7. Громадянське суспільство в концепції конституційного ладу

Громадянське суспільство - це поняття, яким позначають сис­тему самостійних і незалежних від держави суспільних інститутів і відносин, що забезпечують умови для реалізації приватних інтересів і потреб індивідів і колективів, для життєдіяльності соціальної і ду­ховної сфер, їх відтворення і передачі від покоління до покоління. Громадянське суспільство забезпечує необхідний і раціональ­ний спосіб соціального існування людей, заснований на розумі, свободі, праві та демократії. Сфера громадянського суспільства охоплює: 1) соціально-економічні відносини й інститути (форми власно­сті, підприємництво, праця); 2) організацію і діяльність об'єднань громадян (громадських організацій, політичних партій, а також профспілок, творчих спі­лок, релігійних організацій тощо); 3) сферу виховання, освіти, науки і культури; 4) сім'ю - первинну основу співжиття людей; 5) систему засобів масової інформації; Громадянське суспільство починається з людини, його станов­лення нерозривно пов'язане з усвідомленням членами суспільства наявності у них громадянських прав, з формуванням їхньої активної позиції щодо реалізації та захисту своїх прав. І не випадково, що «батько» цього терміну Арістотель виводив його від терміна «гро­мадянин» - вільна людина. Тобто, на думку Арістотеля громадян­ське суспільство - це суспільство вільних людей, а таке суспільство виникає лише на певному етапі свого розвитку. Передумовами ста­новлення громадянського суспільства є забезпечення рівності лю­дей у їхніх правах і гідності, заборона будь-яких привілеїв людей за їхніми природними чи громадянськими ознаками, народний сувере­нітет, високий рівень правової культури членів суспільства, еконо­мічних, культурних і правових відносин між ними тощо. Під громадянським суспільством у науці конституційного права іноді також розуміють певний суспільний устрій, за якого людині гарантується вільний вибір форм її економічного та політичного буття, забезпечуються загальні права людини та ідеологічний плюралізм. Взаємозв'язок держави і громадянського суспільства вияв­ляється в тому, що держава здійснює свій регулятивний вплив у сфері громадянського суспільства лише в певних межах, які вста­новлюються для захисту інститутів і механізмів громадянського суспільства. Отже, громадянське суспільство функціонує і як сис­тема, що частково (в певних межах) управляється державою, і як саморегульована система. Своєю чергою, конституційна держава також перебуває в певній залежності від саморегульованого гро­мадянського суспільства і його потреб; останнє, як зазначалося ви­ще, виступає необхідною передумовою конституційної держави.

8. Поняття і сутність народовладдя. Конституційні основи народовладдя.

Демократичність Української держави і суспільства виявляється насамперед у народовладді. Під народовладдям розуміється широка й активна участь громадян в управлінні справами держави і суспільства та створення найсприятливіших умов для надання всієї повноти влади народу. У ст. 5 Конституції України зазначається, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Він здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та місцевого самоврядування. Отже, народовладдя в Україні здійснюється у двох формах: а) прямої (безпосередньої) демократії, коли народ виражає свою волю у визначених Конституцією і законами процесуальних формах; б) представницької демократії, тобто через своїх представників, яких народ обирає до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. До інститутів прямої (безпосередньої) демократії, які забезпечують прийняття державного рішення прямим волевиявленням народу, належать: вибори депутатів, референдуми, відкликання депутатів, загальні збори громадян і трудових колективів, обговорення нормативних актів, звіти депутатів і виконавчих органів перед населенням, накази виборців. Така форма безпосереднього народовладдя забезпечує участь усіх громадян держави в здійсненні державної влади, їх пряме волевиявлення при прийнятті загальнодержавних рішень. У здійсненні народовладдя значну роль також відіграє представницька демократія. Її сутність полягає в тому, що важливі обов’язкові питання вирішуються не всіма громадянами держави, а лише їх певними групами. Представницька демократія — спосіб реалізації волі народу через обраних ним представників в органи влади або місцевого самоврядування. В Україні — це Верховна Рада України, Президент України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві Ради.

