Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Kriminalne_pravo_ekzamen.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
487.94 Кб
Скачать

95. Поняття та види примусових заходів медичного характеру.

Стаття 92. Поняття та мета примусових заходів медичного характеру

Примусовими заходами медичного характеру є надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільне небез­печне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільне небезпечних діянь.

Примусові заходи медичного характеру містять у собі органічне поєднання двох початків (критеріїв):

а) юридичного; б) медичного.

Юридичний критерій означає, що поняття і мету, підставу і види, поря­док застосування, виконання, продовження, зміни або припинення зазначе­них заходів регламентує кримінальне та кримінально-процесуальне законо­давство.

Медичний критерій означає, що за своїм змістом ці заходи визначаються як лікувальні. Діагноз хвороби, рекомендації щодо призначення та проведен­ня лікування, профілактики психічних захворювань тощо визначають у своєму висновку лікарі-психіатри.

Примусові заходи медичного характеру — це надання за рішенням су­ду примусової амбулаторної або стаціонарної психіатричної допомоги з, поміщенням до спеціального лікувального закладу особи, яка вчинила суспільне небезпечне діяння (дію або бездіяльність), що передбачене Особ­ливою частиною КК.

Психіатрична допомога — комплекс спеціальних заходів, спрямованих на обстеження стану психічного здоров'я осіб на підставах та в порядку, пе­редбачених законодавством, профілактику, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд, догляд та медико-соціальну реабілітацію осіб, які страж­дають на психічні розлади.

Видами психіатричної допомоги є:

а) амбулаторна психіатрична допомога (в амбулаторних умовах);

б) стаціонарна психіатрична допомога (в стаціонарних умовах понад 24 го­дини підряд) (статті 1, 2, 4, 12, 13, 14 Закону України «Про психіатричну допомогу» (ВВР. - 2000. - № 19. - Ст. 143.)

Примусові заходи медичного характеру є мірою державного примусу. Во­ни призначаються, продовжуються, змінюються та припиняються тільки в судовому порядку. Їх застосування незалежне від бажання і волі душевнох­ворого. Водночас вони не є окремим видом покарання за відсутністю еле­мента кари; не переслідують мети виправлення хворого; не тягнуть його су­димість.

96. Кримінальна відповідальність неповнолітніх.

(ст.97 - ст.108)

Суб'єктзлочину — це особа, яка досягла до вчинення злочину певно­го віку: шістнадцяти (загальний вік) або чотирнадцяти років (знижений вік). Вік суб'єкта злочину виконує не тільки роль критерію нижчої вікової межі, з якої можлива кримінальна відповідальність, але є обставиною, що визначає характер і ступінь суворості кримінальної відповідальності і пока­рання неповнолітніх, тобто осіб, що не досягли вісімнадцяти років до вчинен­ня злочину (див. коментар до статей 18, 22 КК).

Поряд із загальними положеннями, що належать до питань криміналь­ної відповідальності осіб, які вчинили злочини, кримінальний закон перед­бачає певні особливості кримінальної відповідальності та покарання не­повнолітніх.

Встановлюючи ці особливості, законодавець виходить з психологічної ха­рактеристики цього віку: нестійкості психічних процесів, відсутності достат­нього життєвого досвіду, знань, навичок соціальної поведінки. Така пси­хофізична незавершеність процесу формування особи призводить до нездат­ності повною мірою (на рівні психофізичного розвитку дорослої особи) усві­домлювати фактичні ознаки і суспільну небезпечність такого складного соціального явища як злочин, давати адекватну оцінку своїм вчинкам.

Виходячи з цього, кримінальний закон передбачає, що вчинення зло­чину неповнолітнім є обставиною, що пом'якшує покарання. Ця норма відбиває стійку тенденцію пом'якшення відповідальності неповнолітніх, яка визначена передусім у законах України «Про охорону дитинства» в редакції від 7 березня 2002 р.; «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» від 21 червня 2001 р., в яких викладено ос­новні засади охорони дитинства та основи державної політики у цій сфері.