1.Поняття конституційного ладу України.

Конституційний лад україни - це юр. організація держави та суспільства, закріплена конституційно-правовими нормами(норми І, ІІІ, ХІІІ розділів КУ – базові конституційно-правові принципи, головні напрямки розвитку держави та суспільства.) Це цілісна система соціально-правових відносин та інститутів, які сприяють закріпленню у суспільній практиці та у правосвідомості стабільних, справедливих, гуманних зв’язків між людиною, громадянським суспільством та державою. Конституційний лад україни є системою суспільних відносин, передбачених і гарантованих конституцією і законами, прийнятими на її основі і відповідно до неї. За своєю суттю конституційний лад становить собою певний тип конституційно-правових відносин, зумовлених рівнєм розвитку суспільства, держави і права. Нинішній конст. лад України за своєю суттю є перехідним, змішаним, що зумовлено насамперед відповідним характером суспільства, держави та права. За своїм змістом конституційний лад опосередковує насампред передбачені і гарантовані Конституцією державний та суспільний лад, конституційний статус людини й громадянина, систему безпосереднього народовладдя, організацію державної влади і місцевого самоврядуввання, територіальний устрій тощо. За формою конст. лад являє собою систему основних організаційних і правових форм суспільних відносин передбачених конституцією, тобто основних видів організації і діяльності держави, суспільства та інших суб»єктів конституційно-правових відносин. Насамперед конст. лад опосередковує передбачену конституцією форму держави.

2.Принципи конституційного ладу України

Основи конституційного ладу – це ключові конституційно-правові принципи, що визначають та закріплюють основи правового статусу суб’єктів конституційно-правових відносин. Ці принципи складають фундамент конституційного права, на якому формуються конституційно-правові зв’язки. Вони являють собою вихідні позиції системи права Українию До фундаментальних принципів конституційного ладу належать: - принцип, згідно з яким, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою актуальною цінністю (ч. 1 ст. З Конституції); - принцип народного суверенітету, згідно з яким народ є носієм суверенітету і єдиним джерелом державної влади (ст. 5 Конституції); - визначення форми Української держави як унітарної, суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави з республіканською формою правління (статті 1, 2 та 5 Конституції); - організація і діяльність державної влади будується на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову (ст. 6 Конституції); - визнання і гарантування місцевого самоврядування (ст. 7 Конституції); - принцип верховенства права, згідно з яким закріплюється загальна підпорядкованість праву, пряма дія і безпосереднє застосування норм Конституції (статті 8 і 19 Конституції); - визнання і гарантування основ громадянського суспільства, його саморозвитку, свободи його інститутів (статті 11, 13 та 14 Конституції); - принцип, згідно з яким суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності, заборони цензури, свободи політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України (ст. 15 Конституції); - принцип визнання української мови державною (ст. 10 Конституції); - визнання плюралізму форм власності і гарантування захисту прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальної спрямованості економіки (ст. 13 Конституції); - принцип, згідно з яким норми міжнародного права, за умови згоди на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, становлять частину національного законодавства (ст. 9 Конституції); - визначення основних функцій держави: захисту суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки, забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноправності України, оборона держави, здійснення зовнішньополітичної діяльності (статті 16, 17 та 18 Конституції); - принцип, згідно з яким правовий порядок в Україні здійснюється на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом. Принципи конституційного ладу закріплені в розділі І КУ. Вони відіграють надзвичайно важливу роль у системі національного права і характеризуються. Особливим предметом регулювання(суспільні відносини, що визначають найважливіші питання організації державного та суспільного життя), загальним характером, найвищою юридичною силою та підвищеною стабільністю.

