118. Конст.-правовий статус прокуратури. Функції і повноваження прокуратури.

КУ Ст. 121.Прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються:1) підтримання державного обвинувачення в суді;2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободигромадян. Ст.122.Прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України, який призначається на посаду за згодою Верховної Ради України та звільняється з посади Президентом України. Верховна Рада України може висловити недовіру Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади. ЗУ «Про п-ру» Строк повноважень Генерального прокурора України — п'ять років. Систему органів прокуратури становлять: Генеральна прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя), міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до нихпрокуратури, а також військові прокуратури. Ст 21. Протест прокурора Протест на акт, що суперечить закону, приноситься прокурором,його заступником до органу, який його видав, або до вищестоящого органу. У такому ж порядку приноситься протест на незаконні рішення чи дії посадової особи. У протесті прокурор ставить питання про скасування акта або приведення його у відповідність з законом, а також припинення незаконної дії посадової особи, поновлення порушеного права. Ст 22. Письмовий припис про усунення порушень закону вноситься прокурором, його заступником органу чи посадовій особі, які допустили порушення, або вищестоящому у порядку підпорядкованості органу чи посадовій особі, які правомочні усунути порушення. Ст23.Подання з вимогами усунення порушень закону, причин цих порушень і умов, що їм сприяють, вноситься прокурором.

119. Поняття конституційної юстиції. Конституційна юстиція - (від лат., букв. — справедливість, правосуддя) — поняття, яке іноді вживається для позначення судів спец, (конституційної) юрисдикції або судів заг. юрисдикції та їхніх функцій щодо вирішення питання відповідності різних нормат.-правових актів або тільки законод. актів конституції. Найчастіше йдеться саме про відповідні суди спец, юрисдикції та їхні зазначені функції. Узагальнено ці функції називають судовим конст. контролем, характер і зміст якого багато в чому визначаються природою органів, що його здійснюють. Існує дві осн. моделі організації такого контролю. За однією з них, що має назву американської, відповід. повноваженнями наділені всі суди заг. юрисдикції. Крім США, ця модель прийнята в Аргентині, Бразилії, Мексиці, Японії та деяких ін. країнах. Різновидом амер. моделі організації суд. конст. контролю є модель, за якою відповідна функція належить не всім заг. судам, а тільки вищому суду заг. юрисдикції. Ця модель реалізована в Австралії, Естонії, Індії, Ірландії, Канаді, Швейцарії та ін. Іноді функція конст. контролю надана не всьому верх, суду (може бути й ін. назва) в цілому, а його спец, палаті. В ряді країн для розгляду відповідних питань передбачене створення спец, складу верх. суду. Ін. моделлю організації суд. конст. контролю є європейська, або австрійська. Вона характеризується наявністю у держ. механізмі спец. суд. органу, відокремленого від судів заг. юрисдикції. Гол. завданням цього органу (як правило, конст. суду) є оцінка конституційності законод. актів, хоча він наділений і рядом ін. повноважень. У Франції, Казахстані та деяких країнах повноваження конст. контролю належать органам квазісуд. характеру - конст. радам. У Конституції України 1996 є спец, розділ — «Конституційний Суд України». КС визначено єдиним органом конст. юрисдикції в Україні (ст. 147). В Україні за часів радянської доби Конституцією УРСР1978 року був передбачений Комітет конституційного нагляду. Проте робота цього органу була неефективною, оскільки він існував як «додаток» до з'їзду народних депутатів УРСР, а після змін республіканської Конституції (1989) взагалі не був сформований. Натомість, після змін Конституції 1990 року, було передбачено формування нового органу правового захисту Конституції — Конституційного Суду УРСР. Члени суду мали обиратися Верховною Радою УРСР, але цей орган так і не був сформований. Вже після здобуття Україною незалежності, 3 червня1992 року Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про Конституційний Суд України», що визначав порядок формування та функції цього органу. У період 1992 - 1996 років робота суду була малоефективною: Верховна Рада призначила лише Голову Конституційного Суду (Леоніда Юзькова), спроби обрати заступника Голови та решту суддів виявились безрезультатними. Тому в цей період охорону Конституції здійснювали Президент та Верховна Рада України. Ухваленням чинної Конституції (28 червня1996), а також Закону України «Про Конституційний Суд України» (16 жовтня1996) було чітко визначено систему захисту конституції та початок реальної діяльності Конституційного Суду.