9. Український народ – носій суверенітету і джерело владу в Україні. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади є народ України. Народ є спільнотою, що складається з по­в'язаних спільним громадянством індивідів, які мають первинні щодо держави права. Народу в такому розумінні властива істо­рична, психологічна, культурна та територіальна єдність. Народ, який становить населення Україні, є спільнотою не етнічною, а політичною. Таке розуміння випливає з аналізу преамбули Кон­ституції України, де українська нація, яка становить більшість населення України, розглядається як складова частина Україн­ського народу. Єдність народу України надає спільне бачення майбутнього, забезпечує усвідомлення відповідальності перед минулими, сучасним та майбутніми поколіннями. Влада народу є первинною щодо державної влади, а держав­на влада похідною від влади народу. Саме тому народ може бути суб'єктом влади лише в умовах демократичної держави. У відно­синах з державною владою народ виступає як виборчий корпус., тобто усі громадяни України, які мають виборчі права. Шляхом вільних виборів народ України передає державі владу, що йому належить, а остання здійснює її від імені і за участю народу. Ви­бори створюють первісну легітимацію державної влади, тобто її відповідність суспільним ідеалам. Наступна легітимація забезпе­чується шляхом періодичної перевірки відповідності суспільній думці результатів діяльності державної влади. Влада народу як носія суверенітету має зверхність над будь-якою, в тому числі державною або партійною владою, як всере­дині держави, так і за її межами. Подібно до того, як народ є дже­релом державної влади, народний суверенітет є джерелом суве­ренітету демократичної держави. Державна влада здійснює своє верховенство як на політичному, так і на економічному рівні. Народ є власником усіх природних ресурсів у межах території України та її виключної (морської) економічної зони (ст. 13 Кон­ституції). Як власник він розпоряджається цими ресурсами у двох напрямках: у порядку здійснення державою своєї суверенної вла­ди і як суб'єкт цивільно-правових відносин. Народ здійснює владу безпосередньо, через державні органи і шляхом самоврядування. Проявом безпосереднього народов­ладдя є вибори, всеукраїнські і місцеві референдуми, народні ініціативи, громадські обговорення тощо. У разі здійснення на­родом влади через державу формуються органи народного пред­ставництва. Держава в цьому випадку виступає як високо орга­нізований народ. У державному апараті слід розрізняти органи первинного і вторинного представництва народу. Державні органи первинно­го представництва утворюються шляхом їх виборів, за допомогою яких влада делегується державі безпосередньо народом. В Україні ними є Верховна Рада України і Президент України. Інші дер­жавні органи, які ними формуються, є органами вторинного, опосередкованого представництва населення. Якщо безпосе­реднє народовладдя позитивно вирізняється широтою залучен­ня народу до вирішення державних справ, то представницькі органи мають свої переваги. Вони є постійно діючими, створю­ють можливість всебічного обговорення на професійній основі питань, що виникають, співставлення різних точок зору. Внаслі­док цього представницькі органи мають можливість приймати узгоджені рішення, які є результатом компромісу більшості і мен­шості.

10. Суверенітет народу: гносеологічні витоки та сучасне розуміння. Суверенітет народу України. Суверенітет означає верховенство і незалежність влади, тобто її право на власний розсуд розв'язувати свої внутрішні та зовнішні справи, без втручання в них будь-якої іншої влади. В науці конституційного права розрізняють кілька видів (форм) суверенітету: державний, національний та народний. Державний суверенітет означає властивість держави самостійно і незалежно від влади інших держав здійснювати свої функції всередині держави і у відносинах з іншими державами. Національний суверенітет характеризує повновладдя нації, її політичну свободу, наявність у неї реальної можливості самостійно визначати спосіб свого національного життя, зокрема здатність самовизначатися і утворювати незалежну державу. Народний суверенітет насамперед означає повновладдя народу, тобто володіння народом, який є єдиним джерелом влади, політичними та соціально-економічними засобами для реальної участі у здійсненні публічної, політичної влади, в управлінні державними та суспільними справами. Водночас народний суверенітет у площині конституційної доктрини повинен мати певні обмеження, мета яких - захистити конституційні цінності. Необхідність таких обмежень пов'язана з особливостями механізмів волевиявлення народу. І референдум, і вибори - це такі форми волевиявлення, які забезпечують ухвалення відповідного рішення чи обрання депутатського корпусу певною більшістю виборців. Таким чином здійснення влади народом фактично підміняється владою більшості і відкидає пошук соціального компромісу, що можливе в рамках представницького органу. З вітчизняної та закордонної практики державного будівництва ми знаємо багато прикладів, коли більшість постановляла рішення, що призводили до скасування конституційного ладу, встановлення тоталітарних і авторитарних режимів. За змістом народний суверенітет обмежується правами людини: «Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина» (ст. 157 Конституції України). Ця заборона має абсолютний характер і не залежить від способу зміни Конституції України - Верховною Радою України чи всеукраїнським референдумом. Можливе також і добровільне самообмеження народного суверенітету - вступаючи у відносини з іншими народами, створюючи міжнародні об'єднання (зазвичай це відбувається через посередництво держави), народ використовує свою владу з дотриманням положень міжнародних договорів, загальновизнаних принципів міжнародного права. Слід також зазначити, що принцип народного суверенітету не суперечить ідеї божественного панування, яка розуміється як пряме здійснення влади іменем Бога або опосередковане - через його земних намісників. Так, Бог може бути визнаним вищою підставою та початком усього існуючого, зокрема конституційного ладу і державної влади, Проте Бог не може володіти державними повноваженнями - ними він розпоряджається через посередників своєї божественної волі. Тобто, воля Божа як найвищий закон має політичне і правове значення не сама по собі, а лише тією мірою, якою народ визнає її змістом власної волі. Такий підхід повною мірою узгоджується зі згадуванням Бога в преамбулі Конституції України.