3. Гуманістичні, економічні і політичні основи конституційного ладу України. Засади конституційного ладу - це система вихідних принци­пів організації державної влади в конституційній державі, взаємо­відносин конституційної держави з людиною та інститутами гро­мадянського суспільства. Норми цього інституту містяться в розділі І Конституції Украї­ни «Загальні засади». Гуманістичні засади конституційного ладу України - це ос­новоположні принципи, які визначають і закріплюють провідну роль громадянина в державному будівництві та місцевому само­врядуванні. До них відносять: 1. Гуманізм. Конституція України 1996 р. на відміну від конституцій «радянського» типу кардинально змінює підхід до розв'язання проблеми про співвідношення людини і держави. Проголошуючи визнання людини, її життя і здоров'я, честі й гід­ності, недоторканності і безпеки найвищою соціальною цінніс­тю, Конституція України (ст. 3) формулює відповідь на цю про­блему: не людина створена для держави, а навпаки - держава для людини, держава відповідає за свою діяльність перед люди­ною, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є голов­ним обов'язком держави. В цьому якраз і полягає гуманістична сутність Конституції України, а гуманізм, таким чином, набу­ває значення найголовнішого принципу конституційного ладу України. 2. Суверенітет народу України. Суверенітет означає верхо­венство і незалежність влади, тобто її право на власний розсуд розв'язувати свої внутрішні та зовнішні справи, без втручання в них будь-якої іншої влади. В науці конституційного права розрізняють кілька видів суверенітету: державний, національний та народний. Здійснення народовладдя відбувається у двох формах: безпосе­редньо і через органи державної влади та органи місцевого само­врядування. Безпосередня демократія - це пряме здійснення вла­ди народом у загальнодержавному або місцевих масштабах (вибори та референдум). Представницька демократія - це здійснення влади через вільно обрані народом представницькі органи. Економічні відносини становлять економічний базис громадянського суспі­льства і визначають передумови повновладдя народу України та свободи людини. Вони охоплюють: відносини власності, вироб­ництва, обміну, розподілу та споживання матеріальних і духов­них благ. Відносини власності є найважливішим елементом економічної системи. Термін «власність» уживається в законодавчих актах і юридичній літературі у двох значеннях: в юридичному - для по­значення права особи на певну річ, тобто правочинність володіти, користуватись і розпоряджатися цією річчю; в економічному - для позначення сукупності економічних відносин, пов'язаних із пев­ним майновим комплексом і відповідним суб'єктом економічної діяльності. Здійснюючи регулювання відносин власності, Конституція України: 1. Встановлює однаковий загальний правовий режим для всіх форм господарювання - всі суб'єкти права власності проголошу­ються рівними перед законом. 2. Закріплює принцип гарантованості прав усіх суб'єктів влас­ності й господарювання. 3. Встановлює перелік природних об'єктів власності Українсь­кого народу - земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що перебувають у межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морсь­кої) економічної зони. 4. Визначає коло суб'єктів права розпоряджатися власністю Українського народу - органи державної влади та органи місцево­го самоврядування . 5. Визначає коло суб'єктів права користування природними об'єк­тами права власності народу - громадяни України. 6. Передбачає можливість набуття і реалізації права власності на землю громадянами, юридичними особами і державою (ч. 2 ст. 14). 7. Встановлює обмеження щодо використання власності - во­на не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (ч. З ст. 13), використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, по­гіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (ч. 8 ст. 41). Важливими принципами ринкової економіки є: свобода еконо­мічної діяльності та свобода конкуренції. Політична та ідеологічна багатоманітність. Громадянське суспільство може існувати лише за умови реального політичного та ідеологічного плюралізму, що випливає з права кожної людини на свободу переконань і на вільне їх виявлення. Закріплений ст. 14 Конституції України принцип політичної