86. Поняття та види звільнення від покарання.

Стаття 74. Звільнення від покарання та його відбування

1. Звільнення засудженого від покарання або подальшого його відбу­вання, заміна більш м'яким, а також пом'якшення призначеного покаран­ня, крім звільнення від покарання або пом'якшення покарання на підставі закону України про амністію чи акта про помилування, може застосову­ватися тільки судом у випадках, передбачених цим Кодексом.

2. Особа, засуджена за діяння, караність якого законом усунена, підлягає негайному звільненню від призначеного судом покарання.

3. Призначена засудженому міра покарання, що перевищує санкцію нового закону, знижується до максимальної межі покарання, встановле­ної санкцією нового закону.

4. Особа, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бу­ти за вироком суду звільнена від покарання, якщо буде визнано, що з ура­хуванням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці цю особу на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільне небезпечною.

5. Особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 цього Кодексу.

У частині 1 ст. 74 КК передбачено: а) звільнення засудженого від реально призначеного покарання; 6) звільнення від подальшого відбування покарання і заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням;в) пом'якшення призначеного покарання.

Звільнення від покарання:а) щодо особи, засудженої за діяння, ка­раність якого законом усунена (ч. 2 ст. 74); 6) внаслідок втрати особою суспільної небезпечності (ч. 4 ст. 74); в) у зв'язку із закінченням строків давності (ч. 5 ст. 74); г) за хворобою (ст. 84 КК); ґ) на підставі закону Ук­раїни про амністію або акта про помилування (ст. 85 КК).

Звільнення від відбування покарання:а) з випробуванням (статті 75-78 КК); б) з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років (ст. 79 КК); в) у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (ст. 80 КК); г) умовно-достро­кове звільнення (ст. 81 КК); д) вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 83 КК); є) на підставі закону України про амністію або акта про помилування (ст. 85 КК).

87. Звільнення від покарань за хворобою.

Стаття 84. Звільнення від покарання за хворобою

1. Звільняється від покарання особа, яка під час його відбування за­хворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. До такої особи можуть засто­совуватися примусові заходи медичного характеру відповідно до статей 92—95 цього Кодексу.

2. Особа, яка після вчинення злочину або постановлення вироку за­хворіла на іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання, може бути звільнена від покарання або від подальшого його відбування. При вирішенні цього питання суд враховує тяжкість вчиненого злочину, характер захворювання, особу засудженого та інші обставини справи.

3. Військовослужбовці, засуджені до службового обмеження, арешту або тримання в дисциплінарному батальйоні, в разі визнання їх непри­датними до військової служби за станом здоров'я звільняються від по­карання.

4. У разі одужання осіб, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, вони повинні бути направлені для відбування покарання, якщо не закінчилися строки давності, передбачені статтями 49 або 80 цього Кодек­су, або відсутні інші підстави для звільнення від покарання. При цьому час, протягом якого до осіб застосовувалися примусові заходи медично­го характеру, зараховується в строк покарання за правилами, передбаче­ними в частині п'ятій статті 72 цього Кодексу, а один день позбавлення волі дорівнює одному дню застосування примусових заходів медичного характеру.

Звільнення від покарання через хворобу пов'язане з фактом захворю­вання засудженого, коли подальше відбування покарання стає неможливим і реалізація цілей покарання у зв'язку з цим не має реального виконання.

Звільнення від покарання відповідно до ч. 1 ст. 84 КК можлива за наяв­ності двох критеріїв — медичного та юридичного.

Медичний критерійсвідчить про наявність у особи психічного захворю­вання — хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу психічної діяль­ності, слабоумства, іншого хворобливого стану психіки.

Особа, яка після вчинення злочину або постановлення вироку за­хворіла на іншу важку хворобу, може бути звільнена від покарання або від його відбування за умови, що інше тяжке захворювання перешкоджає відбу­ванню покарання. Сам по собі факт іншого тяжкого захворювання не тягне за собою обов'яз­кового звільнення від покарання або його відбування. Вирішуючи питання про звільнення, суд у цьому разі враховує не тільки тяжкість захворювання, а й тяжкість і характер вчиненого злочину, поведінку засудженого під час відбування покарання, ставлення до праці та навчання, ступінь його виправ­лення, чи не ухилявся він від призначеного лікування в період відбування покарання, поведінку під час відбування покарання та інші обставини.

Військовослужбовці, засуджені до службового обмеження, арешту або три­мання в дисциплінарному батальйоні, звільняються від покарання в разі визнан­ня їх непридатними до військової служби за станом здоров'я (ч. З ст. 84 КК).

Зазначений вид звільнення від покарання застосовується за наявності та­ких умов: а) від покарання звільняється військовослужбовець; б) засудже­ний до службових обмежень, арешту або тримання в дисциплінарному ба­тальйоні; в) визнаний непридатним до військової служби.

88. давність виконання обвинувального вироку.

Стаття 80. Звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку

1. Особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано в такі строки:

1) два роки — у разі засудження до покарання менш суворого, ніж об­меження волі;

2) три роки — у разі засудження до покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;

3) п'ять років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до позбавлен­ня волі на строк не більше п'яти років за тяжкий злочин;

4) десять років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин;

5) п'ятнадцять років — у разі засудження до покарання у виді позбав­лення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин.

2. Строки давності щодо додаткових покарань визначаються основним покаранням, призначеним за вироком суду.

3. Перебіг давності зупиняється, якщо засуджений ухиляється від відбування покарання. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення засудженого для відбування покарання або з дня його за­тримання. У цьому разі строки давності, передбачені пунктами 1—3 час­тини першої цієї статті, подвоюються.

4. Перебіг давності переривається, якщо до закінчення строків, зазна­чених у частинах першій та третій цієї статті, засуджений вчинить новий середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому випадку починається з дня вчинення нового злочину.

5. Питання про застосування давності до особи, засудженої до довічного позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі заміняється позбавленням волі.

6. Давність не застосовується у разі засудження за злочини проти ми­ру та безпеки людства, передбачені статтями 437—439 та частиною пер­шою статті 442 цього Кодексу.

Обвинувальний вирок внаслідок різних причин може бути не приведений до виконання (втрата документів, недбалість посадових осіб органів вико­нання покарання, стихійне лихо та ін.). Якщо ж вирок суду тривалий час не приводиться у виконання, то його виконання у деяких випадках є не­доцільним. Це пояснюється тим, що невчинення засудженим у цей період нового злочину свідчить, за загальним правилом, про «правове» виправлен­ня засудженого, втрату ним суспільної небезпечності, а отже, і застосування покарання є зайвим, воно не матиме належного карального і попереджуваль­но-виховного впливу.

Перебіг давності припиняється, якщо засуджений ухиляється від відбу­вання покарання.

Ухилення від відбування покарання —це умисне діяння (дія або бездіяльність) засудженого, спрямоване на те, щоб уникнути приведення об­винувального вироку до виконання. До таких дій слід відносити зміну прізвища, підроблення документів, зміну місця роботи, втечу з виправно-трудової колонії та ін.

Перебіг строку давності переривається, якщо до закінчення строків, за­значених у частинах 1 і 3 ст. 80 КК, засуджений вчинить новий середньої тяжкості (ч. З ст. 12), тяжкий (ч. 4 ст. 12) або особливо тяжкий злочин (ч. 5 ст. 12 КК).