11. Теоретичні і конституційно-правові основи демократії. Сучасні демократичні держави мають конституції, в яких визначені демократичні основи державного устрою. Наша країна, яка обрала шлях демократичного розвитку, у цьому відношенні не становить винятку. Перш за все, преамбула (вступ) Конституції України мету державного будівництва визначає як “розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу”, а не як розбудову будь-якої держави. Ця визначена мета послідовно проводиться через весь зміст Конституції.У розділі I Конституції України, де містяться загальні засади конституційного ладу, стаття 1 наголошує: “Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.” Першим принципом України як демократичної держави стаття 3 формулює принцип визнання і захисту прав людини. Наведемо текст цієї статті повністю: “Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.” У розділі II Конституції наводиться детальне визначення прав і свобод людини в нашій державі.міститься визначення другого принципу демократичної держави –принципу народного суверенітету і розкриваються способи його реалізації. У статті 5 принцип народного суверенітету сформульований так: “Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами."Стаття 6 визначає третій принцип, а саме принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову. Детально зміст цього принципу розкривається у IV – IX розділах Конституції України, де визначаються повноваження відповідних гілок державної влади. Стаття 8 містить визначення четвертого принципу - принципу верховенства права: “В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується”. У визначенні принципу верховенства права в нашій Конституції важливим є те, що вищі конституційні норми проголошені нормами прямої дії, тобто такими, які не потребують прийняття додаткових законів, що введуть їх у дію. Слід також підкреслити, що правам і свободам людини, визначеним у Конституції, гарантується судовий захист. Це право людини на судовий захист своїх прав є важливою складовою принципу верховенства права і детально визначено у статтях 55, 56, 59, 62, 63. До складу конституційних основ демократії в Україні належить також п’ятий принцип – визнання прав власності і рівності перед законом усіх форм власності. Нарешті, шостим принципом демократії в Україні є принцип політичного, економічного, ідеологічного і культурного плюралізму (різноманітності). Зміст цього принципу викладений у статтях 15, 10 і 11. Шість принципів (основ) демократії, закріплені у Конституції України, втілюють найкращий світовий досвід розвитку демократичних держав. Вони утворюють достатні правові основи, необхідні для подальшого розвитку демократії в нашій країні.

12. Безпосередня демократія : поняття і конституційна природа, форми. Отже, безпосередня демократія - безпосереднє волевиявлення всього народу або його частини з метою здійснення суспільних функцій шляхом виборів, референдумів або в інших, не заборонених Конституцією і законами, формах. Основи безпосередньої демократії здебільшого визначаються Конституцією та законами України. Об'єктивно конституційне регулювання основ безпосередньої демократії на конституційному рівні має бути системним, повним, але мінімальним, визначати зазвичай найважливіші засади і створювати найсприятливіші умови його організації, здійснення і гарантування. Це стосується загальних принципів і напрямів здійснення безпосереднього народовладдя, основних форм і механізму його здійснення та основних гарантій, які становлять систему основ безпосереднього народовладдя. Сутність безпосередньої демократії найповніше виявляється у її принципах як основних засадах її здійснення. Вони опосередковують собою різні властивості, аспекти волевиявлення народу, закономірності його функціонування (дії) і розвитку. Відповідно до змісту чинної Конституції України загальними принципами безпосередньої демократії можна вважати: суверенності народу; єдиновладдя народу; повновладдя народу; безпосереднього волевиявлення народу; поєднання безпосередньої і представницької демократії; пріоритетності безпосереднього народовладдя в системі демократії; політичного плюралізму; конституційності й законності; загальності у здійсненні безпосереднього народовладдя; рівності у здійсненні безпосереднього народовладдя; принцип реальності безпосереднього народовладдя; гарантованості безпосереднього народовладдя. Поряд із загальними принципами безпосереднього народовладдя Конституцією і законами України передбачаються спеціальні (інституційні), зокрема принципи виборів, референдумів тощо. Характер безпосередньої демократії, як і будь-якого суспільного явища, виявляється зрештою в її функціях - напрямках або видах безпосереднього волевиявлення народу, які опосередковують зміст і форми безпосереднього народовладдя. Безпосереднє народовладдя є здійсненням системи суспільних функцій, їх розрізняють за суб'єктами, об'єктами, способами, засобами безпосереднього народовладдя та іншими ознаками. Механізм безпосереднього народовладдя, відповідно до змісту положень Конституції і відповідного законодавства України, - це система суспільно-політичних спільностей, громадян України, їх об'єднань, а також державних органів і організацій й інших організаційно-правових і нормативно-правових Інститутів. Систему нормативно-правових елементів механізму безпосереднього народовладдя становлять: Конституція України; виборче законодавство; законодавство про референдуми; інше конституційне законодавство у сфері безпосереднього народовладдя; адміністративне законодавство; фінансове законодавство; кримінальне законодавство; цивільне законодавство; трудове законодавство; цивільне процесуальне законодавство; інші галузі та інститути законодавства. Конституцією і законами України передбачені такі форми безпосереднього волевиявлення народу, як вибори, референдуми, мирні збори, мітинги, походи і демонстрації, референдні ініціативи, звернення, народні обговорення. Відповіддю до ст. 69 Конституція України не заперечує можливості існування й інших форм безпосередньої демократії.