багатоманітності означає багатопартійність, тобто можливість створення будь-якої політичної партії чи громадської організації, які провадять свою діяльність відповідно до вимог закону. В де­мократичному суспільстві роль політичних партій надзвичайно велика. У ст. 36 (ч. 2) формулюється мета діяльності партій в Україні: сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян. Основними завданнями, що їх звичайно ставлять перед собою партії, є участь у формуванні органів державної влади і органів місцевого самоврядування та участь у здійсненні влади через своїх представ­ників, обраних до парламенту та інших представницьких органів. Вони, зокрема, розробляють і подають на розсуд виборцям про­грами, де пропонуються способи вирішення проблем суспільного розвитку, висувають кандидатів на виборах, ведуть передвиборну агітацію, формують партійні фракції в представницьких органах тощо. Конституція України закріплює не лише можливість діяльності різних партій та інших об'єднань громадян, а й їхню рівність пе­ред законом (ч. 5 ст. 36). Рівність об'єднань громадян перед зако­ном виявляється в рівності їхніх прав у політичній та господарсь­кій діяльності, закріплених у ст. 20 Закону України «Про об'єднан­ня громадян» від 16 червня 1992 р. Закон, зокрема, надає об'єднан­ням громадян право: - виступати учасниками цивільно-правових відносин, набувати майнових і немайнових прав; - брати участь у політичній діяльності, проводити масові за­ходи; - створювати установи та організації; - поширювати інформацію і пропагувати свої ідеї та цілі; - засновувати засоби масової інформації тощо. Це конституційне положення повністю узгоджується з норма­ми міжнародного права і відповідає стандартам, що містяться в Загальній декларації прав людини, Міжнародному пакті про гро­мадянські і політичні права та в інших міжнародно-правових до­кументах. Гарантії діяльності політичних партій деталізуються в Законі України «Про політичні партії в Україні» від 5 квітня 2001 p.: «Політичні партії є рівними перед законом. Органам державної влади, органам місцевого самоврядування, їх посадовим особам заборонено виокремлювати у своєму став­ленні певні політичні партії чи надавати їм привілеї, а також спри­яти політичним партіям, якщо інше не передбачено законом, у провадженні їх діяльності.

4. Проблема конституційної і правової держави. Сучасні ідеї про правову державу, їх відображення в конституційному законодавстві і реалізація у практиці державного будівництва. Ідея "правової держави" є метою розвитку нашого сусп-ва і засобом його досягнення. Так, ст.1 Конст. Укр., прийнятої 28.06.96 р., Україна проголошується - суверенною і незалежною, демокр, соціальною, прав державою. Теоретичні розробки українських правників початку ХХ-го століття з проблем правової держави, як найдовершенішої форми існування держави взагалі зберігають свою цінність і сьогодні, і варті серйозної уваги сучасних філософів, політологів, вчених-конституціоналістів. Одним із таких правників є Богдан Кістяківський (1868 — 1920 рр.), праці якого набули особливо актуального звучання у зв'язку з державотворчими процесами у незалежній Україні. Б.Кістяківський, говорячи про державу, ототожнює її з «культурним людством, яке живе в культурній спілці». Для вченого культурна людина і держава, то два поняття, що доповнюють одне одного: держава є немислима без культурної людини, як і культурна людина без держави. До правової держави Б.Кістяківський ставить вищі вимоги, ніж до державних утворень інших типів. Він пише: «Правова держава — вища форма державного буття, яку виробило людство як реальний факт». Сучасні дослідники також стверджують, що правова держава в цілому дуже подібна до конституційної і відрізняється лише певними моментами своєї довершеності і досконалості. Б.Кістяківський не згадує про конституцію як про одну з найголовніших ознак правової держави. Мислитель моделює останню за принципами, частина з яких є відомими й уживаними в світовій практиці, а частина — і до сьогодні ще не використаними сучасною правовою державою. Особливо тут слід відзначити ідеї правової культури, суспільної правосвідомості, народовладдя, що мають неабияке значення для відродження і розвитку української політико-правової думки. Характеризуючи правову державу, Б.