романтична традиція виявилась і у зверненні Кобзаря до героїчного минулого рідного народу. Борці за народне щастя змальовані не лише як виразники сподівань і мрій широких верств української людності, а й у тісному зв'язку з нею. Т. Шевченко опоетизовує їх відвагу, мужність, патріотизм.

Т. Шевченко оновлює жанр балади («Причинна», «Утоплена», «Тополя», «Лілея»), вносячи у нього сильний фантастичний елемент, заснований на народних легендах і повір'ях, традиційне для романтизму намагання пізнати таємниче, незвідане, його твори позначені цим ліричним струменем, який виявляється у ліричних монологах, авторських відступах, розкутості форми, в ліричних пейзажах.

В українській літературі романтизм допоміг здолати бурлескну традицію, розширити тематику, збагатити жанрову систему вітчизняного письменства такими формами, як балада, ліро-епічна поема, думка, елегія, романс, поглибити народність і самобутність творів.

3. Основні стильові риси Шевченка-поета. Метафора у творчості Шевченка.

Навчаючись в Академії мистецтв і маючи твердий намір здобути професійну освіту художника, Шевченко, проте, дедалі більше усвідомлює своє поетичне покликання. У 1841р. він пише російською мовою віршовану історичну трагедію "Никита Гайдай", з якої зберігся лише уривок. Згодом він переробив її у драму "Невеста" (зберігся фрагмент "Песня караульного у тюрьмы"). В 1842 р. пише драматизовану соціально-побутову поему російською мовою "Слепая". У цьому ж році створює історичну поему "Гамалія" (вийшла окремою книгою в 1844р.). Кінцем лютого 1843 р. датована історично-побутова драма "Назар Стодоля" (написана російською мовою, відома лише в українському перекладі). У 1844-1845 рр. її поставив аматорський гурток при Медико-хірургічній академії в Петербурзі. У 1844р. вийшло друге видання "Кобзаря". Всі ці твори належать до раннього періоду творчості Шевченка, коли він усвідомлював себе як "мужицький поет" і поет-патріот. У ранніх творах (інколи і в пізніших) Шевченко переважно схилявся до романтики: в них бачимо його інтерес до незвичайного, яскравого і навіть таємничого, фантастичного, піднесений стиль мови, деяку розчуленість, навіть сентиментальність, захоплення історичним минулим, а це якраз основні риси романтизму. Поступово посилюються реалістичні мотиви в романтизмі Шевченка, він вносить у нього елементи соціальної сатири. Основа естетичної платформи Шевченка— правдиве зображення дійсності та висока художність, сміливе викриття антинародного ладу, активний гуманізм, впевненість у кращому майбутньому, заклик до визволення і побудови демократичної держави. Отже, Шевченко був романтиком і реалістом одночасно; в молодості, яка схиляє до романтики, писав і реалістичні твори («Катерина»), а в зрілому віці— і романтичні («Царі», «Давидові псалми»). Часто в одному творі тісно взаємодіють і романтизм, і реалізм («Гайдамаки»). Ці два методи тісно переплітаються в усій творчості Шевченка, джерелами якої були тогочасна дійсність, фольклор і літературні традиції. Народна пісня— одне з основних джерел «Кобзаря». Пісні матері, оповіді діда, односельців, народнопісенна творчість навіяли поетові балади «Причинна», «Тополя», поеми «Сова», «Сліпий», «Наймичка», «Відьма», «Іван Підкова», «Тарасова ніч», «Гамалія», «Гайдамаки», сотні поезій. Українська література попередніх століть (творчість Котляревського, Квітки-Основ'яненка, Гребінки, Боровиковського, Метлинського, Костомарова) та красне письменство інших народів також мали вплив на формування літературних смаків Шевченка. Йдеться передусім про російську і польську літератури. Проте основне джерело його творів— життя народу, зокрема покріпачених селян. 3 дитинства увібрав поет у себе пекучі народні болі, кущ радощі й високі, багатьма поколіннями вистраждані мрії. Чималий вплив, особливо на ранню творчість Шевченка, мали збірки пісень Михайла Максимовича, Миколи Цертелєва, Амвросія Метлинського, «Історія Русів», «Запорозька старовина» Ізмаїла Срезневського, наукові праці з історії України М. Бантиш-Каменського, Миколи Маркевича, козацькі літописи, зокрема «Літопис Величка».