Кістяківський вказував на таку її найважливішу ознаку, як обмеженість і підзаконність влади та її безособовість. Взагалі, Б. Кістяківський приділяв особливу увагу саме законотворчому, тобто представницькому органу держави. Він вважав, що парламент у першу чергу через народ повинен здійснювати управління державними справами. Тому він розглядав парламент як найбільш важливу гілку серед трьох гілок влади. З прийняттям Конституції України 1996 року і закріпленням у ній таких принципів правової держави, як верховенство права, поділ влади, рівність громадян перед судом і законом, універсальний судовий контроль тощо, українські демократи поклали собі за мету змінити старий бюрократичний тип організації держави на новий, демократичний, який би працював на благо людей і забезпечував би їх природні права і свободи. Але аналізуючи сучасну політико-правову ситуацію в Україні, ми бачимо, що перші спроби побудувати демократичну, соціально-правову державу не принесли бажаних результатів. Проте це не вина Основного Закону. Зростаюча роками кількість наукових праць, присвячених темі правової держави, є свідченням актуальності цієї теми, а значить — складності її проблем. У своїй дисертації «Правова держава в Україні: концепція і механізми реалізації», відомий український теоретик права А.М.Колодій говорить про необхідність переходу української держави від президентсько-парламентської форми правління до парламентсько-президентської, про необхідність посилення легітимації діючої влади (тобто про ширшу підтримку влади народом), про відповідність законів суспільній етиці, необхідність обмеження влади за допомогою як правових, так і позаправових чинників. У зв'язку з цим вчений вважає за доцільне розробити загальнотеоретичну конструкцію «нові структури права і його принципи», що має «служити формуванню нового праворозуміння, яке тільки зароджується в Україні». На шляху побудови правової держави в Україні, вважає відомий правознавець А.П.Заєць, автор праці «Правова держава в контексті новітнього українського досвіду», необхідно обов'язково обмежити повноваження державної влади. Зокрема, він називає таке обмеження влади у правовій державі «рівнем забезпечення прав і свобод людини, який є яскравою ілюстрацією правового чи неправового характеру державності». А.П.Заєць звертає увагу на важливість зміни суспільної культури та ідеології народу, засвоєння світового досвіду. Він вважає, що тільки «вільний і освічений народ ...неможливо тримати в «рабстві» за допомогою держави». Вартою уваги є також його теза про те, що «держава, яка не бажає зростання рівня добробуту громадян, має за мету утримувати їх у поневоленому стані».

5. Конституційна характеристика України як демократичної, правової держави. Україна - демократична держава. Демократичною вважаєть­ся держава, устрій і діяльність якої відповідає волі народу, загаль­новизнаним правам і свободам людини і громадянина. Ознаками України як демократичної держави є: 1) реальна представницька демократія, що забезпечується об­ранням Верховної Ради України, Президента України, представ­ницьких органів місцевого самоврядування на основі демократич­них принципів виборчого права; 2) організація державної влади в Україні на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову (ст. 6 Конституції України). Теорія поділу влади була розроблена Д. Локком і Ш. Монтеск'є, а її зміст зводиться до того, що з метою забезпечення свободи громадян, по-перше, різні функції (види) державної влади - законодавча, вико­навча і судова,- повинні здійснюватися різними, відносно авто­номними один від одного органами державної влади, по-друге, ці органи повинні бути взаємно врівноваженими. Вперше в Україні принцип поділу влади було зафіксовано в Конституції УНР 29 квіт­ня 1918 р. У новітній історії України цей принцип вперше було проголошено в Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 p.; 3) конституційне закріплення та реалізація принципу ідеологіч­ного і політичного плюралізму (ст. 15 Конституції України). Цей принцип, по-перше, унеможливлює існування в суспільстві будь-якої обов'язкової ідеології (державної чи іншої), по-друге, перед­бачає завдання держави сприяти організації та діяльності всіх по­літичних партій, інших організацій, діяльність яких перебуває в межах Конституції та чинного законодавства України. Правовий статус політичних партій, громадських організацій в Україні визна­чається Законом України «Про об'єднання громадян» від 16 черв­ня 1992 p.; 4) визнання й гарантованість місцевого самоврядування (ст. 7 Конституції України). Україна - правова держава. Сучасна політико-правова докт­рина під правовою розуміє демократичну державу, де забезпечується верховенство закону, послідовно про­водиться принцип поділу влади та визнаються й гарантуються права і свободи кожної людини. У Конституції України закріплено такі ознаки правової держави. 1. Верховенство права. Верховенство закону, що означає, по-перше, визнання за Конс­титуцією України найвищої юридичної сили, по-друге, віднесення до предмета законодавчого регулювання найважливіших, визначальних суспільних відносин у всіх сферах життєдіяльності су­спільства; по-третє, панування закону, безумовне підпорядку­вання законові всіх членів суспільства та держави в цілому; 2. Здійснення державної влади на засадах її поділу на законо­давчу, виконавчу та судову. Три гілки влади діють від­носно самостійно і незалежно одна від одної таким чином, щоб не допустити можливості домінування однієї з них та узурпації вна­слідок цього всієї повноти влади в одних руках. 3. Вищий пріоритет прав і свобод людини і громадянина. Правова держава визнає та гарантує права і свободи люди­ни і громадянина, які закріплені Конституцією, загальновизнаними нормами міжнародного права, законами та іншими нормативними актами. Один із принципів правової держави «все, що не заборо­нено, те дозволено» сформульовано в Конституції України таким чином: «ніхто не може бути примушений робити те, що не перед­бачено законодавством». 4. Незалежність суду. У правовій державі суд ві­діграє роль головного елемента механізму гарантій прав і свобод людини. З огляду на це має бути забезпечена реальна незалежність суду від будь-яких владних чи громадських структур. Тільки неза­лежний суд може ефективно захистити людину від свавілля орга­нів виконавчої влади та їхніх посадових осіб. 5. Законність управління. Згідно з Конституцією України органи державної влади та органи місцевого самовряду­вання (які здійснюють управління на різних територіальних рів­нях), їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в ме­жах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та за­конами України. 6. Правовий захист людини від порушення її прав державною владою. Згідно з Конституцією захист прав і свобод людини може здійснюватися: судом, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини; міжнародними судовими установами або органами міжнародних організацій, членом яких є Україна; кожною людиною за допомогою заходів, не заборонених законом.

6. Конституційна характеристика України як соціальної держави Україна - соціальна держава. У науці конституційного права сформульовано три підходи до розкриття змісту поняття «соціаль­на держава». Перший пов'язаний із розумінням соціального в найзагальнішому вигляді, тобто як тотожного суспільному. Термін «соціальна держава» в цьому розумінні означає, що держава несе відповідальність за суспільство. Другий пов'язаний із тракту­ванням соціального як показника соціального статусу людини, її зв'язку із суспільством. Згідно з третім, підтримуваним більшіс­тю вчених, соціальна держава - це держава, яка надає підтримку незахищеним верствам населення, намагається впливати на роз­поділ матеріальних благ відповідно до принципу соціальної справед­ливості, щоби забезпечити кожній людині гідне існування . Головним завданням соціальної держави є сприяння суспіль­ному прогресу, що базується на закріплених законодавством принципах соціальної рівності, загальної солідарності та взаємної відповідальності. Соціальна держава бере на себе обов'язок забез­печити кожному членові суспільства гідний сучасної людини мі­німум соціальних благ. Обов'язками соціальної держави згідно з Конституцією та чинним законодавством України є: - забезпечення соціальної спрямованості економіки; - охорона праці і встановлення гарантованого мінімуму оплати праці; - охорона здоров'я людей; - забезпечення підтримки сім'ї, дитинства, материнства та батьківства; - розвиток системи соціальних служб, які забезпечують соці­альний захист громадян; - встановлення пенсій, інших видів соціальних виплат і до­помог.